Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Вікторія Оробейко
Вікторія Оробейко

Відновила підприємство та допомагає АТО: чим живе переселенка із Донецька у Луцьку

16:36 12.09.2019
407

Вікторія Оробейко із Донецька після переселення до Луцька не втратила віру в себе, ба більше – жінка відновила роботу збанкрутілого підприємства «Волиньморепродукт» та повернула роботу 22-лучанам.

Там, у Донецьку, вона мала все: будинки, власний прибутковий бізнес, підлеглих, друзів, Але війна, яка раптово і не очікувано «постукала» у її дім, враз розмежувала життя на «до» і «після», пише «Вісник+К».

А коли черговий снаряд розірвався мало не біля її житла, разом із рідними похапцем зібрала усе, що вдалося втиснути в авто. Так вони, російськомовні переселенці, без засобів існування, опинилися на «бандерівській» землі… Як же прийняла їх Волинь і чи стала вона рідним домом для переселенців? Про це – далі.

Рідний Донецьк сім’ї Вікторії Оробейко довелося лишити у 2015 році. Там вона керувала власним торговим центром та підприємством «Донецькморепродукт». Та нова влада самозванців прибрала все до своїх рук, націоналізувала так би мовити. Ще один момент – робота Вікторії і, власне, будинок, у якому проживала її сім’я, були фактично за якийсь десяток кілометрів від Донецького аеропорту, де в той час точилися запеклі бої. Тож лишатися там було не безпечно для життя. Одного дня вони просто завантажили в автівку усі свої пожитки і поїхали, крізь обстріли і вибухи. Разом з ними виїхав і дехто з тих, хто працював на її підприємстві.

– Чому обрали саме Луцьк? – запитую нашу героїню, – адже серед східняків, особливо на той час, мало не жахіття «ходили» про бандерівців із Західної України…

– Ми знали, що в цьому місті є підприємство «Волиньморепродукт», сфера діяльності якого була такою ж, як і у мого підприємства у Донецьку. Я знала, що воно не працює ще з 2012 року. Тож, коли вийшла державна постанова про можливість перереєструвати своє виробництво на не окупованій території України протягом двох тижнів, вирішила зробити це саме в Луцьку. Тоді ще мером міста був уже покійний Микола Романюк. Коли ми приїхали, одразу пішли до нього і попросили допомогти нам. Він відповів, що готовий нас підтримати, – розповідає Вікторія.

Так жінці довірили фактично «з попелу» піднімати збанкрутіле підприємство. Вона разом із своєю командою зробили косметичний ремонт у приміщенні, запустили опалення. Відновили роботу магазину і кафетерію. А головне – відновили майже увесь колектив підприємства. Так на свої робочі місця повернулися 22-є лучан. Підприємство не просто відновилося, а й налагодило потужне виробництво. А усі приміщення, які не використовувалися, здали в оренду. І багато хто з орендарів – переселенці зі Сходу. Приміром, у цих же стінах відкрилося підприємство «Волиньморепродукти плюс», директор якого теж переїхала з Донецька у Луцьк разом зі своєю родиною.

Багато кому зі знайомих Вікторії – переселенців, довелося все починати з нуля на не окупованій території держави. Жінка каже, один її знайомий приїхав до Луцька, бо розлучився зі своє дружиною через політичні погляди. Тут він відкрив власну фірму, яка займається сантехнікою. Інші знайомі лишилися жити у Києві, організували там свою транспортну компанію. А її сусід оселився у Львові, відкрив власне кафе. Однак не всі прижилися на Волині. Багато хто повернувся назад. Вікторія пояснює це так:

– У громадській організації «Переселенці Криму і Донбасу» розповідали, що дві жінки повернулися назад, бо їм тут нічого не дають. А у Донецьку тоді давали харчі від фонду Ахметова, допомагав і Червоний хрест. Тепер же ці подачки припинилися. То невже потрібно було переїжджати тільки через те, що не вистачало крупи? Я скажу так, ті, які чогось варті у житті і готові працювати, нормально прижилися і тут. А ті, які чекали, що за них усе вирішать, – повернулися назад.

Раніше Вікторія не могла згадувати про рідний Донецьк без сліз. Серце кров’ю обливалося за справу, у яку вклала всю себе і багато років свого життя. Юридично увесь її бізнес там і досі належить їй, але фактично – вона не має на нього права. Більше того, нині вона навіть не може поїхати туди, де народилася…

Тепер вона повноцінно адаптувалася і звикла до життя в обласному центрі Волині. Уже встигла полюбити це місто і його людей. Каже, за весь час лише раз зіткнулася з неадекватною людиною, у маршрутці.

– Я тут спілкуюся російською мовою, і ніхто жодного разу мене за це не докорив і не принизив. У Луцьку дуже хороші люди. І я переконана, що Україна – цілісна держава. І ніякими політичними чи мовними бар’єрами її не роз’єднати, – вважає наша героїня.

З друзями, які лишилися на ворожій території, Вікторія спілкується дуже рідко. Це зумовлено і проблемами зі зв’язком, і тим, що у них щораз менше лишається спільних тем.

Окрім того, що Вікторія зуміла реанімувати кілька років непрацююче місцеве підприємство, вона ще й активно допомагає бійцям АТО. Передає їм харчі і найнеобхідніші речі. Каже, мирне життя, це добре, але забувати про хлопців, які боронять нашу державу, не припустимо. І хоч не все у неї гладко складається і тут, виникає багато труднощів і проблем, жінка все ж таки тримається на позитиві і готова не покладаючи рук працювати й далі. І їй не принципово, де жити, тут чи на Донбасі, принципово, аби Донбас був український…

Ірина Бура

Коментарі
16 вересня
Вчора
14.09.2019
13.09.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин