Памʼять про героїв житиме вічно: як у Торчинській громаді вшановують полеглих земляків

У Торчинській громаді створюють біографічні портрети її мешканців, які загинули, захищаючи Україну від російських окупантів.

Проєкт під назвою «Памʼять про героїв житиме вічно» стартував у січні цього року та триватиме до 14 жовтня. Про ідею створення та процес реалізації розповіла авторка проєкту, керівниця громадської організації «Чарівне Янголятко» Алла Ревуцька.

Жінка каже: проєкт творять спільно з Торчинською селищною радою, Волинським обласним благодійним фондом «Дитяча місія. Україна» та з Торчинським історичним музеєм імені Григорія Гуртового.

«Я – працівниця селищної ради, тож ми виготовляли меморіальні дошки полеглих захисників і розміщували їх на стінах шкіл, де вони навчалися. Але таким способом не можна вшанувати усіх, бо хтось жив у Торчинській громаді, але, наприклад, не вчився тут. Тому це було якось неправильно: одних прославляти, а інших – не згадувати ніяк. Тому вирішили зробити таку серію картин, яка зображатиме усіх загиблих наших земляків», – пригадує жінка. 

За виконання проєкту на волонтерських засадах взялася місцева художниця Ніна Фесенко, заручившись підтримкою та допомогою директорки музею Алли Сахнюк.

Перед тим, як приступати власне до написання портретів, організатори проводять зустрічі із рідними полеглих військових, щоб детально вивчити їхню біографію, пригадати уривки з життя, дізнатися про вподобання, погляди, особливості характерів, адже на полотнах зображатимуть не лише обличчя, а й певні деталі з життєпису. Такі заходи не є якоюсь  формальністю, вони щоразу переростають у своєрідний реквієм, вечори памʼяті та спогадів. До них часто долучають духовенство, школярів, інших небайдужих мешканців громади. 

«Це будуть біографічні картини. Їх виконуватимуть в одному стилі, але все-таки вони різнитимуться; будуть зображені елементи, які характеризували цю людину: де жив, чим захоплювався, що було важливим при житті. Кожен портрет інформуватиме про того чи іншого героя», – розповідає Алла Ревуцька.

Авторка ідеї додає: за результат спокійна, бо цим займаються музейники, підходячи до справи з неймовірною скурпульозністю.

«Вивчають усе: від того, яка емблема частини, де служив загиблий, до того, які нагороди він мав. Спочатку роблять макети, щось роздруковують, компонують. Одного разу малювали очі воїна і побачили, що на двох різних фотографіях відтінок відрізняється, то обовʼязково уточняли в рідних, як все-таки буде правильно зобразити. Все чітко визначено, узгоджено», – каже Алла Ревуцька.

Як ми вже писали раніше, авторки проєкту працюють, зокрема, над портерами Вадима Мудрохи, Тараса Свистака, Володимира Рябчевського, Михайла Кухарчука, Матвія Оверчука, Володимира Коваленка.

Художниця Ніна Фесенко, яка працює над картинами, зізнається: ця серія дається їй дуже непросто.

«Особливо важко було з першими портретами. Коли я пишу їх, ці хлопці дивляться мені в очі. У них усіх добрі очі, приємні риси обличчя. Але потім мені щось підказало уявляти, що вони живі. Тоді легше працювати. Надзвичайно важко усвідомлювати, що насправді це не так», – ділиться мисткиня.

Портрети жінка пише з фотографій, які приносять близькі загиблих військових, перед цим вивчаючи їхні життя.

«Малювати – це знати людину, якою вона була», – переконана Ніна Фесенко.

В середньому на створення одної картини у художниці йде два тижні: спочатку завершує одну, і лиш тоді починає іншу. Каже: сил продовжувати цю нелегку працю додають підтримка і розуміння колег та керівництва. Неабияк допомагає директорка Торчинського музею Алла Сахнюк: жінки радяться, напрацьовують біографічні матеріали, компонують, підбирають, вирішують і затверджують усе разом.

Завершення проєкту запланували на 14 жовтня. За задумом, це буде велике відкриття, куди запросять усіх рідних і знайомих полеглих захисників.

«Це не будуть просто якісь експонати, які стоятимуть мертвим грузом. Це – портрети людей, молодих хлопців. Памʼять про них житиме ще довго. Картини будуть мандрувати громадою», – розповідає Алла Ревуцька.

Портрети експонуватимуть в усіх селах Торчинської громади, адже чоловіки, зображені на них, – близькі для багатьох людей; практично кожен старостинський округ має свого загиблого земляка. Після того картини стануть музейним надбанням.  

І Ніна Фесенко, і Алла Ревуцька щиро надіються: більше не доведеться створювати жодного такого посмертного портрета. Та на жаль, реалії можуть бути іншими. Вони стверджують: навіть після офіційного завершення проєкту серію будуть наповнювати, поки не будуть зображені усі полеглі захисники громади.