Скарби і таємниці книгосховища луцької бібліотеки Пчілки. ФОТО

У темному і тісному підземеллі бібліотеки пахне старими книжками. Солодкавий запах пожовтілих сторінок, які давно не перегортали. Трохи цвілі на стінах – ознака типової української комунальної будівлі. І велика радянська механічна конструкція в проходах. Це транспортер. Колись ним рухалася література.

Бібліотеку імені Олени Пчілки у Луцьку збудували 1978 року. Це перше типове приміщення в нашій області, але подібні є в інших обласних центрах: Рівному, Житомирі, у Херсоні на поверх вища. Бібліотека, розрахована на пів мільйона томів, нині вміщає понад 800 тисяч. Тут є як книжки, так і періодика. На найнижчих підземних поверхах книгозбірні облаштували велике сховище. Тут діють особливі «бібліотечні закони». Тут зберігаються найцінніші книжки. Тут працюють справжні книжкові хранительки. І тут не завадило б зробити добрий ремонт.

Про підземні скарби й таємниці «бібліотеки Пчілки» нам розповіла директорка Людмила Стасюк. З нею ми пройшлися коридорами та кімнатами, в які зазвичай не пускають відвідувачів. І зібрали для читачів «Район.Луцьк» найцікавіше зі світу книжок.

Більше восьми сотень книг зберігає бібліотека

Читайте також: Книгонуті: як працює єдиний у Луцьку читацький клуб

Прогулянка між стелажів

Людмила Антонівна говорить швидко і завзято. Численними коридорами вона веде нас донизу. Тут на металевих стелажах розкладені сотні тисяч томів.

«Розстановка книжок у відділах зверху відбувається за системою знань, в книгосховищі – інша особливість. Книги у сховищі розташовані у форматно-інвентарному порядку. Тому література з металорізьблення і художня стоять поряд, як написано в інвентарній книзі. Щоб отримати щось звідси, читачам потрібно переписати у каталозі інвентарний номер», – пояснює Людмила Стасюк, поки ми заходимо до сховища.

Людмила Стасюк, директорка бібліотеки

Назустріч нам іде привітна жінка. Це Лариса Довгай, завідувачка відділу основного зберігання фонду. Лариса Степанівна довго водить нас тісними проходами – від однієї колекції до іншої. Вона – хранителька цього літературного підземелля і знає, де має лежати кожна книга. Якщо покласти книжку не на своє місце, можна назавжди її загубити. Так між тисяч запилюжених томів зник колись примірник Сірано де Бержерака.

Лариса Довгай супроводжувала нас

Ми йдемо тьмяно освітленими проходами між книжок. Встигаємо вихоплювати із безкінечного потоку хіба імена та назви на корінцях. Вицвіла фарба, тиснення, Маркс, Енгельс, Шекспір, поезія, авіамоделювання, ботаніка, книги шрифтом Брайля... Всі вони тут рівні та однаково цінні. Бібліотекарки пояснюють: це базовий відділ книгозбірні. Завідувачам спеціалізованих відділів дають нову, актуальну та оперативну літературу, а всі інші книжки зберігаються тут.

Увагу привертає старий радянський механізм транспортування книжок. Він не працює. Як і багато всього, що не ремонтували з моменту відкриття бібліотеки. Мережа освітлення де-не-де дає збій, і робить місце напівтемним і таємничим.

Старий транспортер у атмосферному сховищі

Читайте також: Вона «лікує» святих: як працює перша реставраторка ікон на Волині

Скарби й таємниці

Якщо рухатися вглиб книгозбірні, можна врешті вийти до кімнат, залитих денним світлом. Спершу директорка не хотіла нам їх показувати. Мовляв, надто цінні екземпляри для того, щоб розповідати. Все ж, ми прийшли у невелику кімнатку, пофарбовану у ніжно блакитний. Саме тут на полицях, у вітринах і стелажах зберігають найдорожчі книги бібліотеки. Скарби, віком до кількох сотень років.

У 1929 році до Луцька приїздив президент Польщі Іґнацій Мосцицький. В той день відкривали краєзнавчий музей, і презентували тоді книжку про Волинь. Автор нарисів – В’ячеслав Орлович. У ній збереглися краєвиди, вулиці міст великої Волині.

«Тут караїмська кенаса, тут – фото синагоги, а це будинок на Ярощука. Він вже тоді був цінним. Тут помалювала дитина… ось доклеїли сторінку», – швидко і зі знанням розповідає Людмила Стасюк. Каже, цієї книги довго не було у них. Потрапила вона до бібліотеки випадково – хтось незаконно намагався провезти її через кордон. Вилучений митниками екземпляр і опинився на металевому стелажі книгозбірні. Тепер нею користуються краєзнавці.

Особливо цінують книги з історії краю

Тим часом Лариса Довгай демонструє атласи, довідники, художню літературу, мініатюрні й мистецьки виконані книжечки з поезією. У бібліотеці є 2721 рідкісна книга. Особливо цінними тут вважають краєзнавчі книжки. Їх у колекції 229.

Найстаріша книжка бібліотеки – молитовна. Видана у Києво-Печерській лаврі два з половиною століття тому. Маленька і непримітна, вона, очевидно, належала старенькій жінці. Та дбайливо читала молитви, вклеювала відірвані аркуші, і навіть власноруч задекорувала палітурку зображенням Діви Марії у пластиковій рамці.

Такі книги тут бережуть і охороняють.

Особливо цінні книжки

Найстаріша в колекції

Хтось дбайливо її оздобив

Читайте також: Між культурою і спортом: яка доля чекає на луцьку синагогу

Декомунізовані та ні

На підлозі в одному з коридорів просто під стіною стоять вежі із книжок. Їх, кажуть наші супутниці, «декомунізували». Таких книжок близько 20 тисяч. Це як пропагандистська література, так і застарілі примірники незначної літературної та історичної цінності. Книги спишуть і відправлять «у забуття».

«Декомунізовані»

Попри все, лишається багато книжок і періодики, що береже пам’ять минулого століття. Тут і томи праць Маркса та Енгельса, роботи Володимира Леніна, старі габаритні газети. Нині в нас таких більше не друкують.

Лариса Степанівна кличе нас далі. Із запилюженої папки вона дбайливо дістає примірник газети за день нашого візиту. П’яте березня 1953 року – саме тоді помер Йосип Сталін. Сторінка з некрологами, співчуттями й великим портретом «вождя».

Газета дуже велика

Загалом, бібліотека отримує понад 300 найменувань газет. До початку війни з Росією отримувала більше, але відмовилася від газет країни-агресора.

На іноземну пресу грошей не виділяють вже багато років, а тому кількість найменувань журналів також зменшилася.

Періодика

Читайте також: Валентина, книги, Радянська: як лучанка стала частиною вулиці Лесі Українки

«Дракон» книжкового підземелля

У кожному поважному підземеллі має бути свій «дракон». Навіть якщо ідеться просто про нижні яруси обласної наукової бібліотеки.

Серце «дракона» бібліотеки Пчілки металеве і неживе. Це стара радянська конструкція, яка, хоч і виглядає атмосферно, а проте давно не виконує своїх функцій. Система вимикачів, ліфтів та транспортера, напівсправна система освітлення – ось цей метафоричний ящір, якого треба якщо не знищити, то хоча б привести до ладу.

«Дракон» книгосховища

Транспортер не працює

Ще один ворог книгосховища – грибок. На стінах видно, що ремонт тут не робили з моменту будівництва. У таких умовах не можна перебувати ані людям, ані книгам.

Бібліотекарки кажуть, що приміщення потребує справної вентиляції, певного температурного режиму, нормального освітлення та капітального ремонту.

Приміщення потребує ремонту

Читайте також: Карантин Vs креатив: як епідемія змінила сферу культури у Луцьку

***

Ми ще довго ходили рядами книжок. Відкривали ті, які давно не відкривалися. Заглядали у найнедоступніші закутки книгосховища. Вдихали солодкавий аромат, гортали пожовклі аркуші. Цікаво, чи хтось там зверху ще коли-небудь їх попросить?

Людмила РОСПОПА

Фото Світлани СОЛТ