Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Свято-Михайлівський храм
Свято-Михайлівський храм

Клуб, церква, конюшня: історія Свято-Михайлівського вишківського храму

13:31 21.11.2019
2263

«Я бачила і знаю, хто давав вказівки та скидав куполи та дзвони з нашого храму. Вони вже покійні, проте ми зберегли розп’яття Ісуса Христа, дзвони, церковне начиння та деякі ікони, – розповідає старожителька-вишківчанка Леся Шелестюк».

«До цього часу мені страшно запитувати у старших людей, що було там, де зараз знаходиться вівтар, – розповідає настоятель Свято-Михайлівської церкви, протоієрей Степан Гайгель.

Православна церква постраждала від совєтської комуністичної влади не менше як інші верстви населення – інтелігенція, населення, військові та представники національних меншин. Храми знищували самі православні християни, які при комуністичній владі швидко перетворювалися в атеїстів та які ж продовжували потайки охрещувати, вінчати своїх дітей і внуків. Лиха доля не оминула й вишківську Свято-Михайлівську церкву.

Історія Вишкова розпочалася кілька століть тому. За документами, які зберігаються у державному архіві Волинської області, у царські часи воно входило до Теремнівської, пізніше – Піддубецької волості. За Польщі село перебувало у Піддубецькій гміні. У 1930 році створили Ківерцівську гміну і Вишків приєднали туди. За радянських часів до 1957 року воно було у складі Ківерцівського району. Потім приєднали до Луцька.

У районі теперішньої вулиці Селищної був храм. При ньому – церковна школа. Під час Брусиловського прориву у роки Першої Світової війни (1916 рік) і церква, і приміщення церковно-приходської школи згоріли.

У 30-ті роки побудували нове приміщення польської школи, проте нову церкву не звели. У селі активно діяв осередок українських націоналістів, тому з дозволу польської влади, яка не хотіла загострювати стосунки з місцевими патріотами, на місці теперішньої церкви звели будинок Просвіти. Старі люди кажуть, що там був і театральний гурток, і хоровий.

У 1939 році, як «прийшли перші совєти», згадують вишківчани, тут відкрили хату-читальню, потім були якісь склади і конюшня. Під час німецької окупації у 1943-му від імені громади Вишкова староста села звернувся до рейхскомісаріату з проханням про відкриття православної церкви. Німецьке командування дозволило проводити служби у храмі. До слова, у роки Другої Світової війни на території України з дозволу німців відкрили понад чотири тисячі православних церков.

«Пишусь Олександра у документах, пам’ять є, а ноги відмовляють. Деколи в окулярах, а деколи без в’яжу шкарпетки дітям та внукам», – пригадує 87-річна Леся Шелестюк, яка після війни ходила у Свято-Михайлівській храм.

Сама родом з-за Бугу, із Влодавського повіту, село Сосновіца. Розповідає, що бачила Ковпака. Він зупинявся біля їхньої хати у Польщі, а тато проводив його «чорним ходом від німців».

У 1947 році мусили втікати з Польщі. Прийшов пан і каже: «юж тікайте, бо вас забиють». Сім тижнів йшли пішки. Спочатку зупинились у Млинівському районі. На Вишків її, 17-річну, забрала рідна тітка. Тоді церква була дерев’яна, чомусь загорілась. Пожежу загасили, а будівлю обклали цеглою.

Коли прийшли «другі совєти» місцеві комуністи сказали, що тут розмістять клуб і бібліотеку. Після війни люди були залякані і не перечили. Леся Йосипівна бачила як скидали куполи і дзвони. Розп’яття Ісуса Христа, ікони, церковне начиння віддали у церкви навколишніх сіл: Милуші і Жидичин. Там, де був вівтар відкрили бібліотеку. В іншому кутку стояла кінобудка. Навпроти – екран. Молодь ходила на танці.

Після розпаду Радянського Союзу, у 1991 році, за документами клуб передали вишківській громаді під церкву. Серед активних учасників відродження церкви була і Леся Шелестюк. Майстрували, мили, фарбували, повернули ікони, дзвони, розп’яття та церковне начиння. Багато хто не вірив, що так швидко відбудують. На Паску відбулося перше Богослужіння. Церква була битком набита людьми.



«У 1991 році закінчив Волинський національний університет, працював і паралельно вчився у духовній семінарії, висвятився на священника. Служив у Свято-Троїцькому Соборі. На Вишкові з різних причин часто змінювались священники. Однією з вагомих причин – відсутність житла. У мене дружина – вишківчанка, тому проблем з цим не було. Сам родом із Закарпаття. Після створення Української православної церкви Київського патріархату не вистачало священнослужителів і владика Серафим попросив прийняти вишківську парафію, щоб зберегти громаду і церкву», – згадує настоятель Свято-Михайлівського храму отець Степан Гайгель.

Пішов. Хоча дуже боявся. Люди прийняли і полюбили. Коли прийшов у церкву, ремонт уже був зроблений. Крім старих ікон, у храмі з'явилися нові. Кілька подарував місцевий художник Руслан Чугай. У 1998 році за кошти парафіян і благодійників розпочав будівництво нового собору. Це справа життя.




За понад чверть віку служіння у Свято-Михайлівській церкві Степан Гайгель знає кожну родину на Вишкові. Активний у громадському житті. Від початку російсько-української війни неодноразово їздив на Схід України до наших військових. У якості волонтера, капелана і, навіть, водія. Капелан волинського управління Національної поліції України.

«Раніше щонеділі було більше людей у храмі, тепер – менше. Не тому, що менше стали вірити в Бога, а тому, що нині у кожному мікрорайоні міста є церква, а то й кілька. Це добре. Господь довірив людям свою Церкву. Її благодать залежить від Христа, але наповненість людьми – від самих християн і духовенства», – переконаний отець Степан.




Софія КАЛЮЖНА

загрузка...
Коментарі
16 грудня
Вчора
14.12.2019
13.12.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин