Жити на Вишкові, або Як волонтерка Наталія Грушка об'єднала навколо себе небайдужих заради Перемоги

Наталія Грушка – громадська діячка та голова правління громадської організації «Розвиток мікрорайонів міста». Жінка живе у луцькому приватному секторі Вишків та веде активну волонтерську діяльність. 

Які смаколики найбільше чекають військові на передовій, як згуртувати жителів мікрорайону до спільного наближення Перемоги, чому українці в тилу не мають права «опускати руки» та як живе Вишків – про це волонтерка розповіла у проєкті Район.Луцьк під назвою «Жити по-луцьки».

Волонтерство

Волонтерством Наталія Грушка розпочала займатися у 2014 році, ще коли розгорталась Антитерористична операція. Жінка відразу зрозуміла, як може допомагати, та знайшла своє місце в тилу.

«Неможливо стояти осторонь. Слава Богу, з 2014 року моїх найрідніших людей не було на війні, але ми розуміли: люди потребували харчування і допомоги», – розповіла волонтерка. 

Волонтерські акції «Олів’є для солдата», «100 кілограмів олів’є» та ліпка вареників для солдатів, кількість яких інколи становить 30-40 відер, розпочалися ще з того часу, за довго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Також Наталія поділилася секретом того, як зробити олів’є та відправити його на передову так, щоб воно не зіпсувалося в дорозі. Однак жінка наголошує, що такі відправки можливі виключно у холодну пору року.

«Ми маємо секрет. Олів’є ми ніколи не перемішуємо. Воно їде на передову п’ятилітровими відрами, де знизу горошок або кукурудза, а далі пошарово – всі інші інгредієнти. Окремо в торбинку дається цибуля, в іншу торбинку – огірок, окремо – майонез, якого на п'ятилітрове відро потрібно дві-три упаковки», – поділилася жінка.

Попри те, що АТО затягнулася на довгі роки, волонтерська діяльність Наталії Грушки не припинялася, адже військові постійно потребували допомоги. Тож усі волонтерські акції продовжувалися й надалі.     

Одна з волонтерських акцій

«Ці акції були щорічними, до Різдва та Великодня. Люди приносили, освячували паски, крашанки, а ми це все возили військовим. Можливо, у свідомості людей це все затихало, але ми розуміли, що нам потрібно далі працювати», – зазначила волонтерка.

Очевидно, що для приготування такої кількості продуктів для військових потрібно багато людського ресурсу, тож Наталія Грушка зібрала «під своє крило» значну частину Вишкова. 

«У нас всі доєднуються. Не лише жінки та діти, а цілими сім'ями приходять. Тому що всі розуміють, що це важливо. Є люди, які були у нашій громадській організації, але склались так обставини, що вони вийшли з неї, тому що вже неактивні. Є люди, які як почалася війна, захотіли бути корисними. І вони саме знайшлися під час війни. Всі ці люди, які зі мною разом займаються волонтерством, вони – безцінні. Хоч кожен – зі своїм, далеко не простим, характером», – зізналася волонтерка.

Зі слів Наталії, зібрати однодумців для спільної волонтерської роботи у її мікрорайоні не викликає труднощів, адже все працює за принципом «сарафанного радіо». Проте важливим моментом лишається саме організація процесу, і людиною на Вишкові, яка цим займається, є Наталія Грушка. 

«Де борошно?», «Що зробити?», «Грушка, дай те!», «Грушка, подай те!», – часто чує у свою адресу волонтерка.

Приготування вареників на Вишкові

Великі обсяги приготування їжі для військових потребують не лише значних людських ресурсів, а й сировини, із якої виготовляють вареники або ж олів’є. 

«Мене на Вишкові всі знають, можливо, не знають, як мене звати, але знають, хто така Грушка. Та знають, чим я займаюся. І привозять мені все на вареники чи олів’є. Був такий період, що в мене було до 30 мішків борошна. Я вже не знала, що мені з ним робити. Дзвоню до господинь, які ліплять вареники, щоб запитати: чи потрібне їм борошно, одна відповідає, що у неї є, у іншої теж є, і так у третьої, і четвертої. Привозили так і картоплю, і цибулю, і все, що потрібно», – розповіла Наталія. 

Читайте також: На Вишкові під час благодійного ярмарку зібрали понад 100 тисяч гривень на ЗСУ

Улюблені смаколики військових

Наталія Грушка відправила на передову за 9 років багато різноманітних продуктів та страв. Та зізнається, що найбільше військові чекають олів'є.

«Найбільше їдять олів’є. Військові по будинках порозносять по два відеречка, а на наступний день вже ні в кого й немає олів’є – все з’їли», – розповіла волонтерка. 

Жінка каже, що варениками вже наїлися, а олів'є – це така річ, яку захочуть і на Великдень, і на інше свято. Також військові полюбляють млинці із сиром, адже завжди мають масло. Тому вишківці часто готують і цю страву. 

Розповіла Наталія, як довозять їжу на передову. 

«Готові продукти харчування складають в буси чи пікапи, тобто автомобілі більші за розміром, куди можна помістити більше вантажу. Везуть це все самі військові, або ж волонтери», – пояснила жінка.

У безпосередній близькості до зони бойових дій волонтерську машину зустрічають військові та супроводжують до місць призначення. 

«Чому ми такі сильні? Тому що за нами є ви»

За словами волонтерки, був період, коли військові «падали духом». Але нині настрій змінився. Військовослужбовці, які нині приїжджають в тил, на 100% впевнені у перемозі. 

«У всіх опускалися руки, особливо влітку. В той період не було зброї, чекали на нову. Чекали на авто, а ті автомобілі, що були, приходили в несправність. Був такий «тормоз», от є такий період у всьому. У кожного є в житті такий період, от і військові думали, що вже все, а тут за два місяці дві машини ми передали. Ми розуміємо, що їм воно треба. Тепер вони кажуть: «Ми просто зараз літаємо. «Чому ми такі сильні? Тому що за нами є ви». Ми розуміємо, що тил сьогодні працює», – розповіла волонтерка. 

Багато людей в тилу допомагають чим можуть, що дуже важливо, адже допомога потрібна у всіх сферах. 

«Нам пригнали машину. Звісно, багато було що в ній заміняти. Але люди – молодці, все замінили за свій кошт», –  розповіла Наталія Грушка. 

Читайте також: Жити по-луцьки: Ігор Поліщук у новому відеопроєкті від Район.Луцьк

Вишків

Вишків, зі слів Наталії Грушки, це «царське село», у якому всі всіх знають. Зокрема, цей мікрорайон вирізняється чистотою, особливо у передсвяткові та святкові дні. 

«Як проїхати перед Паскою, то не помітиш такого подвір'я, де щось викинули на дорогу, чи у суботу чи середу, коли у нас «мусорка», щоб був не підметений тротуар на дорозі. Всі білять. Немає захаращень. І це при тому, що у нас немає двірників на вулиці. Ось нещодавно лише почала їздити машинка невеличка, що підмітає», – розповіла пані Наталя. 

Попри чистоту, яку підтримують місцеві мешканці, однією з найбільших проблем Вишкова є очисні споруди, запах від яких «поглинає» увесь мікрорайон. 

«Зараз ситуація із запахом не така, як була 3-4 роки тому, коли це було взагалі катастрофічно. Колись ми машини зупиняли, які привозили і виливали різні нечистоти, викликали поліцію, проте було безрезультатно», – зазначила гостя програми. 

Ще одним проблемним районом Вишкова є берег Стиру. Прибирають узбережжя річки щорічно спільно волонтерською організацією і 12-ю школою.

«Звичайно, хотілося б, щоб на цьому місці зробили рекреаційну зону. Ми колись говорили правлінню громадської організації, щоб зробити там альтанки. Це було б класно, проте зараз це не на часі», – поділилася пані Грушка. 

Ще однією проблемою місцевого населення Вишкова є відсутність централізованої каналізації – весь приватний сектор користується вигрібними ямами, котрі час від часу потрібно чистити, що досить дорого коштує. За словами Наталії, однієї вигрібної ями на ділянку вже замало, подекуди «люди роблять три ями на шести сотках землі», що істотно ускладнює життя мешканцям мікрорайону. 

«У нас сьогодні все роблять, щоб було видно, а займатися проведенням централізованої каналізації до Вишкова – це закопати гроші під землю, їх ніхто не побачить», – зауважила Наталія Грушка. 

Попри труднощі, з якими стикається її рідний мікрорайон, Наталія Грушка розуміє, що найголовнішою проблемою, яку мають розв'язати всі українці – є війна Росії проти України. Жінка вірить, що після нашої Перемоги лучани обов'язково подолають побутові проблеми. А зараз усі, хто тримає тил, не мають права опускати руки, адже військові вірять у цю підтримку.

«Як ми можемо опускати руки, якщо вони (військові – ред.) не опускають їх. Ми не маємо права їх підвести», – підсумувала Наталія Грушка.