#ЧитанняНаРайоні: веселий кінець світу і спроба зрозуміти сутність людини

25 Червня 2021, 18:15
«Добрі передвісники» і Дарк БЛОГ 15833
«Добрі передвісники» і Дарк

Террі Пратчетт та Ніл Ґейман ‒– одні з найвідоміших британських письменників сучасності, автори, які змогли перевернути з ніг на голову канони жанру фентезі і втекти від нав'язливого порівняння з Джоном Р. Р. Толкіним та Урсулою Ле Ґуїн.

Звичайно, перш ніж написати спільний роман кожен із них встиг створити власні Всесвіти, Світи й маленькі Світики, а ще раніше, до того як вони стали тими, ким ми їх знаємо, вони повинні були познайомитися. А знайомство їхнє розпочалося ще в далекому 1985 році, коли Ґейман-журналіст брав інтерв'ю у Пратчетта-письменника після виходу його першої книги про Дискосвіт «Колір магії».  

Попри різницю у віці вони стали добрими друзями (а за словами Ніла Ґеймана «просто чуваками, які вміли розсмішити один одного та поговорити про все на світі»), що пізніше й зіграло важливу роль у появі «Добрих передвісників».

А зараз про те, як такі схожі і водночас дуже різні письменники взагалі дійшли до геніальної ідеї писати книгу разом. У передмові й додатках до книги (які, на щастя, зберегли українські видавці) самі Ґейман і Пратчетт розповідають, що ж призвело до написання «Добрих передвісників». А призвело оповідання, яке Ніл Ґейман розпочав і не зміг закінчити. Тоді він і звернувся до старого друга за допомогою.

Террі Пратчетт теж не знав, як його закінчити, але через рік він придумав, що буде далі. Так, оповідання, написане як пародія на знаменитий фільм «Омен» 1976 року, зусиллями «двох простих хлопців, які весело проводили час» розрослося в роман, який вже витримав 30 перевидань лише англійською мовою.

«Добрі передвісники» – на перший погляд просто весела історія про кінець світу (що може бути веселіше?). Головні герої – демон і янгол, друзі-вороги, які перебувають на Землі з самого Початку - отримують від свого начальства наказ про те, що настав час Великої Битви. Антихрист має прийти у цей світ і через 11 років розпочати Апокаліпсис. Але вже на етапі приходу у світ щось пішло не так і Антихрист потрапив не в ту сім'ю, яку для нього вибрали. Але особливість цієї історії в тому, що проста вона лише на перший погляд.

У своєму романі автори легко й невимушено піднімають серйозні проблеми, у вуста дітей вкладають, здавалося, очевидні істини, які дорослі вперто ігнорують: «...Вони використають усе вугілля, озон, нафту, китів, дощові ліси і все таке, а нам що лишиться? Ми мали б літати на Марс, а не сидіти у вологій темряві і спостерігати як закінчується повітря»; розмірковують про справжнє походження Добра і Зла; намагаються визначити, в чому ж полягає наша «людськість». І все це загорнуте у відмінне почуття гумору, притаманне обом письменникам (деякі жарти все ж довелося пояснювати американцям, але почуття гумору письменників тут ні до чого). 

Перечитавши книгу вдруге, я виділила кілька основних пунктів, над якими Пратчетт і Ґейман сміються або ж роздумують у «Добрих передвісниках». Червоною ниткою через весь роман тягнеться проблема свободи вибору, відповідальності та сутності людини і відображена вона в образі хлопчика Адама: з одного боку Антихриста, народженого знищити цей світ, а з іншого — звичайної дитини, яка дуже любить своїх друзів та свій дім (що й уособлює для нього весь світ). Та врешті те, що він «напів-янгол, напів-диявол і на сто відсотків людина» зіграло свою роль. Ця ж проблема людської свободи волі піднімається в епізоді, де Кроулі (демон) замінив пейнтбольні пістолети справжніми, але це не зупинило гравців: « — Але ж там зараз люди одне в одного стріляють! — У цьому ж вся фішка. Вони самі це роблять. Це їхнє бажання і їхня воля. А я лише допоміг...».

Тут же автори торкаються глобального питання, яке, на мою думку, взагалі лежить в основі роману. Про те, що сутність і походження Добра і Зла потрібно шукати в самій людині. Вони говорять про це прямо: «Пекло – не якесь метафоричне джерело зла, та і Небеса, на думку Кроулі, не фонтанують добром. І одне, й інше – лише супротивники у нескінченній космічній шаховій партії. А ось де криється справжня справдешність, де можна знайти істинну благодать і достеменне зло, то це в серцях і головах людей».

Ще однією наскрізною проблемою роману є, як не дивно, екологія. Як я вже згадувала вище це питання хвилює персонажів-дітей, Адама зокрема. У їхніх розмовах часто фігурують види під загрозою вимирання, ядерні електростанції, полювання на китів. Варто згадати також смішний епізод з інопланетянами, що намагалися передати послання миру і помітили стан планети: «Рівень СО2 на піввідсотка вищий за норму. Ви розумієте, що вас можуть оштрафувати за керування планетою в стані споживацького сп'яніння?». Але яскравим символом того, що людство зробило з планетою, є один із Вершників Апокаліпсису – Забруднення.

Перше питання, що в мене виникло, це чому Забруднення, а не класичний Чума (хоча в Біблії він названий Завойовником на білому коні з луком в руках і срібним вінцем на голові)? Автори дають відповідь у своєму стилі: Чума вийшов на пенсію після того як винайшли пеніцилін. Діяльність Забруднення цілком відповідає його імені. Він причетний до найстрашніших аварій на АЕС, включаючи й Чорнобиль, він виливає нафту з танкерів у море, а побутові відходи в річки, вкриває узбіччя шаром пластикових пакетів, знищує озоновий шар і тропічні ліси...

Жахливо, скажете ви, як так можна. Але по-справжньому страшно стає тоді, коли розумієш, що все описано в книзі відбувається в реальності, за одним-єдиним винятком – Вершника Апокаліпсису на ім'я Забруднення не існує, а все перераховане робимо ми, власними руками, не задумуючись про наслідки.

Голод. Тут йдеться не про відсутність їжі і страждання цим спричинені, а про збірний образ суспільства споживачів. Адже зараз ми живемо згідно з правилом «попит породжує пропозицію». Чим більше у нас бажань – тим більше способів їх втілення. Тут у романі описано парадокс, який полягає у тому, що Голод створює їжу, спочатку з таким ефектом: «Скільки б ви не їли – однаково втрачатимете вагу», а згодом вигадує новий тип: «Теоретично, достатньо ТРАПЕЗ мали б забезпечити вам а) ожиріння, і б) смерть від недоїдання».

Разом із алюзією на МакДональдз, KFC, інші подібні заклади,  появою схожої на скелет моделі, яка намагалася стати красивішою, ажіотажем навколо нової дієтичної їжі образ Голоду стає вже не іронією, а швидше застереженням людству. Створюючи нереалістичні, пластикові ідеали і відповідно не маючи змоги їх досягти, ми тим самим і викликаємо Голод. Ми їмо для того, щоб жити, аж ніяк не навпаки і йдеться не тільки про їжу.

Пратчетт і Ґейман також висміюють повсюдне нівелювання журналістських стандартів і бездумну погоню за сенсацією, критикують надмірну умовність релігійних обрядів та традицій, при чому дістається не лише католицькій церкві і її великій кількості святих («Орден пустодзвонів Святої Берили»), а й протестантам з їхніми телешоу і навіть жерцям вуду: «...поліз у вузлик і вивудив звідти пляшчину віскі. Є принаймні два способи зробити з людини зомбі. Щойно він обрав найпростіший».

Книга наповнена різноманітними натяками й посиланнями на явища поп-культури. Зокрема, письменники віддали належне двом культовим фантастичним історіям: «Володарю перснів» Дж. Р. Р. Толкіна (повне ім'я Пеппер – Піппін Ґаладріель Місячне Дитя, тобто її названо на честь двох персонажів трилогії – гобіта і королеви лісових ельфів) та «Зоряним війнам» (гра дітей базувалася на фільмі з лазерами, роботами та принцесою з дивною зачіскою). Пісні Queen «звучать» протягом всієї книги в машині Кроулі, а чого варта фраза Смерті про те, що він і пальцем не торкався Елвіса Преслі. Цей список можна продовжувати і далі.

Террі Пратчетт та Ніл Ґейман справді знакові й важливі для світового літературного процесу автори. Їхня творчість уже впливає на подальший розвиток фантастики як жанру, тому я сподіваюсь, що вихід цих письменників на український книжковий ринок (ВСЛ активно перекладає цикли «Дискосвіту» Террі Пратчетта, а КМ-Букс видає найвідоміші книги Ніла Ґеймана) позитивно вплине і на формування української фантастики.

«Добрі передвісники» насправді не про кінець світу, не про янголів і демонів і навіть не про нашу любов до їжі. «Добрі передвісники» – роман про людство. Це грандіозне висміювання  нашої «людськості» і водночас висловлення співчуття, розуміння і любові до Людини з її темними, світлими і ще невизначеними сторонами душі. А також це гумор, глибокий і по-справжньому смішний.

І ще котик як бонус
І ще котик як бонус

Читайте також#ЧитанняНаРайоні. Шлях до себе з Павлюковим «Паломником»

Коментар
23/10/2021 П'ятниця
22.10.2021