Фотоісторія: як на вулиці Шопена зникала стела Героям Радянського Союзу
Навколо стели Героям Радянського Союзу протягом кількох місяців відбувалися цікаві події: демонтаж, повернення всіх табличок на місце, акт вандалізму і зрештою повторний та безповоротний демонтаж.
Очевидно, що на цей меморіальний комплекс, який є частиною нашої міської історії, подобається нам це чи ні, вплинула не стільки декомунізація, як будівництво багатоквартирного будинку поруч. Про те, як територія для приватного навчального закладу перетворилася на майданчик для спорудження елітного житла писали мало не всі волинські ЗМІ. Однак це аж ніяк не вплинуло на будівництво і чергова висотка виросла просто-таки за лічені місяці.
У цій щасливій історії про гарне життя у центрі міста була одна не дуже приємна деталь: стела Героям Радянського Союзу, яка стояла прямісінько під вікнами квартир.
На фото дуже добре видно, що щасливі володарі квартири на першому поверсі у ЖК «Центральний» дивилися б на вулицю Шопена крізь граніт та бетон меморіального комплексу. Відповідно вартість такої житлоплощі зменшувалася у рази.
Аби зрозуміти весь цинізм історії, яка відбулася, варто детально простежити хронологію подій.
11 листопада 2015 року у ЗМІ з’являється повідомлення, що меморіальні таблички почали демонтувати. Головний архітектор міста Ярослав Матвіїв запевнив одне із місцевих інформагентств, що забудовник робить це самовільно, бо, мовляв, стели знаходяться на території будівництва і нібито заважають зведенню житлового комплексу «Центральний».
Але у коментарі Район.Луцьк юрист ТОВ «ВолиньБудІндустрія» (ред. – замовник будівництва) Юрій Кирильчук поспішив відхреститися від демонтажу стели.
«Стела немає відношення до землі забудови, бо розташована за межами будівельного майданчику. Між ними навіть паркан стоїть і вона нікому не заважає, – запевняє юрист. – А коментар Ярослава Матвіїва в матеріалі інформагентства – це перекручені й неточні слова, бо журналісти, напевно, не зрозуміли або не хотіли зрозуміти про що мова. Принаймні, так пояснив мені сам Матвіїв у телефонній розмові».
Далі він розповів історію про те, що ветерани самі звернулися з проханням перенести стелу до військового музею, адже вона все одно потрапляла під дію закону про декомунізацію. Насамкінець юрист запевнив, що забудовника намагаються просто зробити крайнім у цій непростій ситуації.
Вже наступного дня після виникнення скандалу представники забудовника повернули всі таблички на попереднє місце.
Через чотири місяці 7 лютого 2016 року навколо меморіального комплексу черговий резонанс: цього разу він став жертвою невідомих вандалів. Зруйнували дві дошки: розбили табличку з написом «Герої Радянського Союзу, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, у 1941-1945 р.р. на Волині, іменами яких названі вулиці нашого міста», а також дошку із зображенням радянської зірки.
Через 2 дні особи чи особа зловмисника не була встановлена, але кримінальне провадження таки відкрили за ч. 2 ст. 297 – осквернення або руйнування пам’ятника, спорудженого в пам'ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни Кримінального кодексу України
Пройшов ще місяць після акту вандалізму. Проте про впійманих вандалів так ніхто й не повідомив. А от новина про остаточний демонтаж меморіальної стели розлетілася, як брехня по селу.
11 березня 2016 року луцький міський голова Микола Романюк підписав розпорядження про перенесення стели до музею українського війська. У документі пояснили, що таке рішення пов’язане зі зверненнями до міськради Луцької міської організації ветеранів України, учасників бойових дій, учасників війни, інвалідів праці, пенсіонерів.
Деякі краєзнавці та окремі лучани виступили проти демонтажу та закликали зберегти меморіальний комплекс на його першопочатковому місці, адже він має безпосереднє відношення до нашого міста та є частиною його історії. Проте вже 23 березня комплекс повністю розібрали.
Як пояснив тоді директор департаменту житлово-комунального господарства міської ради Іван Кубіцький, працівники Луцького спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування виконують перенесення об’єкту на виконання розпорядження міського голови, звернення ветеранської організації Луцька та рішення «декомунізаційної» комісії при міськраді.
Не пройшло й двох тижнів, як навколо місця, де раніше стояла стела, почав виростати паркан. 11 квітня його спорудили робітники того ж таки будівництва, що вже кілька місяців дихало у спину багатостраждальному меморіальному комплексу.
Колеги із телеканалу «Аверс» оперативно відреагували на цю подію і поцікавилися у будівельників, на яких підставах з’явилася огорожа. Спочатку пояснення робітників були нечіткими та незрозумілими, потім журналістам показали генеральний план, але згодом не на камеру зізналися, що «облагородити прибудинкову територію попросила міська рада».
Шість місяців знадобилося, аби забудовник зміг очистити територію під вікнами свого будинку від недоречної стели часів Радянського Союзу, а заодно і стерти частину історії нашого міста. Хронологія подій свідчить про те, що спершу, десятки років, нікому цей комплекс не заважав, стояв собі обабіч дороги.
Напевно, забудовник вирішив, що ніхто й не помітить зникнення стели. Однак «по-тихому» демонтувати її не вдалося. Довелося пройти ряд вимушених процедур та витратити купу часу, аби узаконити зникнення комплексу із вулиці Шопена.
В це дуже добре вписалися й закон про декомунізацію, й ветерани, які самі проявили ініціативу, й музей, який радо все прийняв до себе на баланс, й у комунальників на демонтаж гроші відразу ж знайшлися. Просто-таки місто мрій: де всі справно і дружно працюють заради спільної благородної мети: врятувати багатостраждальну стелу.
Читайте також: Стелу Героїв Радянського Союзу перенесли в музей
Лише одне запитання досі не дає спокою: чи все у нашому місті можна узаконити протягом шести місяців?
Бо у цій історії мова не про наше комуністичне минуле та намагання його якнайшвидше позбутися, а про те, як приватна особа чи організація може ефективно досягти своєї мети, попри закони та перешкоди у вигляді суспільної думки. Ця історія про те, як лучани щоразу закривають очі на такі ситуації, а вони із року в рік повторюються, лише дійові особи в них змінюються.
***
Вже другий день поспіль, 8 та 9 травня, у Луцьку відзначають День пам’яті та примирення. Багато урочистостей, заходів, пафосних слів і навіть душевно-милих акцій. Але на фоні ось таких ганебних історій розумієш, що ні пам’яті, ні примирення у нас немає – JUST BUSINESS.
Ірина НОВОСАД
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі