«Педагогіка як мистецтво», – вальдорфська вчителька Юлія Марушка

Ідейниця вальдорфської ініціативи у Луцьку поділилася своїм шляхом до мистецтва, тим, як полюбила Берлін та розповіла про свого Мольта, який готовий вкласти гроші в альтернативну освіту в нашому місті.

«Де я начилась малювати? В школі, у вчителя малювання. Стакан Стаканович називали ми його. Щоразу він ставив нам натюрморт (все пляшки) і зникав в каптьорці. З’являвся постійно з червоним обличччм і зрозумілою люттю на нас, телепнів, у такого генія. Стакан Стаканович, видихаючи пергар, ставив усім чесні оцінки. Перша моя трійка – вагома причина для мами записати мене на гурток малювання в Палац піонерів.

Портрет Марушки художника El Bocho

Петро Дмиторович – колишній війський, був ще чеснішим вчителем – він рвав, що не подобалося. Я з переляку і в туалет боялася попроситися, і з того ж страху розвинула пуантолізм – стиль, який визначив моє мистецьке життя, але  як художниці щастя не приніс. За дві години, наприклад, красуня Діана малювала 2 чудових пейзажі, я ж – 200 різнокольорових крапочок.

Любов і Берлін

Якщо вже геть відверто, я люблю його. І це мої найдовші відносини. І не страшно, що він – місто. З 2008-го року, коли я, українська радіо ведуча, виграла стипендію «Journalisten International» Вільного університету в Берліні. Як ? Це все моя подруга Уляна, яка будь-яким чином хотіла виїхати з Украіни. Що в неї успішно вдалося. Уляна знайшла програму для журналістів і запропонувала мені. Я, працюючи в нічну зміну на «Нашому радіо», спробувала. І так стіна впала. 

Юлія Марушка

Осінь світової кризи – журналісти Східної Європи провели в столиці Німеччини. Ну не зовсім, отримуючи 1000 євро степендії (тисячу євро!) ми у 2008-му відкрили зовнішню  свободу – можливість вільного пересування по Європі. Стокгольм на 24 години, Італія на Хелловін, Франція – просто поїсти устриці, Чехія – прогулятися Карловим мостом і зайти в музей Франца Кафки… Було все, крім навчання. Або так – почалося справжнє навчання життя. В повітрі – свобода, в людях – божевілля. Це – взаємні почуття.

У Німеччині – 237 вальдорфських шкіл. З них – 10 в Берліні. Одну з них заснували відомі на Волині Еріка фон Луке та Крістіне Морф – доценти, які в травні були з вальдорфським семінаром у Луцьку. В них в школі вже 280 діток, 56 колег, і в грудні буде готове нове приміщення.

Штайнер і Берлін

Засновник вальдорфської школи Рудольф Штайнер теж провів кращі роки в Берліні. І не лише в кнайпах, де він любив писати свої доповіді, а й в архівах, де він вивчав світобачення Гете. В 1897 році Штайнер переїхав в Берлін, став редактором популярного «Літературного журналу» і додатку «Листки драматургії». Берлін і сто років тому – мегаполіс мистецтва, і Рудольф Штайнер – в центрі театру та літератури. Він ставить нові п’єси, пояснюючи перед спектаклем публіці. Нині в Берліні ніхто нікому нічого не пояснює. Є люди, які його обожнюють, і які ненавидять. Ніяких напівтонів. Вечорами тут в метро сплять, виривають, слухають музику, танцюють, роблять вигляд, що нічого не помічають. Зранку – все починається спочатку.

Бажаю в твоєму житті пережити свій Берлін

Цієї осені я поїхала в столицю на запрошення голови Центральної спілки українців Німеччини Людмили Млош. Приклад нашої співпраці, Тарасова верба, –пагінець з Канева, який росте зараз біля Генерального консульства України в Гамбурзі. А в Берліні, дякуючи активістам української діаспори загалом і Людмилі Млош зокрема, в 2010-му році на будинку колишньої приватної клініки німецького професора-хірурга Ернста фон Бергманна (Йоганнісштрассе 11), де 1899 року лікувалася й працювала Леся Українка, встановлена меморіальна дошка Лесі Українки в Берліні.

Я ж представляла спілку пані Млош на зібранні найбільшої і найстаршої (з 1985-го року) мігрантської організації Bagiv. Як засновниця культурної організації ArtMaidan у Гамбурзі, була вражена кількістю і якістю роботи представників різних національностей в Німеччині – від Вірменії до Греції. І там розповіла про мрію і реалізацію – вальдорфську школу в Луцьку.

Співпало, що ввечері в Comic Oper, у самому серці Берліну, хоча одного центру тут немає, грав мій друг – відомий і найпотужніший рупор української музики в Німеччині, рок-музикант, діджей, засновник вечірок Born in UA, соліст «емігрантського рагамаффін» гурту RotFront. І якщо в 2008-му, будучи на Russendisko, я, почувши «Мандри», кричала в порожнечу: це – українська музика !!! То нині, дякуючи  послу української музики, великому Гуржі, українська музика – це норма. 

Юрій Гуржи – музичний посол

Марушка і Гуржи – він грає, Марушка танцює

В центрі Берліна

З Берліна до Луцька 968 кілометрів. З  Луцька до Харкова – 875 кілометрів.  Для порівнянння. Зараз в мене в Берліні вже більше знайомих обличь, ніж в Луцьку. В Берліні так завжди) – все і відразу. 10 листопада в галереї на вулиці Гетештрассе було велике відкриття виставки відомого художника El Bocho, який роками приховував своє обличчя. 18 лютого 2017-го року, коли в Гамбурзі пройшла моя персональна виставка, де вперше була показана «Небесна сотня», одного вечора зайшли два чоловіки. Обидва, побачивши авкварелі з вікна, прийшли запитати, що за біль відчутний від цих картин. Це були відомі люди у великих мистецьких колах – Alesh з El Bocho.

Alesh, Marushka, El Bocho на виставці «Небесна сотня» в Гамбурзі 18.02.2017

На виставці я знайшла свого Мольта. Еміль Мольт – директор сигаретної фабрики, який дозволив Рудольфу Штайнеру впровадитти свій освітній експеримент на дітях робітників своєї фабрики. Зараз у світі часто вальдорфські школи називають школами Еміля Мольта. Він – бізнесмен з Канади, який відразу запитав, скільки грошей мені треба для вальдорфської школи в Луцьку? На фоні майже усіх проданих картин El Bocho, ціна яких від 5 000 євро, я здивувалася. Бізнесмен дав мені завдання.

Так закінчувалися мої вихідні в Берліні. Поїхати, не побачивши любу Берлінську телевежу – символ міста, я не могла. Стою собі на Александренплатц, мрію, переходжу травмайні колїї, аж раптом чую: «Юля ?»

«Юля ?» – відповідаю. Зустріч в Берліні, в місці, де щорічно зустрічаються понад мільойн людей. Телеведуча «Ранку Нової Волині», де в травні я на ефірі була. Я зустріла тезку-землячку перед зустріччю-бговоренням українського радіо в Берліні.

Юля і Берлін

А тим часом в Гамбурзі

18 листопада з нагоди відзначення Дня Гідності та Свободи України у Генеральному консульстві України – відкриття моєї виставки-ретроспективи «4 роки». Я покажу картини, які відтворюють хронологію країни в серці Європи: «Солдати часу», «Жінка і війна», «Анастазис». Все, що за ці роки намалювала у вальдорфській школі, другій вальдорфській школі у світі – Вандсбек. Педагогіка – як мистецтво. Чистої води.

Рудольф Штайнер

«Доця, ти ще й художниця?» – питає мене мама, забувши, що саме вона записала мене на гурток. Так, мамо, і португалець Віктор, прибиральник вальдорфської школи, розповівши мені історію про вухо Ван Гога, дав настанову – Юлія, лишайся собою, ти весела!          

«Ви себе інколи відчуваєте феєю?» – запитання перехожого під час того, як я вибирала ялиночку (так так, пора). Холодна пора спонукає до розмов. Навіть на Півночі Німеччини. Луцька вальдорфська ініціатива теж готується до Різдва – з легкої руки професіонала-акторки театру «ГаРмИдЕр» Наталії Шепель йдуть активні репетиці до вертепу».

Долучайтеся до Луцької вальдорфської ініціативи у фейсбуці, щоби вчасно отримувати всі новини.

Вальдорф-Луцьк
Освітній центр „Коло“
Домашній міні-садок. Луцьк
www.waldorf-lutsk.org