Кулі на стріли: історія луцького ветерана, який став лучником

Спортсмен, ветеран, член збірної України на Іграх Нескорених натягнув тятиву, на мить завмер, а тоді випустив стрілу в центр мішені на відстані 18 метрів. У Луцьку щойно пройшла злива і дощ все ще ліниво накрапав, але це не завадило стрілі втрапити в ціль, як не завадило Павлу тренуватися просто неба.

Павло Ковальський – учасник АТО, пішов на війну добровольцем у першій хвилі мобілізації, воював у лавах волинської 51 окремої механізованої бригади та 15 окремого штурмового батальйону 128 окремої гірсько-піхотної бригади. Пройшов складне літо 2014 року, обороняючи стратегічну висоту Савур-Могили та гарячу зиму в тяжкій операції оборони Дебальцевого. Отримав поранення і довгий час лікувався в різних госпіталях по всій Україні.

Спорт допоміг йому повернутися до цивільного життя, став для нього хобі, відпочинком, реабілітацією і способом знайомитися з новими людьми.

Була 17:40, коли я прийшла на базу стрілецького клубу, щоб побачити як луцький ветеран готується до міжнародних змагань, і як спорт допомагає йому в реабілітації.

Як потрапляти точно в ціль

Стрільба з лука одна з трьох дисциплін, у яких Павло Ковальський виступатиме на Іграх Нескорених у Гаазі наступного року. Сьогодні він почав тренування о 17:00, попри погану погоду. За його словами, це лише викликає деякі незручності, але загалом не заважає. Він випустив третю стрілу і поки ми йшли до мішені розповів про те, як уперше взяв у руки лук.

«Я познайомився з цією дисципліною на одній із реабілітацій, це був, мабуть, 2018 рік, в горах. Ми із хлопцями відпочивали в західному спортивному реабілітаційному центрі. Там одним із видів ігрових змагань було знайомство зі спортивною дисципліною стрільба з лука. Три-чотири уроки буквально було, потім в кінці зробили невеличкі змагання. Я вийшов у фінал ще з одним снайпером, мисливцем. Ми змагалися очко в очко, в принципі дуже непогано йшли. Але останнім пострілом він на одиницю краще вибив, ніж я. Він виграв перше місце, я друге», – з усмішкою розповів Павло.

Читайте також: Волинянин представить Україну на «Іграх нескорених» 2020

У 2017 році в дисципліні штовхання ядра на Іграх Нескорених бронзову нагороду виборов лучанин Сергій Торчинський. Якраз від нього Павло і дізнався про можливість потрапити в збірну ветеранів. Того ж року на відборі у Львові чоловік спробував свої сили у штовханні ядра, бігові, стрибках у довжину, стрільбі з лука, веслуванні на тренажерах. Але врешті зупинився на двох останніх. Там же на відборі Павло познайомився з ветеранкою та золотою призеркою Ігор Нескорених Майєю Москвич, яка зараз активно допомагає йому в підготовці. Вона заснувала стрілецький клуб «Луцькі соколи», на базі якого зараз тренувався спортсмен.

Усі три стріли Павла потрапили у жовте центральне коло мішені, тож він попросив сфотографувати його на фоні такої приємної для будь-якого лучника картини. Після кількох кадрів на телефон і фотоапарат ми повернулися на вогневий рубіж і стріли знову полетіли в ціль. 

Читайте також: Майя і її лучники: як працює перший стрілецький клуб у Луцьку

Після відбору у Львові Павло Ковальський потрапив на фінальні змагання у Києві. Раніше у збірну відбирали лише за спортивним результатом, але цьогоріч принцип змінили.

«Я все ж таки пройшов у збірну, але не за спортивним принципом, бо в мене був не найкращий результат, а за комбінацією результату і психологічної реабілітації. Члени оргкомітету, мабуть, побачили, що в складі збірної України, я зможу показати якийсь певний результат, пройти психологічну і кращу фізичну реабілітацію, переосмислити, можливо, якийсь темп життя, світогляд. Я вдячний їм за таку можливість. Для мене було несподівано почути своє прізвище в прямому ефірі, але радий, що так сталося», – поділився ветеран. 

А потім почалася активна підготовка до участі в Іграх Нескорених, які мали відбутися у травні 2020 року. Проте, через пандемію останній тренувальний збір відбувся у лютому, а після того по всій Україні ввели гострі карантинні обмеження, які тривають і досі у вигляді адаптивного карантину. З того часу всі спортсмени тренуються, де можуть. У регіонах нема відповідних умов, тому домовляються в тирах або стріляють просто у себе на подвір’ях.

Читайте також: «У мене з’явилася внутрішня мотивація», – «нескорений» із Волині Павло Ковальський

«У нас у принципі створені непогані, комфортні умови, такого не було раніше. Маємо час і доступ тренуватися», – сказав Павло, показуючи на майданчик з мішенями «Луцьких соколів». 

Він тримає в руках лук, який зі сторони виглядає як більш професійний, ніж більшість луків, з якими займаються члени клубу. Проте, у спортивному середовищі таке обладнання все ще відносять до рівня початківців. За словами Павла, цього року він буде змагатися вже з просунутими стрільцями, серед яких є навіть майстри спорту міжнародного класу. Ці люди змагаються з власним обладнанням, повністю налаштованим під себе.

«Будемо сподіватися, що скоро вдасться закупити кращу технічну базу, з чим їхати на міжнародні змагання, бо з цим обладнанням у новій категорії «просунуті» хороших показників не досягнеш», – підсумував ветеран.

Читайте також: У Луцьку відбувся перший чемпіонат зі стрільби з лука: інтриги, боротьба й перемоги

Павло вистрілив ще кілька серій, трохи для фото, трохи для тренування, та о 18:40 заніс лук і стріли у приміщення, де «соколи» зберігають обладнання. На 19:00 спортсмен зібрався на заняття з іншої дисципліни.

Народжені бігати

Щоб вчасно потрапити на тренування з бігу, довелося спочатку побігати за маршруткою. Нам усе ж вдалося на кілька зупинок скоротити відстань до Центрального парку, а поки долали решту шляху пішки, Павло поділився, яке значення для ветеранів мають Ігри Нескорених.

«Основна суть цього проєкту – не тільки самим пройти фізичну і психологічну реабілітацію, відчути командну роботу, виступити від імені України, а подати приклад іншим нашим хлопцям, щоб вони надихнулися, пробували себе в реабілітації спортивним шляхом. Ми вже знаємо, яку користь це приносить організму. Тепер завдання донести це по Україні», – зазначив ветеран.

Минаючи розкопану доріжку, якою люди на візках мали б оминати сходи при вході до парку, ми неминуче зачепили тему інклюзивності.

«Потрібно показати приклад нашим чиновникам, політикам, що треба зважати на потреби такої категорії як ветерани, особи з інвалідністю. Бо доступність у нас тільки на словах, а в реальному житті хлопці, які отримували жахливі поранення не мають можливості приєднатися і жити в мирному суспільстві, оскільки вони дуже обмежені різними бар’єрами», – додав Павло.

Десь о 19:10 ми дійшли до місця тренування. По колу асфальтованою доріжкою уже бігали близько 20 людей, а неподалік стояв тренер, який час від часу робив зауваження тим, хто пробігав повз. А пробігали зовсім різні люди. 

Як розповів Павло раніше, у «Лучеськ півмарафоні», запланованому на 6 вересня, зголосилися взяти участь не тільки спортсмени й ветерани, а й вчителі, айтішники, тобто люди різних професій, яких об’єднала любов до бігу. На тренуванні серед них був навіть один пес, який сумлінно біг поряд зі спортсменами.

Підготовка до забігу триває два місяці по вівторках, четвергах та неділях. Участь можуть узяти справді всі охочі, адже біг – один із найдоступніших видів спорту, варто лише змусити себе встати з дивану, хоч це й дуже важко.

Читайте також: Як у Луцьку бігли ювілейний Dmytruk Luchesk Half Marathon 2020

Павло почав бігати тоді, коли не було доступу до веслування і виникла необхідність якось тримати в тонусі кардіосистему. Хоча спочатку він був не в найкращій формі.

«Рік тому, якби мені сказали, що я буду бігти на таку велику дистанцію, я б не повірив. Бо в шкільні роки для мене мукою було бігти три кілометри, що це був базовий комплекс. Але життя склалося так, що спортивна реабілітація – це настільки крута штука, що вона мене поглинула і заставила більше працювати над собою. Я вже можу ставити перед собою нові виклики, цілі і потроху досягати їх», – розповів ветеран.

У 2017 році Павло Ковальський брав участь у відборі до марафону морської піхоти США і там познайомився з учасником АТО Вадимом Свириденком. 

«Коли я на тестовій дистанції 1,5 км гірше пробіг по часу, ніж Вадим на чотирьох протезах, то у мене якийсь тумблер спрацював у голові, що пора з цим щось робити. Після фінішу я впав і хвилин 5-7 віддихувався, хоча це дистанція така досить скромна, можна сказати. Зараз я вже біжу 10 кілометрів досить непогано, звичайно, не в такому спортивному темпі, як хотілося б, але вже долаю дистанцію легше і почуваюся краще», – додав Павло.

Спортсмен також потрапив у резерв збірної України учасників АТО/ООС з бігу на 42 кілометри на марафон морської піхоти у  Вашингтоні, США. Тож, пробігаючи коло за колом у луцькому парку, він одночасно готується і до майбутнього американського марафону.

Навіть у вільний час Павло виходить із друзями на легкі пробіжки та читає один із світових бестселерів про спорт «Народжені бігати».

Через хвилини 20 тренер дав команду і всі спортсмени розташувалися на зручній відстані для розминки.

Веслування до перемоги

О 16:04 наступного дня я вже чекала під дверима (бо прийшла надто рано) тренажерного залу Волинського регіонального центру з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт». Зал довгий час був закритий спочатку на карантин, а згодом і на ремонт, тож Павло Ковальський не мав можливості займатися тут веслуванням на тренажері. О 16:40 двері відкрили і він уперше після довгої перерви зайшов досередини. А я попрямувала за ним.

Ремонт ще не завершили, тож Павло вирішив, так би мовити, орендувати тренажер, щоб він не простоював, і продовжити заняття вдома. А поки він взявся показувати, що ж таке веслування на тренажерах. 

«Це мультифункціональний тренажер Концепт на якому ми зручно сідаємо, закріпляємо стопи ніг,  беремо рукоятку двома руками, стаємо в вихідне положення та починаємо веслувати. Тут у нас є датчики, де на відповідному екрані відображаються усі необхідні показники. Таку роботу треба виконувати у високому темпі чотири хвилини. Хто набере найбільший метраж за той самий відрізок часу, той і виграє дистанцію», – ветеран почав ритмічно відтягувати рукоятку, впираючись ногами у спеціальні підставки.

Через деякий час спортсмен зупинився і розповів, що хвилина на тренажері для веслування – це більш спритна дистанція, а чотири хвилини – це дистанція на витривалість, на вміння вибирати правильний темп і правильно дихати.

«На коротші дистанції залучаються представники пауерліфтингу, а на довші дистанції залучають бігунів, вони більш терплячі, уміють працювати з диханням, витриваліші. Я спробую і так, і так, але мабуть для мене краще на 4 хвилини», – зазначив Павло.

Читайте також: У Луцьку організовують «Ранкову гімнастику для всіх»

За підготовкою веслярів ретельно слідкують особисті тренери, які й визначають програму та режим тренувань. Ветеран показав також, як «прокачує» різні показники та різні групи м’язів на інших тренажерах, займається на біговій доріжці, качає прес та крутить педалі на велотренажері.

«Спорт став для мене життєво необхідним. Він відновлює, показує кращий шлях, можливість самореалізації, відкриття себе в різних видах спорту. Я багато нового для себе відкрив. Побачив, як мій організм реагує на ті чи ті фізичні навантаження. Визначаю для себе якесь певне коло спортивних дисциплін, які приносять мені найбільше задоволення і користі», – поділився «нескорений».

Павло не має якогось суворого режиму тренувань чи днів, розписаних по годинах, але виконує рекомендації тренерів і займається як мінімум кілька разів на тиждень.

«Не завжди виходить, в якесь відрядження їдеш, якісь інші завантаження, в село зараз от треба було їхати, воно збивається, нема доступу. У мене так виходить, що коли вільний час маю, то тоді беру більше навантаження, додаю різні спортивні активності. От коли ми вже їздимо на збори, то там усе згідно з календарем, все чітко по програмі. Тому що складно на місяць вперед сказати, що я чітко буду година в годину дотримуватися такого силового навантаження», – зазначив спортсмен.

Так само «нескорені» не мають суворого режиму харчування, як це буває у професійних спортсменів. Тут теж усе залежить від особистих фізіологічних особливостей та рекомендацій тренерів. 

Павло Ковальський також є членом команди з баскетболу на візках. Щомісяця він їздить на короткі тренувальні збори на 4-5 днів до Києва. 

«У нас у команді є 10 людей, ми з’їжджаємося і активно тренуємося протягом чотирьох годин на день. Це командна робота, вона також є дуже нелегка, дуже велике навантаження на верхні плечові м’язи. У хлопців була сильна крепатура і без послуг масажистів було важко обійтися», – розповів ветеран.

Наступні загальні збори відбудуться в кінці вересня, а до того Павло використовує вільний часу не лише на пробіжки, а й на звичайні прогулянки з друзями, з веселим мопсом на ім’я Бакс та поїздки на велосипеді.

Спорт як реабілітація

Протягом двох днів під час тренувань Павло розповідав про свої заняття спортом з непідробним захопленням. Було видно, що така постійна зайнятість надихає його і спонукає до нових досягнень. Спорт для нього у якийсь момент став способом життя. За його словами, для ветеранів регулярне фізичне навантаження, яке приносить результати, є чи не найкращим способом реабілітації.

«Це дуже дієвий шлях. Тому що, я перших пів року після отримання травми тривалий час лікувався по госпіталях України, в різних регіонах. Для мене цивільне життя якось важке заходило зразу. Бо ти тривалий час живеш в реаліях військових подій, активних фаз і коли від’їжджаєш десь кілометрів 100 в цивільну зону, де кардинально інше життя, то мені це було дуже важко сприйняти. Наприклад, 2-3% воюють і відстоюють незалежність України, а решта молоді гуляють в барах, п’янки, дискотеки, розваги, зневага до військових, воно так психологічно придавило мене ще десь на пів року», – розповів спортсмен.

Павло переконаний, що потрібно максимально залучати ветеранів до різних фізичних активностей, до здорового способу життя, наслідувати приклади більш розвинених країн, як США та Ізраїль. Йому ж особисто спорт допомогає не лише тримати себе в формі фізично, а й не ламатися психологічно, вірити в себе і йти вперед.

«Я маю надію, що мені теж вдасться якусь медаль взяти для України. Я стараюся робити для цього все, що від мене залежить», – говорить Павло Ковальський.

Із цим важко не погодитись, адже він кожну вільну хвилину присвячує покращенню результату. Ігри Нескорених відбудуться уже в травні, якщо пандемія знову не поламає усім плани. Ветеран розповів, що зараз дуже важко щось планувати надовго, але до карантину він усе ж мав одну ідею на життя після Ігор.

«Хотілося б поєднати спортивний сегмент зі здобутим досвідом і передати цей досвід іншим ветеранам, людям з інвалідністю й іншим нашим співвітчизникам. Показати, що спорт – це хороший спосіб реабілітації, не тільки фізичної, а й моральної, психологічної, це класна комунікація, хороший спосіб познайомитися з новими людьми, які живуть і дивляться в майбутнє з посмішкою, з надією», – так само з посмішкою поділився Павло і знову сів за тренажер. Було 17:20.

 Оксана КАШТАЛЯН

Фото авторки

***

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов'язково збігаються з офіційною позицією NED