Не кажіть «все буде добре»: базові правила для спілкування з переселенцями від луцьких психологинь

20 Червня 2022, 20:02
Переселенці з луцького КРЦ "Адреналін Сіті" 4086
Переселенці з луцького КРЦ "Адреналін Сіті"

«Досить говорити мовою окупанта», «наші хлопці там гинуть, а ви тут відсиджуєтеся», «це все через вас». Такі звинувачення часом можна почути до людей, які через повномасштабне вторгнення росії були змушені переїхати у спокійніші місця. Чому так говорити не варто, і як навіть слова-заспокоєння на кшталт «все буде добре» і «я тебе розумію» можуть завдати ще більшого болю переселенцям, розповіли психологині з Луцька.

Журналісти Район.Луцьк поспілкувалися з жінками 20 червня, у Всесвітній день біженця. В цю дату згадують також внутрішньо переміщених осіб. Тобто тих, хто врятувався від війни в інші регіони своєї країни, а не за кордон.

Практичні психологині Ольга Звенигородська та Іванна Притка працюють в Благодійному фонді «Рокада» на Волині та надають психологічну допомогу евакуйованим. Розповідають, ще вже встигли поспілкуватися з сотнями внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

«Ми готові працювати навіть з найскладнішими випадками. Ми маємо надавати так зване кризове консультування. Тому що ВПО знаходяться в кризі. І не важливо, що вони пережили й наскільки важкі їхні втрати. Чи це дуже гаряча точка, чи людина виїхала ще до початку бойових дій. Якщо вона покинула домівку – вона вже в кризі. Інколи люди з західних областей цього не розуміють», – каже Ольга Звенигородська.

Ольга Звенигородська
Ольга Звенигородська

Читайте також: З Донбасу на Волинь: повний шлях евакуації в історіях переселенців

«Чому терпіння людей закінчується? – доповнює свою колегу Іванна Притка. – Бо ми стаємо виснажені. Ми готувались до «спринту», думали, що війна швидко завершиться, натомість нам треба «бігти марафон», що потребує більших зусиль. Багатьом з нас доводилось зустрічатись із різними людьми. У соцмережах та реальному житті можна зустріти незадоволених та конфліктних переселенців. Це може викликати внутрішнє обурення. Ми йдемо по вулиці і раптом нас починають бісити люди, які розмовляють російською, хочеться зробити зауваження. Та варто зупинитись і поставити запитання собі: «А що саме мене зараз злить? Вони справді поводяться агресивно та некультурно, чи це просто я настільки виснажений, що втратив свій рівень толерантності?».

Іванна Притка
Іванна Притка

«Ти – східняк, а я – з заходу»  

Не варто вживати фрази «західняки» та «східняки», а також казати «ти – зі сходу». Адже цими словами ми нібито розділяємо країну і підкреслюємо різницю ментальностей, каже психологиня Ольга. Краще говорити «жителі східних областей України».

«Дуже часто переселенці відчувають страх бути ідентифікованими з ворогом. Вони бояться, що їх не приймуть на заході країни. Від наших клієнтів ми таке часто чуємо. В нас зараз випав шанс показати, що ми один народ, що ми єдині і маємо більше спільного, ніж різного. Водночас те, що ми маємо відмінні традиції, – це добре. Наприклад, в Рівненській області теж звичаї весільні відрізняються від волинських. Але ми все одно вважаємо, що ми однакові. То чому люди зі сходу країни мають бути для нас іншими?» – каже жінка.

Читайте також: На захисті країни: волинські волонтери та волонтерки – про допомогу фронту

«Все буде добре» або «я тебе розумію»

Заспокоювати травмовану морально людину фразою «все буде добре» – наша класика, говорить Іванна Притка. Однак, робити цього не варто. Адже ми не знаємо і не можемо гарантувати комусь, як буде. Та й «добре» у кожного різне. 

«Людина собі думає: «Всі говорять, що буде добре, але ж де те добре?» А в якийсь момент вона може усвідомити, що в неї все стає все гірше і гірше. Вона подумає: «А ви ж мені обіцяли, що все буде добре». Від такого усвідомлення в людини може з’явитись відчуття безнадії», – розповідає Іванна.

Категорично, за словами психологині, не можна казати переселенцю «я тебе розумію». І це правило діє не лише для ВПО, а й для людей, які втратили рідних, чи пережили важкі для себе події.

«Людина думає: «Як ти можеш мене зрозуміти, якщо ти не був в тих ситуаціях, у яких був я. Ти мене ніколи не зрозумієш!». Натомість можна сказати «я тобі співчуваю і бачу, як тобі важко», – розповідає Іванна, – Не варто також казати «мені тебе жаль». Є різниця між фразами «мені тебе жаль» і «я тобі співчуваю».  Жалість – це почуття, що виникає до когось «меншого», не здатного про себе потурбуватись.  А співчуття говорить про те, що ми бачимо людину на рівні із собою і стараємось розділити її емоції».

«Та що там у тебе! От в мене…»

Буває таке, що, самі того не усвідомлюючи, ми знецінюємо страждання переселенців, розповідаючи їм ще важчі історії з життя.

«Не можна людині, яка не змогла перевезти свою собаку і від цього дуже страждає і мучиться, казати щось на кшталт «а я взагалі бабусю не вивіз, а ти тут зі своєю собакою», – каже Ольга Звенигородська. – Це не працює. Ба більше, це працює в іншу сторону. Таким чином ми знецінюємо страждання іншої людини, підкреслюємо, що ми її не розуміємо».

«Чого ж ти сидів? Чого не виїхав раніше?»

Чи не найстрашніше – натякнути людині, що вона у чомусь винна, говорить Ольга Звенигородська. Це можна порівняти з психологічною травмою після зґвалтування, коли жінці кажуть «ну чого ж ти туди пішла», «ти ж знала, як може бути». Але ці обставини не дозволяють нікому чинити над нею насильство. Так само і з переселенцями. Коли ми говоримо «чого ж ти там сидів і не виїхав раніше», людина починає відчувати власну провину за це.

«В юриспруденції є поняття віктимна поведінка, тобто та, яка може спровокувати зловмисника. Але в психології такого нема. Ніхто не має права на зґвалтування, навіть якщо жінка вийде на вулицю оголеною. Так само ніхто не дає права одній країні нападати на іншу, якщо люди там говорять російською», – каже Ольга.

«Перестаньте говорити мовою окупанта»

Нас можуть виводити з рівноваги приїжджі, які говорять російською, тому що ми підсвідомо асоціюємо їх з ворогом, каже Іванна Притка. Через це ми підсвідомо починаємо шукати винних. А оскільки не можемо дістатися до них та вчинити розправу, самі того не усвідомлюючи, шукаємо тих, яких змогли б покарати.

«Саме тому ми так часто бачимо відео, де люди, зустрічаючи російськомовних, починають звалювати на них провину, – розповідає Іванна.

«А я б на твоєму місці…»

Не варто також кидатися фразами штибу «а я б на твоєму місці…», – пояснює Ольга Звенигородська. Співбесідник відразу подумає: «Легко тобі говорити, бо ж ти не на моєму місці». Інколи взагалі не треба нічого радити. Інколи людині треба просто виговоритися, а нам емпатійно вислухати і цим самим надати психологічну допомогу.

«Не треба казати людині «я б на твоєму місці сходив в центр зайнятості», коли вона шукає роботу. Краще сказати «у мене в соцмережі є спільнота з вакансіями і я їх можу тобі показати», – говорить  Ольга.

«Наші хлопці там гинуть, а ви тут сидите»

«Часто лунають і фрази типу «Наші хлопці там гинуть, а ви тут сидите». В такі момени варто запитати себе: «А скільки тамтешніх хлопців і дівчат я знаю?» – каже Іванна Притка. Жителі сходу так само захищають батьківщину, просто ми їх не знаємо особисто.

«Варто розуміти, що і тут, і там є недобросовісні громадяни. Важливо не узагальнювати всіх до однієї категорії. Мовляв, вони інші, вони гірші, а ми тут всі хороші», – говорить психологиня.

Фахівчині також зазначають, що реакція людей на кризу дуже різна. Одні впадають в апатію та бездіяльність, а інші – в агресію. Тому, перед тим як критикувати переселенців, які поводять себе занадто активно, ми повинні знати, чи була ця людина такою до війни, чи це все ж таки захисна реакція на психологічні травми. Зараз, в один голос кажуть Ольга та Іванна, варто об’єднатися і твердо усвідомити, що в нас є лише один ворог – і це росія.

Читайте такожОнук Марії Примаченко на війні: «Моя бабуся передчувала, що нас чекає щось страшне»

 

Коментар
06/07/2022 Середа
06.07.2022
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром