Безперервний конвеєр допомоги: луцький «Адреналін» трансформували на цілодобовий волонтерський хаб

На потреби війни у Луцьку активно працює багато волонтерських організацій. Їхня щоденна робота  – як злагоджений механізм, де кожна людина є гвинтиком у безперервному конвеєрі  волонтерської допомоги.

Одним із найбільших волонтерських хабів Луцька є розважально-культурний центр  «Адреналін Сіті». Там працюють за декількома різними напрямками. 

Центр належить до групи компаній VolWest Group. До неї також входять  мережі супермаркетів  «Наш Край» та SPAR, бізнес-академія PMBA, мережа клінік сімейної медицини «Біхелсі», Музей сучасного українського мистецтва Корсаків,  CID Media Group та IT Step School.

На базі «Адреналін Сіті» сформували кілька осередків діяльності. Центр для біженців розмістили у колись бенкетному залі ресторану «СтопКадр». Арт-хостел «Адреналін» перетворили на сімейні помешкання для мам з дітьми. На складах мережі «Наш Край» працює повноцінний цех з виготовлення сухпайків та аптечок для бійців. У  Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків щодня діє «Арт-батальйон», а на базі бізнес-академії PMBA проводять курс із тактичної медицини та бойової підготовки.

Читайте також: Працюють на перемогу: у луцькому «Адреналін Сіті» збирають допомогу для військових

Тетяна Репницька

«Компанія VolWest Group зосередила роботу всіх своїх бізнесів в одному напрямку – на нашу перемогу. Окремо від нас працюють лише CID Media Group та IT Step School – вони наш інформаційний фронт», – каже Тетяна Репницька, керівниця волонтерських напрямків в «Адреналіні».

До війни Тетяна була директоркою Бізнес-академії практичного менеджменту PMBA. Зараз вона опікується усім, що відбувається у цьому великому мурашнику. Запасів їжі, ліків, одягу та людського ресурсу тут вдосталь, проте якщо хтось захоче допомогти – це охоче приймуть.

Насамперед треба вміти допомогти собі

Одноденний курс «Тактична медицина та бойова підготовка» проводять на базі PMBA з третього дня війни. Інструктори навчають першої домедичної допомоги в умовах війни, засадам виживання, а також надають практичні навички з володіння зброєю. Зробити кілька пострілів з автомата Калашникова тут теж можна, як і кинути «бандерівське смузі». Все для того, щоб бути готовими дати відсіч ворогу.

Курс створили на основі медичних стандартів, посібника бійців «Азову» з тактичної медицини та на досвіді багатьох інструкторів, які брали участь у бойових діях.

«Від початку війни ми вже навчили понад сім тисяч лучан і гостей міста. Крім того, тисячу військових», – зауважує Тетяна Репницька.

Цей курс складається з кількох блоків. Перша частина – тактична медицина. Її проводить голова ради директорів VolWest Group, доктор економічних наук, кандидат медичних наук та хірург, ініціатор і автор курсу Віктор Корсак. 

Віктор Корсак

Другу частину –  основні  знання з домедичної  допомоги – проводить хірург мережі клінік «Біхелсі» Сергій Васильков.

Сергій Васильков

Інструктори з магазину «Зброярня», що працює в приміщенні «Адреналіну», відповідають за теоретично-практичну частину. Розказують, що треба знати про зброю, зокрема про автомат Калашникова. Показують рецепти і методи використання «бандерівського смузі».

Читайте також: Врятувати пораненого – 50% перемоги, або Для чого ми створили посібник із «Тактичної медицини»

У залах Музею сучасного українського мистецтва Корсаків проводять практичні заняття після завершення теоретичної частини курсу.

Тепер замість картин на стінах тут висять плакати із видами мін та детальним розбором автомата Калашникова. Замість експонатів – столи із навчальними мінами та РПГ, шоломами та бронежилетом. В одній залі інструктор Андрій вчить збирати/розбирати автомат, а в сусідній – інструкторка Катерина проводить практичні навчання з тактичної медицини. Ще в іншій вчать психологічної підтримки.

У стрілецькому тирі інструктор навчає поводженню зі зброєю: прицілювання, здійснення пострілу, віддача, розрядження зброї, постановка на запобіжник, постановка тіла при стрільбі. 

Вкотре на цей курс прийшла лучанка Світлана. Каже, що прийде ще.

«В реальних умовах ти не згадаєш що тобі розповідали на курсах. Тому навички треба доводити до автоматизму. Мені дуже подобається, що цей короткий курс вміщує в собі всі базові знання, які треба для виживання. В умовах війни насамперед треба вміти врятувати себе», – каже жінка.

Мистецтво та творчі люди – завжди попереду всіх

У Луцьку є багато митців та творчих людей, в тому числі які приїхали до міста. Тож в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків запустили  марафон «Арт-батальйон». 

Ініціатор марафону Віктор Корсак любить наголошувати:  мистецтво має не тільки пізнавальну, естетичну, комунікативну функції, а ще й компенсаторні та психотерапевтичні властивості. Вони відновлюють сили, дозволяють краще адаптуватися до складних умов навколишнього середовища та втішають. 

Щодня лучани, гості міста, люди, які мешкають тут таки у Центрі для біженців приходять на концерти, літературні зустрічі, вистави, перформанси, майстер-класи. 

Заходи відкриває Леся Корсак, яка щодня купує букет з жовтих і блакитних квітів для митця, що проводить майстер-клас.

«Проєкт «Арт-батальйон» ми почали  25 березня і плануємо зустрічатися безперервно аж до перемоги. Перші дні війни  були в шоці всі, та коли це трохи минуло зрозуміли:  треба щось робити, бо мистецтво та творчі люди завжди попереду. Вони креативлять та впливають на суспільну думку. Музикою, перформансами  можна заспокоювати суспільство, надихати», – переконана Леся Корсак.

Цей проєкт курує музейниця Анастасія Семинишина. Розклад таких занять розписано вже на два тижні, оскільки охочих виступити виявилося багато. Це – композитори, піаністи, поети, письменники, актори, художники-перформери. Перелік того, що можна робити – необмежений. То й на кожен день є щось інше.

«Найважче було загітувати людей просто прийти. Ми докладали чималих зусиль вмовити тих, що живуть у нашому Арт-хостелі і Центрі для біженців. В перші дні всі були пригнічені та налякані, в якомусь  страшному розпачі. Дуже важко було їх витягнути на заняття. Зараз сім’ї з дітками самі вже приходять.

Більше подобаються майстер-класи, де треба щось робити  руками, а літературні читання чи щось таке інтелектуальне важче йде. Воно й зрозуміло, люди хочуть розслабитись, ні про що не думати, і робота руками сприяє такому зануренню в себе », – розповідає вона.

Арт-батальйон працює щодня з 15:00 до 17:00,  але якщо людям подобається, то заняття продовжують. Організатори кажуть, що вплив культурних заходів просто шалений. За ці кілька годин видно зміни в людях: вони стають спокійнішими, повертають  віру в себе.

«На перші майстер-класи я як організаторка приходила і лише дивилась. Якось спробувала поліпити з глини та тепер ходжу на кожен такий захід. Воно захоплює твій розум, робота руками дуже заспокоює та організовує. Хтось пожартує, щось на москалів скажуть. Воно дуже необхідне людям, це як реабілітація. Люди хочуть спілкуватися, послухати розумне слово, чиєїсь поради. Це теж дуже важливо», - ділиться враженнями Леся Корсак.

До лав «Арт-батальйону» запрошують музикантів, художників, поетів, філософів, літераторів та кожну творчу особистість, яка має що сказати мовою мистецтва.

Свій до свого по своє

Арт-кафе як тимчасовий дім

Арт-кафе «СтопКадр» перетворили в тимчасовий Центр для біженців. Столи розсунули і на підлозі впорядкували аж 200 ліжкомісць. У Центрі цілодобово працюють волонтери, готові надавати усю необхідну допомогу. Людям пропонують безкоштовне триразове харчування, медичну та психологічну підтримку, юридичні консультації. 

Тут можна прийняти душ, взяти чистий одяг та взуття. Зараз у Центрі перебуває майже 170 осіб з різних куточків країни: є семеро з легендарної Чорнобаївки, люди з Бучі, Маріуполя.

Якщо люди шукають логістику на Польщу чи далі на захід, чи до країн Балтії,  можуть допомогти, бо співпрацюють з перевізниками. В більшості випадків це безкоштовно. Також допомагають людям повертатися.

Перебування в Центрі передбачалося як тимчасове, та деякі люди  перебувають тут вже понад місяць. Часто на коротку перетримку залишаються водії, які перевозять вантажі за кордон і їм треба десь переночувати під час комендантської години.

«В перші дні у нас багато залишалося чоловіків, які везли свої родини до кордону. Їм треба було десь перебути та повернутися назад. Неважливо, о котрій люди приходять. Ми готові навіть серед ночі нагодувати гарячою їжею та покласти спати», – каже Тетяна Репницька.

Центр для біженців співпрацює з Луцькою міською радою. У міськраді дають анкети для офіційної реєстрації людей. Підказують де можна зареєструватися, стати на облік та отримати додаткову допомогу.

Волонтери у Центрі працюють цілодобово по дві зміни. Починається все з телефонних дзвінків: питають, чи є вільні місця. Кажуть, що іноді люди прибувають навіть після початку комендантської години, це вже як вдається добратися. Приймають усіх, незалежно від часу доби. 

Читайте також: Волонтери розповіли про свою діяльність в луцькому «Центрі допомоги біженцям»

Перші хвилі були з Київської та Харківської областей, а зараз – зі сходу України. Люди переважно без нічого: багато хто не має телефонів і документів.

«До наших обов’язків входить все: зустріч, організація та поселення. Люди приїздять, ми їх реєструємо, видаємо ліжко, ковдру, подушку. Далі допомагаємо закрити усі потреби,  а бувають вони дуже різними. Наше діло – підказати, скерувати куди поїхати, до кого звернутися», – каже волонтерка Інна Семенюк.

На місці волонтери пропонують медичну допомогу (цілодобово тут чергують лікарі з мережі клінік «Біхелсі»),  допомагають з пошуками постійного житла. Також з центром співпрацюють різні організації, які пояснюють, як убезпечити себе за кордоном, не стати жертвою  експлуатації та як повідомляти про воєнні злочини. 

Читайте також: «А ким ти працювала до війни?»: волонтерство в Арт хостелі

Листівки з відповідною інформацією залишають на стійці реєстрації біля волонтерів. Небайдужі лучани теж звертаються. Запитують, чим можна допомогти, що привезти. Тож тут координують тих хто потребує допомоги і хто хоче її надати.

“Люди залишаються тут, в цих умовах, які нам може здаються трохи незручними для тривалого проживання. А вони дуже задоволені, їх все влаштовує», – каже волонтерка.

Прихисток для сімей з дітьми

Останніми днями до міста прибувало багато мам з дітьми. На їхні потреби віддали Арт-хостел «Адреналін». В ньому 110 ліжкомісць. Постійно там проживає 88 дорослих та 20-29 дітей. 

Читайте також: У луцькому хостелі влаштували день іменинників для дітей, які втекли від війни

У хостелі є кімнати, де живуть з кішками чи собаками. Якщо немає вільної кімнати, то попередньо обов’язково узгоджують з іншими людьми, чи ті не проти тварин.

«Хостел ми віддали цілеспрямовано для проживання мам з дітьми, чи навіть цілих родин. Хоча зараз такий великий наплив, що діти є і в Центрі для біженців. Буває, що вони не хочуть йти в хостел, бо ми їм віддали усі локації, які є в «Адреналіні» і вони собі бігають, граються. У нас на тривалий час зупинялись родини з дітьми з-під Харкова, їм тут дуже сподобалось, не хотіли їхати», – кажуть у хостелі.

В хостелі своя їдальня, на кухні завжди є чергова, яка може допомогти.Також тут функціонує  пральня, де крім постільної білизни перуть одяг біженцям. На загальному коридорі є  душові, користуватись якими можуть усі.

Війна – це не тільки стріляти. Треба ще й годувати людей

Забезпеченням харчування Центру для біженців та «Арт-хостелу» займається Тетяна Науменко. Розповідає, що їхня кухня тричі на день в середньому годує дві сотні людей. Іноді долучаються лучани:  привозять домашні овочі, вареники, хліб та печиво. Пропонують допомогу по кухні.

«Бувають випадки, коли люди заїжджають лише на ніч, перебути. Ми і  їх забезпечуємо гарячою смачною їжею. Вранці теж даємо сніданок і якийсь  мінімальний набір з собою  в дорогу. Та більшість залишає тут. З продуктами нам допомагають волонтери, також закордонні супермаркети SPAR неодноразово вже допомогу передавали. Дають все, що нам треба на кухні», – каже вона.

Зранку до вечора, а за потреби і вночі, на кухні працюють два професійні кухарі – Тарас і Володимир. Аби не залишати людей харчуватися всухом’ятку та не витрачати час на дорогу додому, зокрема і в умовах комендантської години, вони вирішили залишатися тут постійно.

Тарас працює кухарем понад десять років. До війни працював шеф-кухарем і в «Адреналіні», і кілька років в Польщі. 

«Нас на кухні тільки двоє.  Коли треба, допомагають ще й дівчата. Вони в основному готують сніданки,  а решту ми беремо на себе», – каже Тарас.

До кухарів вже неодноразово зверталися  з пропозиціями допомоги їм - та Тарас і Володимир поки дають раду

«Війна – це не тільки стріляти з автомата. Людей годувати теж треба. Хтось  приїздить, хтось виїхав, хтось лиш ніч перебути. Ми вміємо підлаштуватися. Спочатку все було на паніці й ніхто не розумів, що  робити, як організуватися. Тепер стало трохи спокійніше, налагодилася робота. Можливо, спокійніше всередині не стало, але реагую на все не так бурхливо», –  розповідає кухар.

Волонтери та люди, які мешкають Центрі кажуть: готують дуже смачно і кожного дня дивують чимось новим. За весь час жодного разу не повторили попереднє меню.

Зі світу по нитці в сухпайок для військового

Окремим напрямком волонтерської роботи в «Адреналіні» є формування сухпайків. Щодня у складські приміщення приходять волонтери для того, аби розбирати ящики  з продуктами, фасувати їх, пакувати та відправляти на передову. Зазвичай орієнтуються на асортимент наявних товарів. Іноді щось треба знайти чи обміняти та довезти.

Керівник цього осередку волонтерської роботи Віталій Демчишин каже, що вже сформовано понад десять тисяч пакетів: один сухпай має 1,2 кг і вміщує понад 3,5 тисячі калорій. Туди кладуть мівіну як першу страву, тушонку, паштет, лаваш та щось солодке: сухофрукти, шоколадки.

«На передову вже передали понад десять тисяч таких пакетів. Перша тисяча пішла “Азову”. Для сухпайків наш «Демидівський завод» зробив свою тушонку. Також у формуванні таких пакетів допомагає мережа супермаркетів «Наш Край». А SPAR International з восьми країн світу вже тричі надсилав нам допомогу для їх формування»,  – каже Віталій Демчишин.

Всім потрібні аптечки 

У сусідньому приміщенні збирають аптечки та тактичні медичні рюкзаки для наших захисників та військових медиків. Відповідальним за комплектацію став директор мережі клінік «Біхелсі» Іван Гусак.

«Аптечки  та рюкзаки збираємо своїми силами. Коли надходить запит – одразу беремося до роботи. Все має їхати до війська дуже швидко і бути якнайближче до людей, які перебувають в найекстремальніших умовах. Не відмовляли  ми й нашій ТрО і територіальним оборонам з Рівненщини та Житомирщини», – розповідає Іван Гусак.

Керівниця волонтерських напрямків Тетяна Репницька каже, що тактичний рюкзак – це унікальна річ.  Їх майже ніде в Україні не роблять,  купити можна хіба що за шалені гроші.  

Такі рюкзаки розкупили у Варшаві та зараз шукають у інших країнах Європи та США. Вони дуже своєрідні:мають відкриватись як валізка та мати достатню  кількість відділень, аби все вмістити. Ліки для їх наповнення шукали, вимінювали, дещо отримали як гуманітарну допомогу  від SPAR International.

«Ці рюкзаки справді корисні. Отримали вже відгуки від медиків на передовій. Кажуть, що з таким можна врятувати не одне життя», – розповідає Тетяна.

Волонтерять тут лікарки та медсестри з «Біхелсі» , бо щоб правильно сформувати аптечку, треба розуміти, що й куди класти та для чого воно.

«Наші дівчата-волонтерки – справжні героїні.  Склад дуже холодний, умов немає. Працюють закутавшись  у куртки. Наша медсестра Сніжана не мала жодного вихідного, усі проводить тут. Дуже пишаємося, що в нас такий колектив», – резюмує Іван Гусак.

За словами Тетяни Репницької, ціль кожного проєкту – працювати адресно, за запитами. Для цього співпрацюють з військовими частинами та військовими адміністраціями. Окремо розпочали ще один проєкт – шиють м’які ноші за натівськими стандартами.

Читайте також: В «Адреналін Сіті» почали виготовляти турнікети

«Якщо ми самі шиємо аптечки, то чому не можемо зробити ноші? Попросили їх у волонтерів з «Ангару», зняли всі мірки і тепер шиємо свої. Дуже раді, бо закрили ще один пункт в наповненні тактичних рюкзаків», – розповідає Тетяна.

Поки що шиють ноші у кількох місцевих ательє, проте планують відкривати своє –  шити різні  речі на потреби війни.

Фото Оксани КАШТАЛЯН