Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Луцький майстер не робить акустичні гітари, бо їх можна купити за 30 доларів

10:51 02.10.2015
1708

Богдан Гембік навчає музики обдарованих дітей, щодня робить щось нове, вдосконалюється і впевнений, що треба бути оптимістом.

Перший день жовтня позначений у календарі, як Міжнародний день музики. «Таблоїд Волині» не зміг проігнорувати всіх творчих особистостей та з нагоди свята поспілкувався із людиною, яка майже все своє життя присвятила музиці та створенню гітар.




Для лучан, які так чи інакше мали хоча б якийсь зв’язок із музикою, ім’я Богдана Гембіка ну просто мусить бути знайомим. Людина-мистецтво, людина-музика, людина-творчість – саме такий асоціативний ряд створює уява після спілкування із паном Богданом. Так натхненно про свою роботу та про музику розповідають далеко не всі. Гембіку вже 57, але палаючі очі та безмежна енергія видає в ньому 18-річного юнака, понад усе закоханого в мистецтво. Зустрічав митець «Таблоїд» у своїй майстерні разом із дружиною Євгенією.

* * *

Мій батько керував хором в Києві, мама працювала в школі, а я сидів вдома та слухав лампову радіолу. Шукав по радіо неаполітанську музику, Робертіно Лоретті, поляки тоді «крутили» якісну музику. Нам такого слухати не можна було.


В школі я вирізав фігурки із крейди, дерева. Я не міг просто, як зараз кажуть «тупо сидіти», я постійно щось мусив робити. Гасло в мене таке: «Розпочинай щось робити самостійно!»

* * *
А вже пізніше почав слухати «Бі-Бі-Сі», Сєву Новгородцева. Ми слухали і записували на бобіни його передачі. В нас був свій мікросвіт і ми чекали, коли вже буде субота, коли вже буде Новгородцев, Лондон, «Бі-Бі-Сі» та порція свіжих секретів про зірок, їхні утаємничені факти, гастролі, життя, витівки та інше. Віртуально ми вже тоді були з ними, а бачили лише на чорно-білих фотографіях.

Коли в кінотеатрах почали показувати фільми про «АВВА», «Queen», то мені доводилось їздити в Ківерці, щоб другий раз подивитися стрічку. Тоді ж, як ти потрапляв у широкоформатний кінотеатр і дивився американський фільм, то ти ніби потрапляв в інший світ із сірої реальності.

* * *
В нас було багато «фарцовщиків», які продавали нелегальні касети, джинси, взуття. Тоді за «валюту» давали 5 років, з цим було дуже строго. Я тоді скуповував ці касети, а почалось все із мого сусіда, його родичі жили за кордоном і пересилали нам платівки.

* * *
Потім пішов Елтон Джон, «Nazareth»… життя вирувало. Це ж почався «Woodstock» - відкрилися двері!

* * *
Мода перекинулась на нас: штани-кльош, довге волосся. Всіх дівчат у джинсах виганяли із дискотеки.





Мої кумири – це Річі Блекмор і Гері Мур. Ці дві людини зробили за свої життя подвиги.

* * *
В мене не було гітари, я позичав її в сусіда на пару днів. Потім тато завів мене на якусь базу, знайшов і дав акустичну гітару, я її переробив, бо на ній неможливо було грати. А пізніше мені родичі привезли гітару з Америки.

* * *
Після школи я грав із своєю групою (зараз вони всі у Нью-Йорку живуть) на танцях на стадіоні. Міліція стояла навколо сцени, бо не можна було виконувати закордонних хітів. Тоді заборонялось розвиватись, треба було слухати Кобзона. А про блюз взагалі мови не були, це ж була розкута музика почуттів.


І якщо мова була про закордонну музику, джаз, то її ж неможливо було грати на цих дровах, що в нас продавались. Коли зі Львова прийшли перші гітари фірми «Трембіта», то вони були настільки грубі, що не можливо було тримати акорд. Ними не те, що грати, ними города скопати було неможливо. Я їх переробив і ми з Ігорем Мірошниченком написали на фабрику листа з правками.

* * *
Я возив до Польщі картини, важкі були часи. Малював пейзажі, портрети, копії… І так потрапив до пана Яцика в підвал, де лежала купа музичних інструментів, а серед них - гітара «Майя». Я купив її за 120 доларів і відправив на реставрацію в Мелітополь. Зробили мені її за 200 доларів, але результат мені не сподобався, її «попалили» . Після цього я її відреставрував самостійно і зрозумів, що сам можу створювати гітари. Зараз, доречі, її вже в мене немає, вона була тричі продана, чомусь поверталась до мене.


Мені щодня хочеться робити щось нове, щось вдосконалювати, а для цього є багато форм самовираження.

* * *
Коли ти поставив мольберт і почав малювати людину, ти дивишся їй в очі та бачиш душу. А якщо ти малюєш її третій, десятий сеанс, то ти вже її знаєш і вона тебе навіть може вкусити за те, що ти її мучив так довго.

* * *
Мені шкода було віддавати кожну гітару.



Як кожен художник, мені постійно чогось у гітарі бракувало, але мучити її теж не правильно. Є така істина в майстрів, що немає ніяких секретів, є мінімум та максимум уваги. Якщо ти себе налаштував, що помилок допускати не будеш, налаштувався на роботу та результат, то в тебе вийде все, що захочеш. Але якщо ти цього не можеш уявити і намалювати, то краще не берися, роби стільці, тумбочки, ну двері ще тобі можуть довірити.

* * *
Для того, щоб створювати музичні інструменти потрібно любити музику, треба, щоб подих затамовувався при звучанні скрипки. Ще повинна бути інтуїція. Якщо ти відчуваєш, що саме цей кусок дерева має тепло, то ця гітара зазвучить.


Звук родиться в дереві, там де палець затискає акорд. А люди чомусь беруть гітару і просто бренькають, вони чомусь не слухають звуків, не чують музики.

* * *
Китайські товари навалились на нас, як іго. Всюди все низькосортне.

* * *
Я перестав робити акустичні гітари, бо їх тепер можна купити за 30 доларів.


Коли мене запитали навіщо я роблю гітари, то я відповів, а навіщо тоді картини малюють? Можна ж піти та наштампувати копії. Мені подобається процес, ще й коли ти бачиш результат.

* * *
Гітару в середньому роблю три місяці, її ж потрібно ще розігрувати, ставити біля ліжка, інколи ж вночі припече пограти.

* * *
Заготовка до цієї гітари ( на фото) взагалі з лавки, тут навіть цвях був забитий. Вона дуже довго валялась.

* * *

Голова до гітари у кожного майстра повинна бути своя. По ній розробляється модель інструмента.
Ігор Єремеєв був цікавою людиною, колись замовив у мене кілька акустичних гітар.

* * *
Скрипка, як і дівчина – сама досконалість, це витвір природи. Коли ти бачиш цю красу, то хочеться співати, грати.



Треба бути оптимістом. Що б там не було: революції, погода погана - треба радіти життю. Взяти в руки шматок дерева і радіти, а якщо є ще хтось такий же скажений, як і ти, то радіти хочеться вдвічі більше.

Однією з найкращих по звуку вважаю свою останню гітару. Я її як увімкнув у «комбік», то думав, що вона розлетиться. В неї дуже потужний звук, я її назвав «Smile», бо має гарну посмішку. На цій гітарі можна зіграти практично все, кожна струна має по дві октави, крім того, в середині вона пуста.
Мені шкода, що наша молодь повністю «нирнула» в інтернет, в неї немає часу на реальне життя. Ну добре, ти побачив щось в інтернеті , а чи не хочеш зробити це самостійно, наживо?


* * *

Я не перестав навчати музиці обдарованих дітей. Мої учні зараз грають в «Тартаці», «Бумбоксі», працюють в «Майдані», «Кораблику»… Дружина грає в ПУМі на фортепіано. Треба показувати дітям, що таке справжня музика. Надіємось, що все повернеться до живого.
Я би закрив кордони для ввезення товарів. Нехай би у нас все було своє. Якщо ми можемо робити такі шикарні літаки «Мрія», то ми можемо робити і автомобілі, і трамваї та будь-що. Окрім того у нас є ще й земля. Не потрібно нам «лапши вішати», що все через війну та через долар.

* * *
А про Україну скажу так: «Яке життя, така і пісня».

Коментарі
24 вересня
Сьогодні
Вчора
22.09.2018
21.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин