Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Фото ілюстративне
Фото ілюстративне

«Нам було цікаво на луцьких дітей дивитися, такі вицяцькувані», – очевидиця розповіла, як лучани під час війни втікали до сусідніх сіл

13:00 30.03.2017
924

86-річна жителька села Сирники Луцького району повідала, як її родині вдалося повернутися додому і що німці лишили «на згадку» у їхній хаті.

Село Сирники розташоване за 12 кілометрів від районного центру. Під час Другої світової війни, наприкінці лютого 1944 року, тут точилися бої за визволення села від німецько-фашистських загарбників. На підступах до Сирників закріпилися бійці кулеметної роти 271-го стрілецького Нижньоволзького полку.

Як жилося у той нелегкий час простим селянам, розповіла корінна жителька села Сирники Антоніна Арсенюк.


***

Мені було 12 років. Коли почали бомбити Луцьк, люди втікали по селах, до нас їхали. Раніше наша хата була під лісом, оточена густим вишневим садом. Її здалеку і не видно було.

До нас багато людей з Луцька приїжджало, щоб сховатися від війни. Поприїжджали з дітьми, а нам було цікаво на тих дітей дивитися. Вони всі вицяцькувані, чистенькі, кучеряві, повбирані. А ми такі вже, як то на селі гониться дітвора…

***

Довго та війна точилася, всіх людей гнала вперед. Хлопці у нас зробили схрон – нарізали дерева, щоб снаряд не пробив. Багато людей туди поховалися.

Коли німці прийшли з Луцька, почали нас виганяти з того схрону. Ми й сіли на підводу, а що туди візьмеш. Мали свиней, корів, курей. Забрали тільки корів. То й добре, що вони ще були. А то брат народився в 1940 році, плакав, їсти хотів. А де ж те молоко в мами буде.

***

Втекли в Буків. Люди мали землянку і нас туди прийняли. Там пуля не пройде.

Коли почали далі гнати, то якось вдалося звернути вбік – до лісу. Там вирішили перечекати і повернутися додому – в Сирники.

Тато викопав яму, мама кинула перину і ми там сиділи. Тим часом понад нами летіли снаряди. То було страшне – словами не розкажеш.

***

Посідали ми на фуру, прив’язали худобу до воза. Їхали по дорозі – чиста була, а кругом хащі. Вийшов один німець (якийсь добрий був) і каже: «Тут по дорозі міни, треба об’їжджати полями». Так ми минали дороги і добралися до своєї хати. Що стріляли, що не стріляли, хата лишилася цілою, завдячуючи густому саду.

Вернулися…а худоби уже немає. Голови курячі розкидані були по хаті. Німці собі там куховарили, видно. На плиті стояв великий котел, а всередині – варене свиняче м'ясо. Ми голодні, їсти хочемо. А мама з татом кажуть: «Борони Боже вам це їсти, бо німці могли отруїти».

Отаке мені запам’яталося… Страшна була війна… Словами не передати…

Читайте також: Давній Луцьк: як починалася Друга світова війна у місті

Оксана ВЛАСЮК

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
22 вересня
Вчора
20.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин