«Ідіть в АТО» та сімейні виклики: історії зі служби волинських патрульних

Волинський патрульний Тарас Шевчик розпочинав службу у Луцьку, а його колега Герман Рудаков – у Ковелі, де нині обоє правоохоронців несуть службу у складі одного екіпажу. Поліцейські розповіли, як порушники відправляють їх в АТО, чи змінилася свідомість громадян після запуску патрульної поліції та які дивні виклики траплялися їм на службі.

Історії від патрульних опублікували на сторінці Патрульної поліції Волинської області.

«Ви здивуєтесь, але на п’ятому році війни, на четвертому році існування Патрульної поліції на Волині порушники досі «посилають» нас в АТО», - так емоційно починає розповідь про службу 29-річний капрал поліції Тарас Шевчик.

Родом чоловік з Турійського району. У 2016 році, повернувшись з зони бойових дій, виріш

ив присвятити своє життя служінню людям, успішно пройшов відбір в Патрульну поліцію Луцька, 2 місяці пропрацював в обласному центрі, а згодом, із запуском Патрульної поліції в Ковелі, перейшов служити в «місто залізничників». Сюди зручно доїжджати з рідного села, де проживає з батьками, дружиною та маленьким сином.

Але з тим, що місто спокійніше за Луцьк, Тарас не погоджується. Он уже сьогодні зупинили нетверезого водія, який мав 1, 34 проміле алкоголю в крові. Згодом, поки ми спілкуємось, патрульні зупинять одного водія, який їхав зі швидкістю 83 км/год в населеному пункті. Ледве оформивши порушника, полетять на виклик про грабіж з увімкненими маячками та звуковою сиреною, щоб встигнути затримати зловмисників «за гарячими слідами». Але той виклик не підтвердиться: чоловік просто в стані сп’яніння хотів пожалітись, що його висадили з автомобіля.

«Я служив в АТО, а ти сидиш тут, іди краще туди, - ось так говорять порушники, здебільшого, в стані сп’яніння. Вони не вірять, що «мєнти могли служити в АТО», і ти ще мусиш щось їм пояснювати. Я в свою чергу питаю, де служив громадянин, але той починає плутатись, не знає назв бригад. Тоді стає все ясно», - розказує капрал.

Розкрити злочин – не проблема

За словами патрульних, зазвичай, бурхливе життя в Ковелі починається по обіді, коли люди проспляться і починають дзвонити, мовляв, у нього чи курку вкрали, чи машина ледве на ногу йому не наїхала. Це, здебільшого, громадяни, які ведуть аморальний спосіб життя. Але на все потрібно реагувати, що і роблять.

Днями був виклик, що дитина зникла з лікарні, не попередивши медиків. Встановили, що 7-річний хлопчик пішов разом з батьком, однак той нікому не сказав. Того ж дня був виклик, що цей батько побив свого тестя.

«Так ми встановили всі обставини. З дитиною все було гаразд», - каже поліцейський.

Тим часом проїжджаємо вулицею Фестивальною у Ковелі, де вже зроблено ремонт.

«Ми їхали тут близько 3 години ночі і помітили підозрілих осіб, які везли щось на велосипеді. Перевірили – а це решітка з люка. Тобто ще не доремонтували, а вже вкрали. Був виклик про спробу самогубства на вулиці Сагайдачного: чоловік хотів зістрибнути з мосту. Ми прибули миттєво, напарник відтягнув чоловіка назад, поговорили, заспокоїли, відвезли в лікарню. Уже там виявили в нього згорток з речовиною, схожою на наркотичну. Дійшло до того, наркотики передавали навіть через приватну пошту. Добре, що люди зреагували на підозрілу особу і викликали нас. Але це ж треба додуматись до такого – переправляти наркотики поштою», - розказують патрульні.

«Не пробачу, але й не мститимусь», - про загиблих побратимів і війну

Тарас здобув вищу освіту в СНУ імені Лесі Українки за спеціальністю «фізичне виховання», закінчив навчання в 2014 році. Після цього, в січні 2015 року, прийшов мобілізаційний лист, під час 4 хвилі мобілізації. Навчався на полігоні в Львівській області, після чого потрапив в окрему 14 механізовану бригаду. Потім перебували ще на кількох полігонах, щоб повністю сформувати бригаду. Далі поїхали на Схід, в Донецьку область, де більше року перебували на першій лінії оборони.

«Демобілізувався я лише в кінці квітня 2016 року. Ні про що не шкодую, бо познайомився з хорошими людьми, з багатьма підтримуємо зв'язок. Дехто загинув або помер уже після демобілізації. Про набір я прочитав в одній з газет і вирішив спробувати, батько також весь час казав мені іти служити. Коли прийшла смс, що пройшов відбір, на другий же день подав документи», - пригадує Тарас Шевчик.

На Сході Тарас в основному розміновував об’єкти, знімав розтяжки, адже спеціальність в нього військовий сапер.

«У напрямку до Маріуполя більш приємні люди, - ділиться чоловік. - А вже біля Мар’їнки люди трохи дивні, можуть цілий тиждень пити, у них хата може бути розвалена, але зате BMW у дворі і супутникова антена».

Каже, що на Схід тягне досі.

«Зараз там, в зоні бойових дій, перебуває мій батько. Але сім’я категорично проти. Тому я поки наводжу лад тут. Але обов’язок буде виконаний тоді, коли закінчиться війна. Я вважаю, що нам подають багато неправдивої інформації – причому з обох боків. Як можна пробачити смерть найрідніших людей? Пробачити я не пробачу ніколи. Але мститись не буду», - тверда позиція.

Принагідно, Тарас дякує рідним, друзям, односельцям за допомогу під час проходження служби. З села Бобли на той період служили лише троє чоловіків, тож люди передавали все необхідне, і всього вистачало.

Свідомість досі на низькому рівні

Цікавимось, чи змінилась свідомість людей за останні роки, відколи працює Патрульна поліція. Хлопці відповідають, що загалом ставлення, можливо, й покращилось. Але коли громадян притягують до відповідальності, ті завжди вказують на інших, мовляв, штрафуйте його, а мені дайте попередження. Дуже поширені виклики – «сімейники».

«Поки можемо складати лише протоколи про домашнє насильство, більше ніякого впливу не маємо. Є окремі люди, які майже щозміни викликають нас, бо постійно пиячать, б’ються між собою, сваряться в присутності дітей. Я не знаю, коли ми зможемо видавати ті приписи, які обмежують доступ в помешкання до жертви, але вони дуже потрібні», - каже Тарас.

26-річний напарник Герман Рудаков з Любомля підтверджує, що є нюанси із законодавством. На його думку, штрафи за окремі порушення необхідно підвищувати. Навіть елементарне – пристібання паском безпеки: за кордоном всі пристібаються, а в нас знімають і нехтують безпекою.

Сьогодні рівно один рік, як він несе службу в Патрульній поліції Ковеля. Герман ні про що не шкодує, каже, що всі люди різні. Зазвичай, законослухняні громадяни не мають справ з поліцією. У більшості, всі виклики несуть негатив. «Деякі навіть дуже дивні: наприклад, дзвонить син і каже, що рідна мати вкрала в нього мобільний, ми приїжджаємо, телефон знаходиться, оформляємо на заявника постанову за неправдивий виклик. Такі виклики, як мінімум, дивні», - ділиться поліцейський.

«Хто з вас добрий, а хто злий?» - запитуємо.

«Я, напевно, злий, - каже Тарас. - Окремі речі мене дивують, зокрема, коли порушники «клеять дурня» чи не визнають порушень. Найпоширеніша фраза, коли повідомляємо про порушення: «Де докази?» Я йду, беру камеру, матеріали, починаю розглядати справу, а тоді чую далі: «А можна попередження?» «Ні, не можна», - відповідаю. Я такий, справедливий, все має бути чітко».

Запитуємо про соціальну програму МВС для поліцейських, чи Тарас скористається пропозицією отримати житло.

«Місто не для мене. Мені виділили ділянку землі біля дому як учаснику бойових дій – і цього достатньо. Більше неприємно, коли водії маршрутних транспортних засобів негативно реагують на пільговий проїзд. Але ж я не отримав його, сидячи вдома!» - є речі, які досі важко даються в нашому суспільстві.