Що може Музей Корсаків, або Чому Україну треба любити до глибини кишені
-
-
>
-
>
-
>
6592
«Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її до глибини кишені».
Євген Чикаленко, землевласник, агроном, меценат-благодійник, громадський діяч, видавець
Запевняю: про те, що намагатимусь розказати в цьому матеріалі, ви, шановні читачі, ще, напевно, не чули, не знали, а якщо і дізналися з Інтернету чи від земляків-волинян, то не повірили. Як і я не повірила, що в Україні таки з’явилися... Чикаленки-Терещенки. Меценати, служителі мистецтву і людям за рахунок своїх зароблених (не крадених!, не олігархічних!) «кишень». У мільйонних розмірах.
Сама повірила лише тоді, коли глянула цим «чикаленкам» в очі, почула їхню розповідь і побачила одночасно творіння їхніх рук, думки і глибину цієї кишені. Це сталося 2 серпня 2019 року у Луцьку, в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, куди була запрошена подружжям львівсько-нью-йоркського художника Петра Грицика на його персональну виставку художньої фотографії «Рефлексії реальності».
Унікальна виставка зі 100 експонатів, оформлена в унікальному місці на запрошення унікальних господарів. Ось чому розказувати про виставку без історії її виникнення, розповіді про ініціаторів, організаторів та місце дії буде не зрозуміло. Ось чому це лише «Передмова» до наступної розповіді про цю саму виставку та її автора.
ВІКТОР ТА ЛЕСЯ КОРСАКИ
А нині саме вони – герої цієї розповіді. Музей, створений ними, так і називається: «Музей сучасного українського мистецтва Корсаків». Ключове слово в цій назві – «українського». Ми ж наголосимо ще й на «Корсаків», що означає приватний. Розташований на периферії обласного центру – міста Луцьк, Волинської області. В розпорядженні музею на даний час 12 залів площею 5000 кв. м (з перспективою розширення) на території їх же грандіозного за площею та напрямком діяльності розважально-культурного-навчального центру «Адреналін Сіті». Музей відкрито 24 серпня 2018 року. А до цього 5 років існувала тут Галерея сучасного українського мистецтва «Арт-кафедра».
Читайте також: Як Луцьк отримав нову туристичну фішку – музей сучасного українського мистецтва
Музей настільки швидко та сильно ввірвався в мистецьке життя лучан, області і навіть України, став таким відомим та популярним, що його вже називають «візитівкою міста Луцьк». Музей стає відомим світу. Отож, Віктор Іванович Корсак, 1969 року народження, родом з Волині, зі сім’ї відомого журналіста та письменника Івана Корсака. Леся Романівна Корсак, 1969 року народження, родом з Львівщини. Обоє закінчили Тернопільський медичний університет, де і познайомилися, а згодом побралися. Мають двох синів. А Луцьк – місце першої праці як лікарів.
...Шалені 90-і роки. Зарплата хірурга, уже кандидата медичних наук Віктора Івановича – $4. Ростуть двоє синів, будується хата. Віктор вимушений податися у бізнес. Думав: тимчасово. Але в медицину вже не повернувся. Сьогодні він (лиш кілька анкетних даних): кандидат медичних наук, доктор економічних наук, підприємець, голова Ради директорів VolWest Group, в яку входить 20 компаній, організатор і меценат приватного Музею сучасного мистецтва, генератор ідей і просто хороша, порядна, демократична людина, а чи не найголовніше, як на мене, лауреат премії ім. Євгена Чикаленка, отриманої за меценатство.
Давно переймаюся ідеєю-фікс «знайти серед нинішніх багатіїв сучасного Чикаленка. І: «О, Еврика!» Знайшла! Їх двоє, що є одним цілим. Ця премія належить і його половині – дружині Лесі Романівні, яка до минулого року продовжувала працювати лікарем. І ось лише рік у неї нова посада: керуюча партнерка Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК).
Важлива інформація Віктора Івановича, яку він надав тижневику «Nova Gazeta» (Нью-Йорк) щодо розуміння його бізнесової політики і практики:
«В мене немає бізнесів, які мають олігархи. Але ми пробуємо себе в різнопрофільних бізнесах, це – правда: вийшло – працюємо, не вийшло – закриваємо... Одне з моїх «золотих правил» (і це – одна з моїх життєвих цінностей) – бути першим у світі бізнесу... Я стараюся скрізь робити так, щоб бути першим, бо це значно легше. Ми відкрили перший супермаркет у Луцьку. Першу дистрибуцію. Перший розважальний центр. Перший сучасний кінотеатр. Перший незалежний тижневик. Першу недержавну галерею сучасного мистецтва національного рівня. Перший музей технічного прогресу».
***
Інтерв’ю з пані Лесею в День відкриття виставки художника і фотографа Петра Грицика, її виступи на цій презентації та в програмі місцевого телебачення, розповіді друзів, співробітників Корсаків, дають можливість розповісти про ще одне мікроукраїнське диво, що виникло і продовжує розвиватися на Волині, в Луцьку. І лише штрихами – як виникла ідея створення музею і чого досягли за 6 років. Відтоді, коли придбали першу картину відомого художника, лучанина Миколи Кумановського – з циклу «На водах».
ГЕНЕЗА МУЗЕЮ: ВИПАДКОВІСТЬ ЯК ЗАКОНОМІРНІСТЬ
Пані Леся, дохідливо розповідаючи про їхнє з чоловіком захоплення, любить вживати модне слово «генеза» (виникнення, утворення, розвиток) стосовно мистецтва... Ми вживаємо його стосовно музею. Так ось: довгенько висіла згадана картина в кабінеті Віктора Івановича, якою певний час любувався він сам. Допоки не заїхав у гості з далеких країв ексоднокласник, якому вона теж сподобалася. Довелося їхати до художника – придбати щось подібне.
Микола Кумановський показав усе, що мав (24 картини). Одразу розкусивши естетичний апетит відвідувачів, сказав: «Беріть усі, а гроші колись віддаси». Так з’явилася у Корсаків перша збірка, яка якось, ніби ненароком, почала притягувати інші...
Читайте також: «Сильний той, хто може впавши – піднятись», – волинський бізнесмен Віктор Корсак. ІНТЕРВ’Ю
Насправді «ненароком» – неправда. Бо це подружжя, коли вже з’явилися гроші, багато подорожувало Європою, Америкою. І скрізь відвідували музеї мистецтв, зокрема, живопису. Купували мистецькі книги. Накопичували в собі знання світових досягнень у галузі свого захоплення. Жалкували, що у нас довгий час процвітав лише метод соціалістичного реалізму в мистецтві та літературі. В той час, коли у світі таке мистецьке різнобарв’я.
Їм жаль було нашу молодь, яка цього всього не бачить. Якийсь там ген у кожному з цієї пари формував поступово ідею «ділитися з народом». А вдома потроху накопичувалися нові придбані картини. А коли вже в кабінетах не поміщалися, то Віктор Іванович запропонував... відкрити галерею. Пані Леся злякалася: «Ми ж не мистецтвознавці, ми не розуміємося на цьому». «Та нічого, – запевнив від природи першовідкривач, для якого на той час уже не існувало поняття «перепона» (в бізнесі, житті, науці), – А ми зберемо команду однодумців, і вони нам допоможуть».
І першою, до кого звернулися, була директорка Луцького художнього музею Зоя Михайлівна Навроцька. В команду ввійшли ще кілька художників та мистецтвознавців. А Зоя Михайлівна до сьогодні – перший помічник, радник, модератор, учителька. Учителька, яка пишається своїми дорослими учнями. Тому що обох Корсаків можна уже зараз по праву назвати фаховимии спеціалістами-мистецтвознавцями.
Отож, ідея з’явилася десь 6 років тому, а 23 квітня 2014 року відкрили перший зал-галерею площею 400 кв. м. Це – експозиції волинських художників та «хрещеного батька» галереї, лунчанина Миколи Кумановського. Поступово поповнювалася колекція, відкривалися нові зали...
ADRENALIN CITY ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ДЛЯ МУЗЕЮ
А де ж брати ті зали? Та ще один за одним? Тож, йдеться про можливості Віктора Корсака – людини грандіозного ділового та творчого розмаху і широкої душі. Коли став підприємцем широкого профілю, мав у власності ще й величезний за площею завод «Шкіркартон», що на периферії міста. З часом завод втратив свій «ВВП», і треба було щось робити з приміщеннями. І з’явилася ідея: обладнати розважально-навчально-культурний центр для містян. Молодих і дорослих. Ідея – дія – результат. І в 2009 році з’явився Центр із назвою «Адреналін» (правда, вивіска латинкою величезними срібними літерами «ADRENALIN CITY» звучить уже по-європейському).
Сюди не заростають протягом 10 років народні стежини. З кожним роком розширюється потік відвідувачів. Популярність зростає. Чого тут тільки нема: боулінг, більярд, кіно-театр (3 зали), ресторани, караоке, спортивні різноманітні майданчики (тенісні корти та футбольні поля), зали для настільних ігор (навіть для людей з обмеженими можливостями), навчальні та конференцзали, «Арт-кафе», картинг, батути, лабіринти, бібліотека, гірки та смуга перешкод для дітей.
Читайте також: «Отримую задоволення від того, що люди навколо мене розвиваються», – волинський бізнесмен Віктор Корсак. ІНТЕРВ’Ю
Закордонні знавці, що оглядали цей нетиповий для України центр, стверджують: за технологією та новаціями він ідентичний закордонним, а ось за сутністю – український! Але це – окрема тема, що може зацікавити спеціалістів культурно-розважальної індустрії. А для нас з вами він цікавий тим, що тут після 5 років роботи галереї на її базі був відкритий 24 серпня 2018 року Перший в Україні приватний Музей сучасного українського мистецтва Корсаків.
Ось де море відкриттів! За рік встигли зробити так багато всього, здобули таку популярність, що цей Музей, як уже згадувалось, називають «візитівкою Луцька».
Відкриття Музею стало потребою часу та запиту митців. І команда сформованих на той час фахівців поїхала по Вкраїні милій пізнавати найкращих художників і збирати (купувати) їхні найкращі твори. Наголошую: звичайно, за кошти Віктора Івановича.
На момент відкриття налічувалося понад тисячу експонатів. В перший каталог ввійшли 108 прізвищ художників. Готується наступний, де прізвищ буде значно більше. А на сьогодні придбано та вистав лено: львівський модернізм 1930-1960-х років, одеський нонконформізм 1970-1990-х, трансавангард і неомодернізм Тернополя, Івано-Франківська та Львова 1980-1990-х, альтернативні об’єднання Києва 1960-1990-х, герметичні кола Львова, Луцька та Ужгорода 1970-х років. Перспективи величезні.
ЩО МОЖЕ І ЗДІЙСНЮЄ МУЗЕЙ?
Свята справа – дві величезні зали постійних експозицій (живопис, графіка, скульптура, інсталяції). Окремо – меморіально-художній музей уже покійного Миколи Кумановського – «хрещеного батька» галереї Корсаків.
Зала змінної галереї оновлюється щомісячно. Черга запитів на місячні виставки ве- личезна. А на персональні та групові – запис уже на 2021 рік. Але робота кипить у Музеї постійно. Багато масових заходів (по-модному – івентів), культурологічних програм та проєктів. Серед них – дуже поширені нині в Україні різноманітні фестивалі, для чого використовується вся територія «Адреналін Сіті» і навіть його довкілля. Як наприклад, фестиваль урбаністичного мистецтва («ПоліхромА»), який провели вже двічі, започаткувавши його, коли функціонувала лише галерея!
Креативність зашкалює: чи десь знайдете такий «івент», як «Ніч у музеї»? (Екскурсія по Музею з ліхтариками). Або майстер-класи майже для 200 (!) людей, які прибули одночасно. «Віденський бал»? Відомий івент. Але тут, на околиці міста?
У серпні (19-25), уже після моїх відвідин, відбувся Міжнародний фестиваль різьблення по дереву (Korsak Carving Festival). Запрошено понад 20 митців з України, Білорусі, Європи. Їм забезпечили гостинність, матеріал, бензопили, а вони свої виконані тут роботи залишили в подарунок місту. «Буде невеличкий парк скульптур», – гонорово сповістила пані Леся ще тоді, анонсуючи фестиваль.
Вдалося коротко поспілкуватися із співробітницею Музею Валентиною Королюк, яка на той час відповідала за організацію при Музеї «Академії сучасного мистецтва Корсаків», а пізніше мала її очолити. Це – школа мистецької освіти для 4-х категорій лучан (а можна, при бажанні, з інших районів): 1) для дорослих, 2) для дітей, 3) для сформованих художників, 4) для абітурієнтів. І відкрилася вона теж у серпні – 20 числа.
Ось такий активний, рясний на події тут серпень, який у всьому світі називається «мертвим сезоном» через відпускний період. Тільки не у Корсаків. І все це та багато чого іншого підпорядковано їхній програмній меті:
«Щоб приходили люди і проводили тут інтелектуальне дозвілля, навчалися, відпочивали і розвивалися духовно, адже кожна людина потребує духовного розвитку» (з інтерв’ю Лесі Корсак Луцькому телебаченню).
ЩО ОЗНАЧАЄ «УКРАЇНСЬКЕ» МИСТЕЦТВО У НАЗВІ МУЗЕЮ КОРСАКІВ
Господарі пояснюють це так: у їхній приватній колекції твори лише українців, і пріоритет популяризації (участі у виставках, проєктах) належить українським митцям. Або ж у парі з іншими художниками Європи, які споріднені духом. Це має підкреслити також, що «Наші митці, за словами Лесі Романівни, йдуть в ногу зі світом, відчуваючи поклик часу, і ведуть за собою націю». І назвала приклад спільної виставки
«Діалог світла з кольором», в якій вступили у своєрідний філософський діалог відомий київський художник Олександр Дубовик та не менш відомий художник із Таллінна Іво Лілль. Це – один з перших прикладів. Уже є домовленості з художниками з Польщі, Прибалтики. Але обов’язково братиме участь у парі з одним із них український митець.
«Бо ми вважаємо, – продовжує пані Леся своє пояснення, – щоб нам вийти на світовий мистецький ринок, світ має розуміти сучасне українське мистецтво. А для цього треба говорити мовою, зрозумілою світу. Ми мусимо йти в ногу з часом, не забуваючи свою минувшину, переосмислюючи її, вкладаючи ті знаки в сучасне мистецтво, які були закладені минулими поколіннями, але користуватись новою виражальною мовою і доносити це до своїх людей та людей світу».
Здається, пояснення зрозуміле. Лише кожному з нас, хто прагне духовного розвитку, варто усвідомити це і вміти розпізнавати цю нову виражальну мову. Корсаки допомагають таким бажаючим.
В їх планах – показати Україні також досягнення українських художників закордоння. Наприклад, уже співпрацюють із художниками: Еммою Андієвською (Німеччина, Мюнхен), Лідією Боднар-Балагутрак (США, Х’юстон), Петром Грициком (США, Нью-Йорк).
І навпаки. Є попередня домовленість з Українським музеєм та Українським інститутом у Нью-Йорку про можливість організації тут їхніх виставок. Щасти!
СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО: ВИЗНАЧЕННЯ КОРСАКІВ
Нічого гріха таїти: багато з пересічних «споживачів» саме сучасного мистецтва, навіть найвідоміших його представників-класиків, таких, як Далі в живописі чи Архипенко в скульптурі, пов’язують інколи з чимось малозрозумілим. Не кажучи вже про авангардного Енді Воргола (Андрія Варголу) – нащадка русинів з передмістя Піттсбурга, а пізніше – нью-йорківця. Тим більше незрозумілі якісь дивні побутові предмети, інстальовані в Музеях сучасного мистецтва і тому названі «сучасними».
Віктор Корсак має своє, суб’єктивне пояснення цієї категорії, з яким дуже легко погодитися, бо ясно і зрозуміло: «Сучасне мистецтво – це мистецтво, яке твориться сучасниками, для сучасників і вирішує сучасні проблеми».
У них і своє, скореговане трішки визначення Музею. Якщо класичне: «Музей – це заклад культури, який зберігає, вивчає і популяризує духовні і матеріальні надбання нації». То вони вважають, що створили свій Музей як новітню інституцію, що змінює минуле, рефлектує теперішнє та творить майбутнє, що сприяє розвитку духовності нації та пропагує українське мистецтво у світі.
Що це означає? Для прикладу: повертають нації (народу) імена художників, яких призабули або замовчували, або які виїхали за кордон, і про них не знали чи забули. Як наприклад, імена учнів «Підпільної академії професора Львівської академії мистецтв Карла Звіринського» (анонсую розповідь про них, виставку одного з них, Петра Грицика, та однойменний альбом, виданий Музеєм, що отримав Гран-прі на цьогорічному (2019) Форумі видавців у Львові у номінації «Найкраща наукова книга»). Або ж повернення історії України українців, імена яких зухвало присвоїла Росія.
Як, наприклад, ім’я всесвітньовідомого скульптора українця Олександра Архипенка, який народився, мешкав та навчався у Києві до 19 років життя, лише певний час жив у Росії, потім – Париж, а закінчив життєвий шлях у США. Корсаки пишаються тим, що серед експонатів є його скульптура з дерева «Оголена», і є привід розказувати його історію, а глядачам оглядати, скільки душа бажає (незважаючи на спеціальну охорону). Можна тільки здогадуватися, чого вартує такий експонат його господарям!
Читайте також: Портрет мільйонера без рами. Інтерв’ю з Віктором Корсаком для американської газети
Корсаки вважають, що працюють на Майбутність ще й тим, що систематично, вже понад два роки, співпрацюють з молодими художниками, надаючи простір «Арт-кафе» через кожні два тижні для виставок новому художникові-початківцю (проєкт «Крок на шляху до мистецтва»). Їх коментують, дають оцінку і глядачі, і спеціалісти-куратори Музею рівня Зої Навроцької – директорки художнього музею Луцька. Це – своєрідна мистецька «кухня». Адже митець постійно потребує глядача, його оцінки.
Щодо впливу на відвідувачів. Вони з радістю помічають зміни в настроях, у ставленні відвідувачів навіть «Адреналіну», які заглядають у виставкові зали Музею, приходять на відкриття івентів. Приходять погортати книги з Бібліотеки мистецтв, затишно влаштувавшись на «пуфиках». А інколи під заставу беруть книги додому. Не кажучи про презентації виставок. Бо сама була свідком велелюдності на відкритті однієї з них – уже згаданої виставки Петра Грицика 2 серпня цього року.
І щодо Майбутності, то пані Леся каже, що вже за цих 6 років (5 років діяльності галереї та 1 рік – Музею) сам Луцьк змінився. Помітна зацікавленість гостей міста. А скоро запрацює проєкт Віктора Корсака «Три музеї». Він закінчує розробляти для туристів маршрут вихідних днів: «Музей Волинської ікони» (XI ст.) + Художній музей Луцька + Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК)! Отож, якщо це справжнє, якщо робиться від душі, для людей, а не з власної вигоди, то стає святою справою. Тобто – успішною.
Зацікавленим у просторових можливостях Музею уже зараз пропоную, бодай, оглядово «пройтися» Музеєм, набравши в YouTube: «Відкриття виставки «Герметичне коло Карла Зві- ринського» в Луцьку. А подробиці щоденного життя – на сайті www.msumk.com.
Читайте також: Музею сучасного українського мистецтва Корсаків – рік
P.S
І останнє – асоціативне, емоційне. «По секрету» для українського люду, а насамперед, – для новообраних президента та парламентарів України: уявляєте, в які терміни та якою б відбудованою стала наша Батьківщина (приклад квітучого «Адреналін Сіті» на місці розвалу), якби прем’єр-міністром був призначений Віктор Іванович Корсак? Людина масштабу Чикаленка зі всього світу збирає наші надбання культури в Україну, а в Києві мають намір продавати світу нашу ЗЕМЛЮ та стратегічні об’єкти!
Лідія Корсун, Нью-Йорк, спеціально для «Час і Події»
(Далі буде)
Читайте також:
- Як змінився Луцьк за останні 20 років. БЛОГ
- «Створюй продукт унікальним або дешевим»: 10 порад для стартаперів від відомого волинського бізнесмена
- «Ми за дифузію мистецтва», — Віктор Корсак
- Найкращий конференц-сервіс: «Адреналін Сіті» пропонує унікальний простір для ділової комунікації
- Літературну премію імені Івана Корсака отримав письменник з Одещини
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
