Коли твій син робить камінг-аут. Історії матерів з Рівного та Запоріжжя

25 Жовтня 2021, 10:00
Фото ілюстративне 4849
Фото ілюстративне

Артему з Рівного – 22 роки. Він продовжує навчатися, працює вебдизайнером, але все ще перебуває в пошуках «сродної праці».

Денису з Запоріжжя – 24 роки. Він блогер, громадський активіст, художник і тату-майстер. Ненавидить будь-які прояви агресії, але завжди з готовністю захищає інших.

Одного дня вони наважилися розповісти матерям про свою бісексуальність.

Журналістки «Неначасі» та мережі «Район.ін.юа» поспілкувалися з матерями хлопців про прийняття дітей після камінг-ауту і ставлення суспільства до ЛГБТ-спільноти в Запоріжжі та Рівному.

Всі імена змінені з міркувань безпеки.

ЗАПОРІЖЖЯ. «Я думала, що це мине»

Денис відкрився своїй мамі в той період, коли вже деякий час жив окремо. Хлопець очікував бурхливої реакції, але мама лишилася спокійною. Він зміг розповісти лише їй, хоча батько напевно з часом здогадався сам. У родині зараз триває мовчазна домовленість не обговорювати цю тему.

Ірина згадує: коли почула зізнання сина, відреагувала спокійно, бо просто не знала, що відчувати.

«Який сенс кричати, сваритися, тупати ногами, хіба від цього щось зміниться? Я подумала спочатку, що, можливо, це мине. Він не очікував, що я спокійно сприйму, питав, чому я не кричу. Я не знаю, можливо, я закрилася в собі і про себе почала щось там думати», – зазначає Ірина.

У Дениса з матір'ю дуже теплі стосунки. Він розповідає їй про свою роботу й громадську діяльність, старається часто приїжджати в гості. Ірина каже, що приїздить саме до неї, хоч вони з його батьком живуть разом. Відтоді як Денис зробив камінг-аут, ще й старається поступово знайомити маму зі сферою ЛГБТІК+. Жінка зізнається, що розібратися у великій кількості нових термінів їй поки дуже складно.

Знайомити маму з новими друзями хлопець поки не поспішає. Ірина переконана, що друзі нові, бо люди з їхнього кола до будь-яких відхилень від концепції «традиційних цінностей» ставляться дуже негативно. Через цю ж причину вона не наважується розповісти бабусі Дениса, своїй матері.

«Своїй мамі я навіть заїкнутися не можу про це. Судячи з того, коли прайди проходять  і як вона реагує, бурхливо коментує, як я можу їй розповісти, для неї це буде удар. Вона буде думати, як це виправити, ледь не ходити до всяких астрологів, то навіщо це все. Це ж не хвороба якась, яку можна вилікувати», – пояснює Ірина.

Батьки постійно відчувають страх за своїх дітей. Для Ірини цей страх набув цілком конкретних обрисів. Ми розмовляємо в маленькій кав'ярні в одному зі спальних районів Запоріжжя. Навіть тут вона відповідає коротко й говорить так, щоб не чули люди за сусідніми столиками.

Через роботу Дениса в громадській організації, яка допомагає представникам ЛГБТ в Запоріжжі, він постійно перебуває в небезпеці, бо в місті все ж переважають агресивні настрої. Попри це, хлопець бере участь у прайдах в Запоріжжі та Києві, активно висловлює свою позицію в соцмережах. Мамі в цей час лишається тільки не випускати з рук телефон.

Ірина також їздила до Києва, щоб зустрітися з організацією «Терго», яка об'єднує батьків ЛГБТ. Там вона мала змогу поговорити з психологом. Це допомогло їй краще розібратися в собі і в ситуації. За її словами, вона зрозуміла, що таких людей багато, батьки реагують по-різному, а деякі діти взагалі не можуть нікому відкритися.

Коли ми завершили розмову і вже збиралися прощатися, Ірина озвучила те, що очевидно «мучило» її вже давно: 

«Знаєте, що в цьому всьому дуже складно мені, як мамі, навіть як людині. Я не можу про це все поговорити ні з ким, зовсім ні з ким. Ні зі своїм чоловіком, ні з мамою, ні сказати своїм друзям, ні з ким розділити це. Навіть задумуєшся, які ж вони мені друзі. З друзями ж не тільки хороші моменти ділиш, а й свої переживання, тривоги. А я не можу поділитися, мені доводиться, грубо кажучи, брехати. Це жахливо».

РІВНЕ. «Коли він відкрився, я заспокоїлася»

Коли Артему виповнилося 16, Уляна почала підозрювати, що син відрізняється від більшості своїх однолітків. Вона завжди намагалася бути для своїх дітей не просто мамою, а й другом, тож спілкувалася з ними на рівних. Коли Артем їй розповів про свою бісексуальність, мама відчула тільки радість від того, що син їй відкрився.

«Я до того розуміла, що щось таке є. Але більше переживала за те, що він мені ще не відкрився, для мене це була трагедія. Коли він відкрився, то тоді все стало на свої місця, я була вже спокійна. Я переживала, що якщо він сам досі про це не говорить, то він сам ще це не сприймає», – розповідає Уляна.

Батьку Артем розповів також. За словами Уляни, у чоловіка була більш бурхлива реакція, проте менш ніж за годину він заспокоївся. Бабусі знадобився тиждень, щоб змиритися з внуковою орієнтацією і прислухатися до аргументів Уляни про те, що всі люди – це люди. Сестра Артема зовсім не побачила в цьому нічого особливого. Серед дальніх родичів домовилися не афішувати.

З друзями вийшло не так просто. Як каже Уляна, хтось прийшов, а хтось пішов. Про якусь агресивну реакцію син їй не розповідав, навіть якщо вона була.

«Мабуть, знає, що якщо я почую про таке, то я цю агресію перегну. Я свою родину буду захищати, як будь-яка українка. Я знаю, що моя дитина насильства за собою не несе, ніколи нічого не нав'язує. Він такий, як є, – каже Уляна і додає, – Найважливіше – залишатися собою. Коли ти себе ламаєш, нічого хорошого з цього не вийде»

Артем сам не співпрацює з громадськими організаціями, які захищають права ЛГБТ, але бере участь у прайдах та акціях. У 2019 році міська рада з ініціативи одного з депутатів заборонила проводити ЛГБТ-марші на території міста, бо вони «складають загрозу інституту сім'ї як складовій стратегії національної безпеки України». Тому хлопець зазвичай їздить до Києва. З кожним роком, як він розповів матері, стає набагато менше переслідувань.

Хоча Рівне не надто прогресивне в цьому плані місто, тут все ж є ЛГБТ-організації. Так сталося, що Уляна працювала по сусідству з однією з таких організацій і бачила людей, які туди приходять. Одна зустріч її вразила найбільше.

«Це був хлопець років 13, але він уже цілком усвідомлював, хто він є, але дуже боявся.  Цей страх мене тоді вбив. Я не розумію, чому дитина в 13 років не може сказати, хто вона є. Дітям доводиться ховатися. Це для мене дивно, що вони живуть в таких умовах, де їм треба ховатися», – згадує жінка.

Зараз Артем працює вебдизайнером і паралельно шукає заняття, яке буде йому більше до душі. Навчання в університеті він покинув, але мати знала з самого початку, що так буде. За її словами, син дуже любить навчатися, але виш виявився для нього заслабким. Він почав вчитися самостійно і вчиться досі.

Люди мають право на любов

Мами Дениса й Артема сходяться на тому, що бажають своїм синам щастя. Віру в позитивні зміни, які почалися з новою силою після Революції Гідності, часто затьмарюють новини про самогубства та цькування й напади через веселкові значки.

Ірина в Запоріжжі думає про майбутнє Дениса з острахом. Вона дуже хоче, щоб у сина була сім'я, бо зараз він живе сам. Проте жінка переконана, що шансу на спокійне життя в Україні з людиною, яку він обере, у нього не буде. Найкращим виходом буде виїхати в якусь із європейських країн. Вона зізнається, що так і їй буде спокійніше.

«Хотілося, щоб людей сприймали людьми не за їхню якусь сексуальну орієнтацію, не сприймали це як хворобу чи якісь дурощі в голові. А щоб бачили внутрішній світ людини. Яка вам різниця, хто, з ким, де. Головне, що людина в собі несе. Років 50 має минути для того, щоб щось змінилося, а то й більше», – вважає Ірина.

Уляна в Рівному навпаки вважає, що в нашому суспільстві вже помітні позитивні зрушення. За її словами, для змін у свідомості потрібен не день і не два, але люди принаймні почали ставитися один до одного з більшою повагою. Жінка вірить, що її Артем зможе здобути все, чого прагне, а вона зробить усе, щоб його захистити.

«Кожен хоче, щоб його любили, і кожен має право на любов», – підсумовує Уляна.    

 

***

Матеріал створений в рамках проєкту «Пункт 7» (Офіційна назва «Сприяння соціальній згуртованості в Україні»), що реалізується у партнерстві ГО «Центру громадянських свобод» та БФ «Восток СОС» за підтримки Американської асоціації юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI)

Читайте також: «Наша дитина буде рости тут». Історії ромських родин із Луцька та Запоріжжя

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39