Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Прагнеш успіху – працюй і думай позитивно», – Роман Романюк

14:03 13.10.2020
4154

Ще студентом Роман Романюк став активним політиком. Уже в 25, наперекір усім скептикам, здобув упевнену перемогу на виборах до Луцької міської ради. Працював банкіром. Був депутатом. А коли отримав пропозицію очолити Волинський обласний центр зайнятості – не побоявся взяти відповідальність і спробувати себе в новому професійному напряму. Адже впевнений: нікого й нічого не варто боятися на шляху до мети, головне – самовіддано працювати і бути чесним із собою та з людьми.

Роман Романюк В’ячеславович

Народився 24 червня 1985 року в місті Луцьку.

У 2002 році закінчив ЗОШ № 25 міста Луцька.

У 2007 – здобув диплом із відзнакою у Луцькому державному технічному університеті за спеціальністю «Фінанси».

2007–2008 року – заступник директора Волинської обласної дирекції АКБ «Правекс-Банк».

Із лютого 2008 до лютого 2012 року – директор Кафедрального відділення ПАТ КБ «Правекс-Банк».

2010–2015– депутат Луцької міської ради.

2015–2017– член виконавчого комітету Луцької міської ради.

2015–2019 – помічник народного депутата України.

Із лютого 2017 року – директор Волинського обласного центру зайнятості.

Одружений, виховує двох синів.

БЛІЦ-питання

Знак зодіаку

Рак.

Улюблена страва

Риба у всіх її варіаціях.

Ваше хобі

Активний відпочинок.

Улюблена книга

Генрі Форд «Моє життя та робота».

Які риси характеру в собі цінуєте?

Активність, відповідальність, цілеспрямованість.

Чи є звичка, якої хотіли б позбутися?

Не курю, не зловживаю алкоголем, а от незначних спізнень хотів би позбутися.

Яку музику слухаєте?

Якісну інструментальну.

Маєте вірних друзів?

Звичайно.

Хто для Вас – життєвий дороговказ?

Батьки.

Три складові успіху

Професійність. Віра у власні сили. Відповідальність.

Життєве кредо

«Хто стукає – тому відчиняють!»

– Романе В’ячеславовичу, коли Ви закінчували школу, яким було бачення свого майбутнього?

– Плани були різні, зокрема – банківська сфера. Адже тоді працювати у фінансовому закладі вважалося престижно, прибутково, навіть якщо не на керівній посаді.

Чи вже тоді цікавилися політикою?

– Після закінчення школи – ні. Політика мене зацікавила під час навчання в ЛНТУ. А подією, що «запалила» в мені інтерес до політики, стала «Помаранчева революція» 2004 року.

Тоді я, 19-річний студент, був сповнений бажання, енергії, відчуття справедливості та віри, що ми – молодь – здатні щось змінити. Я був серед перших, хто підключився до ініціативної студентської групи, сформувавши свою команду однодумців.

– Вдавалися до ризикованих учинків?

– Тоді відчуття ризику не так сприймалося, як зараз. Юнацький максималізм не дозволяє бачити загроз і перешкод. Як мовиться: революцію задумують романтики, реалізовують фанатики, а користуються нею політики…

Окрім навчання і політики, чимось іще цікавилися?

– Ще у шкільні роки займався танцями. Завжди любив спорт. Досягнень у якомусь із видів не маю. Проте елементарне – перекладину, бруси на шкільному спортивному майданчику – не обходив. До речі, я й досі роблю це для себе – тримаю тіло в тонусі. У спортзал ходжу рідко, але прес покачати, від підлоги відтиснутися, посадивши молодшого сина на плечі, – це виконую щоранку, а як випадає – то й увечері.

– Що стало поштовхом, щоб вирішити: «Хочу стати депутатом!»

– У житті кожної людини є моменти, які ми називаємо збігом обставин чи долею. От у мене цими збігами стали знайомства з багатьма політиками під час «Помаранчевої революції». Ми товаришували. Мене залучали до багатьох передвиборчих кампаній: як спостерігача, члена і голову дільничної виборчої комісії. А у 2010-му друзі, побачивши мій інтерес до виборів, запропонували спробувати себе як кандидата.

Вірили у свою перемогу?

– Я не вмію починати справу, в яку не вірю. Не вмію робити діло в пів сили. Проте якби й не виграв, то нічого б не втратив – навпаки: в будь-якому випадку, здобув би досвід.

Доводилося під час депутатства переступати через особисті принципи?

– Не було такого. Я – принципова людина. Завжди намагаюся відстоювати свою думку і тримати власну позицію.

Якими результатами роботи як депутата гордитеся?

– Одні з перших відремонтованих дворових територій у Луцьку були саме на моєму виборчому окрузі. Причому для мене важливо дбати не тільки про проїжджу частину, а й про тротуари: щоб ними зручно було їхати мамам із візочками, ходити жінкам і дівчатам на високих підборах, щоб пішохідна частина була зручна і безпечна для людей із інвалідністю…

Приємно, що як депутат я сприяв освітленню вулиць. І багато дворів, які були темними та викликали острах у перехожих, стали світлими й безпечними. Із року в рік я цим займався. Звісно, відстоював інтереси насамперед свого виборчого округу. Це, мабуть, стало ключовим у роботі депутата.

– Виборці, за Вашими спостереженнями, – народ вдячний?

– Той, хто вміє думати, аналізувати, побачивши зроблене, – той вдячний. Але всяке бувало… От у мене на окрузі був двір, який із 1980-их років стояв навіть без асфальтового покриття (просто щебінь, залитий бетоном, який із роками вимився). Зробили його. А люди замість «дякую» заявили: «Ви так відремонтували двір, що тепер у нас машини гасають! Діти не мають, де гуляти. Чого ви лежачого поліцейського не встановили!»

– Коли на виборах-2015 не виграли, було дуже образливо?

– Відверто кажучи, так. Бо дійсно старався. Багато чого за свою каденцію зробив. Але… причину поразки шукав насамперед у собі.

Знайшли?

– Так. Стратегічною помилкою було те, що я не достатньо займався своєю виборчою кампанією, оскільки мав відповідальність як керівник обласного виборчого штабу організувати вибори в цілій області. І ось саме через це – такий результат.

Зараз люди підходять зі словами: «Як шкода, що не Ви – наш депутат»?

– Дуже часто. Я на таке з усмішкою реагую, бо дуже багато людей упевнені, що я досі – їхній депутат. Однак, нікому не відмовляю в тому чи іншому проханні, адже лишаюся політично активним, маю багато друзів-депутатів у міській та обласній радах. Через них питання лучан виношу на розгляд сесій. А отже, за мого сприяння продовжують ремонтувати дворові території, оновлюють освітлення на прибудинкових територіях. За останні роки до невпізнаваності оновилася рідна 25-та школа: сучасний фасад, теплі стіни, повністю оновлена актова зала.

А Ви теж долучилися до цих змін?

– Справа в тому, що утеплення освітніх закладів Луцька відбувається в рамках міжнародного проєкту, запущеного ще в той час, коли я був депутатом Луцької міської ради. Тоді я всіляко боровся за інтереси рідної школи і сьогодні ми бачимо результат цих старань.

Окрім того, з 2012 року я – голова загальношкільного батьківського комітету 25-ї школи. Адже тут у третьому та шостому класах навчаються обоє моїх синів. Тож разом із батьками ми працюємо над тим, аби нашим коштом і з допомогою спонсорів наші діти кожного навчального року отримували якесь приємне оновлення в закладі.

Пропозиція очолити обласний центр зайнятості для Вас, як банкіра та політика, стала несподіванкою чи реалізацією попередніх домовленостей?

– На той час я вже мав чималий управлінський досвід роботи в банку, в компанії «Богдан Моторс» та у Луцькій міській раді. Тому, коли надійшла пропозиція очолити обласний центр зайнятості, я без жодних вагань вирішив її прийняти.

– За щось хвилювалися відразу після призначення?

– Якщо чесно, то боязнь із чимось не впоратися у мене зникла ще 2007 року, коли я – студент-п’ятикурсник – побачив оголошення про вакансію на посаду директора відділення солідного банку, надіслав своє резюме, мені зателефонували й запросили до Києва на співбесіду. В той момент я зрозумів: упустити такий шанс не маю права. Дорогою до столиці страшенно хвилювався. Однак підтримка батьків, які вселили віру у власні сили, допомогла. Чотири місяці жив у Києві. Склав орієнтовно 80 іспитів. А вже коли повертався до Луцька, щоб працювати в банку, страху не було жодного. Було тільки розуміння, що доведеться багато вчитися і наполегливо трудитися.

Пам’ятаєте свій перший робочий день на посаді директора ОЦЗ?

– Чому ж ні! Приїхав голова державної служби зайнятості, прийшов на моє представлення голова облдержадміністрації, завітала (і це дуже приємно) попередній керівник Раїса Євгенівна Кучмук. Звучало багато вітань від колективу, який налічує 370 працівників. От якось так…

Як керівник легко йдете на компроміс?

– Так. Але в межах розумного. Бо якщо я бачу, що людина явно не права і її помилковість матиме негативні наслідки для роботи, то моя позиція непохитна. Водночас, коли мені вказують на мої помилки, люблю слухати і завжди на них зважаю. Впевнений, що кожним раціональним зерном треба наповнювати свій багаж знань.

Не вважаю себе суворим керівником. Я справедливий. Що більше працюю на керівній посаді, то більше переконуюся: як би сумлінно не працювала людина, на якомусь із етапів усе одно потрібен контроль за виконанням її обов’язків, завжди потрібна чергова порція мотивації до подальшої праці.

Є щось таке, чого Ви ніколи не пробачите?

– Напевно, брехні, підлості, підступності: коли людина дивиться в очі, говорить тобі одне, а розвертається і робить зовсім інше, або говорить із тобою, а за спиною тримає, образно кажучи, ножа.

У сім’ї Ви – більше керівник чи підлеглий?

– Вважаю, що чоловік завжди має лишатися главою сім’ї. Звісно, запорука хороших стосунків – вміння шукати компроміс. Щасливий, що маю вірну та надійну опору – дружину, яка подарувала мені двох синочків. Однак на мою думку, ключові питання має вирішувати чоловік, як, зрештою, і забезпечувати родину.

Якусь домашню роботу виконуєте залюбки?

– Готувати не люблю. Посуд мити теж не люблю. Можу навести лад у квартирі. А от що в задоволення – поремонтувати побутову техніку, полагодити електропроводку та будь-яку іншу «чоловічу» роботу виконати.

– Як дружина ставиться до Вашої необхідності днювати й ночувати на роботі?

– Раніше ображалася. На початках сімейного життя навіть звучали ультиматуми: «Або сім’я, або робота!» Потім настав період розуміння: образами все одно ж нічого не змінити. І тепер, коли вона мене підтримує, все чудово складається і в роботі, і вдома.

Хоча, звісно, хотілося б більше часу приділяти дружині, мати більше можливостей бавитися з нашими синами. Бо звечора приходжу – вони вже сплять, зранку йду – вони ще сплять.

Як компенсуєте свою відсутність?

– Намагаюся хоча б у неділю відкладати всі свої зустрічі, відмовити друзям і весь час присвятити моїм найдорожчим людям.

– За останніх десять років, як вважаєте, Ви дуже змінилися?

– Вважаю, що дуже. Бо в період від 20 до 30 років кожна людина максимально змінюється: був студент – став керівник, депутат; був безтурботний холостяк – став сім’янин, батько двох дітей. Тобто, в мене закінчилася дуже активна фаза формування особистості, складання життєвих цінностей та орієнтирів.

Виношуєте зараз якусь заповітну мрію?

– Якщо в людини немає мрії, вона проживає нецікаве життя. Тому мріяти – це природно і чудово. Проте розкривати її не буду. Бо, як кажуть: якщо хочеш завалити справу – озвуч її на загал. Озвучиш мрію – ніколи її не реалізуєш.

Однак маю і такі мрії, які плекають більшість українців: стабільність у державі, заможність країни, припинення війни.

І саме статус депутата Волиньради міг би Вам у цьому допомогти.

– Так, ідучи в обласну раду, ставлю перед собою ті завдання, які «болять» більшості волинянам. Я цілком поділяю твердження, що життя є там, де є дорога. Тому серед найбільш нагальних для Волині питань вважаю ремонт старих і будівництво нових автошляхів та вулиць. Обов’язково – їх освітлення, бо це не тільки комфорт, а й безпека. Якщо на відремонтованій дорозі активний рух транспорту – неодмінно мають бути світлофори, особливо біля навчальних закладів.

Торкнувшись теми освіти, вважаю, що діти у селах мають навчатися в умовах, які нічим не поступаються міським школам.

Першочерговим для вирішення вважаю і проблеми охорони здоров’я: ми просто зобов’язані оснастити медичні заклади сучасним обладнанням.

Із власного досвіду знаю, як важливо допомагати молодим сім’ям із забезпеченням житлом. А для пенсіонерів, багатодітних родин та волинян із інвалідністю лобіюватиму запровадження програми «Турбота».

Але ж на все це потрібні колосальні кошти.

– Безумовно! І саме тому як депутат обласної ради робитиму все можливе, аби залучити до розвитку Волині інвесторів, створювати для них оптимальний інвестиційний клімат.

Ви подивіться на Львів, куди їдуть мільйони туристів і привозять величезні кошти. Хіба Луцьк гірший? Ні! Просто треба всім, причетним до сфери туризму, зібратися, розробити стратегію дій і запускати її в роботу.

Те саме стосується багатьох інших напрямків. Бо це допоможе створювати нові робочі місця, допомагатиме волинянам заробляти вдома, а не їхати за кордон. Так наша економіка розвиватиметься, наші бюджети будуть наповнюватися, а громади матимуть гроші на дороги, школи, амбулаторії і все те, що робить життя комфортним, а сім’ї – заможними.

Плани, звичайно, хороші. Та чи реально їх утілити?

– Буде нелегко, але вірю: нам це під силу. І перший крок на шляху до цих кардинальних змін – прийти і проголосувати за партію «Слуга Народу» та за мене – Романа Романюка, який у виборчому бюлетені буде під номером «1».

Сподіваюся, волиняни зроблять правильний вибір. Дякую за розмову!

Спілкувалася Оксана БУБЕНЩИКОВА

Коментарі

Волинянин

18:10 13.10.2020

Лицемірний цинік!Жадібний до грошей і влади.Брехливий пристосуванець!
Переливаєте з пустого в порожнє!
Бульбашка і пусте місце цей кандидат.
Із гівна пулі не зробиш

До Волинянина

19:48 13.10.2020

Не правда!!! Хороша і відповідальна людина. Навіщо обливати брудом? Ви просто заздрите!!!

Наталія

20:17 13.10.2020

Хлопчина з категорії,щось робити,аби не перетрудитись.В депутати лізе настирливо для того ж.І в 2015 не вибрали в міськраду,бо нічого не зробив для людей.
Крім безглуздого популізма і бажання дорватись до коритця немає ні бачення,ні думок.Кічиться державною посадою.І чим може похвастатись,крім виконання своєї роботи за зарплату.Певно і за немалу.Шо небудь

Я

21:41 13.10.2020

,,Здорова людина,, не буде підтримувати слугу народа

Я

21:42 13.10.2020

,, Здорова людина,, не буде підтримувати зелених

Виборець

19:01 14.10.2020

Перш ніж голосувати за такого безпринципного кандидата треба добре подумати. Переступить через все і всіх заради грошей. Людина без моралі. Такого краще не мати ні другом ні ворогом.

Лучанка

21:50 14.10.2020

Всім не вгодиш... Чула багато хорошого про цього кандидата, та й на посаді він не відсиджується, а реально працює, хай навіть "за зарплату". Молодий, розумний, активний. Думаю, плюси для Луцька після його обрання не змусять чекати. Побачимо...

До Лучанки

22:37 14.10.2020

Перебіжчик, що на ходу перевзувається. То керував Порошенківською партією, а тут дивись побіг до опонентів, бо президентська партія тепер інша, то й прикупив місце у списку. Ні принципів, ні моралі. А те, що з біржі державні гроші підприємцям давали, то це з наших з вами податків і його заслуг у цьому немає. Назвіть хоч одну добру справу яку зробив як депутат міської ради, а не загальні фрази. Бо публікацій в пресі про його з кумом Нестеруком "подвиги" достатньо. Ще й іншого кума Ткачука попросив з партії вийти щоб отримати постійне місце керівника біржі обласної, а то Гунчик сказав, що так і буде в.о. Пристосуванець - одним словом, де там той розум чи чесноти. Думайте кого обирати.

Бувший однопартієць

08:54 15.10.2020

Бачив в ділі цього кандидата.Пиха,неповага до людей,тупе інтриганство,щоб поставити своїх людей головами районних осередків БПП,які будуть прєдані йому особисто.За фінансові махінації попросили з голів Волинького БПП перед виборами Президента за декілька місяців.І майже всіх районих голів поміняли,яких він поставив.
Думка про свій карман і нездорові амбіції-все що можу сказати.
Не доріс він до кандидатства,та й невідомо чи доросте

Лідія

10:37 15.10.2020

Яйдун-новий штучно виведений вид кандидата.Без розуміння,цінностей,мети і бачення!
Хоча ні,мета є-красти,тягнути,брати,багатіти!

25 жовтня
Вчора
23.10.2020
22.10.2020