Мріяв про власний будинок та вирощував квіти: загиблому Олександру Козаку з Княгининка просять присвоїти звання Героя України

24 Травня 2024, 11:00
Олександр Козак 7642
Олександр Козак

До президента України, за ініціативи громадської організації з Луцька «Розвиток мікрорайонів міста», звернулись з проханням присвоїти звання Героя України посмертно молодшому сержанту Олександру Козаку. 

Олександр Козак народився 17 жовтня 1989 року у Княгининку. Чоловік встав на захист країни ще у 2014 році, а загинув під час виконання бойового задання у 2023 році, майже через рік після народження сина, на якого він довго чекав.

Про мрії Олександра, його захоплення книгами та садівництвом, вступ до вишу під час повномасштабного вторгнення, очікування на народження синочка та посаджені ним туї, які на згадку ростуть у дворі, Район. Луцьк розповіла його дружина Інна Козак.

Захоплювався природою, багато читав та тренувався

Олександр Козак пішов захищати рідну землю ще у 2014 році, під час проведення Антитерористичної операції. Тоді він служив в окремому розвідувальному батальйоні. Невдовзі після демобілізації у 2016 році він підписав контракт із ЗСУ й продовжив військову службу. 

Після завершення контракту чоловік повернувся до мирної професії та працював електромонтажником у Броварах. Саме там у 2019 році  на тренуванні з кросфіту він познайомився з Інною. Спочатку пара переписувала, згодом почали зустрічатися, а через декілька місяців вирішили з’їхатися.

Спочатку Олександр та Інна, яка тоді працювала провізоркою в одній з київських аптек, орендували квартиру. Інна пригадує, що її чоловік дуже любив природу, ліс та розводив квіти.

«На підвіконні у кімнаті, на балконі орендованої квартири у нас стояли вазони з квітами, мікрозеленню, за якими доглядав Сашко. У нашій квартирі навіть росло у вазоні декоративне дерево павловнія. Він сам садив, поливав, обприскував рослини. Щоб вони краще росли, вмикав інфрачервону лампу. Звідки в нього бралися сили на все? Він же працював фізично, щодня бігав на стадіоні, займався силовими вправами, тренувався», – пригадує Інна.

Навіть на бойових виїздах, якщо хлопці залишали сміття, він завжди збирав його у пакет і вивозив, бо вважав що у будь-якому випадку не можна забруднювати природу.

Олександр на роботі у мирному житті
Олександр на роботі у мирному житті

Згодом родина переїхала жити до батьків Інни у приватний будинок. Там Олександр планував обладнати теплицю і вирощувати власні овочі. Але не встиг.

«Він у дворі хотів вирощувати новим способом туї, навіть посадив їх. Але потім пішов воювати. З усіх саджанців прийнялися лише три. Ці дерева і зараз ростуть, нагадують нам про нього», – додала Інна.

Вже під час повномасштабного вторгнення Олександр вирішив перетворити своє захоплення на професію і вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України, на факультет захисту рослин, біотехнологій та екології. Восени минулого року у нього була перша сесія, але скласти іспити він не встиг.

Крім того, Олександр дуже любив книги, в кожну вільну хвилину у поїздках чи під час перерви він читав.

«Дуже любив історичні книги та військову тематику. Сашко захоплювався творами Ернста Юнґера. Навіть футболку з його портретом одягав на бойові виїзди. Останні книги, які він придбав, – два томи спогадів Карла Маннергейма», – пригадала Інна.

У будинку дружини та батьків Олександра залишилися бібліотеки, зібрані ним. Олександр був активним та ніколи не втрачав нагоди чомусь навчитися. Вже під час вторгнення чоловік пройшов курси скелелазів та отримав відповідний сертифікат.

Повномасштабне вторгнення та народження сина

Незадовго до повномасштабного вторгнення Олександр працював в охороні корабля та перебував певний час у морі. Він повернувся у листопаді 2021 року. Тоді він разом з Інною обрали та придбали обручки. Пара планувала укласти шлюб у травні 2022 року. Але страшний лютий перевернув всі плани.

«Він же «атовець», тому розумів, що його обов’язково призвуть. Сашко ніби щось передчував. Він був у резерві 73 морського центру спеціальних операцій, завжди їздив з ними на навчання, тренування. За кілька днів до вторгнення йому повідомили, що необхідно прибути в Очаків. Саша поїхав 23 лютого, а 24-го вже почалася війна», – зі сльозами розповіла Інна.

Олександр та Інна в очікуванні народження сина
Олександр та Інна в очікуванні народження сина

На початку березня через обстріли та загрозу окупації Інні та її батькам довелося виїхати до родичів у Вінницю. Вже 20 березня жінка дізналася, що вагітна і відразу зателефонувала чоловікові.

«Згодом він мені розповів, що дізнався про мою вагітність в той час, коли їхав на штурм. Тоді він думав, що після такої радісної новини його вб’ють. А я йому відповіла: «чого так? я ж порадувати тебе хотіла», – пригадала Інна.

Олександр дуже хотів одружитися до народження сина, але приїхати додому тоді не міг. Спочатку чоловік служив у Силах спеціальних операцій, згодом долучився до одного зі спецпідрозділів Головного управління розвідки. Він брав  участь в обороні Києва, Сєверодонецька, Бахмута.

Вирватися додому на декілька днів, щоб розписатися з коханою, йому вдалося лише у жовтні 2022 року. Так 20 жовтня пара уклала шлюб, а вже 14 листопада у них народився син, якого на честь тата назвали Сашком.

Олександр із синочком Сашком
Олександр із синочком Сашком

Олександру виповнилося 34 роки 17 жовтня 2023 року. Через кілька днів він поїхав на бойове завдання, а вдома його чекали дружина та маленький синочок, щоб разом відсвяткувати день народження і першу річницю одруження. До його виїздів на бойові завдання Інна звикла, хоча завжди дуже переймалася.

Інна, Олександр та Сашко
Інна, Олександр та Сашко

«Він мені часто казав: «я їду на кордон», а я його питала про те, коли ми разом вже поїдемо. Після 20 жовтня він був вже не на зв’язку. Але я не хвилювалася, бо звикла, що Саша міг декілька днів не телефонувати. Але 27 жовтня мені зателефонували і сказали, що 24 жовтня його не стало», – розповіла Інна.

Відомо, що саме в цей день Олександр Козак виконував спеціальне завдання у складі розвідувальної групи в районі Лукашівки Сумської області. Він проводив інженерну розвідку. В цей час стався підрив мінно-вибухового загородження. Молодший сержант Олександр Козак помер від тяжких поранень.

Олександра поховали у Княгининку, де живуть його батьки та молодша сестра Ганна.

«Я, як і будь-яка дружина військового, намагалася вмовити його перейти в інструктори, а він відповідав, що не хоче, щоб  нашому синові довелося колись воювати і завершувати те, що не закінчили ми. Тому він мусив йти на фронт», – пригадує Інна.

За її словами, Олександр мріяв побудувати будинок на власній земельній ділянці у Княгининку, неподалік від лісу, який він так любив.

Олександр Козак
Олександр Козак

Під час служби Олександр Козак нагороджений заохочувальними відзнаками ГУР МО України, неодноразово у складі підрозділу протидиверсійної боротьби виконував бойові завдання.

Олександр Козак загинув як герой під час виконання бойового завдання і тому заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України. Цього потребує пам’ять про нього, яку ми маємо берегти. Підписати петицію про присвоєння звання Героя України Олександру Козаку можна на сайті.

Читайте також:  Збирають підписи, аби надати звання Героя України захиснику з Княгининка

Коментар
20/07/2024 П'ятниця
19.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром