Польське золото: як у Луцьку рятували резерви Другої Речі Посполитої

05 Грудня 2019, 19:13
Фото ілюстративне 4225
Фото ілюстративне

Маршрут евакуації польського золота у вересні 1939 року пролягав через Луцьк. Тут також приймали важливі рішення щодо подальшого розвитку подій операції. 

100 тонн польського золота повернулися минулого тижня з Великобританії до Польщі. У вересні 1939 року близько 80 тонн цього цінного металу евакуювали через Волинь до Румунії, а згодом до Великобританії. Про це пише Monitor Wolynski.

У червні й липні 1939 року, незадовго до початку Другої Світової війни, Польський банк почав евакуювати золото з Варшави спочатку до відділів у Седльце, Бресті, Замості й Любліні. У вересні, відразу після нападу Німеччини, керівництво Польщі вирішило вивезти золото із цих міст до Луцька, який тоді ще був розташований далеко від лінії фронту. Водночас прийняли рішення, що до Луцька через Люблін вивезуть  золото, що ще залишалося в польській столиці.

5 вересня золото з Варшави перевезли до Любліна, звідки вночі із 7 на 8 вересня в так званій «золотій колоні» з 30 вантажних і легкових автомобілів та автобусів (згідно з іншими даними, в колоні нараховувалося 40 транспортних засобів) воно вирушило на Волинь. Сюди ж скерували золото з відділень Польського банку у Бресті, Замості й Седльце. Згідно з планом евакуації, транспорт із цінним металом повинен був сконцентруватися в Луцьку.

Як довідуємося зі «Звіту Комісії, що вивчала перевезення золота», складеного 25 лютого 1940 року, який доступний на сайті Архіву нових актів у Варшаві, головним координатором евакуації золота Польського банку з країни був полковник Адам Коц, керівником колони із золотом, що вирушила з Варшави до Любліна, а згодом до Луцька, був полковник Міхал Грошек.

«Ситуація була напружена. Німецького напору не витримували наступні міста, і вороже військо стояло вже під Варшавою. (…) Луцьк став об’єктом нальотів Люфтваффе. Навколо польського золота почали активізуватися німецькі таємні служби», – написав польський історик Славомир Ценцкевич у статті «Врятувати польське золото!»

Ценцкевич навів також фрагмент спогадів полковника Адама Коцa про зупинку автомобілів із золотом у Луцьку: «[Колона] зупинилася в міському парку під деревами, просто неба, із нерозвантаженим золотом. Водії автомобілів, повністю виснажені важкою дорогою й безсонними ночами, спали мертвим сном. Не було постів охорони, але ніхто й не зачіпав автомобілів – в умовах постійної загрози бомбардування магічна привабливість золота не діяла. Автомобілі були в дуже поганому технічному стані, на них неможливо було вирушати далі. Не було ані пального, ані мастил. Німецьке радіо весь час інформувало, де знаходиться золото, – п’ята колона діяла. Німецькі бомбардувальники кружляли над містом. Я мусив будь-якою ціною вивезти з Луцька колону із золотом».

Читайте також: Ремонт століття: як піднімають з руїни рештки окольного замку і розчищають луцькі підземелля

Як пише Славомир Ценцкевич, 9 вересня в Луцьку прийняли рішення про евакуацію золота на територію Румунії. Адам Коц, який отримав наказ вирушити на захід, щоб вести переговори про військову допомогу, доручив керувати евакуацією вантажу полковнику Ігнацію Матушевському (польський політик, публіцист, дипломат, міністр фінансів у 1929–1931 роках) та майору Генрику Флояр-Райхману (польський політик, дипломат, міністр промисловості й торгівлі в 1934–1935 роках). Майор Райхман керував колоною з Луцька до Снятинa, натомість Ігнацій Матушевський, завданням якого на цьому етапі була допомога Райхману, в процесі руху колони намагався зв’язатися з Тернополя і Кременця телефоном або телеграфом із представниками центральних органів влади.

Побоюючись бомбардувань, розірвання зв’язку з Румунією, диверсій та агентури Ігнацій Матушевський та Генрик Флояр-Райхман реорганізували транспортну колону.

«Майор Райхман реорганізував автоколону, що прибула з Варшави, зменшив кількість автомобілів, уніфікував їх тип (однією з головних причин пізнішого успіху був вибір автобусів на дизпаливі), усунув зайвий баласт, відібрав персонал, організував поліцейський ескорт і, що було найважливіше, здобув пальне, яке вже повністю закінчилося», – написав Ігнацій Матушевський у «Звіті про перевезення золота з Луцька до Невера», написаному 31 жовтня 1939 року (Невер – місто у Франції, куди планували перевезти польське золото).


Як подано у звіті, «перевантаження золота в реорганізовану колону відбулося 9 вересня між 16:00 та 18:00 під час повітряної тривоги».

Уночі з 9 на 10 вересня колона вирушила з Луцька в сторону Дубна, де від головного вантажу відокремили й залишили близько 4 тонни золота, яким польський уряд планував платити за забезпечення війська. Цілий день 10 вересня колона провела в Дубні. Він був критичним через відсутність пального та повністю паралізований зв’язок із Рівним.

«Тільки завдяки дикій енергії майора Райхманa та допомозі полковника Коца, який після обіду 10 вересня прибув до Дубна, попри майже повну відсутність залізничного руху, вдалося телефоном знайти в Рівному цистерну з пальним і привезти її до Дубна. Пізно ввечері транспорт був забезпечений пальним і мастилом на майже 350 кілометрів маршруту», – подав Ігнацій Матушевський у звіті.

«Одночасно впродовж дня майор Райхман викликав до Дубна начальників дорожніх відділів із найближчих повітів. Після того, як разом із ними проаналізував стан доріг (…), він визначив остаточний маршрут через Броди, Тернопіль, Товсте, Городенку, Снятин (…). Машини завершили заправляти пальним о 23.00. Уночі колона вирушила з Дубна до Микулинців за Тернополем. На місці були о 7.30», – читаємо у звіті, складеному Матушевським. Транспорт зупинився в лісі під Микулинцями «за пів години до появи перших того дня німецьких літаків».

Полковник Коц догнав колону 11 вересня під Микулинцями й «після узгодження подальших подробиць поїхав автомобілем до Румунії».




Райхману вдалося з Тернополя зв’язатися з колоною із Замостя й видати їй відповідні накази. Із Микулинців вирушили 11 вересня о 18:30. На колону чекала складна переправа через Дністер з огляду на стан мостів, які могли не витримати ваги автомобілів. Непросто було також знайти місце стоянки під Городенкою, оскільки поблизу не було лісу.

12 вересня колона була на залізничній станції у Снятині. Ввечері наступного дня, як пише Славомир Ценцкевич, незважаючи на нальоти німецьких бомбардувальників, до неї приєдналися машини з Бреста, Седльце та Замостя. 13 вересня близько 75 тонн золота завантажили до 10 залізничних вагонів.

«Після відправки золота я відіслав до Тернополя в розпорядження шефа адміністрації армії впорядковані автоколони», – читаємо в листі Генрика Флояр-Райхманa до голови Польського банку Владислава Бирки, в якому той інформує про вивезення золота з країни.

Польське золото вже під опікою полковника Матушевського повезли до порту в Констанці, звідки його евакуювали через Туреччину й Сирію до Лівану. Потім воно потрапило до французького Тулона, а після нападу Німеччини на Францію до Англії.

Золото, яке залишили в Дубні, також встигли вивезти до Румунії ще до нападу Червоної армії на східні воєводства Польщі: одну тонну продали, а інші три поклали на зберігання у сховищі Національного банку Румунії. Ця частина золота перебувала в Румунії до кінця війни, а невдовзі після її завершення польський уряд, тоді вже комуністичний, повернув її собі.

Серед цікавих подробиць, пов’язаних з евакуацією золота, можна згадати, наприклад, участь у цій акції легкоатлетки Галини Конопацької, олімпійської чемпіонки в метанні диска, найвідомішої польської спортсменки міжвоєнного періоду, дружини полковника Ігнація Матушевського. Із 9 вересня вона керувала одним з автомобілів із золотом, що їхав із Луцька до Снятина, допомагала теж перевантажувати цінний метал під час зупинок. Цікаво те, що хресним батьком Ігнація Матушевського був відомий польський письменник Болеслав Прус, який походив із Волині.

Зі статті Славомира Ценцкевичa довідуємося, що місія майора Флояр-Райхманa не закінчилася у Снятині. Згодом він отримав наказ координувати транспорт із золотом, сріблом та іншими цінними речами Фонду національного захисту (зокрема, рукописами, шаблями й іншими важливими експонатами з так званого Бельведерського музею–інституції, що зберігала пам’ятки, пов’язані з Юзефом Пілсудським), який саме їхав із Тернополя до Городенки. 16 вересня 1939 року Райхман вирушив до Городенки із завданням вивезти цінності Фонду національного захисту за кордон. Він знайшов колону із трьох вантажівок і встиг вивезти її до Кутів, а потім до Чернівців, розташованих тоді на території Румунії, ще до того, як Червона армія зайняла Городенку.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром