Правосуддя не має бути чудом: як волинська журналістка відстоює свої права після нападу чиновника

Звичайна робоча поїздка до однієї із сільських рад у Луцькому районі завершилася для волинської розслідувачки та редакторки Людмили Яворської нападом. Це зробив екс-посадовець Георгій Штефанеса, який на той час обіймав посаду тоді ще проектного менеджера тієї ж ради. Інцидент стався у січні 2021 року, але остаточної крапки ця історія не має ще й досі: через місяці судової тяганини журналістка продовжує відстоювати свої права.

Комунікація журналістів із чиновниками, посадовцями, органами місцевого самоврядування та державної влади часто буває не тільки неефективною через халатність чи інші причини із боку останніх, а ще й порушує закон. Так, за інформацією регіональної представниці Інституту масової інформації у Волинській області Маї Голуб, волинські журналісти нерідко потерпають від перешкоджання збору інформації під час роботи та інших проявів завади професійній діяльності, але історія Людмили Яворської – прецедент у контексті реалій волинського медіа-поля.

***

У той день журналістка прийшла до Підгайцівської сільської ради, щоб зареєструвати запити на доступ до інформації. Відповіді на одне з питань треба було шукати у власне рішеннях сільської ради, тож секретар порадила жінці звернутися із цим до сільського голови Юрія Семенюка.

«Я хотіла уточнити, коли можна буде прийти, щоб ознайомитися, почитати ці рішення, бо обсяг документів досить великий. Натомість голова уникав прямої відповіді, розказував відверто якісь байки. Це відбувалося в кабінеті секретаря ради», – пригадує журналістка.

За її словами, голова сільради відверто демонстрував своє небажання продовжувати розмову, а в якийсь момент вирішив покинути приймальну і піти до себе в кабінет. Тоді ж зʼявився на той час проектний менеджер громади Георгій Штефанеса.

«Сільський голова сказав тоді таку фразу: «Прийшла журналістка, закидає нас запитами». Цією фразою, кинутою Штефанесі, він ніби як, знаючи запальний характер, нацькував його на мене. Натякнув, що запити стосуються Штефанеси теж, хоча на той момент інформація, яка мене цікавила, не стосувалася ні діяльності, ні його самого зокрема», – розповідає Людмила.

Реакція посадовця не була адекватною: той накинувся на журналістку, хотів вибити камеру з рук,  зірвати фотоапарат, який висів на шиї, вигукував образи і виштовхував з кабінету. У той момент жінка намагалася таки потрапити до Юрія Семенюка, зʼясувати, хто цей чоловік, який нападає на неї.

«Але Штефанеса мене випхав, а сам зайшов в кабінет, і навіть закрив двері на ключ», – пригадує Людмила Яворська.

Читайте також: «Я просто зобов’язана розповідати правду про злочини Росії проти українців»: історія херсонської журналістки, яка свідчила в Гаазі

Журналістка одразу викликала поліцію, але зізнається: довести справу до суду було максимально непросто. Спершу правоохоронці не хотіли фіксувати статтю про перешкоджання професійній діяльності журналістів, а на перших допитах вимагали абсурдні докази причетності до професії.

«Їм не було достатньо журналістського посвідчення, редакційного завдання. Ось майже пряма цитата від слідчого: «Покажіть Державний реєстр журналістів, де ви там записані (такого реєстру не існує, - ред.)» – ділиться Людмила Яворська.

Журналістка не приховує, що складно було й психологічно.

«Коли ти години проводиш на допитах, у поліції, важко на якомусь етапі не зламатися і не сказати собі «нащо воно мені, робіть, що хочете, тільки залиште мене в спокої». Це може прозвучати пафосно, але той період – це боротьба за те, щоб ця справа не зникла і рухалась далі. На щастя, на кожному етапі мені вдавалося зустріти справжніх професіоналів. Цей світ тримається на людях. На людях, які є в поліції  – чесних, відповідальних, принципових поліцейських; в прокуратурі. Ці люди мене вели, і, якби не вони, то моя оцінка роботи системи була б дуже негативна», – зізнається Людмила Яворська.

Від дня інциденту до оголошення підозри Георгію Штефанесі минуло приблизно пів року, потім – ще півтора судового процесу. У ході розслідування цієї справи правоохоронним органам вдалося зʼясувати про його незаконну діяльність як чиновника, тож суд першої інстанції дав йому 5,5 років реального тюремного строку.

Виявилося, що екс-посадовець був організатором корупційних схем, які сприяли відмиванню коштів на ремонтах доріг. Правопорушнику інкримінували перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171 ККУ), а також привласнення, розтрату майна і заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у великих розмірах організованою групою (ч. 3 і 4 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ККУ).

Читайте також: Скандалити і йти до медіаюристів: українські журналісти виборюють свої права під час війни

Зараз вже є апеляційна скарга, засідання за якою призначили на кінець серпня цього року, тож ця історія ще не має остаточної крапки, але має оптимістичні фінальні прогнози.

Реакція людей на рішення суду першої інстанції, каже журналістка, дуже здивувала.

«Усі реагували приблизно так: «чудо звершилося», «справедливість торжествувала». Ну чому так? Сталося правосуддя. Прикро, що в нашій країні суспільство сприймає це, як диво. Українська система правосуддя має прагнути до того, щоб такі вироки не здавалися чудом, а були закономірністю. Дуже цього хочеться», – резюмує Людмила Яворська.

***

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проекту IWPR «Голоси України: Захист передової», що фінансується ЮНЕСКО.  Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов'язань.

This publication was prepared under IWPR's Ukraine Voices: Protecting the Frontline project funded by UNESCO. The authors are responsible for the choice and the presentation of the facts contained in this discussion and for the opinions expressed therein, which are not necessarily those of UNESCO and do not commit the Organization.