Любив донечок та мріяв про власний будинок: загиблому Роману Войдюку з Луцького району хочуть присвоїти звання Героя України

Молодший сержант, командир взводу технічного забезпечення Роман Войдюк мріяв про власний будинок, посадив  сад, міг із закритими очима розібрати автомобіль, та найбільше любив своїх маленьких дочок. Але наприкінці грудня минулого року його життя обірвав російський КАБ.

Про мрії, його любов до родини та власної справи, загострене почуття справедливості та відповідальність Район.Луцьк, розповіла його дружина Оксана Войдюк.

Роман Войдюк народився 7 серпня 1990 року у селі Полонка Луцького району. Після навчання у школі №16 в Луцьку він відразу пішов працювати водієм. Згодом придбав автомобіль, започаткував власну справу та займався пасажирськими перевезеннями.

Роман Войдюк з донечкою

Роман Войдюк з родиною

«Він марив автомобілями, був гарним водієм. У нього було декілька мікроавтобусів Sprinter. Але після пандемії щось довелося продати», – пригадує його дружина Оксана.

Вони познайомилися ще коли Роману було 19 років, а їй 18. З того часу на розлучалися, у подружжя народилася донечка Соломія, а в 2021 році – Софія. Родина жила у селі Радомишль Луцького району.

Роман та Оксана Войдюк

Крім роботи, чоловік захоплювався спортом, грав у футбол, бігав. Навіть на фронті при найменшій нагоді намагався тренуватися. Біля будинку, у якому жила родина, Роман посадив фруктовий сад. Там і зараз ростуть вишні, черешні, персики і три сосни. Чоловік дбайливо доглядав за деревами, обрізав гілля, прививав, навіть у відпустці не забував завітати у садок.

«Коли він приїздив завжди соснами милувався, дивився, як вони підросли, любив вдихати аромат хвої», – розповіла Оксана.

Роман мріяв згодом купити власний будинок.

Роман Войдюк із старшою донькою

Роман Войдюк з молодшою донькою

Після початку повномасштабного вторгнення чоловік не міг залишитися вдома. Коли молодшій Софійці виповнилося лише півроку, чоловік добровольцем пішов захищати Батьківщину в 100-ту окрему бригаду територіальної оборони (згодом – 100-та механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ, - прим. редакції).  Спочатку він служив на кордоні з Білоруссю, а з 2023 року постійно перебував на Донеччині. Саме там його призначили командиром взводу технічного забезпечення, який відновлював пошкоджену в боях техніку.

«Він сам обирав хлопців до себе у взвод, орієнтувався на тих, хто розбирається в автомобілях, любить техніку. Для їх взводу не було задачі, з якою вони не могли б справитися», – розповіла Оксана.

Роман опікувався тим, аби у ввіреному йому підрозділі вистачало запчастин та інструментів для ремонту автомобілів.

«Чоловік ніколи не вертався з відпустки до своїх хлопців з пустими руками, знаходив волонтерів, друзів, родичів, які допомагали. Багато інструментів купляв сам. Хлопці досі кажуть, що такого командиру більше не буде. Роман завжди відстоював інтереси своїх підлеглих перед командуванням. Не боявся казати правду, бо не терпів будь-якої несправедливості», – розповіла дружина.

Жінка зізнається, що після двох з половиною років служби дуже хотіла, аби чоловік демобілізувався та повернувся до родини. Але він відповідав, що не може покинути побратимів та продовжував боронити рідну землю.

«Він казав, що йому совість не дозволяє сидіти вдома під час війни. На фронті він захищав не тільки свою землю, а й родину, батьків», – пригадує Оксана.

Взвод Романа Войдюка стояв біля Часів Яру, Торецька, Авдіївки, Лиману.

За спогадами Оксани, чоловік завжди був життєрадісним та усміхненим, ніколи не злився та не підвищував голос.

«Останнім часом він трохи замкнений був, але я не розпитувала про причини. Він завжди казав, що в нього все добре і він у відносній безпеці, не на «нулю», а на віддалених позиціях. Роман так мене заспокоював», – пригадує вона.

У грудні минулого року Роман Войдюк загинув у результаті авіаційного удару КАБом у Краматорську на Донеччині. День, коли загинув чоловік, Оксана добре пам’ятає. Він довго не виходив на зв'язок, а таке бувало нечасто, щоб чоловік не написав їй хоч пари слів. Лише згодом його побратими повідомили про те, що сталося.

Роман Войдюк після початку повномасштабного вторгнення

«Я дізналася, що Рома під завалами і сподівалася, що він живий»,– додає Оксана.

Але чоловік отримав  несумісні із життям поранення. Для Оксани загибель чоловіка стала великою втратою, з якою вона досі не може змиритися. 

«Маленька Софійка часто питає, де тато, вона бере його портрет і каже: «я трохи полежу поруч з татком». Старша – Соломія дуже багато часу проводили разом з Романом, вони були найкращими друзями. Донька так чекала, що батько приїде у відпустку  на її день народження в лютому», – зі сльозами пригадує Оксана.

Роман Войдюк нагороджений відзнакою Президента «За оборону України». 

У лютому  Оксана Войдюк зареєструвала петицію на сайті Президента України з проханням присвоїти Романові Войдюку звання Героя України посмертно. Для її розгляду необхідно зібрати 25 тисяч підписів за 90 днів. Підписати петицію можна за посиланням.

Читайте також:  Збирають підписи на присвоєння «Героя України» Роману Войдюку з Полонки, якого вбив російський КАБ