У Луцьку військовослужбовець з Чернігова проводить акції, щоб показати з якими випробуваннями стикаються люди з інвалідністю

29 Червня 2024, 14:52
Євген Сивопляс у Луцьку 1092
Євген Сивопляс у Луцьку

У Луцьку військовослужбовець Євген Сивопляс чотири місяці проходить реабілітацію після важкого поранення, яке призвело до ампутації ноги. За цей час військовий провів не одну акцію, спрямовану на привернення уваги лучан до проблем людей з інвалідністю, ветеранів, тих, хто зараз захищає нас на фронті. Наразі Євген хоче створити громадську організацію, яка б об’єднала ветеранів та навчила людей у тилу допомагати тим, хто був на фронті.

Про те, наскільки Луцьк пристосований до потреб людей з інвалідністю, як звикати до глянцевої плитки на підлозі та ескалаторів, чому у супермаркетах треба просити про допомогу та чим цивільні можуть допомогти військовим, Євген Сивопляс розповів Район.Луцьк.

Євген Сивопляс на акції  у Луцьку
Євген Сивопляс на акції у Луцьку

Боронив рідне місто, воював під Бахмутом та отримав важке поранення під Авдіївкою

До повномасштабного вторгнення Євген жив у Чернігові, працював оператором плазмової різки на двох підприємствах: з виробництва металоконструкцій та спортивних тренажерів. 24 лютого він зустрів на роботі, працював у нічну зміну. Через два дні чоловік був у військкоматі, де отримав зброю. 

Євген почав службу у 119 окремій бригаді територіальної оборони Чернігівській області (119 ОБрТрО). Ввечері того ж дня він вже ніс службу у протитанковому розрахунку і разом з побратимами чергував на одній з вулиць на околиці Чернігова.

Євген Сивопляс пішов на фронту перші дні вторгнення
Євген Сивопляс пішов на фронту перші дні вторгнення

«Ми мали завдання зупинити колону противника, якщо б вона рухалася у нашому напрямку, чергували весь березень. Тоді були бої зі стрілецької зброї, мінометні обстріли, важка техніка росіян вже не рухалася. Ворог був на підступах до міста, але його зупинили. Наприкінці березня росіяни відійшли, а ми почали готувати оборонні споруди», – розповів він.

Вже у травні-червні 2022 року Євген почав шукати бойову бригаду, щоб поїхати на фронт та бути корисним там. У листопаді він перевівся у Третю окрему штурмову бригаду ЗСУ, а у січні минулого року разом з побратимами вирушив на Бахмутський напрямок. Вже через 10 днів чоловік отримав перше поранення.  

Євген Сивопляс
Євген Сивопляс

«Тоді нас штурмували «вагнерівці», а ми декілька місяців намагалися стабілізувати фронт. У травні 2023 року почали повертати захоплені ворогом території. Тоді мене вдруге поранили, лікувався півтора місяці, а потім повернувся у стрій»,  – розповів він.

У жовтні минулого року Євген брав участь у боях біля Кліщіївки, Курдюмівки, Андріївки. У листопаді його бригаду вивели на ротацію, а у лютому цього року він разом з побратимами повернувся в Авдіївку, де тривали запеклі бої.

16 лютого військовий отримав важке поранення, яке згодом призвело до ампутації ноги. Наприкінці лютого його привезли зі шпиталю Дніпра до Луцька. Євгена спочатку лікували в обласній клінічній лікарні, потім у Територіальному медичному об’єднанні МВС, районній лікарні, згодом його знову перевели до шпиталю МВС, де він наразі проходить реабілітацію.

Євген розповів, що невдовзі після ампутації почав тренуватися.

«Після першого поранення у 2023 році розробляв ногу тренуваннями – піднімався по сходах, тоді зробив 10 тисяч поверхів. А після ампутації, вже на шостий день піднімався на милицях по сходах. У цьому році подолав вже більше 4  тисяч поверхів», – розповів він.

За порадою лікарки Тетяни Католик військовий невдовзі після операції почав виходити у місто.

Ескалатори, бруківка, автоматичні двері, глянцева підлога – виклики для поранених та ветеранів з інвалідністю

Євген зізнається, що до ампутації навіть не уявляв наскільки складно перебувати у громадських місцях людям з інвалідністю, тим, хто пересувається на милицях.  

Перший виклик для них – гладка, глянцева плитка на підлозі, яка є у супермаркетах, лікарнях, аптеках, магазинах, торгових центрах.

«Така плитка сама по собі слизька, а після миття, зволожена поверхня збільшує ризик падіння. Людині після поранення, ампутації, потрібно два місяці, щоб звикнути правильно ставити милицю так, аби можна було пройти по такій підлозі. У районній лікарні ще й плитка такого кольору, що відразу не зрозуміло волога підлога чи ні», – розповів він.

Ще однією перепоною для людей, які користуються милицями, є автоматичні двері. Іноді такі двері вдається відкрити з третього чи четвертого разу. За словами Євгена, спочатку їх треба штовхнути, встигнути підставити милицю в прохід, щоб затримати двері, а потім йти.

Євген довго вчився користуватися ескалатором у луцькому ЦУМі. Для людей з інвалідністю варто регулювати швидкість ескалатора або робити альтернативу – сходи, ліфт, там, де її немає.

«При поганому освітленні або в сутінках, коли світло у лікарнях чи інших закладах не поспішають вмикати, люди з інвалідністю йдуть практично напомацки. Це також треба враховувати. До речі, у кінотеатрі РЦ «Промінь» недостатньо освітлення, аби безпечно ходити на милицях. Взагалі нам завжди треба дивитися під ноги, щоб вчасно помітити розлиту рідину, чи помиту глянцеву підлогу»,  – додав він.

Люди після поранень або з інвалідністю стикаються з тим, що довго доводиться чекати ліфт, обережно пересуватися по бруківці, бо на ній резинка на милиці завжди ковзає. Ветеранів у цивільному житті лякають не лише гуркіт грому, а й гучний лязкіт металевих дверей, сильне гудіння сушок для рук у громадських вбиральнях. 

Окрема проблема для людей з ампутацією – стояти довго у черзі або ходити на закупи у супермаркет. За словами Євгена, якщо не просити про допомогу персонал чи покупців, то навряд чи хтось сам її запропонує.  

На акції біля Театрального майдану
На акції біля Театрального майдану

«В черзі переважно не пропускають вперед, роблять вигляд, що не помічають. Касири, продавці не реагують, хоча б могли проявити ініціативу та обслужити людину на милицях позачергово», – додав він.

Зараз чоловік проводить експеримент: в одному із супермаркетів чекає, чи запропонує йому хтось допомогу, а в іншому – просить охоронця, щоб хтось походив з ним із кошиком. Поки люди допомагають лише тоді, коли їх про це просять.

Наразі Євген співпрацює з ветеранським простором «Плюс Плюс», на його базі планують найближчим часом провести просвітницький захід для управлінського персоналу супермаркетів, щоб сумісно напрацювати алгоритм допомоги людям з інвалідністю, які ходять на закупи у великі магазини. 

Громадським транспортом у Луцьку Євген ще не користувався, їздив по місту на таксі. Як він розповів, водії нечасто пропонують допомогу. Тож чоловікові доводиться сідати у салон, скидати рюкзак, потім забирати та класти поруч милиці, а тоді вже закривати двері.

За словами Євгена, військових, які повертаються з фронту у відпустку чи тих, хто звільнився зі служби, часто ображає, що у мирному житті люди  продовжують говорити мовою ворога, слухати російську музику, дивитися їхні фільми та серіали, публікувати у соціальних мережах пости з подорожей і відпочинку.

«Такими постами люди показують, що продовжують отримувати задоволення, а саме в цей час, десятки воїнів лежать поранені, із закрученими на кінцівках турнікетами і можуть чекати на допомогу більше доби. Після цього їм ампутують руку чи ногу. А той, хто постить світлини з відпочинку, показує, що несолідарний з тими, хто захищає його на фронті», –  розповів Євген.

Часто після повернення з відпустки на фронт мотивація військових знижується. Військовослужбовці бачать, що люди, яких вони боронять, не можуть зробити навіть невеликого зусилля, щоб змінити себе.

«У мене є образа, але я намагаюся її подолати тим, що показую людям, як варто поводитися з пораненими ветеранами,  які повернулися з фронту», – додав він.

У тих, хто повернувся з війни, повинно бути відчуття, що їх складний шлях, жертву заради інших люди цінують. Коли люди бачать військового на милицях чи з пораненням, не варто відводити очі, слід прикласти руку до серця чи посміхнутися.

«П’ять хвилин перестань жити для себе, приділи їх тому, хто тебе захищав»: як ті, хто в тилу можуть підтримати військових

Перші акції на Театральному майдані,  спрямовані на те, щоб змінити ставлення суспільства до людей з інвалідністю та подолати байдужість, Євген почав проводити у травні цього року.

«Думав, що моя особиста війна вже закінчилася, але вона продовжується. На фронті був на бойовому виході, потім повертався на відпочинок, у мирному житті – війна без відпочинку продовжується кожен день. Навіть у лікарні – автоматичні двері, глянцева підлога, недостатньо світла», – розмірковує чоловік.

У травні, на День вишиванки, чоловік провів експеримент – рахував позитивні реакції перехожих на вулиці. З тисячі людей, які проходили повз військового з ампутацією і на милицях, лише 14 не відвели очі, не перейшли на інший бік. Євген зізнається, що не знає, який би результат подібного експерименту його задовольнив.

Подібні вимірювання реакцій перехожих на людину з інвалідністю він планує проводити й надалі.

Акція на підтримку ветеранів з інвалідністю
Акція на підтримку ветеранів з інвалідністю

«Вже є певні зрушення. Сьогодні йшов з ветеранського простору «Плюс Плюс», а жінка, яка йшла на зустріч, підійшла, сказала кілька слів підтримки та попросила дозволу обійняти. Після цього ще зустрів чоловіка, який не відвів погляд, а приклав руку до серця», – розповів він. 

Загалом Євген провів сім акцій. Нещодавно чоловік разом з двома пораненими військовослужбовцями провели акцію, щоб привернути увагу водіїв автомобілів – вони втрьох стояли на острівці пішохідної безпеки та тримали плакати з написами «Стоп байдужість», «Люди з Героями», «Сигналь, якщо за».

Він зізнався, що не завжди ветерани з інвалідністю охоче беруть участь або самі ініціюють подібні заходи. Іноді військові, які постали перед труднощами у цивільному житті, закриваються у собі та починають шукати прості засоби, які, як їм здається, допоможуть пережити біль та несправедливість.

Нещодавно військовий почав ходити у школи, де не лише спілкується з учнями, а й разом з ними організовує акції, спрямовані на підвищення соціальної активності підлітків та розвиток учнівського лідерства. Разом зі школярами він провів захід, присвячений Дню боротьби з тютюнокурінням. 

З учнями ліцею №9 планують провести просвітницьку акцію, де показуватимуть, як правильно пакувати розбитий посуд, перед тим, як його викинути у сміття, щоб вуличні коти та собаки не поранилися уламками. Крім того, ветеран разом з підлітками хоче провести акцію, основний меседж якої – не варто хизуватися в у соціальних мережах світлинами.

Раніше Євген планував зробити протезування у Львові та повернутися у свою частину на інструкторську посаду. Наразі він хоче покинути військову службу, організовувати подібні акції й далі, а згодом створити громадську організацію, яка б не тільки допомагала ветеранам, а й роз’ясняла цивільним, як поводитися з тими, хто повернувся з фронту.

За словами радника Луцького міського голови з питань ветеранів Тараса Сасовського, рівень пристосованості Луцька до потреб людей з інвалідністю доволі низький. Громадських організацій, які б опікувалися ветеранами з інвалідністю, у Луцьку поки немає, хоча подібна організація працює у Львові. Ветерани можуть звернутися до хабу у Луцьку, але поки, як комунальне підприємство він ще у процесі створення. Там можна отримати допомогу в оформленні документів, встановленні статусу учасника бойових дій, юридичну консультацію.

«Намагаюся допомагати людям, які телефонують, всім чим можу. Ті, хто потребує допомоги, можуть звернутися на мою сторінку у Фейсбуці», – розповів пан Тарас.

Крім того, у ветеранському просторі «Плюс Плюс» можна отримати доступ до дистанційних послуг від Veteran Hub – підтримку юристів, психологів, консультантів з пошуку роботи. Всі послуги простору повністю безкоштовні.

Читайте також:  Тренер батька не замінить, але теж може подати приклад: розмова з керівником Волинської федерації бойового гопака

 

Коментар
21/07/2024 Неділя
21.07.2024
20.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром