Люди і історії. Про кого ви найчастіше читали в 2021

За 2021 рік команда Район.Луцьк встигла поспілкуватися з великою кількістю неймовірних людей, які стали героями опублікованих на сайті історій. Серед них були ті, хто полюбився і зацікавив читачів найбільше: свідчення цьому – кількість переглядів на кожному з матеріалів. Оскільки наприкінці кожного року прийнято робити підсумки, ми теж створили підбірку з 12 статей, які зібрали найбільше переглядів за 12 місяців. Тож пригадаймо, яким був 2021 рік через призму людських історій.

Релігійна спільнота, кладовище та Ісламський центр: як кримські татари стали частиною Луцька

Після окупації Криму до Луцька переїхало п’ять родин кримських татар. Тоді вони вірили, що переїзд – тимчасове рішення, проте вже сьомий рік не можуть повернутися на півострів.

З того часу почався активний розвиток мусульманської громади в обласному центрі Волині. Поштовхом для цього стала потреба у реалізації своїх релігійних потреб представників кримськотатарського народу. На той період у місті не було, ані кладовища для поховання за ісламським обрядом, ані мечеті для задоволення молитовних потреб.

У Луцьку проживають представники та представниці різних національностей, які об’єднуються в одну мусульманську спільноту. Це казанські татари, узбеки, азербайджанці та чеченці.

Релігійну громаду взявся організувати кримський татарин Сервер Зейнідінов, коли зрозумів, що так швидко, як хотілося б, повернутися до Криму не вдасться, а релігійні потреби нікуди не зникають.

Весна буде пізньою. «Околопоет» Ніколассон впускає у своє життя

Він виріс у Луцьку, пізнає Київ, пише на ходу, дозволяє собі вірші про любов лише тоді, коли не може стриматись, і називає природу своєю музою. 

«Сонне місто, опівнічні станції, дотики, видихи, грози, молодість...» Ці рядки я читала три роки тому з екрана побитого телефона, поспішаючи вдосвіта на автобус, щоб їхати навчання – й думала, що хотіла б познайомитись із автором.

За три роки наше знайомство відбулось – також через телефон. У інші часи ми б, напевно, зустрілись і провели кілька годин за розмовою й фотографуванням, як зазвичай роблять журналісти та їхні герої.

Але часи зараз незвичні, тож своє життя Саша – так його називають рідні, або ж Нік – це ім’я для друзів, – відкривав через повідомлення в месенджері. Ця розмова тривала годинами, днями.

Ніколассон – поет, що поєднав у собі протилежності й відкинув банальності. Він живе в Києві, але  мріє повернутись у Луцьк, щоб згадати дитинство і юність. А ще – не читає чужих віршів.

«Бешкет – це наша фішка». Як діти в Луцьку вчаться бути розкутими завдяки театру

У луцькій дитячій театральній студії «Бешкетники» діти вчаться пізнавати себе і спілкуватися з іншими. Керівник студії Вадим Хаїнський каже, що головне –– розвинути навички, необхідні людям у сучасному світі.

Ми поспілкувалися з Вадимом та побували на одній із репетицій «Бешкетників». 

«Бешкетники» збираються на репетиції в Палаці культури, як правило, ввечері. Діти приходять після уроків, тренувань, інших гуртків, та попри це мають багато снаги до підготовки постановок.Здебільшого у студії ставлять казки. Наприклад, того дня, коли ми спілкуємось, триває репетиція за мотивами казки «Кобиляча голова».

Закохатись боковим поглядом. Художниця Олена Бурдаш про творчість, пошуки себе і львівських хіпі

Парижанка, циганка, чудо, інопланетянка, рудоволоса фея. Так у різні часи називали Олену Бурдаш, екстравагантну волинську художницю та поетку. Півстоліття тому вона випадково відкрила для себе мистецтво, почала малювати, а потім потрапила до Львова – тогочасного всесоюзного центру хіпі та неформального мистецького життя. Художниця згадує, як у її житті з’явився живопис, яким був Львів її юності та розповідає, чим теперішнє її життя відрізняється від тогочасного.

«Гармидер» під час карантину: театр як шанс виговоритись

Що спільного між карантином і малими містами? Відсутність громадського транспорту? Не вгадали, транспорт у Луцьку є. Моя версія — закритість. Маски приростають до наших облич, і вже підростає покоління дітей, яке знає, що без масок — тільки свої. Іноді закритість карантину і закритість маленьких міст накладаються.  Режисерка луцького живого театру «Гармидер» Руслана Порицька розповіла, як їм твориться в таких реаліях.

Synchrodogs: тандем фотомитців, що змушує думати про природу

Роман Новен та Тетяна Щеглова — тандем фотографів під назвою Synchrodogs. Вони фотографують на замовлення світових брендів на кшталт Burberry, Lady Gaga, Kenzo, Swarovski, Shiseido і співпрацюють зі всесвітньо відомими виданнями: New York magazine, Vogue, Purple, Wall Street Journal, Esquire тощо. Головний посил у світлинах Synchrodogs — що до природи треба ставитися дбайливо. Розповідаємо, як митці стосуються Луцька, як організовують свою роботу та навіщо на виставці в луцькій галереї мистецтв їхні роботи розглядали через лупу. 

«Потреба у славі та оплесках викликає залежність. Не люблю залежностей!» – волинська художниця Наталка Градиська

Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Шевченка після перерви, спричиненої  пандемією  COVID-19, відновив у репертуарі драму режисерки Світлани Органісти «Лесина містерія».  Цю масштабну виставу дали востаннє у цьому театральному сезоні. Костюми для постановки за творами  Лесі Українки створили «з нуля» – і це впадало в око навіть не дуже «підготовленому» глядачеві. Розкішне розмаїття та характерність вбрання акторів вражали від першого ряду до «галерки». Саме цей факт і став поштовхом до інтерв’ю з Наталкою Градиською, художницею костюмів до «Лесиної містерії».

Щоб до лучан доходило класне кіно. Як «Ангар Cinema» показує інтелектуальні фільми

Майже пів року в мистецькому просторі «ГаРмИдЕр ангар-stage» лучанам показують легальне артхаусне (або ж інтелектуальне) кіно, яке не можна побачити в кінотеатрах. Майже пів року тому у Луцьку запрацював кіноклуб «Ангар Cinema», де регулярно відбуваються безкоштовні кінопокази, вже гостювали два кінофестивалі і скоро відбудеться ексклюзивний показ фільму «Вусатий фанк».

Ми поспілкували з людьми, які заснували клуб і стали амбасадорами якісного кіно в Луцьку.

«НУШ – це мотивація для всіх»: директорка Луцької ЗОШ №19 про освітню реформу

Журналістка Район.Луцьк відвідала ЗОШ№19 та поговорила  із директоркою Масиник Анжелою Віталіївною. Жінка працює уже п’ятий рік і за цей час школа стала більш впізнаваною і про неї дізналися лучани. 

Як і всі школи в Україні ЗОШ№19 уже підпорядкована новій освітній реформі. Нам стало цікаво, як вона працює на практиці та які результати дає. Нова українська школа запроваджена з 2017 року, тобто вже діти пішли до четвертого класу.

«Наша дитина буде рости тут». Історії ромських родин із Луцька та Запоріжжя

Ромська сім'я з Луцька складається з матері та трьох доньок. Всі вони заради безпеки побажали лишитися анонімними, тож назвемо їх Олена, Євгенія, Вікторія та Марина. Поки дівчата займаються своїми справами десь у місті, ми розмовляємо з мамою в їхньому будинку в одному з приватних секторів Луцька. Олена розповіла, що, коли народила доньок, і так не надто доброзичливе ставлення сусідів перетворилося на майже вороже.

Олена народилася і виросла у сім'ї рома та українки. Вони не жили за ромськими традиціями та й зовнішньо дівчина не надто вирізнялася серед однолітків, то ж їй не довелося зустрітися з поняттям дискримінація. Аж поки вона не вийшла заміж за рома. Після одруження у світі ніби щось зламалося. Люди почали уникати її у громадському транспорті та на ринку. Більшість знайомих різко обірвали спілкування та ніколи більше не переступали поріг її дому.

Чути поглядом та бачити на дотик: як живуть батьки дівчат із порушеннями слуху та зору

Олександр та Валентина Мельник з Луцька познайомилися ще під час навчання в спецшколі для людей з порушеннями зору у Львові. Вони були з різних класів, тому тоді ніяких стосунків не зав'язалося. Проте, коли за кілька років вони обоє опинилися в Луцьку (Олександр вступив до університету, а Валентина жила у батьків та працювала), між ними виникла симпатія. 

Одружилися вони за три роки, тому що жінка поїхала навчатися на медсестру та масажистку в Генічеськ і лише інколи навідувалася додому. Як тільки вона склала всі заліки і повернулася до Луцька назовсім, Олександр зробив їй пропозицію. Валентина після одруження почала робити масажі знайомим удома. Олександр тоді працював у реабілітаційному центрі Українського товариства сліпих оператором комп'ютерного набору, хоча й мав освіту психолога. 

У Валентини – глаукома. Через великий тиск в очних яблуках, який поступово починав впливати на головний мозок, їх видалили і замінили очними протезами. Олександр має катаракту і бачить лише на 1%. Коли жінка завагітніла, вони відразу готувалися до того, що й у дитини будуть проблеми з зором. Лікарі теж про це попереджали та пропонували зробити відповідні тести, але подружжя вирішило, що у цьому нема потреби.

 «Ймовірність була 70-80%. Ми були готові до того. Була надія, звичайно ж, а що як минеться, але ми знали, що таке може бути. Тобто нам це не було як сніг на голову. Навіть якщо народжується здорова дитина зі здоровими очима, то в старшому віці все одно щось вилазить», – розповідає Олександр. 

Прогнози щодо дитини справдилися: Юля успадкувала від батька катаракту. Ще в пологовому мутний кришталик помітила бабуся, а згодом діагноз підтвердили лікарі. Але батьки навіть зраділи, що це катаракта, а не глаукома. Протягом першого року життя дитині зробили операцію на обидва ока, яка зберегла їй близько 6% зору. 

Громада компостує: у Боратині та ближніх селах борються зі спалюванням листя

З 2019 року у Боратинській громаді, що в Луцькому районі, впроваджують проєкт з компостування. Тепер же компостери стоять у школах, декотрих садочках та в обійстях місцевих мешканців.

Журналісти Район.Луцьк дізналися про те, як компостувати правильно, чому це вирішили робити в громаді і як в подальшому перетворити відходи на гроші.