Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Реставрація ікон
Реставрація ікон

Вона «лікує» святих: як працює перша реставраторка ікон на Волині

16:07 14.02.2020
2352

У 80-х Ларису Обухович питали, для чого їй вата, спирт і скальпель. «Ви што, доктар?» – насмішкувато допитувалися радянські чиновники та працівники культури. І так, вона була лікаркою. Незвичайною. Вона «лікувала» святих.

Атеїстичний Союз доживав своє останнє десятиліття. У містечках та селах знаходили ключі до заржавілих замків. Старий механізм засуву важко приводили в дію, а коли не піддавався – ламали. Нетерплячі люди відкривали двері до своїх церков. Відкривали і згадували, хто вони, ким вони були раніше.

Тоді у краєзнавчому музеї в Луцьку запрацювала експедиція на чолі з науковцем Павлом Жолтовським. Історики, наукові співробітники музею, мистецтвознавці та художники увійшли до складу групи, яка з 1981 року шукала старі ікони на території області. Найкращі зразки іконопису забирали із занедбаних приміщень, аби врятувати те, що збереглося.

До цієї експедиції приєдналася і героїня нашого матеріалу. Художниця-реставраторка Лариса Обухович нині працює у Музеї волинської ікони, і знає історію більшості ікон з музейних стін.

На першій виставці була навіть Ліна Костенко

«Я була першою реставраторкою ікон у нас, на Волині. І ніколи не думала, що ті ікони хтось побачить. Вірите? Не думала. Я знала, що це потрібно для нашої культури. Хтось мусить це зберегти. Коли ми відкрили першу виставку – то було диво. Ніхто не вірив, що людям це покажуть. А через два роки сталася незалежність».

Жінка розповідає тихо, але емоційно. Стримана у рухах, уважна до деталей, вона весь час перегортає сторінки наукових видань. Каже, що крім реставрації, має ще іншу важливу роботу. Записувати, описувати, ділитися безцінним досвідом. Якщо раптом ті ікони не збережуться, треба, щоб історія залишилася хоча б у словах.

Тоді, на тій виставці у 89-му була Ліна Костенко, пригадує реставраторка. То було щось абсолютно нове. Біла пляма, яку потрохи почали заповнювати ентузіасти.

Ікони рятували газетою і яйцями

Коли вона прийшла в музей (ще тоді краєзнавчий музей на Шопена), експедиція з пошуку ікон тривала вже рік. Пані Лариса пригадує, що їй привозили роботи, заклеєні газетним папером та яєчним жовтком. Таким чином група намагалася вберегти ікони від ще більшого пошкодження під час транспортування.

«У них тоді не було поруч реставратора, і вони не знали, як це зробити краще. Тому брали те, що можна було знайти в селі. Просили в людей яйця, розводили водичкою – і накладали папір», – розповідає жінка.

Що таке волинські ікони? Це дошки, на які наносили левкас. Його відшліфовували, гравіювали, де потрібно, і тоді вже наносили живописне зображення. І ось коли в цих закритих церквах дошка від вологи набухала, від сонця стискалася – воно все псувалося і сипалося.

Професійно потрібно накладати міздряний клей – він має зворотну текстуру. Тобто, коли він висохне, можна знову зробити його рідким, аби зняти той наклеєний папір. Використовують мікалентний або цигарковий папір. Він дуже тоненький, і добре пропускає вологу. Після висихання тримає аварійну ділянку, і вона більше не обсиплеться.

Коли експедиція наносила на ікони жовток, то вони не врахували, що жовток вже ніколи рідким не зробиться. Ці ікони у фондах стоять і досі. І наклейки настільки всихають, що коли через десятки років ми намагаємося їх зняти, то разом з ним знімаємо і частину ікони».

Читайте також: Ремонт століття: як піднімають з руїни рештки окольного замку і розчищають луцькі підземелля

«Што здєсь сматреть? Здесь же адні іконкі!»

Першу виставку знайдених та відреставрованих ікон зробили ще в музеї на Шопена. Було там все начальство – управління культури, завідувачі музеїв… Виставку привезли з Білорусі. Іконки були невеличкими, з дуже цікавими сюжетами.

«Туди прийшла завідувачка музею Паша Савельєва. І поки всі стояли в кулуарах, говорили про щось і не заходили всередину, ця взяла двома руками сумку за спиною, впевнено пройшла, стала посеред залу, роззирнулася, і спитала: «Што здєсь сматреть? Здесь же адні іконкі!» У нас це і зараз, як анекдот, ходить», – сміється пані Лариса.

Моральний вибір кожного

За своє життя жінка реставрувала понад 40 великих ікон. Маленькі, каже, навіть не рахувала. Робота над однією такою триває рік. Всі вони різні. Всі по-різному збереглися. Незмінним є підхід майстрині до справи. Вона починає роботу з молитви.

Випадкова людина не може стати реставратором. Для цього потрібно мати не просто художню, а й мистецтвознавчу освіту. Потрібно добре знати історію. І, що найголовніше, знати Святе письмо. На запитання, чи обов’язково бути християнкою для того, щоб реставрувати ікони, жінка відповідає просто: це моральний вибір кожного.


«Як може торкатися ікони, повертати в неї життя? І чи буде атеїсту це цікаво? Навряд чи. Ви знаєте, 82-й рік – це радянські часи. Але наш завідувач картинної галереї підійшов до мене під час роботи, і спитав: а ти знаєш, що треба молитися, як берешся до роботи? Я тоді дуже сміливо йому відповіла, що я молюся. Слава Богу, мама з дитинства навчила «Отче наш». Біблію тоді було важко дістати, але я коли зайнялася своєю справою, дістала. Сусід дав мені маленьку «кулішівку», – поділилася Лариса Обухович.

Як «лікують» святих

Коли беруться за ікону, то в першу чергу досліджують її стан. Далі фотографують при прямому і при боковому освітленні, аби було помітно кожні тріщини та прогалини у структурі. Потім реставратори намагаються зупинити процес обсипання фарби. Роблять це за допомогою вже згадуваного паперу і клею. Після того накладають піскові мішки, під вагою яких фарба та левкас краще закріплюються на дошці. Те, що обсипалося, підводять новим шаром левкасу. І тільки тоді тонують.

«Наукова реставрація передбачає тонування з помітною різницею від авторського живопису. На відстані ми можемо його не помічати, але підійшовши ближче, обов’язково треба бачити втручання реставратора», – наголошує майстриня.

Лариса Обухович показує тонкий реставраційний папір, свої інструменти та ікону, над якою працює зараз. Нині вона має затишне робоче місце та все необхідне для того, аби повертати українській історії її забуті сторінки.

Коли на Волині з’явилася Холмська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, благодійники, меценати та християни всіх конфесій почали допомагати цій справі. Так збудували те приміщення, де нині розташований музей. Лариса Обухович має у ньому простору кімнату, де у світлі від п’яти вікон продовжує свою справу.

Читайте також: Волинщина, «святий хіппі» та три тисячі шматків паперу: експрес-прогулянка луцькими музеями

Людмила РОСПОПА

Фото Світлани СОЛТ

Передрук у ЗМІ без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонено

Коментарі
Загрузка...
30 листопада
Сьогодні
Вчора
28.11.2020
27.11.2020