«Вони борються за нас там, а ми повинні боротися за них тут», – волонтер та співак з Луцька Андрій Баричук

Андрію 18. Вже декілька місяців він займається волонтерством та записує власні пісні. За його плечима – десятки благодійних концертів, тисячі вдячних оченят дітей та військових, яким він допомагає. Його пісні набирають майже мільйонні перегляди, а на благодійні концерти приходять сотні фанатів.

Про те, як бути студентом, волонтером та популярним співаком Андрій Баричук розповів в інтерв'ю для Район.Луцьк.

– Андрію, коли й з чого почалося твоє волонтерство?

– Усе розпочалося з того, що у мене попросили допомогу мої земляки: вони кажуть треба помогти 14 механізованій бригаді. Я пам'ятаю, тоді не вистачало форми та продуктів. Ну і, власне, все, що я вмів – співати та грати, тому почав звертатися до всіх людей в темі. 

Відгукнувся Сергій Скулинець – заслужений артист естрадного мистецтва. Він допоміг мені з організацією, надав колонки та іншу апаратуру, і ми почали разом створювати фонд «Молода Україна». 

Разом з ним ми організували багато концертів, зібрали кошти, купили машину, накупили форми, продуктів, медикаментів, засобів гігієни й передали захисникам. 

Читайте також: Сотні тактичних рюкзаків, аптечок та нош: як волонтери VolWest Hub використали 440 тисяч гривень від лотереї ДАР

Зараз я так само продовжую давати благодійні концерти, але вже від свого імені. Самостійно намагаюся знаходити шляхи, через які я можу дістати ту саму гречку, форму, медикаменти, засоби гігієни або гроші для купівлі військової техніки. 

Віктор Цейко та Андрій Баричук

– А як зараз відбувається процес волонтерства?

– Декілька місяців тому я познайомився з фондом «Новий Боратин» і поступово почав допомагати їм. Тут варто сказати, що це –  унікальна організація, яку підтримують неймовірно приємні люди. У ньому я найбільше ціную те, що особистості, які є представниками фонду, ніколи не сидять на місці: вони їздять у гарячі точки передової. 

Школярі ліцею № 25 передали гуманітарну допомогу захисникам

По правді, я теж дуже хочу поїхати колись разом з ними. Я усвідомлюю, що ти тут живеш, допомагаєш людям, але ти не бачиш того всього і з часом відчуття того, що в країні війна, втрачається. Люди забувають про це, комусь російська пропаганда нав'язує суперечливі думки й намагається розділити українське суспільство через релігію, мову, культуру. 

Власне, роблять усе, аби наш народ не об'єднався, а роз'єднався. Тому інколи хочеться побачити все на власні очі, аби відчути, як воно є і продовжувати далі працювати, щоб не зневірюватися. 

Повертаючись до теми «Нового Боратину», хочу зауважити, що вони працюють ще і як військова пошта. Кожного місяця представники привозять на передову передачі і допомагають захисникам. 

Крім того, якщо зараз до мене йдуть запити з інших організацій і я впевнений, що речі або кошти потраплять туди, куди треба, то звісно ж, як можу допомагаю.

Школярі ліцею № 25 передали гуманітарну допомогу захисникам

До речі, нещодавно ми розігрували футболку та зустріч зі мною. Змогли зібрати майже 6 тисяч гривень. Це дуже приємно і я радий, що просто своїм іменем можу допомагати армії. 

– Ти ж зараз поєднуєш свою хобі-роботу, навчання та ще й волонтерство, не хотілося на щось «підзабити»? 

– Чесно кажучи, інколи хочеться «забити» на навчання. Я зараз навчаюся на вчителя географії та економіки, що доволі неочікувано. Вступ припав на період чорної смуги у моєму житті, тоді не дуже хотілося щось обирати. 

Коли у тебе в житті відбувається якась «Санта Барбара», то ти хочеш просто відійти від цієї теми й вийти із води сухим. Я вступив на державне і вмив руки, тому в жодному випадку не жалію.

– А як відреагували рідні та близькі на те, що ти займаєшся волонтерством? Чи було таке, що казали «воно тобі не треба»?

– Так насправді й було. Казали, що нащо воно мені, «краще б на роботу йшов», «чому ти витрачаєш на це свій час», «де прибуток» і, власне, я вважаю, що такі питання це нормально. Напевно, у кожній родині, де є волонтери були такі питання, адже коли ти робиш одну добру справу в місяць – питань немає, а коли ти зациклений на цьому кожен день, то інколи це вже якоюсь мірою дратує. 

Проте я розумію своїх рідних, інколи просто треба підійти до них, сказати, як любиш і що все буде добре.

– У всіх волонтерів є історія, яка допомагає їм працювати далі, чи є у тебе подібна?

– Коли я втомлююсь, то згадую, що моя втома порівняно з втомою наших захисників – це дитячі дрібниці. Ми не маємо права зупинятися, адже вони борються там за нас, а ми повинні боротися за них тут. 

Крім того, кожен концерт також додає мені частинку сил, адже коли люди підходять й не тільки фотографуються, а й дякують, то це є чимось особливим. Але я завжди на подяку відповідаю, що дякую потрібно казати нашим захисникам, завдяки яким зараз це відбувається. 

Фото з благодійного концерту

Читайте також: Саллі та Агнешка: за що Залужний передав в луцький «Ангар» нагороди американці та полячці

Найцікавіший момент був у військовому госпіталі, у якому я вже двічі виступав. Після концерту до нас підійшов хлопець, він був без однієї ноги, зірвав свої шеврони та подарував їх мені та моєму другу. Я тоді не зміг нічого сказати, просто встав та потиснув йому руку. Пізніше я зрозумів, що не подякував йому, тому запостив історію в соцмережі й написав: «Якщо ти бачиш цю історію, то дякую тобі». 

Цей шеврон завжди зі мною, я його постійно ношу у гаманці. 

Насправді якщо вже виникла така можливість, то я хочу подякувати тим, хто дає можливість зараз сидіти у «Промені» й випивати каву. Дякую нашим захисникам та захисницям, керівництву нашої держави та волонтерам, які роблять усе, аби підтримувати наших військових. 

Окремо хочу подякувати фонду «Новий Боратин», які за доволі короткий проміжок часу стали для мене справжніми друзями.