Ідея-фікс – заможний Луцьк. Візія міста Богдана Шиби

Кандидатами на посаду Луцького міського голови офіційно зареєструвалося 11 кандидатів. Один із них – Богдан Шиба, який вже був у ролі очільника міста з 2006 по 2010 рік.

Тож прогулянка містом з Богданом Шибою вийшла наче екскурсія у недалеке минуле, яке допомагає зрозуміти нинішні контексти.

Для Богдана Павловича це інтерв’ю – можливість продемонструвати компетентність у господарських питаннях, яку він не упустив, а для читачів – з’ясувати, як цей кандидат бачить майбутнє Луцька.

Нагадаємо, спецпроєкт від Район.Луцьк «Прогулянка з кандидатом» – це серія візіонерських інтерв’ю з охочими стати мером Луцька. Кандидат отримує від редакції завдання підібрати локацію й обґрунтувати цей вибір. Наприклад, Віктор Грисюк запрошував наших журналістів поговорити у «луцькому амфітеатрі», Юрій Моклиця влаштував посиденьки на березі ставка в селі Одерари Заборольської ОТГ, а Богдан Шиба влаштував «навколосвітню» подорож по місту.

– Богдане Павловичу, чому ви запросили нас аж на Вишків?

– Хочу показати 12-ту школу, яку першою в місті міськрада переобладнала на електричне опалення ще у 2008 році. Вона була холодна і сира, діти часто хворіли, але завдяки сучасній системі опалення школа стала сухою і теплою. Плюс це вигідно: оплата спожитої електроенергії йде за нічним тарифом. Мабуть, тому сюди підсилали різних хлопців ставити жучки і система час від часу горіла.

– А звідки знаєте, що хтось ставив жучки?

– Та тут же майже село, люди все бачать. Розказували, як сюди пробиралися якісь хлопці. Але ми зробили захист біля щитка і перестали виникати проблеми.
Чому був такий спротив?

У нас законодавство хоч і підтримує енергоощадження, але насправді підприємства, які постачають електроенергію, приватні, їм невигідно за нижчим тарифом продавати.

Була у мене ідея системно перевести більшість закладів аналогічного розміру, як ця школа на Вишкові, на електричне опалення. Це привело б до істотного зменшення споживання газу і збільшило б споживання електроенергії за нічним тарифом.

Комунальний заклад «Луцька ЗОШ I-III ст. №12 Луцької міської ради»

А треба ж було підтримку центральних органів влади, зокрема Кабміну. Тоді саме підписали договір з Росією про пільгову ціну на газ. І Уряд не рекомендував переводити на електроенергію: маєте дешевий газ – паліть!

– Енергозбереження зараз популярна тема. Над чим Луцьку треба працювати у цьому напрямку першочергово?

– Розв'язавати проблему котельні на Карбишева! Гаряча вода й опалення надто дорого обходяться лучанам. Котельня сама рахує, які обсяги гарячої води чи теплоносія вона постачає.

Тим часом «Луцьктепло» винне 25 мільйонів гривень фірмі «Тепелен», яка є власником котельні. Місто борги сплачує, а зарплату людям затримують. І на носі опалювальний сезон!

– Історія з цією котельнею давно пішла геть з інформаційного простору Луцька. Як ви думаєте, чому?

– Зараз існує змова чи консенсус між власниками котельні і тими, хто зараз виконує функції міської влади. Я не маю точної інформації, хто там є власниками і якими частками вони володіють. Але оскільки панує тиша, то підозрюю, що у нинішньої міської влади й котельні на Карбишева ті самі кінцеві бенефіціари.

– Нагадайте, будь ласка, коротко передісторію питання. Адже уже виросло покоління виборців, яке гадки не має про колотнечу з тою котельнею.

– Котельня на Карбишева опалювала 40% багатоквартирного житлового фонду у Луцьку. І десь на початку нового тисячоліття, позаяк місто завжди мало проблеми із розрахунками за газ, то приватні підприємці запропонували міській раді утворити на базі тої котельні ТзОВ. Оскільки роздержавлення будь-якого комунального майна можливе було тільки шляхом приватизації, а приватизувати напряму не виходило, то придумали схему.

Балансова вартість була шість мільйонів гривень, а приватні підприємці привезли нібито обладнання для когенерації електроенергії і оцінили його у вісім мільйонів гривень. Коли підписали договір, то виявилося, що місто має значно меншу частку, ніж різні підприємці з своїми долями.

– Як місто могло таке допустити?

– Міським головою був тоді Антон Кривицький. Я впевнений, що він тоді не мав жодних лихих намірів, а просто не підозрював, що можна так все обставити. На жаль, навіть міська рада проголосувала за створення цього ТзОВ. Потім депутати відмовлялися від цього, але поїзд уже пішов. Бізнесмени встановили свою більшу частку і цю котельню визнали приватною власністю ТзОВ.

Тоді найбільшим власником був Олександр Кропива, було ще багато дрібних. Він свою частку продавав і перепродавав, і хто тільки не заходив.

Міська рада, яку я очолював з 2006 року, весь час судилася. Ми дійшли до Вищого господарського суду, який визнав, що це все-таки комунальна власність і вона не може бути приватизованою. Але потім Верховний суд просто скасував це рішення. Коли у 2010 році змінилася влада, були укладені мирові угоди.

– Луцьку ще потрібно повертати ту котельню у комунальну власність?

– Я не думаю, що треба. Краще вже будувати компенсувальні котельні й робити локальне гаряче водопостачання. Ще якби ця котельня тільки в опалювальний період займала домінуюче становище, а вона ж цілий рік гріє Луцьку воду.

Якщо розв'язувати цю проблему, то лучани отримають нижчу вартість комуналки, і місто не буде змушене платити величезні кошти за отриманий газ. Зараз місто на десятки мільйонів гривень дотує «Тепелен».

Ще одна задавнена проблема Луцька – сморід. Тому Богдан Шиба пропонує поїхати з Вишкова у сусіднє село Липляни і подивитися, як виглядають очисні споруди комунального підприємства «Луцькводоканал». Тут навколо полів фільтрації інтенсивно «пахне». Бувають дні, коли сморід відчувається аж у центрі Луцька.

На території Луцькводонакалу

– Богдане Павловичу, а у період вашого мерства проблема смороду в місті уже проявлялася?

– Тоді ще не було смороду, але я підозрював, що він швидко з’явиться. Для фахівців було зрозуміло, що органічний і хімічний склад стоків міняється: у побуті зараз значно більше хімії, а конструкції на цих очисних із 1970-х років. Обладнання не настільки старе фізично, як технологічно.

Очисні споруди в Липлянах не такі вже й очисні

Тому потрібні інвестори, які фахово займаються стоками у світі. У 2010 році, коли закінчувалася моя каденція, була попередня угода з американсько-польською фірмою, яка пропонувала технологію повного очищення стічних вод.

Читайте також: Богдан Шиба розповів, як вирішити проблему смороду в Луцьку

Відходи, що лишаються після очищення води, згортаються в гострі кристали, і їх потім використовують, як наповнювачі для дорожнього покриття.

Технологія була дуже сучасна, підписали попередню угоду, провели перші підготовчі роботи, але змінилася влада, і процес зупинився, угоду проігнорували.

– Чому?

Була така позиція: все, що робив Шиба – то неправильно. Тоді ж вони перестали платити своєчасно платежі по лізингу на автобуси і тролейбуси, й пішли штрафні санкції: то Шиба брав борги, хай і платить.

– Лізинг на громадський транспорт – це рішення, за яке вас не перестають критикувати досі. Що це було?

– Лізинг – це кредит, а отже треба платити вартість і відсотки. Плюс лізингу у тому, що з першого дня технікою можна користуватися і вона себе окупить дуже швидко. А мінус – змінюється влада і каже: та то ж він брав, хай він і платить! Попри те, що автобуси продовжують їздити.

Ну і другий плюс – то це те, що луцький автозавод розпочав виробництво автобусів і тролейбусів, таким чином місто врятувало підприємство від закриття.

Адже призабули вже, що у 2008 році виробничий майданчик з луцького автозаводу, де збирали «Жигулі» з російських комплектуючих, Порошенко мав намір перенести в Черкаси, а тут все закрити, бо закінчилася угода з Росією.

Щоб врятувати завод, ми підписали угоду про співпрацю: місто зобов’язується викупити першу партію автобусів і тролейбусів. Таким чином ми створили 1600 робочих місць. По відрахуваннях ПДФО в бюджет, за один рік вартість автобусів, що були взяти по лізингу, повернулася. Ті інвестиції фактично пішли у бюджет міста, але це ніхто не рахує.

Читайте також:  Богдан Шиба вважає, що найголовніша проблема лучан – це робота і робочі місця

– Це тоді у Луцьку пропали маршрутки-мерседеси?

– Так, замість півтисячі переобладнаних тісних маршруток на вулиці вийшли просторі «Богдани» по графіку і маршруту із зупинками у визначених місцях, а не де рукою махнеш. Ніхто не вірив, що це можливо, але 1 січня 2008 року у Луцьку була проведена транспортна реформа.

Це було непопулярне рішення. Але сила влади вимірюється здатністю приймати непопулярні рішення, які через кілька років обернуться добром для народу.

Читайте також: Богдан Шиба розповів, як змінив філософію руху громадського транспорту

Завдяки тому лізингу Луцьк отримав подвійну вигоду: провели транспортну реформу і створили нові робочі місця. Лишилося тільки платежі по лізингу віддавати, причому за 6 років автобуси «відбили» і свою вартість, і надходження в бюджет отримали.

По дорозі зупиняємося на вулиці Героїв УПА (Вишків), де Богдан Шиба демонструє відремонтовану дорогу, яку за 11 років не «поправляли». А головне, каже, ремонт шляху розпочинали з тротуарів, а тоді вже проїжджу частину. Наступна подібна зупинка: вулиця Набережна, де дорожнє покриття теж у відмінному стані.

Вулицю Героїв УПА відремонтували 11 років тому

– За період моєї каденції відремонтували 40 доріг. Але розпочинали з об’їзних шляхів, щоб розвантажити центр. Бо ж усі приміські маршрутки зупинялися біля ЦУМу і центр був страшенно загазований. Але щоб скерувати цей транспортний потік поза містом, треба було, у першу чергу, збудувати об’їзні дороги, які були просто розбиті.

– Звідки на всі ці ремонти брали ресурси?

– Обсяг міського бюджету зріс у 2,5 разу, тому що міська рада залучала внутрішні і зовнішні інвестиції та не проїдала їх. Той же лізинг з автозаводом у 2006 році – то була внутрішня інвестиція на близько 60 мільйонів гривень.

Розпочали продавати земельні ділянки на аукціонах. Чи чули ви, щоб упродовж останніх років якусь земельну ділянку у Луцьку продали? Хоча б не за 30 мільйонів, як я продавав, а 3 мільйони хоча б?

Кажуть, що землі нема, але на кожній сесії тихенько роздають безплатно. Не можна землі безплатно роздавати, бо то невідновлюваний ресурс!

Читайте також: Усе буде «Бригантина»: як родичі і друзі депутатів відхопили два гектари луцької землі. РОЗСЛІДУВАННЯ

А ми у свій час запустили систему аукціонів, і тільки за один 2008 рік від продажу землі отримали 46 мільйонів гривень, що майже 10 мільйонів доларів: суттєва прибавка до бюджету. Причому ті гроші, які надходять від продажу землі, обов’язково треба вкладати в розвиток: будівництво, ремонт, модернізацію.

Також Луцьк завоював добрий міжнародний кредитний рейтинг і почав випускати муніципальні облігації та брати дешеві запозичення.

– Як працює інструмент муніципальних облігацій?

– Місто випускає цінні папери, які викупляє банк і дає кошти під низький відсоток. Якщо банківський кредит на той час можна було отримати під 25-28%, то під муніципальні облігації отримувалися кошти під 14% річних.

Якщо місто хоче розвиватися, то обійтися без запозичень дуже складно. Адже кошти до бюджету надходять впродовж року, а використовувати їх слід влітку за один момент.

Богдан Шиба розказує як ремонтував вулицю Набережну

Але нова влада теж відмовилася від цієї практики. Вирішили: краще не розвиватися, але не застосовувати позичкові кошти, та ще й відмовилися виконувати попередні зобов’язання. Мовляв, Шиба загнав Луцьк у борги. Хоча насправді це були інвестиції у розвиток міста.

Читайте також: Кому заважає Шиба?

– А такий інструмент – то поширена практика в життєдіяльності українських міст?

– Так, звісно. Ми залучили під муніципальні облігації десь 50 мільйонів гривень. А Львів мав з облігацій у двадцять разів більше — десь 950 мільйонів.

– То ви як станете мером буде знову сміливо позичати кошти?

– Е ні, нема дурних! Я спочатку ліквідую схеми, щоб нормально надходили гроші у бюджет. Бо щоб брати запозичення, треба наново нормально порахувати внутрішні резерви і розвивати, а не придушувати промисловий чи підприємницький розвиток.

Що це таке, коли йдуть на підприємців з бульдозерами чи диктують умови навіть великим підприємствам, коли мають відкриватися і закриватися?

Головне завдання влади – створювати робочі місця із достойними зарплатами. Тоді люди зможуть самі профінансувати багато з того, що їм треба. А також будуть краще контролювати використання бюджетних коштів, слідкувати за благоустроєм.

Тим часом доїхали у протилежну сторону Луцька – у мікрорайон ЛПЗ. Тут Богдан Шиба теж має чим похвалитися: у свій час відкрив амбулаторію.

– На моє переконання, первинний рівень медичної допомоги має бути якомога доступніший. Мікрорайон ЛПЗ – дуже великий, але не мав жодного закладу охорони здоров’я. Тому виникла ідея переобладнати приміщення колишнього дитсадка під амбулаторію і станцію медичної допомоги.

Це було моє політичне вольове рішення, бо міська рада затвердила рішення про відкриття тут амбулаторії, коли вона вже почала функціонувати. На її базі під час першого етапу медреформи створили Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1.

Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 на вулиці Бенделіалі розпочав свою роботу як амбулаторія за мерства Богдана Шиби

– А як можна розв'язавати проблему доступності дитсадків у Луцьку? Бо місць же бракує.

 – Цю проблему важко вирішити будівництвом нових садочків, бо вільних територій у місті нема. Тому треба добудовувати корпуси на території тих ДНЗ, де дозволяє земельна ділянка.

У Луцьку в радянський період було 78 дитсадків, але в розруху 1990-их практично половина з них закрилися. Коли у 2000-их економічна ситуація покращилася і люди пішли на роботу, місто відчуло дефіцит місць у садочках. Тоді міська рада провела інвентаризацію, оновили нумерацію і зафіксували 38 наявних ДНЗ.

Під дитячий садок № 39 ми реконструювали одне із занедбаних раніше комунальних приміщень і таким чином зняли проблему у цьому мікрорайоні. А фундамент ДНЗ № 40 у 55-му мікрорайоні заклали разом зі школою № 27.

Дитячий садок №39 «Казка»

– У сфері освіти для громади важливим є питання добудови школи № 13. Уже кілька років батьки вимагають, а мерія ніяк не знайде грошей на цей проєкт. Як ви думаєте чому?

– Бо треба гроші в бруківку у дворах вкласти!

Читайте також: «З бруківки клали тротуари і коли я був міським головою, але без відкатів», – Богдан Шиба

У луцьких школах і раніше не вистало місць, особливо у центрі. Уже планувалася 27 школа (але коли то ще буде?!), тож вирішили добудувати новий корпус 26-ої школи. І місто це зробило за гроші зі свого бюджету.

Так само і 13-ту школу треба добудувати: і навчальний корпус, і спортзал. Тим паче, що там навчаються діти з сусідніх із Луцьком сіл, які вже стали частиною Луцької міської територіальної об’єднаної громади.

Луцький навчально-виховний комплекс №26

Читайте також: Княгининок, Забороль та Жидичин уже об'єднали з Луцьком

– Які ви спостерігаєте очікування в приєднаних селах від міської влади?

– Найскладніше завдання – це подолати острах, що їхні землі будуть віддані під багатоповерхову житлову забудову, де не буде ні каналізації, ні інфраструктури.

Читайте також: Мешканці Заборольської ОТГ просять залишити їхню громаду в спокої: перекрили трасу 

 – А чи є гарантії, що так не станеться?

– Гарантією цьому є чинне законодавство і Генеральний план, який теперішня влада намагається змінити і навіть часом заявляє, що у Луцька немає генплану. Насправді Луцьк – один із перших обласних центрів в Україні, де був затверджений Генеральний план. Це був 2009 рік. І то документ, який не має строку давності. Його просто треба виконувати.

Читайте також: Новим генпланом тимчасова влада Луцька хоче узаконити всю хаотичну забудову міста, – Богдан Шиба

– За що в Луцькій ОТГ треба невідкладно братися?

– Проблема номер один – це сміттєзвалища. Зараз всі говорять про «свіже» сміття, яке зараз продукується і його треба переробляти і утилізовувати. Але на брищенському полігоні є ще тисячі тонн різноманітних відходів, які почали звозити із середини 70-х років минулого століття, і слід приступати до їх перероблювання.

Тому необхідно облаштовувати сміттєпереробне підприємство, бо екологічні наслідки будуть серйозні. У навколишніх селах уже забруднені ґрунти, вода і повітря.

 – Щоб підсумувати, сформулюйте коротко вашу візію Луцька.

– У мене була ідея-фікс, яку я зреалізував, що Луцьк має стати найбагатшим лучанином. Якщо у 2006 році деякі багаті люди мали річний дохід значно більший, ніж доходи міста Луцька, то у 2008 році Луцьк таки став найбагатшим лучанином. Моя ціль не змінилася: Луцьк – заможне місто.

Наталія ПАХАЙЧУК

Фото Ірини КАБАНОВОЇ