Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Не могла вже на неї сказати «мамо», – дочка «бандерівця» розповіла, як врятувалася від Сибіру

11:36 27.01.2017
1962

Волинянка повідала історію свого дитинства, коли через визнання батька «бандерівцем» матір вивезли до Сибіру, а дитині вдалося чудом повернутися додому.

У невеликій хатині в селі Радомишль Луцького району мешкає 74-річна Людмила Гончарук. Нині жінка ще досі зі слізьми на очах пригадує події минулих часів.

В дитинстві вона пережила війну, лишилася без батька, а потому на певний період і матері. Тож дівчинку виховували родичі, які заміняли найрідніших. Коли мати повернулася з Сибіру, вимушено покинутій дитині виповнилося уже 14 років. Матір Людмила Гончарук не винить, але ріднішою для неї назавжди лишилися жінка, яка її виховувала.

Людмила Гончарук розповіла Район.Луцьк, як у радянські часи визнання батька «бандерівцем» змінило її життя і змусило почувати себе покинутою.


***

Був 1944 рік. Мені був рік. Мати і я лишилися одні, а батька вже забрали, бо сказали, що він «бандерівець». То матір ховалася зі мною, щоб ще її не забрали. Але таки приїхали.

Родичі казали, щоб мати мене з собою не брала. Вона так і хотіла зробити. Але вони почали кричати, що яка це матір, що дитину з собою не забирає і заставили її брати мене з собою в Росію.

Але як тільки ще по селу їхали, то дід мій за нами поїхав. Коли мати це побачила, викинула мене з фури. Дід забрав мене і так вже й виховувала вдома тітка. А хто з дітей лишився, всі позамерзали. Їх і поховати по-людськи не дозволяли.


Ми нікому не говорили, що матір вивезли, бо зразу казали, що то «бандерівка».

Повернулася мати в 1957 році, після смерті Сталіна. Тобто зустрілася я з мамою через 14 з половиною років. Вона тоді вже вийшла вдруге заміж, змінила прізвище, бо по-іншому повернутися не могла.

Але я не могла вже до неї сказати «мамо»… я її не знала. Найріднішою для мене була тітка, яка виховувала. Нікого так не любила, як ту матір, що мене гляділа.

Мати до мене вже й не ставилася як до своєї дитини. Я її не виню. Сама відвикла від неї за 14 років.

Попри важкі роки на Сибірі, прожила рідна мати 94 роки. Коли померла свекруха, я забрала її до себе.

***

В той час далека родичка мого чоловіка одружилася з якимось колишнім кагебістом. Якось ця родичка сказала, що її чоловік хоче дуже приїхати до нас в Радомишль. Приїхали вони і він каже: «Я хочу видеть вашу мать». Я і сказала, що мати в хаті. Вона як його побачила, то зразу почала ховатися.

Я і питаю потім, чого ховалася, а вона каже: «Люсю, то ж той кагебіст, що мене вивозив».

То він і нагороди мав, і на паради його запрошували. А мій батько загинув і я пробідувала весь вік. Про це ніхто не згадав. Хоча й пізніше батька реабілітували, сказали, що був не винен…

Оксана ВЛАСЮК

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
23 вересня
Вчора
21.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин