#ЧитанняНаРайоні. Моє літо у дивосвіті Террі Пратчетта

Я часто чув про те, що кохання з першого погляду не існує. Я навіть сам так думав. Та нещодавно переконався, що закохатись з першого разу дуже навіть реально. Але про все по черзі...

Цієї весни я вирішив поринути у незвичайний фентезійний світ, якого я до цього не бачив і не чув про його існування... Звернувшись по допомогу до «дядечка Гугла», я перебрав кілька книжкових підбірок. В одній з таких натрапив на поради прочитати книжку «Колір магії» британського письменника Террі Пратчетта. Вже на перших сторінках я зрозумів: це шедевр...

Ви запитаєте мене, що ж там такого особливого? Розповім, і навіть постараюсь не розкрити сюжет.

Читайте також: #ЧитанняНаРайоні: веселий кінець світу і спроба зрозуміти сутність людини

Прочитати цю книгу я рекомендую абсолютно всім. Особливо тим, у кого депресія, кого затягнула рутина і хочеться втекти якомога далі від світу. Просто повірте: будь-яка книга з циклу «Дивосвіт», чай, вимкнені гаджети – й ви гарантовано відпочинете, наберетесь нових вражень і думок... Адже ці книги не просто розважають. Вони – повне втілення приказки про те, що книга вчить, як на світі жить. Тепер же перейдемо до книги.

По-перше, – це книги, в яких світ і герої живі: не картонні, не банальні. Кліше і ярлики тут нещадно нищаться.

По-друге, гумор. Дивосвіт наповнений відбірним, рафінованим і якісним гумором. Ним тут просякнуто усе: ситуації, люди, атмосфера. Ви будете реготати у найнеочікуваніших місцях.

 По-третє, зміст. Книга не боїться дивитись у очі різним проблемам. Смерть, війна, голод, розруха, користолюбство... Кількість усіх «пороків» суспільства тут оголені і обіграні у неймовірно дотепному стилі

Місце дії і персонажі. Дивосвіт – це величезна черепаха Атуїн, яка борознить космос. На її панцирі стоять чотири слони, на чиїх спинах і розташований диск. Взагалі дивує, як Террі описав географію та фізику світу. Все прописано досить цікаво і «логічно» (звісно, за місцевим розумінням логічності). Пояснені основні «закони», за якими працює цей чудернацький всесвіт.

Анк-Морпорк – найбільше місто на диску... І батьківщина головного героя. І як би вам його найточніше описати?... Уявіть собі, що ви ідете вулицею, а тут вас перестріває якийсь молодик і як ні в чому не бувало видає: «Доброго дня, я такий-то й такий-то із гільдії крадіїв. Будьте ласкаві, Ваш гаманець. Дякую, гарного дня».

Кланяється, розвертається і йде своєю дорогою... І це – лише дорогою на роботу (хоча, скоріш за все, якщо ви місцевий житель, то йдете ви або пиячити, або продавати випивку). 

Злодії, таверни, вбивства – у світі Пратчетта це звичні собі речі. І тут перша межа геніальності Террі – він малює реальність… Він не намагається згладити кути. Він підходить до вас, нахабно здіймає рожеві окуляри, на ваших же очах трощить їх на друзки і викидає залишки у смітник. 

При всій моїй любові до Дюма, жоден з його романів не викликав у мене такої атмосфери (окрім Монте-Крісто звісно), реального міста, реальних людей і реального життя.

Читайте також: #ЧитанняНаРайоні: роман, через який хочеться запросити до себе усіх туристів світу

Трохи про головного героя. Масова культура нас як виховала? Головний герой – це пафосний красунчик, який «розносить всіх на право і на ліво», рятує принцесу, б’є розбійників, жонглює мечами на коні, ходить по канату... Так? Ринсвінд же просто боягуз, якому не поталанило бути втягнутим у вир сюжету. Ні, серйозно, – кілька перших сторінок враження таке, ніби хтось вів пальцем і, зупинившись на Ринсвінді, мовив: ти! Це чоловік, який втікає скрізь і всюди. У нього навіть девіз: «Я втікаю, значить, я існую». Він зовсім не герой, його вважають чарівником університету чарів, який не вивчив жодного закляття...

 Тому і цікаво спостерігати за його пригодами, його реакціями на підступи Долі, яка чомусь саме із ним вирішила погратися в Одіссею.

Двоцвіт – перший турист, він же – «чемпіон диску з тупорилості», як його назвав Ринсвінд... Максимально наївний, добрий і прикольний персонаж, який просто отримує кайф від життя, просто хоче отримувати задоволення там, де інші бачать проблеми та небезпеку. Спочатку він дратує (принаймні мене) своїм вмінням знайти позитив скрізь, а потім наступної сцени з цим персонажем неможливо дочекатися. Двоцвіт – це приклад того, про що ми забуваємо. Там, де інші бачать рутину, турботи, проблеми, нескінченний потік справ, він бачить життя і його барви.

Читайте також: #ЧитанняНаРайоні: книга про любов, революцію та Ужгород

Мій особистий улюбленець: Чарівна Скриня (він – чоловічого роду). Трохи моторошний і милий персонаж одночасно. Це скриня з «груші розумної», яка, належачи господарю, є його вірним супутником. Він має власний інтелект і волю, вміє літати, володіє величезною фізичною силою. Речі господаря у ньому завжди сухі та обережно складені, навіть якщо він щойно виліз з води. І не дай боже захотіти його вкрасти чи зачепити його вміст – відчайдуха, який на це наважився, не врятує уже ніщо...

На завершення. Дивосвіт – це чудовий всесвіт, наповнений сатирою, сарказмом і якісним гумором. Разом з тим, наповнений не менш якісними думками про любов, дружбу, подвиги. 

Для мене ці книги стали відкриттям, світом, у який я поринатиму знову і знову. Приємного вам читання!

Читайте також: #ЧитанняНаРайоні. Мемуари гейші