«Реформа охорони здоров’я має відбуватися максимально безболісно і непомітно, проте ефективно для пацієнтів», – Ігор Гнетньов

Ігор Гнетньов – директор Комунального підприємства «Луцький центр первинної медичної допомоги» (поліклініка №1) – очолив список «Європейської Солідарності»  кандидатів в депутати Луцької міської ради.

– В «Європейській Солідарності» Ви уже тривалий час. Чому саме ця партія?

– В Європейській солідарності я майже біля «витоків» – з початку 2016 року. Мені імпонують європейські цінності і саме їх впровадження пропонує наша партійна організація. Впродовж усього процесу медичної реформи в Україні я був її учасником. Це стосується і навчання і її втілення. Я позитивно оцінюю роботу Міністерства охорони здоров’я під керівництвом Уляни Супрун, яка працювала з Петром Порошенко, з урядом. Переконаний: це дієва, правильна модель реформування сфери охорони здоров’я. І, оскільки мені імпонують саме такі, проєвропейські зміни, я вважаю, що я повинен бути з цією партійною організацією. Продовжувати бути.

         «Незалежно від того, живе людина в місті чи селі, вона має отримувати якісну первинну допомогу»

– Чому Ви йдете в депутати?

– З Уляною Супрун ми познайомилися ще в 2014 році, в секторі «М», в Маріуполі, коли я займався тактичною медициною полку «Азов». Власне, тоді вона впроваджувала тактичну медицину в військових частинах. Ми, відповідно, теж переймали там цей досвід і успішно застосували його своїх бойових полках та батальонах.

Далі були ґрунтовні навчання, які дали розуміння що потрібно зробити в медичній галузі, щоб вона зазнала якісних змін. Впроваджую їх на прикладі закладу що очолюю. Вважаю, що фінансово він один з найуспішніших. Знаючи, вміючи і розуміючи, куди рухатись, я зможу розвивати медицину в окрузі, куди я іду. Власне, основне, чим я хочу займатися – це становленням реформи охорони здоров’я на час перехідного періоду. Йдеться не лише про «первинку» і «вторинку», а й про спеціалізовану медичну допомогу і взаємодію між ними. Я прагну, щоб на місцях реформи були максимально безболісними і непомітними, проте ефективними для пацієнтів. Люди не повинні відчувати перехідних незручностей чи помилок, навпаки, отримувати якісну медичну допомогу, а медичні працівники, які її надають, – гідну заробітну плату.

Поки що єдине, що чітко працює після реформування – це «первинка», та «швидка», проте і тут є проблеми, адже не всі медичні працівники отримують гідну заробітну плату і не всі заклади надають якісні сервісні послуги. Простежується і територіальна нерівномірність їх надання, тому принаймні в окремому окрузі я хочу зробити так, щоб незалежно від того – чи це сільський мешканець, чи міський, він мав доступ до якісної первинної допомоги.  

«Вторинна» та «третинна» ланки найближчим часом мають навчитися надавати якісні, конкурентні  послуги»

Щодо впровадження «вторинки»  та «третинки», вони мали б уже працювати і надавати відповідні послуги, які оплачує держава, проте через певні фактори цього не відбулося. Маючи в окрузі заклади вторинної допомоги, я сприятиму тому, щоб реформа таки запрацювала якісно та ефективно.

– Які є загрози та ризики для впровадження Ваших планів?

– Є інертні речі, наприклад, і досі не всі медичні представники розуміють суті реформи, а тому мають страх перед змінами. Свого часу, коли ми реформувалися як первинка, ми вчилися, проходили тренінги, отримували пояснення і роз’яснення. Усі ці важливі моменти «вторинка» та «третинка» пропустили, вважаючи, що їх це не стосується. Тому зараз, коли зміни торкнулись і їх, вони виявились до цього не готовими, м’яко кажучи. І ризик в тому, що не всі медичні працівники цю реформу сприймають. Це важлива причина, чому вона і досі гальмується.

Ще однією причиною є те, що й місцева влада не завжди розуміє, що тут не Міністерство охорони здоров’я має щось зробити, а зміни залежать від бажання на місцях. Це кропітка робота на всіх рівнях, починаючи від старости та голови ОТГ, району, області. І не завжди оці всі ланки розуміють свою роль і що вони повинні зробити. Зазвичай це впирається в традиційне «хай прийде і хай зробить», «держава повинна» і т.п. Тобто, не розуміючи своєї конкретної місії, легше перекинути відповідальність на когось іншого, тому процес і пригальмований.  Знову ж таки, є питання того, що свого часу, коли Уляну Супрун «демонізували», була «демонізована» і сама суть реформи. Наразі ми бачимо, що змінювати вектори ніхто не збирається, попри певні правки та адаптацію, сама суть залишається. Так, можливо, інколи бракує політичної сміливості сказати, що ми в чомусь помилялися, але це не в тому проблема. Проблема в тому, що багато людей не хоче побачити глибини, суті реформи, без яких виникає природній страх невідомого. Це теж один з ризиків чому новації не працюють на практиці.

Чому саме Уляні Супрун свого часу вдалося впровадити тактичну медицину в нашій армії? Та тому що на той момент в ній був гострий запит: війна. Люди виявилися готовими, це було ефективно, тому й вдалося її швидко впровадити. Суспільство розуміє, що зміни повинні бути, що модель медицини, яка була колись, уже нікого не влаштовувала – ні людей, ні медиків, ні владу. Але важким виявився сам процес зміни, коли кожен хоче перекроїти під себе, а не зробити систему, яка мала би працювати на користь пацієнта і давати нормальні кошти за роботу медичному працівнику.

«Щоб втримати фахових медиків, їх потрібно забезпечити житлом та гідною зарплатнею»

– На Волині уже давно гострою є проблема кадрової нестачі медичного персоналу, як її можна вирішити?

– Під час реформи кадрова нестача може перерости в надлишок. Якщо говорити про профільних фахівців, їх зараз дійсно не вистачає. Але якщо йдеться про нестачу сімейних лікарів на периферії, це нескладно виправити. Лікарі не хочуть їхати в глибинку, бо їх не задовольняють умови проживання та заробітна плата. Приведу приклад: одна із перших ОТГ в Луцькому районі – Смолигівська, свого часу звернулася до нас за допомогою у відкритті амбулаторії. Коли я запитав, чому цього не робить район, отримав відповідь, що він не хоче. Згідно із законом, ми мали право це зробити, тому вирішили спробувати. І в нас вийшло! Це був перший прецедент, коли міський заклад  створив амбулаторію в сільській місцевості, отже твердження, що «місто в селі не працює» виявилось стереотипом. Саме ми стерли цю грань, створивши амбулаторію, яка працює якісно. І коли змінилося два лікарі, тоді громада зрозуміла, що потрібно забезпечити умови для того, щоб він лишився, а не  шукав кращого місця і знайшла лікарю житло на пільгових умовах. Зараз громада допомагає йому із транспортом, іншими побутовими речами, які здатна забезпечити на своєму місцевому рівні. Результат – уже кілька років там працює фахівець, який не хоче змінювати місце своєї роботи. Він отримує достойну заробітну плату і має підтримку від громади, тобто ця людина має гарні побутові умови, гарне відношення до себе зі сторони громади, а з нормальною віддачею працює на її користь.

 Тому й у тих селах, де є прогалини з персоналом, планую мати конструктивні діалоги з представниками місцевого самоврядування, яке теж має розуміти свою роль. Лікар теж людина, яка має утримувати сім»ю, купувати продукти і одяг, мати можливість поїхати відпочити. А це вимагає коштів. Тому й необхідні нормальні умови життя і достойна заробітна плата. Коли це почнуть усвідомлювати на місцях, проблема у нестачі сімейних лікарів відпаде.

Те ж саме стосується і середньої медичної ланки. Коли медсестри отримували мізерні заробітні плати, вони шукали собі краще місце роботи. Наразі відтік в Польщу з приводу COVID-19 безумовно зменшився, тому поки вони тут, потрібна розумна політика, щоб їх втримати і повернути на роботу за фахом. Для цього потрібно розвивати в лікарнях нормальний менеджмент, адже реформа спонукатиме до конкуренції за пацієнта. Національна служба здоров’я України, розподіляючи гроші між закладами, по суті працює в інтересах пацієнтів, адже гроші йдуть саме за ним.

  «Нам потрібно вчитись раціонально використовувати ресурси та кошти»

Досвід Заходу свідчить, що впровадження менеджменту сприяє також економії коштів, адже є маса непотрібних процесів, які відбуваються лише тому, що ми так звикли. Простий приклад: ви прийшли до лікаря, а він каже, що для діагностики йому потрібні якісь аналізи, виписує вам направлення, а в лабораторії, куди він вас спрямував вам кажуть прийти завтра. Завтра ви знову чекаєте в черзі до маніпуляційної, потім ще раз приходите в лабораторію за аналізом і завтра повертаєтесь до лікаря. Зараз цей процес спрощений: якщо лікар вважає за необхідно взяти аналізи, його медична сестра бере їх, маркує і передає в лабораторію, а лабораторія на другий день скидає «електронну» відповідь лікарю. І людина економить час, не ходить кілька разів і відпадає потреба роботи окремої маніпуляційної. У певний момент ми сіли  і порахували, що собівартість аналізів, які робить наша лабораторія, на порядок вища, ніж у потужних лабораторіях з великим оборотом, де собівартість аналізу в рази нижча. Тому оголосивши тендер, ми визначилися, де дешевше робити певні аналізи і переспрямували їх. Звичайно, ургентні невідкладні стани ми робимо на своєму обладнанні, а планові речі замовляємо в інших, економлячи на кожному аналізі певні кошти. І так треба переглянути практично всі процеси. До прикладу, в лікарнях стоїть пані в ліфті і натискає кнопку. Вона отримує заробітну плату. То чому ж ми в ліфтах в 9-поверхвих будинків людей не ставимо: там ми вміємо кнопочку натиснути – а тут не вміємо. Перегляд усіх процесів дозволить раціональніше використовувати кошти, спрямувати їх на ремонт, обладнання чи на доплату персоналу. І це уже в нас відбувається. Тому у раді я готовий ділитися досвідом з іншими колегами, щоб допомогти їм уникнути труднощів та помилок.

«Створення Центру реабілітації учасників АТО в Луцьку – приклад позаполітичної співпраці на користь громаді»

 – Яким має бути розвиток центру, адже кількість військових збільшується?

 – У 2015 році я перебував на лікуванні в госпіталі в Києві, де зустрів Ігоря Лапіна, з яким обговорили потребу у створенні у Луцьку такого центру. Потому спілкувався з Миколою Ярославовичем Романюком, який теж усвідомлював потребу у реабілітації тих, хто повертався після подій на Сході. Він цю ідею підтримав і тоді було вирішено використати під ці потреби корпус біля першої поліклініки, який не працював з 2003 року, добудувавши його. Спільними зусиллями, з народного депутата VIII скликання Ігоря Лапіна, який з соціально-економічної субвенції залучив майже 12 млн грн, Луцької міської ради, яка теж виділила чималі кошти, Олени Звєрєвої, яка свого часу виступила каталізатором і прискорила цей процес, Ігоря Палиці, який теж відіграв важливу роль, бо тоді ще ніхто не розумів ролі реабілітації.

До цього процесу потрібно поставитися адекватно і всім, хто причетний до нього, реально сказати «дякую» без якихось там політичних приналежностей. Солдати, які воюють на Сході, роблять це не окремо за Гнетньова чи когось іншого, а воюють за всіх нас. А ті, хто тут повинні підтримувати і розуміти їх, адже воює вся країна. Я вважаю, що війна не має політичного забарвлення.

Зроблене немає права зникнути і повинно розвиватись, навіть якщо не буде державного фінансування. І дуже важливо, що й міська рада взяла на себе певні фінансові зобов’язання. Міністерство охорони здоров’я розробило реабілітаційні пакети послуг і нам вдалося виконати всі умови, щоб підписати цей договір. Тому зараз ми навіть маємо можливість розвиватися, бо очікували на одну суму, а отримали зовсім іншу. В розрахунках було 10 мільйонів гривень на утримання, забезпечення та зарплати, а завдяки договору 20 мільйонів гривень. Розуміючи, що центр забезпечуватиме потреби не лише учасників бойових дій, а й інших соціально вразливих верств, ще два поверхи в поліклініці відвели під потреби центру, де уже здійснили ремонт і оснащення кабінетів. Я думаю, що в перспективі центр чекає ще більше розширення, адже в найближчому майбутньому плануються ще додаткові пакети реабілітаційних послуг: окрім опорно-рухового апарату в неврології ще плануються серцево-судинні та інші, тому думаю, що перспектива розвитку буде хорошою.

         «Кожна людина має чітко розуміти за яку послугу вона повинна платити, а яку їй зобов»язана забезпечити держава»

– Волиняни все більше цікавляться страховою медициною. Яка її перспектива?

– Яке в нас уявлення про страхову медицину? Що людина, має звернутися в страхову компанію і підписати поліс, або ще одним варіантом є відкладати певні кошти. Якщо настає страховий випадок або захворювання – страхова компанія компенсує витрати по лікуванню. Тепер інший акцент: громадяни України підписали декларацію з сімейним лікарем. Цією декларацією в разі захворювання держава в особі НЗСУ, через сімейного лікаря зобов’язалася надати певний об’єм медичних послуг. Якщо бракує сімейного лікаря, то за його направленням діагностичний та лікувальний компонент теж оплачує держава. Це вам не нагадує страховку? Просто зараз ми не йдемо в страхову компанію і не підписуємо поліс, а підписуємо декларацію з сімейним лікарем.

Чим хороша ця реформа? Тим, що держава нарешті чесно сказала, що в неї немає грошей, щоб оплатити всю медицину, проте є кошти, щоб оплатити послуги сімейного лікаря і, відповідно до пакетів послуг, певні діагностичні і лікувальні послуги, але не всі. Це чесно. А те, що не може оплатити держава – будь ласка, через місцеві органи влади калькулюйте і встановлюйте тариф, щоб людина чесно розуміла, за яку послугу вона повинна заплатити сама. Це вже не незрозумілий благодійний внесок, а чітка послуга. Якщо людина платить за щось, вона має право вимагати якості.

«Безкоштовної медицини» немає, хоча всі помилково думають, що це записано в Конституції. Там немає про це жодного слова. Натомість у 49 статті чітко визначено, що медична галузь фінансується певними визначеними соціально-медичними програмами. Крапка. В державних комунальних закладах медична допомога надається безкоштовно. Медична допомога, а не медична послуга. Акцентую увагу слово на «надається». Виявляється, що тезою, що «медична допомога надається безоплатно» медичному працівнику не оплачували факт надання допомоги, йому оплачували час перебування на робочому місці. Власне, реформа не скасувала цього. Так, є ургентні служби, які працюють в режимі «пожежників» в очікуванні: реанімація, чергові і екстрені медичні служби. І дай Бог, щоб вони відпрацьовували свій робочий час і нікуди не їздили, а всі українці були здорові. Але закон про фінансові гарантії каже, що в разі захворювання громадянина України це оплачується ось так і ось так. І це є додаткові доплати медичному працівникові вже за факт виконаної роботи. От в чому вся суть. І це треба розуміти, адже якщо в пацієнта настав страховий випадок і він захворів, то держава каже, що відповідно до того полісу, який ти підписав з сімейним лікарем, це свого роду страховка. А вона формується звідки? Вона формується з податків. І тому громадянин України, якщо хоче отримати більшу кількість послуг, які б могла собі дозволити держава, він повинен боротися тіньовим обігом коштів. Чим більше коштів оподатковується – тим більше їх концентрується в бюджеті, чим більше їх в бюджеті – відповідно, держава має більше можливостей збільшувати кількість пакетів і здорожувати їх вартість.

Ця реформа не є реформою прийняття рішень щодо лікування. Ціллю реформи є фінансування. Тому це, свого роду, страхова медицина. Тобто я не проти того, щоби, наприклад, було обов’язкове медичне страхування, але почнімо з того, що ми, українці, ми любимо свободу і не любимо, коли нас заганяють в певні рамки. Ми платимо податки, і з тих податків через декларацію з сімейним лікарем держава гарантує певний набір медичних послуг. Чим не страхова медицина?

– Виходить – страхова.

– Страхова. Але ж наразі ніхто не боронить будь-якому українцю піти в будь-яку страхову компанію і скласти медичний поліс. Мені відомо, що майже всі хороші страхові компанії страхують життя, здоров’я і т.д. Тому додаткове страхування – це вибір кожного з нас.