Врятувати пораненого – 50% перемоги, або Для чого ми створили посібник із «Тактичної медицини»

«Рецепти перемоги, або Як підвищити ефективність волонтерства» – таку назву має блог у «Дні»  Віктора Корсака. Він – особистість, відома не тільки на Волині, а й у світі. Бо крім того, що є головою ради директорів VOLWEST GROUP, доктором економічних наук і кандидатом медичних наук, він – і фундатор Музею сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку.

Але з початком війни став разом зі своєю командою і волонтером. І те, що робить ця команда — креативна й активна, викликає захоплення і повагу. Про те, чим зараз займається Віктор Корсак та його однодумці, — в розмові від газети «День».

– Ще до початку війни ви одні з перших на Волині організували навчання з тактичної медицини для всіх охочих. А також вчили і поводитися зі зброєю, оскільки маєте і тир. Відомо, що в день на ці навчання приходило по пів тисячі людей! Ви згадали і своє медичне минуле, позаяк за першою професією є хірургом, тому самі проводили навчання з тактичної медицини. Чи виправдали себе ці зусилля, чи варто давати людям такі знання?

— Наше навчання «Тактична медицина та бойова підготовка», яке ми інтенсивно продовжуємо викладати, має два аспекти:

Перший — ми даємо базові теоретичні знання і практичні навички, що в комплексі є найефективнішою комбінацією, адже людина не лише знає, що потрібно робити, а й уміє це робити. Зрозуміло, що це дуже важливо для наших воїнів, для яких ми викладаємо часто в екстремальних умовах (про це ми розкажемо після перемоги), а також для мирних жителів, адже ймовірність використання набутих навичок, на жаль, сьогодні дуже висока.

Другий — це суттєва психоемоційна розрядка, адже ми найбільше переживаємо про «щось», коли не маємо досить інформації про це «щось». Коли люди отримують цю інформацію, комунікують, обмінюються враженнями, то психологічне напруження знижується. Це дуже добре відчувається, коли наші «курсанти» приходять на навчання збуджені, стривожені, злі, а виходять розслаблені, впевнені у собі і значно добріші.

– Другим напрямком вашої участі в наближенні нашої допомоги стало постачання медичних аптечок на фронт. Розкажіть, з якими труднощами ви зіткнулися під час формування аптечок. Хто, власне, займається у вас цією справою? Які висновки маємо зробити на майбутнє, аби не довелося зі світу по нитці, образно кажучи, збирати потрібні медикаменти і пристосування для надання допомоги?

– Після початку активної фази війни я не дуже розумів, що робити і куди «бігти». Було очевидно, що піти насипати мішки з піском чи розливати коктейлі — це не дуже ефективне використання мого ресурсу та ресурсу менеджменту нашої компанії. Через півтори доби я усвідомив, що потрібно займатися насамперед тим, де ми є професіоналами. І тоді почали приходити ідеї: спочатку про організацію курсу «Тактична медицина та бойова підготовка», адже маємо великий досвід навчання людей (у нас у структурі функціонує «Бізнес-академія практичного менеджменту PMBA»).

Потім ми створили «Центр допомоги тимчасово переміщеним особам». Наш культурно-розважальний центр «Адреналін Сіті» в мирний час займався організацією відпочинку, тож логічно, що цим він і зайнявся на засадах волонтерства під час російської агресії. У нашій корпорації VolWest Group є багато напрямків, і ми для кожного бізнесу придумали певну форму допомоги нашій державі.

Коли через декілька днів до нас надійшла допомога із Європи та світу від SPAR International, де були продукти і певні медичні засоби, перші фури ми просто віддали на обласну військову адміністрацію. Тоді я звернув увагу на суб’єктивність та недостатню ефективність розподілу допомоги, тож вирішив, що з наступними надходженнями будемо працювати самостійно.

Так народилася ідея формувати сухі пайки для ЗСУ, адже коли війська в тилу, то їх з радістю волонтери кормлять варениками та борщем, а коли в окопах чи розвідці — це складно реалізувати. Частину продуктів ми збираємо як гуманітарну допомогу, а частину — докуповуємо. І вже понад 10 000 таких пайків укомплектували й відправили на фронт — цим займаються працівники мереж «Наш Край» та SPAR.

Щодо аптечок, то викладаючи «Тактичну медицину» у військових частинах, я часто бачив ящики з медикаментами, які валялися по закутках, і солдати не знали, що з ними робити. Тому ми швидко замовили за натівським стандартом футляри для аптечок, щоб мати правильний зразок, і налагодили пошиття своїх. Далі попросили у наших партнерів зі SPAR International необхідні для аптечок і тактичних медичних наплічників медичні засоби. Зрозуміло, що їм вдалося відшукати для нас далеко не все. Решту ми докупили й отримали від наших партнерів — волонтерських центрів, які часто не розуміють, що робити з медикаментами, щоб використати їх найефективнішим чином і не відправляти туди, де вони в надлишку.

Отже, нашим ключовим фактором успіху виявилася здатність формувати кінцевий продукт: індивідуальні військові аптечки й тактичні медичні рюкзаки, які у великому дефіциті у нашого війська. І це стало можливим завдяки тому, що в структурі нашої компанії працює мережа клінік сімейної медицини «Біхелсі». Лікарі та медсестри наших клінік у вільний від роботи час з ентузіазмом реалізовують цей проєкт: хтось їздить по волонтерських центрах і підбирає необхідні препарати й медичні засоби, хтось формує індивідуальні військові аптечки, хтось — тактичні рюкзаки.

Щодо висновків, щоб у майбутньому знову «не довелося збирати по нитці медикаменти», то все дуже просто: потрібно усвідомити, що медицина на війні співмірна зі зброєю.

Тобто керівництво держави має зрозуміти, що 50% нашої перемоги — це знищити ворога, а інші 50% — це врятувати життя пораненого. Водночас інвестиції у ці інші 50% — у тисячі разів менші, просто копійчані, порівняно з інвестиціями у зброю. І вони складаються із інвестицій у знання з тактичної медицини та у медичні засоби, необхідні для її забезпечення.

– Щойно побачив світ посібник з тактичної медицини, який вийшов за вашою редакцією. Що спонукало його видати? На який резонанс сподіваєтесь? Хто брав участь у його підготовці?

– Щодо посібника, то ідея виникла, коли я усвідомив надзвичайно низький загальний рівень медичної підготовки наших новобранців. І це логічно, адже що говорити про «мирних жителів», коли нас, лікарів, не вчили тактичної медицини. Якщо про першу медичну допомогу хтось має поняття, то тактична медицина, я так розумію, почала з'являтися у нас після 2014 року.

Тому, ознайомившись із наявною літературою з цього напрямку, я зрозумів, що знання цієї дисципліни і наявність навичок важать надзвичайно багато в бойових умовах і можуть врятувати тисячі життів. Тому ми інтенсивно викладаємо цей курс: уже маємо понад 7000 слухачів, серед яких понад 1000 — солдати, проте це дуже мало. Тому я вирішив створити посібник із тактичної медицини і вкладати його у тактичні медичні рюкзаки, які ми формуємо, роздавати медичним інструкторам та солдатам. Я переконаний, що в такий спосіб ми зможемо підвищити рівень обізнаності наших воїнів із цього предмета, що допоможе рятувати їхні життя й життя їхніх побратимів.

Під час створення цього посібника я використовував матеріали «Стандарту підготовки І-СТ-3», який розроблений Українською військово-медичною академією (науковий керівник — М. І. Бадюк), а також матеріали із книги «Тактична медицина для підрозділів спеціального призначення», яку було створено із досвіду ОЗСП НГУ «Азов» згідно з навчальними і тренувальними протоколами передових армій світу (за редакцією С. Березан, С. Ротчук). Крім того, я спілкувався з багатьма українськими та іноземними санінструкторами, які мають великий бойовий досвід у різних країнах світу.

Щодо «очікуваного резонансу», то єдиний критерій успішності цього видання – врятовані життя наших славних воїнів завдяки знанням, які вони здобули завдяки цьому посібнику. А це – дуже багато, можливо, найбільше, що я зробив у своєму житті.

– Я вже писала у «Дні» про арт-батальйон від Музею сучасного українського мистецтва Корсаків. Творчий марафон триває щодня, без вихідних. І це також величезний внесок у наближення нашої перемоги. Що ще маєте в планах? Бо складається враження, що ви справді ніби перекваліфікувалися у волонтера з допомоги українській армії, вимушено переселеним людям із «гарячих точок». Хоча були і залишаєтесь бізнесменом, управлінцем. Чи не заважає волонтерство основній діяльності? Адже щоб допомагати, потрібно спочатку заробити.

– Щодо планів, то запускаємо проєкт із виробництва кровоспинних турнікетів: маємо бета-версію прототипу, купуємо техніку, набираємо спеціалістів. Дуже хочеться, щоб кожна аптечка була укомплектована не лише джгутом типу Есмарха, а й турнікетом.

Щодо волонтерства та бізнесу. Ще в мирний час я наголошував, що парадигма розвитку нашої компанії передбачає баланс між КСВ – корпоративною соціальною відповідальністю та високою ефективністю бізнесу, тобто одне має підсилювати інше і навпаки.

А ще я переконаний, що дві справи упродовж життя не можна делегувати – це «зачаття» своїх дітей і стартапи.

Щодо другої, то кожен напрямок у волонтерській діяльності – це, фактично, стартап, який нічим за сутністю не відрізняється від формування нового бізнесу.

Тому на початкових стадіях для якісного старту волонтерських проєктів потрібно занурюватися особисто. Зрозуміло, що буквально через тиждень частину функцій починаєш делегувати, а через місяць залишаєш собі лише питання контролю.

Щодо наших бізнесів, то звісно, що все не просто: є такі, які зупинилися, є такі, які більш-менш тримаються. У нас професійний менеджмент, тому я переконаний, що все буде добре.

А ще ми вже маємо ряд нових ідей, чим будемо займатися після перемоги, і основою для цих стартапів, імовірно, стануть напрацювання та досвід, якого ми набули за час волонтерства.

На мою думку, це і є баланс між бізнесом та КСВ.

Наталія МАЛІМОН