Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Олександр Гоцик із групою
Олександр Гоцик із групою

«Толіч». Як вихователь із Коршовця 14 років «грається» у пісочниці

17:19 30.01.2020
5869

Олександр Гоцик ламає стереотип щодо так би мовити «жіночої» професії вихователя і пишається своєю роботою.

Він – саме той «вусатий нянь», який став зіркою і улюбленцем преси 14 років тому. Адже був першим у Луцьку чоловіком-вихователем.

Журналісти Район.Луцьк розшукали знаменитість аж у Коршовецькому дитячому садку Боратинської ОТГ.

Олександр, попри надмірну увагу до його вибору, не здався, бо переконаний, що дітьми у дошкільних закладах повинні займатися і чоловіки, і жінки – так, як в сім’ї.

«Не можна, аби одна мама тягнула на собі все виховання дитини, або тільки тато. Це має бути як інь та ян. Тобто спільною працею, як в сім’ї, так і в садочках і школах. Повинна бути гендерна рівність і гендерне виховання, тому що бачення – різне. Чоловікам потрібно розказувати, що дітей не має виховувати лише жінка, чомусь не всі це розуміють», – пояснює Олександр Гоцик.



Ще з дитинства хлопець мріяв стати вчителем української мови та літератури. Проте, треба було мати педагогічну освіту. Тому й пішов навчатися на дошкільне відділення у Луцьке педучилище, теперішній коледж.

«На першому курсі навчання ми проходили практику в дитячому садочку і мені там запропонували роботу. Погодився і перевівся на вільне відвідування. Відразу сподобалося, хоча спочатку незвично було з маленькими дітьми. Перше місце роботи – луцький дитсадок №2. Років п’ять попрацював, захотів щось змінити в житті. Пробував себе у різних професіях. Потім знову повернувся на посаду вихователя, тільки вже у дитсадок №8», – пригадує Олександр Гоцик.

Вихователем чоловік почав працювати з 2001 року. Олександр розповів, що спочатку до нього було упереджене ставлення від батьків, особливо дівчаток. Батьки думали, що діти боятимуться попроситися в туалет, хто їх буде заплітати, проте з часом вони переконалися, що всі дітки охайні, доглянуті, – і сумніви зникли.

Згодом чоловіку запропонували стати вихователем у Коршовецькому садочку, в якому працював музичним керівником і хореографом. За 14 років виховательської роботи чоловік випустив близько 150 хлопчиків і дівчаток.

«Із дітками добре налагоджую контакт, справляюся. Вже достатньо практики, також є свої педагогічні напрацювання, методи. Ми постійно вдосконалюємося, стараємося зацікавити діток, заохочуємо виконувати різні завдання. Хочемо, щоб дітки приходили у садочок із задоволенням», – поділився вихователь.


За словами Олександра Гоцика, для дітей він не лише вихователь. Є такі хлопчики і дівчатка, яких потрібно підтримати як тато, як наставник чи навіть, як друг.

«Дружні відносини теж мають бути. Я дотримуюся такого правила: хочеш зрозуміти свого вихованця – сам стань дитиною. Є діти, увагу й інтерес яких потрібно завойовувати. Просто іграшкою їх не зацікавиш, бо вона через трохи стає нецікавою. Ми повинні вести себе, як діти: в пісок залазити гратися (посміхається – авт.) і будувати щось разом. Залучаємо своїх вихованців і до роботи в ігровій формі, аби вчилися допомагати одне одному», – зазначає Олександр Гоцик.

День вихователя проходить досить насичено, адже треба встигати все зробити. Зустріти дітей, поспілкуватися з батьками, провести ранкову гімнастику, підготувати малечу до сніданку, пограти різноманітні ігри, організувати прогулянки, тоді обід, сон і так далі. До речі, вихованці Олександра засинають під музику з релаксшумами.

Малюки називають свого вихователя і «Анатольович», і «Анатоліч», і «Толіч», і «дядя Саша», хоча спочатку називали просто «дядьо». Олександр каже, що у районах вже з’являються чоловіки-вихователі, бачить їх на різних педзборах.

«За моїми спостереженнями, жінки більш м’які, більше дозволяють малечі. А чоловіки, навпаки, – більш вимогливі, вчать дисципліні. У дітей мозок – чистий як диск, що ти відразу туди закладеш-запишеш, вони й робитимуть це далі», – каже Олександр.


Завідувачка дошкільного закладу Вікторія Шмига розповіла, що Олександр дуже відповідальний і його люблять вихованці.

«Він людина, яка справді обожнює дітей, має підхід до них, до їхніх батьків. Взагалі, в нього на високому рівні проходить робота з мамами-татами, які водять діток до нас. Вони задоволені його роботою. Я помітила, що чоловіка-вихователя діти швидше слухаються. Анатолійовича малеча більше чує і виконує, що він каже», – зауважує Вікторія Шмига.

Луцька психологиня, спеціалістка системних розстановок Марина Пахачук розповідає, що в садочках європейських та інших високорозвинутих країн чоловік-вихователь – це давно норма, суспільство легко руйнує гендерні стереотипи.

«Це мегаважливо. Якщо біологічним чином дитина народжується в процесі «акту-злиття» чоловіка і жінки, то природно, що у вихованні необхідна участь обох. Ідентифікація – процес ототожнення, який є одним із важливих психологічних механізмів зростання індивіда. Адже від простого ототожнення себе в ранньому віці до певної статі, дитина проходить більш складний процес, що розширює соціалізацію на кожному подальшому віковому етапі від рис та особливостей характеру до норм і цінностей в суспільстві», – пояснює психологиня.


Попри таку велику потребу, хлопці, на жаль, вкрай рідко вирішують займатися «жіночою» справою – вихованням дітей. У навчальних закладах Луцька – СНУ імені Лесі Українки та педагогічному коледжі – спеціальність «дошкільна освіта» здобувають лише дівчата. А за даними управління освіти Луцької міської ради, у дошкільних закладах міста працює понад 700 жінок-виховательок і жодного чоловіка на такій посаді.

«У такій статистиці, коли у дошкільних закладах працюють лише виховательки, а вихователів немає, є кілька причин. Одна із них – гендерні стереотипи, оскільки ця професія пов’язана із доглядом та вихованням дітей, що традиційно вважаються «жіночими». Рідко який хлопець у підлітковому віці обирає саме цю професію. Наступна причина та, що вихователі отримують вкрай мало, несправедливо мало, важко вижити на таку заробітню платню. Це також стає бар’єром для обрання такої професії, бо суспільство стереотипно вважає, що чоловік має забезпечувати сім’ю», – коментує професорка СНУ імені Лесі Українки Оксана Ярош.

Оксана Ярош розповіла, що колись, до Радянського Союзу, професія вчителя, лікаря були престижними і високооплачуваними. І переважно працювали там чоловіки. Як тільки ці професії стали менш престижними і менш оплачуваними, чоловіки зникли з цих професій, а жінки навпаки – заповнили цю нішу. Тому було б добре відродити їх статус.

Керівники і керівниці освітньої галузі, а також ті, хто безпосередньо надає послуги, не повинні отримувати мало. Потрібно гідно платити зарплатню, тоді й частіше чоловіки будуть йти за покликом серця у дошкільні та шкільні заклади, в Олександр Гоцик не буде унікальним на Волині.

Анна МАНЮХІНА

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)

загрузка...
Коментарі
АФІША
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром
28 лютого
Вчора
26.02.2020
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин