Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Секрети луцької анімації від Леоніда Тивонюка: як створити власний мультик та що слід показувати дітям

16:10 01.10.2015
2002

Лучанин Леонід Тивонюк – особистість неординарна. Він працює актором у Волинському академічному обласному театрі ляльок, а останніми роками не мислить свого життя без анімації.

За кілька місяців разом із однодумцями Леонід створив творчу студію «Imago», провів декілька майстер-класів з виготовлення спрощеної анімаційної ляльки та організував вечірні перегляди кращих світових мультфільмів. На цьому актор та аніматор не зупиняється. Його мета – не лише популяризація якісних анімаційних стрічок у Луцьку, а й створення повноцінної студії, яка зможе знімати хоча б один мультфільм на рік.

Район.Луцьк вирішив з’ясувати, чи важко бути мультиплікатором, вигадувати нових героїв для наймолодших глядачів і яку сучасну анімацію варто дивитися.

Як створювалася ваша студія?

– Взагалі я займаюся відео вже давно, мабуть, 8 років. Я знімав короткометражні фільми, брав з ними участь у різних фестивалях. І одного разу я створив анімаційний фільм. І з того воно пішло. Наразі, ми маємо, скоріше, як праобраз студії, вона більше схожа на гурток. Придумав то все я. Маю я таке давнє захоплення – анімація. Зараз формується кістяк команди: є друзі, є композитор, художники, люди, які хочуть робити ляльки, є знайомі, які хочуть допомагати. І ми об’єднуємо зусилля.

Чому «Imago»? Що означає це слово?

– Це остання стадія розвитку личинки у метеликів. Я вважаю, що людство зараз знаходиться на такому шляху, коли має зрозуміти, що все фізичне, яке нас оточує, не є кінцевим етапом розвитку. Є дуже багато прихованого від нашого ока, від нашого розуміння.

Якщо проаналізувати ситуацію з українською анімацією, то розумієш, що з нею у нас все доволі сумно …

– Так, але вона є! Справа у тому, що немає належної підтримки. Я спілкуюся з людьми, які створюють українські мультики. Наприклад, Сашко Даниленко та Степан Коваль, які приїздили до нас на фестиваль «Art Territory». Вони роблять якісну анімацію, але про неї мало знає широкий загал. До речі, Степан Коваль знімав кліп «Щедрик» для групи «Воплі Відоплясова». Тобто талановиті українські аніматори є, але, як завжди, проблема не з професіоналами, а з фінансуванням.

Це означає, що державної підтримки як такої зовсім не існує?

– Є державні замовлення, але їх дуже мало. Розумієте, коли знімається велика кількість фільмів, то серед них трапляється один-два геніальних. І всі будуть дивитися саме ось ті два-три і казати: «Оце ж ми молодці!» Натомість в Україні знімають пару анімаційних фільмів у рік. Є гарний, наприклад, анімаційний серіал «Моя країна – Україна», але його чомусь не хочуть купувати вітчизняні телеканали, немає жодної промоції.

Ми звиклу, що анімація – це щось дитяче. Чи погоджуєтеся ви з цією тезою?

– Це все відносно. Треба розуміти, що і кому ти хочеш сказати. Мультики – це не лише для найменших. Дорослі – це ті самі діти, але вони в силу свого віку нажили багато комплексів, які, до речі, всі з дитинства. На це також потрібно зважати, коли створюєш мультфільм. Говорити потрібно і з дітьми, і з дорослими, але це повинна бути якась розумна розмова, змістовна.

Яку анімацію особисто ви вважаєте ідеальною чи близькою до ідеалу?

– Мені подобається французька анімація. Ці роботи дуже глибокі. Наприклад, повнометражка «Механіка серця» – це приклад надзвичайно вдалого поєднання таланту художника, режисера і сценариста.

А чи не вважаєте ви, що така анімація не для всіх, вона специфічна і не завжди зрозуміла?

– Ви натякаєте на те, що сьогодні всі полюбляють «міньйонів»? Так, є таке. Мій похресник Орест також марить анімацією і ми з ним періодично спілкуємося на цю тему. Він навіть сам знімає щось на мобільний телефон. І я йому часто кажу: «От ти будеш створювати мультик. Тобі варто завжди задавати собі такі запитання: про що він буде, для кого ти його робиш і що саме ти хочеш сказати глядачам?» Звичайно, ми з ним переходимо до конкретних прикладів, аналізуємо вже існуючі мультики, знаходимо там мораль, головну думку. Так от, коли ми поверталися з перегляду «Посіпак», то довго мовчали, не було, що обговорювати… Це все класно, круто, весело, але тільки про що це? Що хотів сказати автор? Де ідея?

Чому тоді глядач свідомо обирає продукт менш якісний за своїм змістом, задумом?

– Це наша загальнолюдська проблема. Я вважаю, що людство знаходиться у стані рабства, нами маніпулюють. А такі мультики допомагають це робити. Вони в першу чергу впливають на первинні відчуття, навіть на інстинкти, наприклад, такі як страх чи задоволення. На жаль, тут немає духовної та моральної складової.

А як ви ставитеся до радянської анімації? Багато хто її вважає надзвичайно якісною, мало не еталонною...

– Все дуже відносно, як я вже казав. Що справді було надзвичайно хорошим у радянських мультиках – це ідеї та їх виконання. З цим тоді точно не було проблем. Ми дивимося мультфільм і у нас не виникає запитання про що це, ми відразу розуміємо, що ця стрічка про дружбу, а ця про працелюбність. От тільки про що був «Їжачок у тумані» й досі всі гадають… :)

Що ви порадите батькам показувати своїм дітям?

– Думаю, мультиків не має бути надто багато. Потрібно більше самим займатися своїми дітьми, не замінювати виховання та спілкування між, наприклад, мамою та дитиною анімацією. Адже телевізор та інтернет впливає на дитячу свідомість і в результаті формує загальну картинку її світу.

Як пояснити той феномен, коли одні мультики діти підхоплюють і від них фанатіють, а інші залишаються непоміченими?

– Все просто: коли автор розмовляє з дітками однією мовою, то на його роботу чекає успіх серед маленьких глядачів. Але тут також виникає багато запитань. Наприклад, чому наших дітей вчить такий популярний мультфільм як «Маша і ведмідь». Ми сьогодні навколо бачимо вже десятки таких маленьких дівчаток, вередливих «маш», які вимагають від оточуючих виконувати їхні забаганки, копіюючи повністю модель поведінки улюбленої героїні. Тому створюючи якийсь продукт, варто завжди пам’ятати про наслідки, про відповідальність перед аудиторією за ті думки, які ти їй несеш.

Де чи у чому ви черпаєте натхнення? Адже для створення мультфільмів потрібні неординарні ідеї…

– Я люблю побути на самоті, коли ще немає ні ідеї, ні теми, коли ще не зрозуміло що і як робити. Я шукаю відповіді на поставлені запитання десь у собі. Вони з часом самі приходять і все складається у єдину картину. Але не варто на цьому зациклюватися. Я переконаний, що справді цікаві та геніальні ідеї живуть десь у нашій підсвідомості, за межами реальності.

Що необхідно вашій студії, щоб розпочати повноцінну роботу?

– Багато всього: комп’ютери, освітлення, планшети, дуже потрібне приміщення. Оскільки ми хочемо займатися ляльковою анімацією, то ми власними руками виготовляємо наших героїв, що також потребує певних ресурсів.

Як це все відбувається? Створення мультфільму, напевно, дуже кропітка робота?

– Спочатку малюємо ескіз, далі робимо металічний скелет майбутньої ляльки з рухливими частинами тіла. Потім виготовляємо одяг, обличчя, очі, носик – все як у людей. Розмір ляльки 25 сантиметрів. Після того, як лялька готова робляться фото, які монтуються у спеціальній програмі.

У вас є окремі майстри з виготовлення ваших героїв?

– Так, це я :) Я вчився десь півтора роки, переш ніж створив першу ляльку. Я зрозумів, що мені потрібна допомога, адже самому важко реалізувати анімацію на багато персонажів. Тому і вирішив, що необхідно шукати однодумців.

А чи кожен може стати аніматором? Якими рисами характеру потрібно володіти?

– Є таке золоте правило серед аніматорів – це «залізна дупа». Тобто треба мати стальні нерви і бути посидючим, а також дуже відданим справі. Адже анімація – це не те заняття, яке ти сьогодні полюбив, завтра щось намалював і все – є результат. Якщо хочеш зробити щось достойне, то ти сидиш працюєш, працюєш, працюєш… До прикладу, серйозна студія створює лише 5 секунд анімації у день.

Яке майбутнє в української анімації?

– Я вірю у те, що вона відродиться і відбудеться, буде працювати гарно і потужно, але їй потрібна підтримка, як влади, так і людей. Адже мультфільми дивляться наші дітки, а це майбутнє. Тому потрібно вже сьогодні замислитися над тим, які і чиї істини ми вкладаємо їм у голови.

Розмовляла про мультики Ірина НОВОСАД

Коментарі
22 вересня
Вчора
20.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин