Польська режисерка готує виставу разом з «Гармидером»

Польська акторка й режисерка з міжнародним досвідом Йоланта Юшкевич, разом із луцьким театром «Гармидер» працює над виставою Станіслава-Ігнація Віткевича «Мати».

Про це пишуть на сайті Monitor Wolynski.

У вересні буде 80 років із дня трагічної загибелі Станіслава Віткація в селі Великі Озера в Рівненській області. 

– Розкажіть, будь ласка, про себе?
– Я – театральна мисткиня. Це моя професія. Проте після театральної школи я не грала у стаціонарному театрі, а працюю над незалежними постановками, які представляю в різних країнах, або співпрацюю з незалежними митцями та постійними театральними колективами. Одразу після театральної школи я працювала з учнями Єжи Гротовського в Норвегії (Єжи Гротовський – театральний режисер, один із найбільших реформаторів театру XX ст., – ред.). Це змінило мій погляд на творчий процес у театрі. Пізніше протягом року я жила в Канаді і 15 років в Австралії, я маю громадянство цієї країни. Там заснувала свій театр «Kropka Theatre». За основу я беру знання, які винесла з театральної школи, тобто метод Станіславського. На його основі я розробила власний авторський метод, керуючись тим досвідом, який отримала завдяки учням Гротовського. Йдеться про те ж саме, тобто пошук істини, а з іншого боку – про імпульс, який виходить із тіла, а слово з’являється в кінці процесу. Тут немає аналізу. Немає очікувань або планування. Ми просто прямуємо за тим, що нам підказує тіло. Актор слідує за тілом, а не навпаки. У моєму театрі йдеться про чуттєве читання тексту, кольори, аромати і т. д. Я маю відкритися всім чуттєвим стимулам, а тіло їх прийме і спрямує мене у правильному напрямку.

У Європу я повернулася 10 років тому, за цей час грала або була режисеркою в понад 30 країнах на 4 континентах.

– Із ким співпрацюєте на постійній основі?
– Я не маю конкретного місця для свого театру, граю в основному на фестивалях і культурних заходах. Працюю з різними митцями, у мене немає постійної команди. Два тижні тому я повернулася з Казахстану, зараз протягом місяця перебуваю в Луцьку, потім менше місяця буду в Польщі, після чого їду до Франції, де ми відновлюватимемо виставу з моїм актором. Там я також проводитиму репетиції нової вистави, тематично пов’язаної з Першою світовою війною. Цього року я теж поставлю спектакль за текстами ХVII ст. у рамках стипендії, наданої мені мером Варшави. У наступному році я вже задіяна у трьох виставах за кордоном. З огляду на це, мій театр не може мати постійної адреси.

– Чи є місце, яке Вас манить, куди би Ви хотіли повертатися?
– Ні. І я радше намагаюся не повертатися до тих місць, де грала або ставила спектаклі.

– Ви аж така космополітка?
– Саме так. Потрібно також давати шанс іншим. Я цього не планую, це просто стається.

– Ви відчуваєте себе полькою?
– Я полька, як митець я відчуваю обов’язок представляти польську культуру. Крім цього, я іммігрантка з Австралії. Мене не було в Польщі більше 15 років, у період, коли в країні відбувалися найбільші зміни. Я повернулася 10 років тому й досі не можу пристосуватися до багатьох речей, адже це вже інша країна. Мої часті поїздки та перебування за кордоном теж допомагають мені дистанціюватися від різних речей. Але я часто включаю польську літературу та історію у свою роботу або навіть творю документальний театр на соціально-історичні теми, пов’язані з Польщею. Але не політичні.

– Як Ви шукаєте натхнення?
– Це залежить від того, де я знаходжуся, які маю можливості, що можу зробити з того, що маю. Я прагну якомога краще використовувати свої можливості, щоби потім ділитися результатами з глядачами.

– Як Ви ділитиметеся в Луцьку Віткацієм? Як розвивався цей проєкт? Хто Вас запросив?
– Я запропонувала цей проєкт Генеральному консульству Республіки Польща в Луцьку і там дізналася про театр «Гармидер». Консульство фінансово підтримує моє перебування, роботу над адаптацією сценарію та постановкою, а також підготовку костюмів для вистави.

– Чому саме Віткацій?
– Мені дуже подобається абсурдний театр Віткація, пам’ятаймо, що він є провісником «чистої форми». Я зробила адаптацію «Матері», була тут у березні, провела акторські майстер-класи з гармидерівцями.

– Із чим у Вас асоціюється Станіслав-Ігнацій Віткевич?
– Найбільше з кольором – жовто-червоним.

– Які Ваші враження від співпраці з «Гармидером»? Чи є мовний бар’єр?
– Ні. Вони трохи говорять англійською і досить добре розуміють польську. Ми вже давно співпрацюємо. Як уже згадувала, я була в Луцьку в березні, розподілила ролі, привезла костюми і вже знала, якою буде форма вистави. У квітні вони отримали сценарій. Я надіслала акторам матеріали, в яких вони мають знайти натхнення для образів своїх персонажів. Це література, танець, картини Віткевича. У березні я теж переглянула одну виставу «Гармидера», яку вони ставили в музичній школі. Мені дуже сподобалося.

– На Вашу думку, це саме те, що було потрібно «Гармидеру»?
– Я не знаю, чому вони погодилися на Віткевича. Запитайте їх. Думаю, що «Гармидеру» було важливо повчитися в мене іншого підходу до акторства. Я не з цієї культури. Бачу, як вони всотують нове в акторській майстерності, як їм подобається інший підхід до творчого процесу.

– Вони раніше вже показували п’єси Віткація.
– Знаю. Я запропонувала Станіслава-Ігнація Віткевича, тому що він мені подобається і я вже з ним працювала. Також я підтримую зв’язок з Інститутом Віткація. Я єдиний представник польського незалежного театру, який популяризує Станіслава-Ігнація Віткевича за межами країни. У мене є своя монодрама «Мати», яку я представляла у близько 15 країнах двома мовами. У минулому році в рамках гранту міністра культури Польщі я ставила виставу «Шевці» в Казахстані.

– Ви вперше в Україні?
– Я була в Україні раніше, але не ставила спектаклів, а лише грала на фестивалях: у Національному драматичному театрі імені Івана Франка в Києві, два рази у Львові – в університеті та на 700-річчя міста, а також на фестивалі моновистав у Хмельницькому. На Волині я вперше.