Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Міфи і правда про «общагу»: як живуть студенти у луцькому гуртожитку

16:41 03.11.2016
3652

У мешканців квартир та приватних будинків слово «гуртожиток» часто асоціюється із брудом, недосипанням, смородом, голодом, тарганами та розпусним життям. Існують навіть, так звані, міфи про «общагу»: студенти в гуртожитках не вчаться, а тільки п'ють, гуляють і бешкетують. Кажуть, що на кухні небезпечно лишати їжу, бо її з’їдять студенти із сусідніх кімнат. Існує версія, що у мешканців гуртожитків зникають речі, включаючи навіть ложки й виделки.

Знайти в Луцьку пристойне житло за помірну плату досить нелегко. Найбільш прийнятний варіант для студента з середніми доходами – проживання в гуртожитку. СНУ пропонує кілька гуртожитків, встановлюючи по всіх однакову плату. Цікаво те, що умови в них відрізняються, – йдеться у матеріалі сайту 0332.ua.

Найкращими вважаються 6, 4, 4а, а от потрапити в 2 чи 3 гуртожитки студенти хочуть в останню чергу. Перше враження, яке складається, коли заходиш в гуртожиток №3 – потрапляєш у щось середнє між радянською «хрущовкою» і СІЗО.

Ми наважились спробувати спростувати набутий роками міф про «общагу». Як «виживають» студенти в одному із гуртожитків Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки розповіли студентки-третьокурсниці Валерія та Олена.

– Звісно, те, як буде виглядати твоя кімната, залежить тільки від твоїх бажань і можливостей. Коли тебе поселяють в цю «святу із святих», обов'язковою умовою є проведення косметичного ремонту, а комендант наполегливо "рекомендує" поставити вікно чи двері. Але і її можна зрозуміти. Насправді, зовсім мала частина тих коштів, якими ми оплачуємо своє проживання в гуртожитку, повертається суто на його потреби. А умови треба ж якось покращувати. Тому не бачу в цьому нічого поганого. Тим більше, якщо студент планує жити в гуртожитку протягом 5 курсів, нове вікно чи двері стануть його беззаперечним аргументом щодо щорічного поселення. Просто хотілося б якоїсь видимої фінансової підтримки від держави, – ділиться Валерія.

Величезною проблемою, на думку дівчини, є дуже старі будівлі гуртожитків. Мало того, що потребують косметичного ремонту, то ще й вимагають повної заміни електричної проводки. 15-20 років тому ніхто не розраховував на таку кількість побутової техніки, тоді й навантаження на електромережу було відносно маленьким. Тепер же, якщо увімкнути одночасно чайник, мікрохвильовку і, не дай Бог, обігрівач, студент ризикує залишитись без усіх цих приладів, спалити усі зарядні пристрої, що були в цей час у розетці, спалити проводку у кімнаті і залишити без світла і електроенергії весь гуртожиток, оскільки виб'є рубильник. Саме тому в гуртожитку окрім чайника нічого й не дозволяється мати. Проте, студентки вдячні й за це.

– Ще позавчора ми з сусідкою побачили, що шнур від підставки для електрочайника починає плавитися і виділяти запах плавленої пластмаси. Оскільки ми дівчата, «слабый пол», то й почали шукати вихід із цієї неприємної і дуже складної для нас ситуації. Благо, що наш гуртожиток, взагалі-то, для фізиків, і іноді, якщо добре пошукати, можна знайти людину, яка шарить в цих електричних штучках. Короче, через знайомих дівчат порішали, що Фєдя-на-всі-руки-майстер зробить нам потрібну справу, нам треба було лишень купити новий шнур з вилкою. Поки ми зібралися поїхати по цю штуку (коштувала вона, до речі, чи не більше, ніж весь наш чайник, і нарешті її привезли, Федя десь ходив, потім ще й спати ліг. Короч, вирішили попити чаю, обережно використавши наш злополучний чайник, як, в принципі, намагались і до цього.

Цікаво, що в кімнаті дві розетки: в одній перехідник-трійник, до якого підключені холодильник, мікрохвильовка і славнозвісний (чи сумнозвісний) чайник, а в другій переноска, до якої підключені ноути і роутер. Короч, Олеся ставить чайника на його законне місце, сама складає свої речі, я ж сиджу з ноутом на ліжку навпроти чайника. Щось говорим, сміємось, слухаємо музику, в розслабоні, і тут наш чайник починає нам робити святковий феєрверк, супроводжувався він голосними вистрілами і нашим фірмовим одноголосим виском, який, зазвичай, з'являється в подібних спешл ситуаціях.

І, що найцікавіше, в момент, коли з шнура починають сипатись іскри як від електрозварювання, а на самій вилці з'являється вогник ніби від запальнички, Олеся кидається до переноски , в якій ноути і вай-фай, швиденько витягує всю техніку із розетки і біжить на коридор. Я в стані афекту підбігаю до розетки, яка горить і сиплеться Олесі на ліжко, і якимось чином витягую вилку, поки вогник не пішов по ліжку і по всій кімнаті, не дай Бог, – сміючись, розповідають сусідки по кімнаті.

У гуртожитку є проблема з курінням. На всій території університету, в приміщеннях загального користування палити забороняється, а, оскільки гуртожитки входять до цієї території, палити забороняється і в них. Найчастіше «яблуком розбрату», за словами Валерії, стає балкон. Вихід на балкон знаходиться на кухні, а тому весь цей дим і запах йде з кухні на коридор і в кімнати, а іноді відразу проникає через відкриті вікна, розташовані близько балкону. Крім того, мокрий одяг, вивішений, щоб просохнути, «натягується» цього запаху. Оскільки дівчина не переносить тютюнового диму, спеціально шукала докази того, що паління там недозволене.

– Дійсно, виявилось, балкон – літнє приміщення загального користування, тому, на перший погляд, питання було знято. Але при гуртожитках повинні бути облаштовані спеціальні майданчики, місця для тих, хто палить. Проте ні коштів, ні території на це немає. Саме тому проблема залишається. Іноді виникають конфлікти через балкон, іноді курці палять просто в своїх кімнатах, створюючи на коридорі стовп диму, – обурюється Валерія.

У багатьох батьків гуртожиток часто асоціюється із напівфабрикатами та вермішеллю швидкого приготування Мівіною. Саме тому третьокурсниці Олені кожні три дні автобусом передають тормозок із домашньою їжею.

– Інколи настільки хочеться мівінки, що ідеш і купуєш її, не зважаючи на повний холодильник. Мама так переживає за мене, що тричі на тиждень передає хавку автобусом. Мої сусідки їздять додому кожні вихідні, бо живуть недалеко від Луцька, тому щонеділі ми затарюємся борщами, салом, консерваціями і всім тим, що мами поклали дівчатам у сумку. Тому міф про студентський голод не доведений, – розповідає дівчина.

У гуртожитку не існує поняття «особисте життя». Привести в кімнату хлопця – це у чиємусь мозку отримати клеймо шльондри. Крім того, тонкі стіни та якась «любопитна Варвара» покажуть твої стосунки з неочікуваними для тебе подробицями. З метою збереження хорошої репутації Олена зі своїм хлопцем зустрічається будь-де, аби не в гуртожитку.

– Мій хлопець навіть до гуртожитку мене не проводить, бо ж всі все бачать. Прощаємось десь за рогом, а цілуємось ще далі. Ну нащо мені потім вислуховувати ту мораль, ті чутки, які розповсюджує хтось із стопроцентним зором і з великим язиком, – ділиться Олена.

За словами жителів третього гуртожитку відвідування дозволили не так давно. Проблема в тому, що існує можливість щомісячної, щоквартальної, щосеместрової та щорічної оплати проживання в гуртожитку. Є студенти, від яких добитись оплати відразу майже неможливо, а списки тих, хто оплатив і фактично проживає, треба подати до кінця вересня. По суті, ті, хто за договором мусять платити кожного місяця, створюють проблеми для комендантки, яка постійно ходить і нагадує про оплату проживання.

Саме тому, за її словами, відвідування дозволили тільки тоді, коли вона отримала чек від останнього студента. Гостей пускають з 15:00 до 21:00. Якщо до тебе приходить гість, ти повинен лишити на вахті власну перепустку та будь-який документ, що засвідчує особу відвідувача. Після цього обіцяєш, що людина прийшла лише на дві години, і по закінченню цього часу вийде. Якщо хороший вахтер, то поставиться з розумінням, але, за словами дівчат, є й такі, які через кожні півгодини заходять нагадувати про час, відведений на гостювання.

– В гуртожитку кожен день – це суцільна пригода. Взагалі тут не буває скучно, чи сумно. Чесно сказати, мені, як інтроверту, трохи тяжко тут жити. Хочеться власної території, вільного простору, побути на самоті і просто помовчати. А тут ще сусіди, яким то чаю, то цукру, а чесним (чи, «наглим») зразу поїсти.

Чайника треба позичити, бо в них немає, обігрівача (не дай Бог, хтось дізнається, чого в нас так тепло), нагріти їсти в мікрохвильовці (і це страшна таємниця). Комусь зробити брови, комусь практичну з мови, комусь з географії, і не важливо, що ти не шариш. Просто посидіти і вислухати людину. Просто впустити, щоб погрілася. І так до 4 ранку, бо вигнати незручно, та й, в принципі, неможливо, – розповідає одна із дівчат.

Останнім часом вирішувалося питання опалення. За словами студенток, це найбільша проблема саме в гуртожитку №3, тому що є потреба в заміні транзитних трубопроводів.

– Для того, щоб це зробити, потрібно пройти ціле «бюрократичне пекло». Якщо раніше в разі технічних несправностей люди, які відповідають за те, щоб в гуртожитках було тепло, могли просто звернутися до фахівців, щоб ті їх усунули, то тепер згідно із чинним законодавством діє система Prozorro, яка передбачає оголошення конкурсу на тендер. І лише після того, як певна фірма виграє цей тендер, розпочнуться ремонтні роботи.

Звісно, весь цей процес супроводжується бюрократичною тяганиною, яка триває не один місяць. В кінцевому підсумку страждають студенти, які платять 3300 грн. в рік за гуртожиток, розраховуючи на опалення і теплу воду, а фактично цього всього не отримують. Тому правду кажуть, що деякі речі починаєш цінувати, коли втратиш їх. Така ситуація у нас із гарячою водою та опаленням. Дякувати Богу, кілька днів тому наші батареї стали теплими.

Та проживання у гуртожитку не настільки печальне. У студентів багато цікавих та оригінальних історій, якими навряд чи може поділитись студент, що живе у зйомній квартирі.

– Пам’ятаю, якось вночі хлопці на наш другий поверх через вікно лізли. Подзвонили і пригрозили, що приїдуть. Ми їм кинули одіяло, майже як в тому мультику про Рапунцель. Якимось чудом один заліз, а другого потягнув хтось за ногу донизу. Повезло нам, що сусіди знизу, во благо собі, вирішили, що краще пустити їх через своє вікно, щоб було менше шуму. Попили хлопці чаю і намилились спускатись надвір через вікно другого поверху.

Прийшлось будити дівчину з першого поверху, щоб пустила їх через своє вікно. Вони побули в нас хвилин сорок, але наших нервів відмерло, мабуть, з половину. Нє, ну дійсно страшно було,щоб нас не запалили, і щоб на наступний день не прийшла камєнда з претензіями на виселення, – згадує Валерія.

Речі у дівчат не зникають, ложки й виделки не крадуть, тому один із пунктів міфу про «общагу» ми спростували. Те, що у гуртожитках не вчаться також можна викреслити, бо обидві студентки мають стипендію. Тарганів третьокурсниці не бачили, а в кімнатах прибирають щодня, бо безлад для кімнат, де проживають лише дівчатка – якось не комільфо.

Проживаючи тут уже третій рік, Олена й Валерія розповідають, що «пекла гуртожитку» вони не відчули,хоча поселяючись сюди, одна з дівчат плакала. Та, за словами студентки, до всього можна звикнути. Тому поговірка «хто жив в гуртожитку – у цирку не сміється» давно втратила свій смисл.

Текст і фото: Анастасія КАЧИНА

Коментарі

127

21:20 03.11.2016

Девушку можно вывезти из деревни, деревню из девушки никогда.

ГАЛЯ

23:14 03.11.2016

Брехня лише в тому що, речі все ж з балкону пропадають. Проблема тараканів також є!!

лікар

00:47 04.11.2016

українське бидло виховують з молоду...

26 вересня
Сьогодні
Вчора
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин