Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Дорога в небо Костянтина Арцеулова

12:15 22.09.2016
1445

Колись у Привокзальному районі Луцька паралельно вулиці Гулака-Артемовського з’явилася вулиця К.К.Арцеулова, яка складалася з 6 будинків, що витягнулися вздовж паркану, за яким у той час знаходилися військові частини.

На будинку № 1 на честь цієї події була встановлена меморіальна дошка. У наш час вулицю доповнило ще 8 новобудов мікрорайону «Оберіг».

Однією з причин найменування послужив той факт, що саме на цій території у 1916 році знаходився аеродром, з якого військовий льотчик Арцеулов злітав у луцьке небо, обороняючи його від німецьких бомбардувальників. Про непросту біографію захисника мирного неба йдеться у матеріалі видання «Хроніки Любарта».

Освіта і перші кроки

Біографія Арцеулова довгий час складалася з набору штампів і вигадок радянської пропаганди. Лише у наш час, завдяки роботі в архівах ентузіастів історії авіації, з’явилися документальні відомості про складний життевий шлях видатного льотчика і художника.

Костянтин Костянтинович Арцеулов народився 17 травня 1891 року у Ялті, Крим. Його батько, Арцеулов Костянтин Миколайович (1847 – 1919), займав посаду старшого кораблебудівельника у Севастопольському (Лазаревському) адміралтействі, мав звання генерал–майора. Він керував будівництвом броненосців «Чесма», «Синоп», «Георгій-Победоносець». Мати Арцеулова, Жанна Іванівна, була дочкою відомого художника-мариниста Івана Костянтиновича Айвазовського. До речі, І. Айвазовський (Ованес Айвазян) походив з старовинної вірменської сім’ї, яка з 18 сторіччя проживала у районі Львова, а його дружина Юлія Гревс була англійкою.

Костянтин Арцеулов провів дитинство у будинку І.К.Айвазовського у Феодосії до смерті художника у 1900 році і виявив неабияку схильність до живопису. Середню освіту він отримав у Севастопольському реальному училищі. З 1905 по 1908 рік він побудував три планери, на яких здійснював нетривалі польоти.

У 1905 році Арцеулов за бажанням батька поступив гардемарином у Морський кадетський корпус, але за станом здоров’я з діагнозом «слабі легені» був відчислений у 1908 році. Після невдалої спроби поступити у Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі 1908-1909 Арцеулов навчався у студіях відомих художників К.Ф.Юона, Л.С.Бакста, М.В.Добужинського. У ці роки Арцеулов влаштувався на авіаційний завод Щетинина у Санкт-Петербурзі, де працював слюсарем-складальником на обтяжці крил літака «Блеріо-ІІ» з мотором «Анзані».

У 1909 або 1910 році Арцеулов побував у Парижі, де мав можливість спостерігати за польотами перших французьких авіаторів. У 1910 році майбутній ас поступив у платну авіаційну школу Першого Всеросійського товариства повітроплавання «Гамаюн» («Імператорський аероклуб»), організований першою російською льотчицею Л.В.Зверевою. На аеродромі у Гатчині (42 км від Санкт-Петербурга) 12 серпня 1910 року він здійснив свій першій самостійний політ на ліцензійному «Блеріо-ІІ». 7 вересня 1911 року Арцеулов закінчив авіаційну школу і отримав диплом пілота № 45 після виконання екзаменаційного польоту на літаку «Фарман».

«Екзамен на ті часи був нелегкий. На «Фармані-4» треба було піднятися на висоту не менш 50 метрів і пролетіти по замкненому колу радіусом п’ять кілометрів без дотику до землі», - згадував пілот.

У 1912 році на прохання матері Костянтин Арцеулов повернувся у Крим, де став працювати пілотом-інструктором у Севастопольському аероклубі. У тому ж році він зробив серію ілюстрацій до книги генерал-майора Н.А.Маркса «Легенди Криму», яка витримала два видання; третьому завадила війна.

З 30 вересня 1912 року Арцеулов служив у армії для проходження військового цензу у Кримському кінному полку добровольцем 1-го розряду. У вільний від служби час конструював планер «А-4», але він залишився недобудованим. Цікаво, що на цей раз крила планера мали пружинну відтяжку, що дозволяло міняти кут атаки при різких поривах вітру і тим самим зберігати незмінну швидкість польоту.

Через рік він був звільнений з присвоєнням офіцерського звання прапорщика, і до 1914 року продовжував працювати інструктором у Севастопольському аероклубі.

З початку Першої Світової війни Костянтин Арцеулов – командир взводу 12 Белгородського Уланського полку. За вісім місяців перебування у чинній армії заслужив три нагороди. Після отримання поранення, перебуваючи у госпіталі, Арцеулов звернувся з клопотанням про переведення у авіацію, мотивуючи це наявністю диплому пілота-авіатора. Після навчання у Севастопольській школі авіації, 4 липня отримав кваліфікацію військового льотчика і 13 липня відбув у 18 корпусний авіазагін.

На фронті він літав на розвідувальному літаку «Фарман», на якому за архівними даними і згідно послужного списку, здійснив 21 політ на розвідку та коригування артилерійського вогню загальною тривалістю 42 години 4 хвилини. Детальної інформації про діяльність Арцеулова у 18 КАО небагато. Відомі лише дві події:
- під час вильоту збив німецький розвідувальний літак «Альбатрос С.ІІІ». Льотчик був полонений, а літак відремонтований. На «Альбатросі» К.Арцеулов здійснював розвідувальні польоти. Слід відзначити, що хрести на крилах і фюзеляжі літака були замінені на російські кола-триколори;
- на «Альбатросі» зі спостерігачем І. Васильєвим здійснив розвідку і фотографування залізничної станції Єзерна (сучасне село Озерна Зборівського району Тернопільської області), де скупчувалися австрійські війська. Політ проходив в умовах виключно сильної протидії зенітної артилерії.

До речі, Арцеулов власноручно встановив на трофейний «Альбатрос» котушковий аерофотоапарат конструкції Потте, який дозволяв зробити до 50 фотографій.

На жаль, записи про ці події були зроблені у радянські часи, коли подробиці у вигляді дат та географічних координат вважалися несуттєвими.

Прибуття до Луцька. Воєнні дії

21 травня 1916 року прапорщик Костянтин Арцеулов разом зі штабс-капітаном Е.Крутенем і поручиком Івановим, командиром 8 авіазагону винищувачів, були відряджені у Москву на авіазавод «Дукс» для проведення випробувань вітчизняних винищувачів «Моска-2», «Моска-біс» і ліцензійних літаків для встановлення їх льотних та бойових якостей. Одноразово Арцеулов навчався в авіаційній школі «Парасоль» керуванню винищувачем «Ньюпор-11».

8 липня відрядження було завершено, а 12 липня прапорщик Арцеулов і поручик Іванов приїхали у Луцьк, у 8 авіаційний загін винищувачів. Цей підрозділ був сформований у травні 1916 року на базі 3-го авіапарку у Києві. 4 липня загін вибув у діючу армію і 7 липня увійшов у склад 8 авіаційного дивізіону Північно-Західного фронту. У Луцьк прибули обер-офіцер, чиновник і 105 нижніх чинів. Поручик Іванов був командиром загону з травня по серпень 1916 р. 14 липня у Луцьк прибули три нових винищувача «Ньюпор-11», вироблені у Франції, з серійними номерами N 1230/1681, N 1231/1682, N 1154/1599.

Арцеулов фактично виявився єдиним льотчиком у загоні. Два льотчики з 8 армійського авіазагону, старші унтер-офіцери А.Шарапов (мешканець Харкова) і М.Мєдвєдєв були переведені у винищувальний загін лише 19 липня, причому Шарапов прибув у Луцьк 2 серпня, а Мєдвєдєв – 17 серпня. У кінці травня 1916 року почалася наступальна операція Російської армії, відома як «Брусиловський прорив», частина цієї операції мала назву «Луцький прорив». Найбільших успіхів досягла 8-а армія генерала від кавалерії А.М.Каледіна, яка 7 червня зайняла Луцьк, а через тиждень розбила 7-у австро-угорську армію.

Успішний наступ російських військ змусив супротивника передислокувати у полосу Північно-Західного фронту значні сили. Отримала підкріплення і авіація. Так, у червні 1916 року у районі м. Ковель були зосереджені 1-а і 2-га бойові ескадри загальною чисельністю біля сотні літаків. Екіпажі загонів отримали значний бойовий досвід на східноєвропейському театрі, зокрема під Верденом.

На озброєнні ескадри мали двомоторні трьохмісні бомбардувальники «AEG G. III» і «Rumpler G. II», з кулеметними турелями у носі та у хвостовій частині і несли бомбове навантаження до 300 кг. Інші 5 загонів складалися з двомісних одномоторних «Albatros C. III» і «Rumpler C. I», які мали синхронний кулемет у пілота і рухомий (на турелі) у спостерігача та несли до 100 кг бомб. Крім цього, проти авіації 8-ї російської арміі діяли 3 винищувальних авіаційних відділення: два у районі Ковеля і одне у районі Володимира-Волинського у складі 2-6 одномісних винищувачів «Fokker E. III», озброєних синхронними кулеметами.

З прибуттям у район Ковеля німецьких авіаційних підрозділів ситуація у повітрі кардинально змінилася. Завідувач авіацією та повітроплаванням Великий Князь Олександр Михайлович доповідав у Ставку 2 липня 1916 року: «...кілька спроб наших льотчиків пролетіти до Ковеля незмінно закінчувалися нападом на них, негайно ж по переході через позиції, кількох (5-6, а іноді і 8) винищувачів супротивника».

Авіаційні загони 8-го авіаційного дивізіону, які забезпечували Луцький напрямок (8-й армійський та 5, 12, 35 корпусні) були озброєні застарілими розвідувальними біпланами «Вуазен» і «Анатра-Д», які за своїми тактико-технічним якостям сильно поступалися німецьким і австрійським аеропланам.

Єдиний пілот, який захищав Луцьк

У період червневих боїв на ковельському напрямку німецька бомбардувальна авіація майже щоденно наносила бомбардувальні удари по Луцьку і його околицях. Зокрема, об’єктами бомбардування були Луцький залізничний вокзал та штаб 8-ї армії (сучасний штаб прикордонників на вулиці Стрілецькій).

На початку липня до 8-го винищувального загону був прикомандирований лейтенант французької служби Едуард Пульпе (громадянин Росії, латиш, мешканець Риги), який мав досвід повітряних боїв у Франції - 4 перемоги у повітрі та нагороджений Військовим Хрестом з 4-ма пальмами (кожна – збитий літак супротивника). Він перелетів у Луцьк з Мінська на винищувачі «Ньюпор-11» N 1212/1648. Пульпе здійснив кілька польотів, але загинув вранці 20 липня у повітряному бою з трьома «Альбатросами С.ІІІ» над Рожищем.

Таким чином, прапорщик Арцеулов опинився у виключно складних умовах, до 11 серпня з усього загону він літав один. У день загибелі Е.Пульпе, 20 липня, К.Арцеулов здійснив на «Ньюпорі-11» N 1231/1682 бойовий виліт тривалістю 1 година 20 хвилин на «переслідування апарату супротивника». За 7 польотів у липні (20, 28, 28, 28, 29, 30, 31) пілот лише один раз приймав участь у повітряному бою. Арцеулов вказував у рапорті: «Аероплан супротивника був обстріляний, але пішов до себе. Бій проходив під обстрілом артилерії». У інших випадках літаки уходили за лінію фронту. У серпні (5, 7, 11, 13, 14, 15, 17, 18, 21, 27) Арцеулов здійснив 10 бойових вильотів з метою охорони Луцька, переслідування супротивника і «конвоювання розвідувальних апаратів». У цьому місяці він тричі стикався з супротивником у повітрі:
- 13 серпня «бій з німецьким апаратом типу «Альбатрос» біля містечка Торчин;
- 15 серпня «бій з німецьким апаратом типу «Альбатрос» у районі міста Луцька;
- 17 серпня «переслідування «Альбатроса» до позицій і бій з німецьким двомоторним апаратом у районі міста Луцька».

У інших випадках Арцеулов «переслідував супротивний аероплан до позицій». У 70-х роках він згадував, що збив одного літака, але за лінією фронту, а це за тодішніми правилами не зараховувалося як недоказове. Тоді ж він розповідав, що «у часи Першої Світової війни зустрічався з німецьким «невидимим» літаком. Це був «Альбатрос» з прозорою обшивкою. Побачивши мій «Ньюпор», він розвернувся і...пропав! Немов розчинився у повітрі!»

Дійсно, у 1916 році у Німеччині проводилися експерименти з обшивки літака целлоном або так званим негорючим целулоїдом, який вироблявся фірмою IG Farbenindustrie. Але початкові успіхи швидко змінилися розчаруванням. Целлон виявився досить гігроскопічним, після дощів обшивка розтягувалася і висихаючи рвалася, чому матеріал і не отримав розповсюдження в авіації.

Прийшов помолитися, а опинився на відспівуванні… себе

Всього у 8-му винищувальному авіазагоні Костянтин Арцеулов здійснив 17 польотів загальною тривалістю 17 годин 5 хвилин. Розтиражовані радянською пропагандою легенди про проведення Арцеуловим 200-240 польотів у 18 корпусному авіазагоні та збиття ним 18 ворожих літаків не є вірними. Згідно з відомостям польотів, які велися у російській арміі як службова звітна документація, на підставі якої здійснювалися нагородження та надання військових звань, Арцеулов, перебуваючи на фронті, провів 21 розвідку у 18 корпусному авіазагоні та 17 вильотів у 8-му винищувальному загоні.

Тільки 11 серпня у 8-му винищувальному загоні почав літати другий пілот – А.Шарапов, який вже отримав звання прапорщика. Під час чергового бомбардування Луцького аеродрому літак Арцеулова був пошкоджений. Прапорщик А.Шарапов вилетів 24 серпня під час бомбардування Луцька на «Ньюпорі-11» N 1154/1599. Він вів бій протягом 35 хвилин і «при нападі на ворожий літак біля Луцька вбитий кулеметним вогнем». Куля попала у Георгієвський хрест, який деформувався і війшов у серце. Оскільки Арцеулов більше 20-ти днів вилітав один, командування прийняло загиблого пілота, який мав подібну статуру і аналогічну війскову форму, за Арцеулова.

У російській, а згодом і закордонній пресі з’явилися чисельні повідомлення про загибель льотчика. У сім’ї Арцеулових ще у 80-ті роки минулого сторіччя зберігалася дощечка з надписом: «24/VIII.1916. Прапорщик Арцеулов».

Сам пілот розповідав про цю подію так: «Був у мене підшефний льотчик. У той самий день я вирішив вперше довірити йому чергування – ми охороняли штаб у Луцьку. Він прямо-таки помчався на радощах, а я, скориставшись тим, що виявилася заміна, ліг спати. Прокинувся як від землетрусу. Німці бомблять аеродром. А мій підшефний (прапорщик Шарапов) у повітрі, і усі впевнені, що це я. До цього дня літав тільки я один... Він був збитий на висоті. Від літака майже нічого не лишилося. Коли нарешті добрався до місця загибелі, там вже стояла ця сама дощечка...» Більш того, у той же день Костянтин Арцеулов зайшов у церкву і опинився на власному відспівуванні!

Через кілька днів, після ще одного бойового польоту, 30 серпня 1916 року Арцеулов вибув у Крим, у відділення Севастопольської Авіаційної школи. Він згадував: «Друзі ж на диво швидко змінили скорботу на жартування: «Тобі, Костя, як «убієнному воїну», у купейному вагоні їхати не можна. Тільки в окремому товарному».

Штопор

Після відпустки, 24 вересня Костянтин Арцеулов приступив до виконання обов’язків навчального офіцера класу винищувачів у відділенні школи на аеродромі біля річки Бельбек. Згодом він став керівником відділення винищувачів.

Ця подія відбулася об 11 годині 24 вересня 1916 року. Літак «Ньюпор-21» № 1710 відірвався від землі і набрав висоту 2000 метрів. Арцеулов свідомо увійшов у «штопор» після звалювання на крило, виконав три витки і перейшов у круте пікірування. У цьому ж польоті Арцеулов зробив ще один «штопор» у п’ять витків. На наступний день він подав рапорт керівництву Севастопольської авіашколи, у якому пропонував ввести «штопор» у програму навчання. Через кілька днів вже усі інструктори школи, вивчивши досвід Арцеулова, навмисно вводили та виводили літаки з «штопора». У жовтні «штопор» був введений у програму навчання винищувального відділення школи. З тих пір виконанню «штопора» почали навчати як звичайній фігурі пілотажу і багато життів льотчиків було врятовано.

У школі перебували французькі пілоти Ліньяк і Мутак, які направили у Францію викладання методики виводу з штопору. Ця методика була включена у програму навчання льотчиків у Франції а згодом і у Англії. Арцеулов не брав на особисто на себе відкриття виходу з «штопора», він казав, що є лише одним з багатьох дослідників. З 24 серпня 1917 року Арцеулов отримав звання «корнет зі старшинством». За бойові дії у ході Першої Світової війни корнет був нагороджений орденом Святої Анни 4-го ступеня «За хоробрість», Святого Станіслава 3-го ступеню з мечами і бантами і Святого Володимира 4 ступеню з мечами і бантами.

15 березня 1918 року пілота виключили з списків школи. Він вибув у розпорядження Феодосійського повітового військового начальника. Мешкав у маєтку батьків у містечку Отуз (з 1945 р. смт Щебетовка). 1 січня 1919 року він був призваний у Добровольчу армію і призначений на посаду інструктора у Військову авіаційну школу. 11 квітня евакуювався у складі школи з Севастополя на Кубань, у станицю Усть-Лабінську. З 19 по 28 квітня у складі Офіцерської стройової авіаційної роти воював на Маничському фронті (річка Манич, лівий приток Дону, наступальна операція групи військ під командуванням генерала А.І.Денікіна проти Червоної армії).

1 травня 1919 року призначений льотчиком у 6-й авіазагін Добровольчої армії, у складі якого приймав участь у поході на Москву. За час служби у 6-му авіазагоні здійснив 15 польотів загальною тривалістю 34 години 15 хвилин. 10 жовтня 1919 року був призначений інструктором Військово-авіаційної школи , яка повернулася у Крим, і вибув з загону. У січні 1920 року з інструкторів і учбових літаків авіашколи був сформований так званий «шкільний авіазагін з Качі».

З березня 1920 року у школі існували чотири учбові групи, одну з яких очолював корнет Арцеулов. У листопаді 1920 року під час евакуації Руської армії генерала П.М.Врангеля, Арцеулов залишився у Криму разом з ще трьома офіцерами. Останній керівник школи полковник Г.Л.Шереметівський написав їм «охоронну грамоту», яку адресував «першому на території школи «червоному командиру», довіряючи йому захист вказаних офіцерів з огляду їх добровільної відмови від подальшої боротьби і втечі».

У 1921 році К.Арцеулов несподівано отримав призначення у 1-шу Московську вищу школу «красновоєнлетів», спочатку льотчиком-інструктором, а з середини 1921 року – начальником льотної частини. Таке швидке просування пояснювалося просто: в авіаційному середовищі ім’я його було широко відомо і він мав беззаперечний авторитет. За період шкільної праці Арцеулов підготував більше двохсот пілотів, також працював як випробувач нових конструкцій літаків. 3 серпня 1923 року при першому випробуванні винищувача М.М.Полікарпова ИЛ-400, внаслідок катастрофи К.Арцеулов отримав тяжкі травми, але не минуло року, як мужній пілот таки підняв у повітря новий варіант цього літака.

На початку 20-х років, разом зі своїм другом, поетом та художником Максиміліаном Волошиним, підіймаючись на гору поблизу Коктебеля у Криму, виявив висхідні повітряні потоки над горою Узун-Сирт.

З 1922 року Арцеулов почав будувати планер «А-5» у приміщенні Петровського палацу (нині Військово-повітряна академія імені Н.Е.Жуковського). На Перших Всесоюзних планерних змаганнях у Коктебелі влітку 1923 року планер «А-5» літав краще інших (разом узятих), на ньому було здійснено 11 польотів загальною тривалістю 1 година 52 хвилини, за що одноголосно було присуджено 7 призів. Щоправда травми, отримані Арцеуловим на випробуваннях ІЛ-400, не дозволяли йому багато літати, і рекорди встановив молодий планерист Л.Юнгмейстер. До речі, йому вдалося протриматися у повітрі на «А-5» 1 годину 2 хвилини 30 секунд.

Сам К.Арцеулов отримав спеціальний приз «За красу і продуманість польоту» і посвідчення пілота-планериста за № 1.

З 1927 по 1933 рік він щорічно вилітав на своєму «Юнкерс-21» у далекі експедиції. У 1927-1928 роках Арцеулов проводив аерофотозйомки Внутрішнього Тянь-Шаню, а згодом Передуралля, Західного Сибіру, Удмуртії, Курганської та Омської областей. Потім він вів зйомки у районах пролягання майбутньої траси Турксиб у Вахшській долині, здійснював льодову розвідку північної частини Азовського моря.

17 березня 1933 року Громадянський повітряний флот святкував своє десятиріччя. У Будинку Союзів (бувшому Дворянському зібранні) Арцеулов був нагороджений почесним знаком «За наліт 500000 кілометрів» і представлений до звання «Заслужений льотчик». А через три дні він був заарештований і опинився у Бутирській тюрмі, у камері для підслідних.

«У той пам’ятний час з’явилася вельми зневажлива порода людей – обмовників або донощиків. Вони спеціалізувалися на тому, що писали «куди слід» на тих, хто викликав у них смертельну заздрість. На мене писав донос мій давній знайомий Россінський... ( Россінський Б.І., 1884-1977, російський, потім радянський льотчик, якого В.І.Ленін у 1918 році назвав «дідусем руської авіації»). Арцеулова звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини (пригадали відрядження у 1925 році) а також зокрема у крадіжці рулону шовку для парашутів. Коли ж він пояснив, що парашути шиються з перкалю, а не з шовку, то слідчий сказав : «Так, мабуть нашому звинуваченню можуть не повірити. Але для нас головне розчавити вас як особистість і довести, що ви – ворог народу», - розповідав Костянтин Костянтинович.

Після суду «ревтройкою» Арцеулов був засланий під Архангельськ «як соціально чужий елемент». Там він працював механіком на катері Архангельського пивного заводу. За перші три роки на Півночі Костянтин Арцеулов спроектував учбову парусно-моторну шхуну і пасажирський моторний катер для річки Сухоні.

У 1937 році був реабілітований. Для цього багато праці вклали відомі полярні льотчики М.М.Громов і М.В.Водопьянов. До 1946 року Арцеулову було заборонено жити у найбільших містах країни.

Пілот жив за 100 кіломерів від Москви і працював художником у журналі «Техника – Молодежи». Його малюнки, зроблені у провінції, привозила у Москву дружина. Сам художник лише зрідка, до того ж таємно, відвідував у столиці редакцію.

Тридцять років віддав Арцеулов журналу «Техника – молодежи», 240 номерів журналу вийшли з його графікою та малюнками. Крім того, він ілюстрував журнали «Крылья Родины», «Юный техник», «Моделист-конструктор», «Огонек» і ряд інших. Більш 50-ти книг вийшло у світ з його ілюстраціями.






Крім різноманітних ілюстративних малюнків, художник виконав багато робіт з побутовими сценами життя народів Середньої Азії і Криму. Усі вони зроблені на високому професійному рівні і дуже шкода, що працюючи у видавництвах, Арцеулов не спромігся увійти у коло художників-графіків і не приймав участь у виставках.

За плідну роботу на ниві ілюстрування журналів та книг для юнацтва, Костянтин Арцеулов був прийнятий у число членів секції художників друку Союзу журналістів СРСР.


У одну з березневих ночей 1980 року стався напад. Костянтина Костянтиновича мали везти на термінову операцію. Вже вдягнутий, він підійшов до мольберту, де у нього стояла майже закінчена картина «Планер над морем». На нижньому краю картини він написав, що дарує її своєму другу – авіаконструктору О.К. Антонову. Після операції Арцеулов прожив ще кілька днів і помер 18 березня 1980 року.

Автор: Олександр ЛУДКОВСЬКИЙ

Коментарі

Ігор

13:52 22.09.2016

Автору респект і повага за цікаву статтю!

Читач

19:16 04.10.2016

Шикарний матеріал.

Баранам ВДУ

08:57 11.10.2016

Чому така увага до колоніальної армії Царської Росії? Після якої Україну роздерли на клапті. На Волині ще було таких 10 армій з такими героями. Чому не пишете про своє не аналізуєте цей період історії??????????
Чи не пора вам до психіатра сходити чи в СБУ запросити любителів Руського міра.
Є ще гурток любителів Східних Кресів які на кіно "Волинь" запрошують, щоб розказати нам правду про нас.

Олександр

19:51 18.02.2017

Баранам ВДУ, чому ви не на фронті ? Що ви зробили для волонтерської допомоги ? І останнє, де ваші історичні роботи ?

25 вересня
Сьогодні
Вчора
23.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин