Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Старість – не вирок: як розважаються мешканці Луцького геріатричного пансіонату

17:55 11.09.2016
2343

У пансіонаті плетуть прикраси з бісеру, малюють і вишивають картини, в’яжуть шкарпетки для вояків та займаються у спортзалі.

Старість неминуче приходить до кожної людини. Та не кожен доживає віку так, як хотілося б: у колі сім’ї, серед рідних і близьких. У Луцький геріатричний пансіонат людей приводять різні життєві обставини. Дуже часто це хвороби і самотність – йдеться у матеріалі тижневика «Сім’я і дім».

НАЧЕ МАЛЕНЬКЕ СЕЛО

Мешканці закладу – пенсіонери та люди з обмеженими фізичними можливостями, для яких тут створені всі необхідні умови.

«Я би вдома не дала ради чотири рази на день готувати собі свіженькі страви, прибирати, прати. А тут уже три роки живу, як на курорті. Терапевт Лілія Шпетун знає все про мої болячки, призначає ліки і процедури. Усе на місці, персонал турботливий. Що ще хотіти самотній людині у моєму віці?» – ділиться 80-річна Ніна Черкасова із Локачів.

У кімнатах пансіонату проживають по одній-дві людини, пояснює т. в. о директора геріатричного пансіонату Алла Гнатюк. Мешканці приятелюють, ходять один до одного в гості. Щовечора збираються у холі біля сучасного плазмового телевізора, переглядають улюблені серіали чи новини.

Для книгоманів є бібліотека, до послуг шанувальників спотру – спортзал. Учасники художньої самодіяльності збираються в актовій залі. Словом, нудьгувати тут нема коли. Активний спосіб життя провадять і ті, хто пересувається в інвалідних візках.

ПРОФЕСІЙНО ВЯЖУТЬ ШКАРПЕТКИ

Леоніда Оврачова застали за переглядом фільму на ноутбуці. Попри те, що чоловік 33 роки тому отримав спинальну травму, займається спортом, любить рибалити.

«Я народився в Березному Рівненської області. Після служби в армії потрапив у Сибір. Там одружився. Однак вирішив померти на рідній землі. Дружина мене не підтримала, тому в Україну я переїхав сам, – скупо переповідає свою життєву історію 68-річний Леонід Костянтинович. – У пансіонаті тепер мій рідний дім».

Є у мешканців пансіонату й улюблені заняття, без яких вони не уявляють свого життя. Учасник АТО Руслан Корець вправно плете прикраси з бісеру. Не раз відправляв для побратимів у зону бойових дій хрестики з бісеру.

Тетяна Білітюк майстерно вишиває бісером ікони, однак не продає своїх робіт. Володимир Свинчак малює прекрасні картини. Усі роботи мешканців представлені в актовому залі пансіонату.

А от вироби 68-річної Діани Срулевич не потрапляють на виставки, бо їх відразу відправляють за призначенням – в зону АТО. Пані Діана, інвалід першої групи, лежачи (!) в’яже теплі шкарпетки для вояків. Жінка категорично проти реклами своєї благодійної діяльності. Однак на наше прохання результати натхненної праці нам продемонструвала культорганізатор пансіонату Віра Любежанін.

«Діна – професіонал. В’яже шкарпетки вже майже два роки. Каже, щоб у вояків не мерзли ноги. Сировиною нас забезпечують волонтери. Привезуть партію ниток, забирають торбу шкарпеток», – хвалить пані Діану культорганізатор.

І СИДЯТЬ У СОЦМЕРЕЖАХ

Очільниця пансіонату виношує задум облаштувати біля закладу зону відпочинку. Щоб улітку мешканці могли засмагати на лежаках. Але це – на наступний рік.

На найближчий час Алла Вікторівна поставила за мету оновити асфальтовані доріжки на подвір’ї пансіонату. Вибоїни заважають прогулюватися візочникам і людям, які спираються на костури. А те, що свої задуми жінка зреалізує, ніхто не сумнівається. Поставила за мету провести інтернет – і тепер підопічні листуються, активно вливаються у соціальні мережі, словом, ідуть в ногу з часом.

«Наш пансіонат – наче маленьке село. Між мешканцями не завжди панує порозуміння. Як у кожній родині, трапляється всяке. Але дуже нам допомагають настанови і поради отця Дмитрія, який є настоятелем домового храму святих безсрібників Кузьми і Дем’яна. Він править молебні, акафісти, сповідає і причащає мешканців пансіонату. До лежачих хворих іде в їхні кімнати. Всі дослухаються до слів священика», – каже Алла Гнатюк.

Настоятель Свято-Олександро-Невського храму села Підгайці Луцького району Дмитрій Григорчук переконаний, те, що держава підтримує такі заклади, як Луцький геріатричний пансіонат – дуже хороша ініціатива.

«Люди мають дах над головою, повноцінне харчування, медичний догляд. Їм прибирають у кімнатах, перуть одяг. Ці елементарні речі для немічних хворих людей дуже важливі. Адже від старості ще ніхто не втік. За кордоном такі заклади давно існують і популярні серед населення. Однак фінансування там у рази серйозніше. Наша Алла Вікторівна хоч і молода директорка, але дуже відповідальна. Не сидить, склавши руки, а сама шукає і залучає спонсорів. Знаю, що має багато планів, хай їй Бог допомагає», – підсумував священик.

Оксана КУЦИК

P. S. З нагоди Міжнародного дня благодійності, який у світі відзначають 5 вересня, редакція газети «Сім’я і дім» оформила передплату видання для Луцького геріатричного пансіонату, а також для Волинської обласної психіатричної лікарні, Луцького гарнізонного військового госпіталю.

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі

?????

21:55 11.09.2016

Скільки коштує проживання у пансіонаті?

127

15:21 12.09.2016

кучеряво живут и доживают.

Автор

11:56 13.09.2016

5000 на місяць, якщо за власним бажанням.

22 вересня
Сьогодні
Вчора
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин