Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Зараз у нас – село Луцьк»: лідер гурту «Чорні черешні» шкодує, що талановита молодь тікає за кордон

16:20 24.01.2017
1927

Юрія Поліщука у Луцьку не знає хіба що турист. І то якийсь іноземний. Усі, хто хоч трішки цікавиться долею української музики чи культури загалом, знають про творчість гурту «Чорні черешні», чули гру Юрія в оркестрі Волинського драмтеатру або ж точно підспівували йому п’ятничного вечора в пабі «Майдан».

Журналісти видання «0332» поспілкувалися з паном Юрієм та розпитали в нього про «Чорні черешні», яким, до речі, уже 25 років, стан культури в Луцьку та долю естрадного оркестру «Мегаполіс».

– Пане Юрію, розкажіть про графік вашого звичайного робочого дня.

– Щільний. Адже, окрім часу на «грати і співати», маю сім’ю, маленьку донечку, яку треба щодня відводити до музичної школи. Окрім того, працюю в театрі (Волинський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, – ред.). Любов до природи втілюю у квітники, городину та садочок.

– Як прищеплюєте дітям любов до творчості?

– Зараз молодь схильна до того, аби вирішували все за неї. Але можливість дбати про когось приносить мені насолоду під час щоденних клопотів. Приємно, коли твоя дитина і музикою займається, і спортом, і вчиться гарно. Я й сам гарно навчався у школі. Мій класний керівник завжди казала: «Сину, вчися. Тоді завжди відчуватимеш свою потрібність». Тому всім нашим луцьким діткам бажаю здобувати знання, адже майбутнє – за самореалізацією.

– Ви неодноразово говорили про потребу організовувати музичні фестивалі в Луцьку. Чи плануєте працювати над цими проектами?

– Дуже важко мені продовжувати в Луцьку щось робити. Я започаткував естрадний оркестр «Мегаполіс». Наразі шукаємо приміщення, а також фінанси. Звичайно, в такий час я його не залишу. У нас країна чиновників і олігархів, від яких залежать добробут і розвиток мистецтва в країні. Вони або гальмують їх, або не звертають уваги на них, або ж сприяють. Це три стадії роботи чиновника. Музиканти намагаються працювати з урахуванням фінансових можливостей. Я сподіваюсь, що найближчим часом буде нагода (у зв’язку з концертом до 25-річчя гурту «Чорні Черешні») виступити «Мегаполісу» і виконати декілька композицій.

– Можливо, варто залучити «молоду кров» до оркестру?

– На початках оркестр налічував 18 осіб. У його складі були і студенти, і викладачі музичного училища. Залучали й молодь і всіх охочих. Естрадний оркестр є необхідним для міста. Я не хочу, щоб він був «під копитом» чиновників, які нічого в цьому не розуміють. Бо влада змінюється, а мистецтво буде завжди. І повірте, хоч ми не виступаємо, однак розвиваємося.

– Як оцінюєте нинішній стан культури в Луцьку?

– Мені подобається молодіжний напрямок. Це в основному активні, амбітні, «не прив’язані», грамотні та молоді люди. До прикладу, «Фіолет». У нього є своєрідний стиль, який подобається слухачам. Отже, він затребуваний. Щодо академічного «дорослого» мистецтва, то воно в нас перебуває в стані «десь воно відбувається, але тільки не в нас». Як на мене, кошти, які виділяються на культуру, потрібно вкладати не в «привозних» музикантів чи якихось африканців, чилійців, а в своїх, і мати щось своє. Таку підтримку можна втілити в оркестрі, тому що він подібний на виробництво, яке дозволяє залучити місцевих музикантів, поетів-піснярів, ведучих, режисерів, людей, які займаються технічним обладнанням, або ж працюють на студії звукозапису. Це – «фабрика культури», яка виготовляє продукт. Якщо ми будемо вкладати гроші в тих, хто приїжджає з Києва та Львова, то вони візьмуть ці гроші і поїдуть. І розвиватимуть ці міста.

– Установи, відповідальні за розвиток культури у місті, доволі боляче сприймають критику щодо своєї діяльності. Чи достатньо виступів лише Волинського хору?

– Нехай вони прогресують, але не може бути на Волині лише Волинський хор. Нічого нового не відбувається. Ви відвідуєте концерти, в яких беруть участь місцеві оркестри чи виконавці? Коли востаннє слухали народного артиста України Василя Зінкевича чи Валерія Маренича? Де вулиця чи пам’ятник, фестиваль імені В’ячеслава Хурсенка? У нас, до прикладу, є геніальний художник Андрій Рубінович, мій однокласник, його розкішні картини в столиці Чехії – Празі. А хто чув про нього у Луцьку?

До того ж, раніше в Луцьку був ще й фестиваль «Оберіг». Тут починала творчий шлях Марічка Бурмака. Також виступали Едік Драч та Віктор Морозов. А зараз у нас – «село Луцьк» із асфальтованими дорогами, де виживають лише кабаки. І ще містяни спортом трохи займаються.

Я вже звик усе життя працювати без «культур і управлінь». У мене росте син, грає на гітарі. У Луцьку діє музична школа, училище та Інститут мистецтв, де навчаються талановиті діти. Закінчивши навчання, вони змушені виїжджати, тому що їм «немає куди подітися», тобто ми готуємо спеціалістів для Європи, Америки... Не зважаючи на те, що більшість молодих людей працюють за кордоном, це не заважає їм бути креативними та розумними. Їм важко реалізувати себе в Україні, тому й утікають.

– Цьогоріч гурт «Чорні черешні» святкує 25-річчя. Яких результатів за цей час вдалося досягнути? Які відчуття?

– 25 років пролетіли, як мить. Розуміння музики стало дещо глибинним. Так хочеться ще щось зробити! Розвивати мистецтво та спілкуватися із людьми – ці відчуття залишаються назавжди у твоєму серці. Життя прекрасне тоді, коли люди займаються улюбленою справою. Воно тоді стає легким і насиченим.

Елла ЯЦУТА

Коментарі
20 лютого
Сьогодні
Вчора
18.02.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин