«Леді, прастітє», або як дівчині вижити в патрульній поліції

«Я — поліцейський, я — друг. Я хочу, щоб там, де ти живеш, було спокійно та мирно».

Патрульна поліцейська Юлія Гірдвіліс ламає усі стереотипи щодо жінки в правоохоронних органах. Висока струнка блондинка з зеленими очима працює в патрульній поліції Волині з 2015-го року. Дівчина має звання старший лейтенант та деякий час займала посаду заступника командира роти, а потім стала командиром. Також вона є членом Української асоціації представниць правоохоронних органів, де займаються питанням гендерної рівності та поваги до жінки-лідера. Відвідує тренінги від асоціації і знайомить колег, аби вони також долучались до членства.

Юлія Гірдвіліс має дві юридичні освіти та багато професійних амбіцій. Каже, що вона, як і багато інших молодих людей, вирішила долучитися до післяреволюційних змін та розвивати поліцейську реформу. Батьки її підтримали, тому вона була впевнена у власних силах. Патрульна зазначає, що дівчата служать в поліції на рівні з чоловіками. Додає, що часом буває складно, але покидати правоохоронні органи не планує. Наразі Юлія – старший інспектор з рекрутингу відділу кадрового забезпечення управління патрульної поліції у Волинській області.

«ХЛОПЦІ БУЛИ ЗДИВОВАНІ, КОЛИ НА ШИКУВАННІ ПЕРЕД НИМИ ВИЙШЛА ДІВЧИНА І ПОЧАЛА КОМАНДУВАТИ: «РОТА, ШИКУЙСЬ»

Навчання в Сокиричах не було для мене важким. Так само, як і для інших дівчат. Я навіть впевнена, що жінки витриваліші, ніж чоловіки. Хоча, чоловіки сильніші фізично. Абсолютно жодного поділу не відчувалось, ніхто не казав, що я слабша, бо я дівчина. Ми з дівчатами намагались бути на рівні і виконували все, що від нас вимагали. Викладачі були здивовані, що так багато дівчат пройшли і хочуть служити в поліції.

Після того, як я пройшла навчання в Сокиричах, викладачі писали характеристики та порадили призначити мене заступником командира роти. Які були критерії оцінки, мені невідомо. Можливо, за мій характер та амбіції. 

Коли я читала текст присяги, то почала усвідомлювати усю свою високу відповідальність. По-перше, це організація роботи. По-друге, це робота з колективом та новими людьми, тому що в Сокиричах ми навчались з одними, а коли сформували роти, то вийшла «мішанка».

Звичайно, хлопці були здивовані, коли на шикуванні перед ними вийшла дівчина і почала командувати: «Рота, шикуйсь». Проте потім я поговорила з хлопцями, вони мене заспокоїли, дали настанови. І так потихеньку працювали. Я не відчувала себе обмеженою, не вимагала до себе ніжнішого ставлення, бо я жінка. Як на мене, то це стереотипи, що жінка повинна доводити чоловіку, що вона краща, що вона може працювати на рівні з усіма. От якщо ти чоловік, то відразу — стержень з пелюшок. А жінці потрібно постійно це доводити. Особливо коли вона займає керівні посади. Треба боротися з такими стереотипами. Та вони і так подолані, бо в поліцію прийшло багато дівчат.

«ЧАСТО НАПАРНИКИ НЕ ДУЖЕ ХОТІЛИ, ЩОБ ДО НИХ В ЕКІПАЖ ПІДСАДЖУВАЛИ ПАТРУЛЬНИХ-ДІВЧАТ»

Жінка витриваліша і емоційно співчутливіша до деяких речей. Наприклад, вона може краще спрацювати на виклику, де відбувається сімейна сварка. Вона може заспокоїти порушника, на неї краще реагують діти. На деяких викликах, де треба порозмовляти та знайти контакт з людиною, то справляється краще саме жінка.

Проте, коли треба застосувати фізичну силу, допомогти напарнику, то вона так само ні в чому не поступається чоловіку. Звичайно, що напарники хлопці завжди боялись, коли до них дівчат садили в екіпаж. Але я багато їздила в екіпажі зі своїм напарником Дмитром. І я йому казала, якщо ти хочеш, то можеш взяти собі напарника хлопця, я не ображусь. То він казав: «Юля, якщо поставлять когось іншого, то я ображусь».

Часто не хотіли в екіпаж дівчат брати, бо, можливо, дівчина не зможе застосувати проти порушника фізичну силу. Але практика показує, що нічим ми не поступаємось хлопцям.

«ЛЄДІ, ПРАСТІТЄ, Я БІЛЬШЕ ТАК НЕ БУДУ»

Одного разу були з колегою на завданні, і троє чоловіків в стані сильного алкогольного сп’яніння почали шарпати нас. А коли побачили, що я ще й дівчина, то почали мене лаяти нецензурними словами. Але за 5-7 хвилин, коли вони вже сиділи в кайданках, то кричали до мене: «Лєді, прастітє, я більше так не буду». 

Тому я не реагую на образливу лайку і ставлюся до цього спокійно. Часто такі люди бувають в неадекватному стані, адже 90% порушень відбуваються через алкоголь. В такій роботі дуже багато негативу, але я відгороджую себе морально від цього. Також маю напарника, який завжди заступиться за мене і дасть зрозуміти, що мене образити не дозволить.

Іноді на службі буває дуже страшно. Одного разу отримали виклик про розбійний напад, і ми затримували ту особу. Мені було страшно, адже коли ми робили огляд, то в мене були підозри, що в нього може бути холодна або травматична зброя. Коли перевірили його в базі, то виявлось, що він ще й був у місцях позбавлення волі понад десять років. Того не знали, чого взагалі від нього очікувати. Тоді було дуже страшно.

Також страшно, коли їдемо на виклик, де є аварія з потерпілими, де є дітки. Адже в кожної жінки є материнські інстинкти, і коли бачиш постраждалих дітей, то це найгірше, що можна побачити в цій роботі.

Мені доводилось потрапляти в бійку та застосовувати фізичну силу. Під час бійки отримувала легкі тілесні ушкодження. Проте в результаті порушників завжди затримували. Після цього в мене не зникало бажання працювати, а загорялось ще більше. Мені не хочеться, щоб такі люди ходили вулицями Луцька чи були в оточенні моїх близьких людей.

Нещодавно в мене був вихідний. Я підвезла маму до стоматолога і вийшла розмовляти по телефону. Почула крик, обернулась, а там двоє людей били старшого чоловіка. Я почала бігти до них, і вони втекли. Чоловіку люди надали першу допомогу, а я побігла за тими чоловіками з вулиці Липинського майже до Варшавського ринку. Дорогою телефонувала екіпажу, бо розуміла, що сама з ними не впораюся. Екіпаж прибув швидко, і ми тих громадян затримали.

«НА ОДНОМУ З ВИКЛИКІВ МЕНЕ ПОКЛИКАЛИ ЗАМІЖ»

На одному з останніх викликів мені запропонували вийти заміж. Порушник ішов до колишньої дружини з пляшкою бензину, і кричав на всю вулицю, що підпалить їй хату. Ми тоді завершували оформляти одну ДТП, він підійшов до нас весь в сльозах і сказав, що йде палити жінці хату. Він був трохи випивший, я з ним поспілкувалась, він витер сльози. Ми викликали ще один екіпаж, щоб із ним відпрацювали. 

І поки екіпаж їхав, ми з ним просто говорили. І пізніше він почав кричати мені, що ми так класно порозмовляли, і щоб я виходила за нього заміж.

Було таке, що поверталась до службового авто, а під лобовим склом була троянда. Ми не знали, хто це поклав. І мій напарник почав сміятись, що це точно не для нього.

«БУЛИ МОМЕНТИ, КОЛИ Я ПРИХОДИЛА ДОДОМУ І БУЛА ВПЕВНЕНА, ЩО ЗАВТРА НАПИШУ РАПОРТ НА ЗВІЛЬНЕННЯ»

Перший рік я сприймала службу тільки як роботу. А пізніше зрозуміла, що не хочу звільнятись і продовжу працювати. Бо служба стала частиною мого життя.  Це дуже важливо — вміти розмежовувати роботу і дім. Тобто, додому я намагаюсь службу не приносити.

За чотири роки роботи в патрульній поліції були різні ситуації. Були розбіжності в думках з керівництвом та колегами. Були моменти, коли приходила додому і казала, що завтра напишу рапорт на звільнення. Бо коли ти на початках ідеалізувала свою роботу, а воно вийшло трохи не так… Але емоції проходять, і зараз я не бачу себе на іншій роботі, окрім поліції.

Вдома я маю невеличке особисте правило: коли батьки запитують, як пройшов мій день, то я розповідаю, якщо маю бажання. Якщо ні, то вони мене не розпитують і не наполягають. Батьки розуміють мою роботу та мою службу.

Я намагаюсь не приймати все близько до серця, адже одна людина весь світ не врятує. І добре, що зараз до нас приходять нові кандидати і продовжують нашу службу. Бо в перші дні роботи мені здавалось, якщо я після служби ляжу спати, то в Луцьку всі вимруть і нічого не буде. Що без мене все впаде. Але потім я зрозуміла, що мене замінять колеги, будуть їздити на виклики, вони також амбітні і все буде добре. Тому не треба це приносити додому в жодному разі.

1

«В ПОЛІЦІЮ ТРЕБА ЙТИ СВІДОМО, БО «ПРОСТО СПРОБУВАТИ» НЕ ВИЙДЕ»

Ставлення до поліцейських змінилось і ще буде змінюватись. Адже змінюється суспільство, змінюються люди, які до нас приходять. Поліцейський знає свою роботу, знає законодавство, але характери у нас всіх різні. Один буде спокійно розмовляти з порушником, а інший може показати характер. Тому думка про патрульних у людей формується різна. Але я завжди кажу, що по одній людині судять всю команду. Якщо один поліцейський забув вдягнути кепку або шеврон, чи десь кийок випаде, то в інтернеті напишуть, що всі погані. І що ВСІ навіть кийки не вміють тримати. Тому завжди треба вдосконалюватись та читати законодавство, намагатись бути кращим. 

Тому ми проводимо заняття з особовим складом і ставимося до цього відповідально.

Був період, коли багато моїх колег, з якими ми починали працювати в 2015-му році,  звільнялись. Хтось розчаровувався, хтось знаходив кращі роботи, хтось йшов на вищі посади або в інший підрозділ. Тобто, команда, з якою ми починали працювати, розвалилась. Тоді я подумала, чи мені не піти також зі служби. Але потім подумала, що люди завжди будуть змінюватись, і плин кадрів буде завжди. Тим більше, що набір зараз триває, і нові люди приходять.

Я завжди кажу, що я — поліцейський, я — друг. Я хочу, щоб там, де ти живеш, було спокійно та мирно. Давайте співпрацювати і робити наше місто безпечним разом.

Якщо хтось виявить бажання служити, то можу сказати так: у плані фінансового забезпечення — це не є великі гроші. І цю службу не треба сприймати, що прийшов, відсидів до 8 години вечора і пішов додому. Ця служба — для суспільства, для людей і для міста, в якому ти проживаєш.  Тому, вибираючи цей напрямок, сім разів відмір — один раз відріж. Адже це серйозна робота. І прийти, аби спробувати себе в поліції, то так не вийде. Спробувати можна в кафе кави або тістечко. Треба робити обміркований вибір. Якщо ти невпевнений, хочеш дізнатися нюанси, то приходь до нас в управління, і ми все розкажемо.

Служба в поліції мене дуже загартувала. Як в емоційному плані, так і в простих людських відносинах. Також зрозуміла, яке небезпечне нічне життя Луцька. Я б ніколи не могла і подумати. Я стала обережнішою і розумію, на скільки багато небезпек навколо. На сьогоднішній день я відчуваю себе на цій службі на своєму місці. Мені подобається.

Наразі триває набір до лав Патрульної поліції у Луцьку та Ковелі.

Усю необхідну інформацію можна знайти ТУТ.

Або завітати в управління Патрульної поліції Волині за адресою:

місто Луцьк, вулиця Залізнична,15

Текст – Еля СЕРКОЖАЄВА

Фото – Павло БЕРЕЗЮК

2

1