«Не хочу, щоб прийшов той, хто знову буде красти», – кандидат на посаду голови Княгининівської ОТГ Олена Твердохліб

Кандидатка на посаду голови Княгининівської сільської об’єднаної територіальної громади  та нинішня очільниця сільради Олена Твердохліб розповіла про те, чому вирішила балотуватися від партії, як ділитимуть сільські землі та що дасть громаді децентралізація.

Район.Луцьк продовжує знайомити читачів із кандидатами на посаду голови однієї з найбільших громад біля обласного центру.

Про свої плани і наміри на посаді уже розповів кандидат від «Народного контролю» Михайло Шелеп.

Цього разу задумами поділилася нинішній голова Княгининівської сільради Олена Твердохліб, яка балотуватиметься від політичної партії «УКРОП».

Біографічна довідка

Твердохліб Олена Олегівна народилася 17 серпня 1972 року. Отримала професійно-технічну освіту в Луцькому училищі №12. Певний час проживала за кордоном.  Спільно з подругою започаткувала власний швейний бізнес. На виборах 2015 року Олену Твердохліб обрали на посаду голови Маяківської (Княгининівської) сільської ради.

– Довго міркували над рішенням стати головою Княгининівської ОТГ чи це, на вашу думку, було б логічним продовженням роботи на посаді сільського голови?

– Міркувати був час, але за рік не вдалося здійснити все те, що запланувала. Скажу чесно, що не йшла на весь термін. Думала, зроблю заплановане за два роки, напишу заяву на звільнення – і все. Але за рік не встигла все зробити, до прикладу, очисні споруди в Княгининку, де цього року  тільки почнемо першу чергу, а другу – наступного. Мені здається, що той, хто починає, повинен закінчити. Адже ти собі знаєш, яке воно має бути, а хтось прийде і зробить по-своєму. Це подібно, як у моїй професії: якби я шила якусь річ і її не дошила, а тут хтось прийшов і пришив не ті рукави.

Знову ж таки, не розраховую, що буду п'ять років. Завжди собі ставила плани на невеликий період. Тому що…все міняється і ми не знаємо, що буде завтра.

 
– Чи не означатиме це для виборців, що вони, обираючи вас на посаду, фактично обиратимуть когось іншого?

– Казала і в минулому році, і в цьому, якщо виборці побачать, що сільський голова щось робить не так, вони мають право виявити йому недовіру і просто поміняти цю людину.

Завжди припускаю, що і сама можу піти, наприклад, коли розумію, що не справляюсь. Так само і виборці. Якщо побачать, що я щось роблю неправильно, мають право мене звідси просто вигнати. І з такою думкою треба йти. Не кажу, що це має бути, але якщо ставити планку і до неї дотягуватися, то люди це бачать.

Скажу чесно, чому вирішила балотуватися. Не хочу, щоб прийшов хтось такий, хто знову буде красти. Бо тут кралося, я впевнена, можу з відповідальністю сказати, що кралося. Зараз ходжу по судах і є конкретні факти, що гроші пропали. Не знають, де вони. Нещодавно була на такому черговому засіданні суду. Касир каже, що не брала грошей, згідно з квитанціями, вони надійшли в сільську раду, а на казначейські рахунки не надійшли.

– Маєте на увазі касира, яку підозрюють у привласненні та розтраті майна? На якому етапі наразі ця справа?

– Так. Зараз допитують свідків від обох сторін. Думаю, що процес буде довгим. Але він іде в правильному руслі. Суддя адекватний, не сказала б, що щось там роблять не так. На останньому засіданні заборонили журналістам знімати. Спочатку була за те, щоб це був відкритий процес, але не кожен свідок є публічною людиною і дехто боїться говорити на камеру.

Мені ж потрібен результат, треба, щоб ті люди розказали правду, не боялися. Бо реально є свідки, яких залякують, ввечері дзвонять і говорять, щоб не приходили на суд. Колись думала, що це тільки в фільмах так відбувається, але виявляється таке існує і на такому маленькому рівні.

– На своїй сторінці у Facebook ви інформували, що також мали справу з судом через те, що, цитую: «не зруйнували «лежачі поліцейські», які встановили жителі вулиці Ланова». Можете детальніше розповісти, про що саме йдеться?

– Взагалі припис видали, коли я була у відпустці. Його підписував секретар –  керуючий справами, а адміністративне правопорушення поклали на особу голови, а не на сільську раду.

Справа у тому, що жителі вулиці Ланової, які ремонтували дорогу за власний кошт, зробили асфальтоване покриття і вирішили, що треба покласти «лежачого поліцейського», тому що автомобілі почали їздити на великій швидкості по відремонтованій дорозі. Вони звернулися до мене, щоб узаконити встановлення обмежувачів, але вже після того, як жителів вулиці Журавлиної, які були проти «лежачих поліцейських», подали заяву до суду. Хоча вони теж їздять по тій дорозі.

Трохи цікава ситуація, але, думаю, що воно все вирішиться добре, тому що я буду захищати все-таки жителів, які поклали обмежувач швидкості.

Джерело: ZN.ua

– Що в першу чергу збираєтесь зробити на новій посаді, якщо переможете своїх опонентів?

– Можу будувати свої плани, як мені хочеться, але є депутати і роль голови не настільки велика, як була колись.

Наразі не доводиться дуже наплановувати, адже спершу треба створити програму соціально-економічного розвитку, статут об’єднаної територіальної громади. Єдиний план, якого завжди буду притримуватися – перед тим, як щось прийняти, обов’язково робитиму громадські слухання чи обговорення, щоб запитати людей, що їм більше потрібно.

– Яку користь, на вашу думку, принесе децентралізація для жителів сіл об’єднаної територіальної громади?

– Все те, що пропонує децентралізація, для громади є великим кроком у розвитку. Люди ще трохи цього бояться, бо все нове і незвичне лякає. Але жителі уже міняються. І це розумієш, коли мені, наприклад,  у Вконтакте пишуть діти з Милуш: «Купіть нам, будь ласка, ворота, ми собі самі облаштуємо поле». Вони вже собі знайшли луг і питають у приват чи ця земля сільської ради, чи город дядька. Ми вияснили, що це комунальні землі і вони вже самі собі щось роблять. Не бояться звернутися до голови. І знаєте, це дає крила. Я усім відповідаю, адже розумію, коли з людьми говорити, вони інакше сприймають владу. Влада повинна бути ближчою до людей.

Наразі у децентралізації бачу тільки плюси. На жаль, до 1 березня ще будемо керуватися старим бюджетом, поки це все трохи утрясеться і кошти будуть надходити так, як потрібно. Зате вже знаємо, що своїми коштами можемо розпоряджатися самостійно. Тобто не треба буде просити щось в району чи в області.

В нас більшу частину бюджету все-таки наповнює єдиний податок, але тепер в разі отримання 60% ПДФО, ця частина буде переважати. Я так розумію, що видатки будуть теж досить великими, тому що певні категорії населення додадуться, яких ми мусимо якось підтримувати. Більше коштів буде і на розвиток села, на інфраструктуру.

Дуже часто звучать фрази серед освітян, серед медиків, що воно ще може змінитися, що, мовляв, закони знову зміняться. Нічого вже не зміниться. Це я завжди говорю і депутатам. Є такі, які вже дуже багато скликань тут сидять і ділять ті гроші, але я завжди кажу, що так, як було, більше не буде. Напишіть це собі десь, приклейте і читайте щодня.

– «Як було», вочевидь, маєте на увазі за часів екс-голови Ігоря Ярмольського… Які у вас наразі стосунки з колишнім опонентом, а нині головою Луцької райдержадміністрації?

– Коли у нас були суперечки з Ігорем Ярмольським у минулому році перед виборами, я і йому казала, що до минулого уже ніхто йти не буде. Я сюди повернулася, щоб щось змінити. Він тоді ще сказав: «Знаю я, чому ти повернулася!» Мені до сьогоднішнього дня цікаво, чому ж, а він так і не сказав.

Взагалі у нас з ним були дуже хороші стосунки, бо вчилися в одній школі, він старший від мене на п’ять років. Пам’ятаю, як пов’язував мені галстук, а на якійсь лінійці вів за руку. Тобто ми з дитинства були у нормальних стосунках. А от коли переходиш дорогу в його планах, то стаєш недругом. Зараз він зі мною не говорить. Я вітаюся, він теж ніби вітається, але говорити не хоче.

Голова Луцької РДА Ігор Ярмольський

– Раніше ви планували іти на ці вибори самовисуваницею. Чому вирішили балотуватися від «УКРОПу»? Вам близькі їхні ідеали чи представники цієї партії щось вам запропонували, щоб зацікавити?

– Мені в «районі» кажуть, що маю великі амбіції, але то не амбіції. Просто знаю, чого хочу в житті. Чому від «УКРОПу»? Тому що ситуація на цих виборах буде трохи інша, ніж на минулих. Минулого разу мені, зізнаюся, просто пощастило. Тоді не було ніякої агітації, люди, які хотіли сюди увійти, не вклали для цього гроші, а Ігор Петрович Ярмольський був впевнений, що переможе.

Цього разу було трохи страшно, тому що у мене немає грошей, які могла б вкласти у вибори. Практично усе, що заробила в бізнесі за останній рік, уже витратила на сільську раду.  Розуміла, що це буде інша боротьба, бо  політика вже пішла в сільську раду.

– А чому обрали саме «УКРОП»? Інші партії не пропонували від них балотуватися?

– Інші партії просто мене підтримували. Представники «УКРОПу» пропонували до них приєднатися доволі довго, протягом місяця. Але йти з ними мене впевнила розмова з Ігорем Петровичем Палицею. От мені подобається сам процес його думок, його цілі. Можливо, не все, що він робить, подобається, але, розумієте, потрібна команда. В мене її немає. Якщо в цій партії знайду команду, то залишуся, якщо не знайду, то довго там не буду.

– За період вашого головування відбувалися часті перевірки. Що саме і для чого перевіряли за останній рік у сільраді?

– Не сказала б, що це було часто. Одну перевірку ініціювала прокуратура. Це була планова перевірка, вона у всіх сільрадах проходила. Друга перевірка була з фінінспекції, коли виявили факт зникнення грошей. Екологічна інспекція також приїжджала, думаю, і то була планова перевірка.

Це не були якісь складні і важкі перевірки. Бояться таких візитів, якщо щось роблять незаконно, а якщо все законно, боятися немає чого.

Виходить, що за минулий рік я ще нічого незаконного зробити не встигла, а те, що тут перевіряли, це були хвости Ігоря Петровича. Зараз я маю дуже багато проблем із документацією. Наприклад, по котельнях, які обладнані газовими лічильниками. То по одній, то по іншій відсутня документація. Або її хтось навмисне звідси забрав, або її ніколи не було. Але представники «Волиньгазу» мають копії тих документів, значить, вони були. А от куди вони зникли – ніхто не знає. Це забирає масу часу і, звісно, дратує.  

Але я за натурою підприємець. В бізнесі сьогодні ти сидиш і працюєш з паперами, оскільки не маєш бухгалтера, а завтра мусиш виконувати фізичну роботу. Досвід підприємництва зараз дуже допомагає. В мене немає ситуацій, з яких сама не можу вийти. Хоча, от у ситуації з судами, звісно ж, все інакше. Я не маю юридичної освіти, тому працюю з адвокатом чи консультуюсь з юристами.

– За головування Ігоря Ярмольського виділили кошти на ремонт вулиці Промислової у Княгининку, проте підрядник виконав свою роботу неналежним чином і наразі покриття знаходиться у незадовільному стані. Чи плануєте якось вирішувати цю проблему і як її можна врегулювати?

– Це був капітальний ремонт вулиці, на який у сільраді виділили 350 тисяч гривень. Підрядник завищив вартість матеріалів і таким чином заробив гроші. Зараз відбувається експертиза цієї дороги. Усе трохи затяглося, але теж вже зрушилося з місця. Якщо суд визнає, що там були якісь порушення, тоді винного змусять переробити дорогу за власні кошти.

Цей підрядник приходив ще на початку мого головування і знову пропонував свої послуги. Але моя позиція така: якщо ти вже щось зробив погано, то більше цим займатися не будеш. Звичайно, він був обурений, говорив, що не реєструватиме свою фірму в сільській раді. Але, думаю, ми від цього багато не втратимо.

– Так повелося, що коли люди приходять до влади, то облагороджують спершу те місце, де самі проживають. Ви свою вулицю внесли в список тих, які треба ремонтувати?

– Коли почали ремонтувати дороги, я просила на зборах зібрати підписи –  хто більше назбирає, тому і ремонт найбільше потрібен. Ми включали громадян в активне життя, аби вони не сиділи вдома і краєм вуха чули, що голова десь вирішив щось зробити.

На вулиці, де живуть батьки, з якими і я проживаю, дорогу ремонтуватимуть в останню чергу. І я на усіх зборах про це кажу.

Мої сусіди із Промислової і Садової вулиць – нещасні люди, бо вважаю, що там, де живе голова, мають робити усе в останню чергу. Вони мене, може, виселять колись звідти (сміється). Але це неправильно, якщо ти прийшов і одразу робиш собі благоустрій, бо, мовляв, дивіться, мені тут погано ходити.

Дорогу на вулиці, де я живу, робив ще мій тато, коли працював в дорожній організації. Потім сусіди трохи скидалися на ремонт дорожнього покриття. Так само зараз роблять і жителі Зміїнця, які вже трішки інакше думають. Вони самі складаються хоча б на основу дороги. Мешканці Княгининка і Милуш ще чекають, коли все зробить сільрада. Але знову ж таки, це люди середнього віку. Молодь розуміє, що їхнім дітям треба десь ходити, що взуття псується більше, ніж вони вкладуть в ту дорогу, тобто, ведуть вже зовсім інший розрахунок.

Але з часом все буде. Вірю в те, що ми не за п’ять років зробимо заплановане, а за два. Немає куди тягнути, життя коротке. Треба робити так, щоб ви сьогодні були задоволені життям, а не колись там, коли підете на пенсію. На пенсії треба їздити по світі, як роблять пенсіонери за кордоном.

– Екс-голова Ігор Ярмольський надавав земельні ділянки за благодійні внески. Як ви ставитеся до такого способу роздачі земель?

– Сьогодні благодійних внесків у сільській раді вже немає. Ігор Петрович, разом із депутатами минулої каденції, сам і створив положення, яким керувався. Хоча я дуже сумніваюся, що депутати взагалі знали, що там відбувається. Коли постало питання благодійних внесків, ми вилучили ці пункти. Наразі керуємося положенням 2010 року. Зараз щось змінювати в ньому немає сенсу, бо земель під забудову вже не буде. Наступного тижня ми розділимо останні ділянки під будівництво. Можливо, під час об’єднання розширимо свої межі і якась земля з’явиться, але на сьогодні її просто немає.

Благодійні внески брали на розвиток інфраструктури. До сьогоднішнього дня не можу зрозуміти, куди вони пішли. Ці гроші можна було використати з толком. Але Ігор Петрович не є менеджером, він – чиновник. Людина, яка працює в бюджеті, не вміє розпоряджатися грошима. Він розпоряджається так, як вважає за потрібне, а не так, як того потребують люди.

– На одній із сесій сільської ради затвердили порядок черговості та порядок жеребкування при виділенні земельних ділянок під забудову. Чому вирішили обрати саме таку систему поділу землі?

– Сьогодні проблема землі в селах під містом дуже актуальна. Як таких вільних ділянок немає. Земля комерційного призначення не може віддаватися під забудову, її доля залежить від депутатів та голови, яких оберуть.

Що ж стосується жеребкування, то вважаю, що це єдиний правильний і прозорий спосіб поділити ту землю, яка є в наявності. Якщо в сільській раді є 640 заяв і 108 ділянок, то як вибрати? Я питаю у депутатів: «Ви вважаєте, що маєте моральне право комусь дати землю, а комусь не дати?»

Розумію, що з тією землею завжди буде присутній якийсь елемент корупції, але я в ній не хочу брати участі.

Джерело: web.dkd.lt

– Як саме проходитиме процес жеребкування?

– За рішенням сесії, мене зобов’язали створити тимчасову комісію по жеребкуванню, в яку входить три працівники сільської ради (два землеупорядники і я), три члени «земельної» комісії (голова комісії і два депутати) і три заявники, які писали заяви на земельні ділянки. І от парадокс: коли ми почали телефонувати цим заявникам, з сорока людей ледве назбирали цих трьох. Люди самі не хочуть брати участь у прозорому процесі жеребкування.

«Земельна» комісія відбере заяви, тому що ми подавали запити в державний кадастр, реєстраційну службу, щоб знайти власників землі, які вже раніше скористалися своїм правом. Знайшлося сорок таких людей, які нас хотіли обдурити. Вони автоматично на робочому засіданні «земельної» комісії отримають відмови. Члени комісії це затвердять, сподіваюсь. Може, депутати якось інакше думають, але це порушення закону. Бо якщо ви використали право власності на землю, ще раз цього робити не можна.

Але жеребкування –  це не лотерея. Тут неважливо, присутні ви чи ні. Якщо подали заяви, але не з’явилися, все одно матимете право на земельну ділянку.

Лишилося знайти незалежну особу, яка захоче цим займатися. Були різні цікаві пропозиції. Наприклад, роздати кожному надувні кульки, в одну вкласти номер і всім разом її проколоти. Хто отримає номер, має витягувати претендентів у жеребкуванні. Пропонували також покликати Ігоря Петровича, щоб він був незалежною особою. На зборах громади всі проголосували «за». Не знаю, чи він би погодився.

– На одному із круглих столів ви говорили, що останнім часом містяни масово почали приписуватися у сусідніх селах. Чим, на вашу думку, зумовлений такий ажіотаж?

– Люди роблять це з багатьох причин. Наприклад, з метою отримання субсидій. Коли ми почали ділити землю і відмінили пункт про те, що тільки жителі сільради можуть її отримати, то люди масово почали приписуватися. Після чого прийняли рішення, що участь у жеребкуванні можуть брати ті, хто жив на території сільради протягом року і більше. Бо так можна і півміста приписати. Хоча наразі ми трохи зацікавлені, щоб вони були тут прописані. Адже кошти, які виділять на громаду із фонду розвитку на інфраструктуру, ділитимуться відповідно до території громади і кількості населення. Зараз у нас прописано 7300 осіб, але проживає на дві тисячі більше.

Ми насправді дуже тісно переплетені з містом, якоюсь мірою, то є частина міста. Але все-таки люди хочуть жити в селі, бо хочуть спокою.

– Нещодавно, після протестів селян, призупинили будівництво печі для спалювання відходів на Брищенському сміттєзвалищі. Які є гарантії того, що його не відновлять?

– Ми від того сміттєзвалища нікуди не подінемося, бо є договір оренди на 25 років. Жителі теж це розуміють. Основною вимогою було його упорядкувати.

Після того, як люди заблокували в’їзди до сміттєзвалища, місто почало трохи рухатися. Погано, що змусити когось щось робити можна тільки методом сили, адже люди повинні самі це усвідомлювати.

Поки що немає ніяких гарантій, що будівництво не відновлять. Землю в оренду надав Ігор Ярмольський і він не хоче розривати договір. Телефонувала на гарячу лінію. Мені повідомили, що були порушення і на забудовника наклали штраф у розмірі 1,3 мільйони гривень. Думаю, що та фірма не на стільки багата, щоб заплатити штраф і мати гроші ще на будівництво.

Але сміттєпереробний завод без печі будувати треба. Думаю, що брищани теж не будуть проти цього будівництва. Коли на громадських слуханнях ми про це говорили, то вони сказали: «Якби це був іноземний інвестор, ми б погодилися. А так ми своїм не довіряємо». Я їх розумію.

– Якщо переможете на виборах, як збираєтеся співпрацювати з містом?

– Методи міста мені зараз дуже не подобаються. Шантажем ще жодна людина нічого у житті не досягла. Я маю на увазі, забрати міські маршрутки чи не брати наших дітей в садочки. Місто має свої плани. Ті плани трохи не сходяться з нашими. Тому поки що ми йдемо по різні сторони дороги.

Якщо їхні плани стануть для нас прозорими, чесними, тоді будемо говорити. Але вести діалог буде не голова ОТГ, а всі –  спочатку громада, тоді депутати і лише після цього представники двох громад. Я ніколи не піду всупереч думки тих людей, які мене обрали,якщо це навіть буде розходитися з планами партії, в яку вступила. Якщо люди виявили тобі довіру, що є дуже важливо, я повинна ту довіру тримати до кінця.

Розмовляла Оксана ВЛАСЮК

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]