Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Епідемія активності: що робити, коли дитині поставили клеймо «проблемний»

16:00 28.03.2017
1307

Безперервний рух, невміння контролювати емоції та відсутність діалогу з однолітками – діти з такими особливостями характеру часто отримують клеймо порушника дисципліни.

Не секрет, що українська система освіти побудована таким чином, що діти з певними психологічними особливостями не отримують потрібної уваги від вихователів та вчителів. Освітяни не мають змоги приділяти достатню кількість часу кожному з вихованців, а тому воліють, аби діти чемно сиділи та не надто вирізнялися з-поміж інших.

Саме тому поведінку дітей, які в силу власного характеру, чи певних соціальних обставин не завжди можуть контролювати власні емоції, часто характеризують, як незадовільну.

Нелегко в таких випадках доводиться і дітям, і їх батькам, які опиняються сам-на-сам з потребою виховати «особливу» дитину.

Оксана Лавринюк, мама семирічного Іллі, розповідає, що кілька років тому у її сина виявили гіперактивність з синдромом браку уваги. Потрапити на навчання у звичайний міський садочок не вдалося, відтак Іллю спробували віддати у приватний. Проте підвищена емоційність та надмірна рухливість хлопчика здалися вихователям неабиякою проблемою і уже через півроку батькам заявили, що така дитина закладу не підходить.

«Нам сказали – «Ви не такі, як нам потрібні. Нам потрібні дітки, які сидять і слухають, а що робити з вашою, ми не знаємо». Тоді ми зателефонували в інший садок, куди нас взяли з великим задоволенням і, коли ми вже закінчували маленьку школу, то точно знали, які у нас нюанси», – розповідає жінка.

Мама Іллі розповідає, що спочатку важко було усвідомити, як саме варто виховувати сина, як реагувати на його поведінку, що говорити. Проте з часом стало зрозуміло, що гіперактивність – не є проблемою, а висока емоційність – один з показників неабияких творчих завдатків.

Велике значення у адаптації хлопчика відіграли уроки арт-терапії, які організовують викладачі кафедри практичної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Такі терапевтичні заняття кандидати психологічних наук Людмила Магдисюк та Ірина Грицюк проводять кожного тижня ось уже три роки. І стверджують, що тут діти мають змогу навчитися опановувати гнів та контролювати емоції, направляючи їх на творчість.

Саме такі заняття, за словами Оксани Лавринюк, допомагають сину зрозуміти себе та усвідомити, що бути іншим – не недолік.

«До таких дітей треба більше уваги, але зрозуміло, що школи переповнені і це неможливо. На заняттях арт-терапії він себе самореалізовує, а у школах є проблема – з першого класу хочуть зробити діток однакових», – говорить мама хлопчика

Варто зауважити, що терапевтичних занять та особливого підходу у вихованні потребують не тільки гіперактивні діти.

За словами Людмили Магдисюк, на заняття батьки приводять дітей, які мають проблеми у спілкуванні в колективі, які через сімейні негаразди замкнулися у собі, які не навчилися контролювати гнів, які мають певні проблеми у розвитку. Кожен випадок особливий, саме тому спеціалісти пильно слідкують за поведінкою дітей, стимулюють їх зазирати в себе та розповідати про власні почуття. Що, до речі, не так легко, адже часто і дорослі не завжди можуть сказати, що конкретно вони відчувають.


А ще фахівці стверджують, що кожен малюнок, кожна річ, яку діти творять власними руками, може багато чого розповісти про те, що відчуває та чого прагне дитина.

«Ті діти, які мають внутрішні страхи, малюють чорними кольорами, діти з позитивним настроєм використовують світлі тони. Ось, наприклад, Ілля вигукує незвичайні слова, будує цікаві асоціації, у нього свій особливий світ і вчителю потрібно підійти індивідуально до цієї дитини, побачити у ній щось особливе», – говорить Людмила Магдисюк.

Не менше уваги потребують діти, котрі з певних причин не відчувають батьківського піклування. Найчастіше це діти, батьки яких тривалий час перебували на сході України та брали участь у російсько-українській війні.

Часто, за словами Людмили Магдасюк, у відсутності батька діти починають звинувачувати маму, стають закритими та агресивними. Саме тому важливо, аби у такий важкий період життя вони навчилися не приховувати почуття, а правильно їх проявляти.

Після занять фахівці спілкуються з батьками, розповідають про досягнення та вказують, на що варто звернути увагу.

На думку психологів, для того, аби допомогти дітям та батькам розібратися у проблемі та хоч частково її вирішити, потрібно відвідати близько 10 занять.

«Зміни помітні у тих дітей, які певний час відвідують заняття – спостерігається тенденція до кращої поведінки, до спілкування та взаємодії з однолітками. В середньому потрібно 8-10 занять для того, щоб був результат – аби зняти тривогу, стрес, внутрішню агресію», – розповідає Людмила Магдисюк.

Проте головним чинником успіху у становленні таких дітей, як повноцінних особистостей, є тісна взаємодія батьків, вихователів та вчителів. Важливо, щоб після арт-терапії діти відчували підтримку вдома та у навчальному закладі. Щоб відхилення від загальноприйнятих норм поведінки не викликали роздратування чи нерозуміння дорослих.








Софія СІЧКУН

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
25 вересня
Сьогодні
Вчора
23.09.2018
22.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин