«Щоб змінити Україну, починати треба зі змін себе», – Сергій Адамчук

НЕСТАНДАРТНИЙ КАНДИДАТ: ПРО ГРОШІ, ВИБОРИ, ЗМІНИ І ПРО ТЕ, ЩО РОБИТИ У ВР

Сергій Адамчук – кандидат не стандартний як для Верховної Ради. Він не володіє маєтками, не їздить елітними іномарками, не керує заводами і не має офшорів.

Та найбільша його «дивина» в тому, що до парламенту Сергій Адамчук іде приймати закони для поліпшення життя простих українців, а не лобіювати інтереси бізнес-кланів та олігархічних груп. І щоб ніхто йому не закинув, мовляв, «чиїсь гроші відпрацьовує», Сергій балотується по Луцьку кандидатом до Верховної Ради як самовисуванець.

«Я ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ ЖИТИ ПО ЗЙОМНИХ КВАРТИРАХ»

– Пане Сергію, багато нинішніх нардепів – це діти відомих політиків, бізнесменів чи колишніх компартійно-комсомольських босів. А ким були ваші батьки?

– Мій тато усе життя відпрацював слюсарем на заводі «Сільмаш», що в Ковелі. Мама багато років віддала роботі нянею в дитсадку. Молодший на два роки брат – Віктор займається будівництвом.

Памʼятаю, ще коли був малим, ми жили по зйомних квартирах. Потім була гуртожитська кімнатка, де ми четверо тулилися на 12 метрах квадратних. Аж коли я навчався у четвертому класі Ковельської ЗОШ №11, тато на заводі отримав однокімнатну квартиру. Тому (усміхається) до дітей-мажорів я точно не належу.

– Яку освіту ви здобули?

– Після 9-го класу вступив до Ковельського машбуду. Далі вчився у ЛНТУ (2001 – 2006)  на машинобудівному факультеті. У 2008-му пішов на факультет післядипломної освіти СНУ ім. Лесі Українки на фінансиста. А 2011-2012 року в Києво-Могилянській Бізнес-Школі пройшов навчання за програмою управлінського розвитку «Ефективні комунікації: PR для сучасного бізнесу».

ЩЕ СТУДЕНТОМ НАВЧИВСЯ ПІДЛАШТОВУВАТИСЯ НЕ ПІД УМОВИ,  А УМОВИ ПІДЛАШТОВУВАТИ ПІД СЕБЕ

– Роки навчань, мабуть, допомогли вам здобути не лише сукупність знань, але й досвід громадської роботи?

– Так, студентське життя окремо від батьків допомагає швидше подорослішати, вчить самостійності й відповідальності.

Памʼятаю, на курсі четвертому–п’ятому ми з хлопцями вирішили: годі жити в жахливих гуртожитських умовах на Даньшина 8! І пішли до керівництва вишу. Сказали, що хочемо власноруч зробити ремонт у своїх кімнатах, а від нього (керівництва) просимо виділити матеріали для ремонту. Начальство здивувалося, але виділило. Ми зробили ремонт. А через трохи бачимо – керівництво вишу звернуло увагу на наш гуртожиток і вже наступного року взялося за ремонт усього приміщення. 

А ще під час навчання в ЛНТУ я став активним учасником студентського руху, який системно спілкуватися з ректоратом. Спочатку ми згуртувалися в реально дієву студентську раду нашого вишу. Потім обʼєднали студради всіх шести луцьких університетів у Луцьку. І зрештою домоглися того, що студентська молодь впливала на життя не лише своїх університетів, а й на національну політику. Два роки поспіль мені доручали представляти студентство Волині у Колегії Всеукраїнської Студентської Ради при Міністерстві освіти.

«ПОЛІТИКА – ЦЕ НЕ ЩОСЬ ДАЛЕКЕ, ЩОБ У НІЙ ЧОГОСЬ ДОСЯГНУТИ, ТРЕБА ЗАГОРІТИСЯ ІДЕЄЮ ТА САМОВІДДАНО ПРАЦЮВАТИ»

– А коли у ваше життя прийшла політика? 

– Все розпочалося з Асоціації Молодих Реформаторів (АМоРе) у 2004-му. Саме тоді я активно долучився до Помаранчевої революції. Потім, коли працював агітатором за Віктора Ющенка я, 22-річний, збагнув: політика – це не щось далеке й недосяжне, і щоб у ній чогось досягнути, треба загорітися ідеєю та самовіддано працювати для її втілення. Багато хто в той час щиро вірив в те, що зміни не за горами. І справді наша держава пройшла серйозні випробування, і сьогодні ми отримали чергову можливість зробити прорив у своєму розвитку.

– Нинішні політики грішать прихованими доходами. Чим колись та зараз кандидат Сергій Адамчук заробляє на прожиття?

– Зараз я підприємець, ФОП. Проте бізнесу як такого з виробництвом та офісом у мене немає. Я політконсультант, фахівець з організації адвокаційних та інформаційних кампаній. 

Раніше такий досвід був: 2007-му році я був співзасновником в приватного підприємства «Кадрове агентство «ПАРТНЕР». Ми допомагали людям знаходити роботу, а підприємствам – хороших працівників. На той час це було одне з кращих агентств у місті.

Із 2011-го був директором і співзасновником ТзОВ «ЕНЕРГІЯ РОЗВИТКУ» – займалися управлінням офісною нерухомістю.

Пізніше став директором ТзОВ «Українська теплогенеруюча компанія «ЕСКО-ВОЛИНЬ», де керував напрямком формування стратегії та реєстрації бізнесу; аналізу ринку теплопостачання в регіоні та Україні. Ми також шукали  об’єкти для інвестування і розробляли бізнес-плани переводу газових котелень на твердопаливні.

– У вашому резюме йдеться про громадську діяльність. Розкажіть детальніше

Під час активної громадської роботи в Луцьку мене запросили очолити Центр Муніципальних Реформ «Луцьк-1432». Тоді вони реалізовували проект «Голос громадськості». У 2006-му я став експертом-аналітиком у проекті «Територіальна реформа: з людьми та для людей!» при Центрі Інституту Громадянського Суспільства.  Тоді ми розробили алгоритми створення територіальних громад. Також був координатором у Волинський області проекту «Публічні консультації з реформи державного управління».

З 2008-го року з колективом Центру Муніципальних Реформ «Луцьк-1432» ми займалися підготовкою проектних пропозицій щодо реформ у комунальній сфері Луцька. Організовували ефективне спілкування людей та влади, реалізовували соціальні місцеві ініціативи.

Десь в 2016 році ми з сусідами створили ОСББ «Житловий комплекс «ОБЕРІГ». Це була спроба взяти відповідальність за свій будинок-двір і самостійно навести в ньому лад. Нам це вдалося.

Наразі переважно допомагаю в розробці різних соціальних проектів. У минулому році ми з командою залучили на реформу інтернатних закладів в Тернопільській області близько 1,2 млн. доларів. Для таких інвестицій потрібна серйозна підтримка керівництва області. Це те, що варто перейняти у тернополян. Відповідальні місцеві лідери, які живуть проблемами людей, є значно ефективнішими управлінцями, ніж ставленики олігархів.

ЗАВДЯКИ ДІЯЛЬНОСТІ БЛАГОДІЙНОГО ФОНДУ «СТОПРАК» ОНКОХВОРІ ДІТИ ОТРИМУЮТЬ БЕЗОПЛАТНЕ ЛІКУВАННЯ

– Що спонукало вас, людину без медичної освіти, зайнятися допомогою онкохворим і навіть стати співзасновником благодійного фонду «СТОПРАК»?

– Іноді життя приносить такі випробування, що й без медичної освіти ти стаєш обізнаним у певних напрямках. Так вийшло і зі мною, на той час батьком 1-річного сина та чоловіком дружини, в якої на 22 тижні вагітності діагностували рак грудей. Ось тоді наша сім’я на власному досвіді стали досліджувати  якість вітчизняної охорони здоров’я та її бюрократичної машини і побачив, якою є фінансова та моральна ціна боротьби з онко.

Тоді завдяки підтримці народного депутата України Карпука Володимира Георгійовича ми подолали хворобу і зберегли життя донечці. І коли все найгірше було позаду, задумалися: а як у такій ситуації бути людям, у яких немає ні звʼязків, ні грошей? Відповідь була очевидною. Так і з’явилася ідея заснувати благодійний фонд «СТОПРАК».  

Звісно, нам хотілося допомогти всім, хто опинився сам на сам із хворобою. Проте онкозахворювання щороку діагностують тисячам українців, тож допомогти всім нереально. І ми зосередили увагу на дітях, які проходили лікування раку у Волинській обласній дитячій лікарні.

– За вісім років роботи у благодійному фонді яких результатів вам вдалося досягнути?

У благодійному фонді завжди працювала ціла команда людей, яким не все одно. Як би не було, але життям Фонд реально наповнила моя колишня дружина. За роки існування фонду ми разом із Марією та колегами впроваджували такі речі: 

• Програми і сервіси щодо надання паліативної допомоги (для людей з термінальною стадією раку). Загалом підняли проблему онко на загальнообласний рівень. Завдяки цьому створено КЗ «Волинська обласна лікарня «Хоспіс» м. Ковель» на 80 ліжко-місць.
• Діти в обласному онкоцентрі лікуються безкоштовно. Уже закупили ліків на понад 2,5 млн грн. 
• Поставили на публічний рівень так звані «неформальні платежі» у Волинському онкодиспансері, аби люди бачили, на що йдуть їхні гроші. Реалізували благодійну програму «Адміністрування благодійної допомоги у Волинському обласному онкологічному диспансері» (02.2017 – 01.2018). З її допомогою знайшли найкращі способи організувати додаткове фінансування на заклад, збір коштів та публічно звітувати про їх використання. Для онкодиспансеру зібрали 1,16 млн грн благодійних коштів, за які купили гастрофіброскоп вартістю 414 тис 781 грн, а  решту спрямувати на ліки для пацієнтів онкодиспансеру відповідно до заявок керівництва лікарні.
• Ми стали першими в області впроваджувати проекти «Доступні ліки». На наші запити лікарні почали відкривати реєстри наявних в них ліків, придбаних за державні кошти.  
• Запустили проекти виїзних спеціалізованих кабінетів та команд, який їздили до людей з болем і надавали їм допомогу.
• Прийняли разом з владою  Цільову програму розвитку паліативної допомоги у м. Луцьку на 2015-2020 роки.

– Наскільки знаю, саме завдяки фонду «СТОПРАК» навіть збір благодійних коштів став проводитися відкрито?

– Так, ми організовували публічні збори коштів на обладнання та медикаменти для онкогематологічного центру для дітей. Завдяки Марії фонд отримав підтримку міжнародного фонду «Благополуччя дітей», місцевого бізнесу, допомогою простих людей, налагодили співпрацю з керівництвом лікарні; організували закупівлю медпрепаратів та публічне звітування про їх передачу. І при цьому забезпечили контроль використання благодійної допомоги.

– Яким чином ваша діяльність допомогла кожному конкретному пацієнту, в якого діагностовано рак?

– Із 2013 року за сприяння фонду зібрали майже 2,5 млн грн, що допомогло на 100% покрити лікування пацієнтів онкоцентру, а це 40-45 дітей із бідних сімей.

Крім того, в рамках проектів благодійного фонду «СТОПРАК» забезпечили моніторинг діяльності влади щодо розподілу та використання коштів з державного та місцевих бюджетів у сфері охорони здоров’я і участь в бюджетному процесі. Також здійснили аудит наявних лікарських засобів, принципів їх розподілу та забезпечення пацієнтів, аналіз ефективності закупівель, проведених за кошти обласного та місцевих бюджетів.

Фонд організував понад 70 семінарів для лікарів Волинської області на тему дитячої онкології, 10 семінарів на тему паліативної допомоги. В силу обставин, протягом останніх останніх півтора роки я не займаюсь оперативною діяльністю Фонду, проте залишаюся його засновником. Фонд і надалі працює під керівництвом Марії та надає допомогу тим, хто цього потребує.

ОСНОВНІ НАШІ ПРОБЛЕМИ – КОРУПЦІЯ, ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА І ВТРАТА РОЗУМНОЇ МОЛОДІ

– Ви зробили надзвичайно багато. Але це не вирішує і сотої частини тих проблем, які є сьогодні в медицині. На вашу думку, в якому напрямку треба рухатися Україні, аби люди відчували підтримку держави в усіх сферах життя?

– Необхідно прийняти закони, які б мінімізували корупцію. Не тільки в охороні здоров’я, а в усіх сферах. Щоб боротьба з корупцією була реальною, а не «показушною», в Україні мають бути чесні та справедливі суди. Бо доки судді будуть корумповані, доти хабарники не відповідатимуть за свої злочини.

Аби всі бюджетні сфери (медицина, освіта, культура) мали достатнє фінансування, необхідно запровадити адекватні податки для бізнесу.  Адже наразі третина, а то і половина, економіки України працює в тіні – не тому, що не хоче платити податки, а тому що якщо їх платити, то бізнесу не буде.

Відповідно тіньовий бізнес не сплачує податків. А через це фінансування всіх бюджетних сфер (і зокрема медицини) мізерне, а найбільше потерпають прості українці. 

Паралельно із запровадженням лояльного податкового кодексу треба максимальні зусилля спрямувати на залучення інвестицій. І коли інвестор виявить бодай найменший інтерес, влада повинна забезпечити йому всебічну допомогу в оформленні документації, пошуку землі, підборі кадрів, а не так, як зараз – вимагати «відкат» чи створювати стільки перепон, що бізнесмен просто втікає.

Ну, і дуже важливо зараз вкладати максимальні кошти на просування бізнес-ідей. За кордоном (в тому числі у сусідній Польщі) на діяльність так званих бізнес-інкубаторів спрямовують мільярди доларів. У США успішно працює Кремнієва долина, що збирає найпрогресивніші ідеї з цілого світу і вкладає кошти в їх реалізацію. Серед тих найрозумніших людей є чимало українців. То чому б не допомогти нашим співвітчизникам працювати тут, удома, і сприяти розвитку України, а не чужих країн?

НЕ ВІР ОБІЦЯНКА – ОЦІНЮЙ ВЧИНКИ

– Ідеї, звичайно, дуже хороші. Але як ці мрії втілити в життя?

– Всі зміни починаються з людини, починаються з кожного з нас. Якщо ми, приміром, хочемо, аби в місті, у дворі, в підʼїзді було чисто – кожен із нас повинен перестати смітити.

Якщо ми хочемо, аби бюджетні гроші не кралися чиновниками, кожен із нас повинен вимагати від чиновників звітувати за кожну використану гривню.

Якщо нас обурює якість роботи комунальників, то потрібно не мовчати чи вдома на кухні про це говорити, а звертатись офіційно до тих чиновників, яким ми зі своїх податків платимо зарплату, і вимагати переробити чи покриття на дорозі, чи трубу у системі водопостачання, чи тротуар у парку.

Ми нарікаємо, яка корумпована влада засідає у Верховній Раді, обласній, міській. Варто ліквідовувати корупцію і зі своєї сторони - не давати на лапу в школах, університетах чи лікарнях, не продавати свої голоси на виборах. Корупцію не подолати за короткий час, проте це можливо зробити, особливо, коли до влади прийдуть нові ефективні менеджери, а люди зі свого боку почнуть протидіяти хабарникам. Маленькими кроками до великої мети. Я в це щиро вірю. 

– Але зараз стільки партій і кандидатів, які обіцяють зробити стільки корисного для людей. Як звичайному виборцю розібратися, хто з кандидатів каже правду, а хто відверто бреше?

– Насправді все не так складно, як здається на перший погляд. Якщо кандидат піарить себе на всіх телеканалах (а секунда ролика там вартує тисячі доларів), якщо його рекламні борди стоять по всьому місту (а це теж тисячі доларів), якщо цей кандидат платить за свій голос від кількасот до тисячі гривень, то варто задуматися: звідки в нього такі гроші? Особливо це непокоїть тоді, коли в декларації такого кандидата тільки квартира, записана на маму, машина, записана на тата, і геть скромна сума, яку заробила дружина.

Так, погоджуся: чимало кандидатів у депутати – це крупні бізнесмени. Але тоді виникає нове запитання: навіщо їм, які мають мільйони доларів, переписувати свої «заводи-пароходи» на рідню, а самому йти в нардепи на зарплату в 25 тисяч гривень? Ясно, що не про долю українців буде вболівати такий нардеп.

А ще, перш ніж проголосувати за того чи іншого кандидата, варто заглянути  в біографію претендентів, послухати, що кажуть про цю людину на вулиці, а не з екрана телевізора. Бо народний обранець обовʼязково повинен володіти двома чеснотами – порядність і професіоналізм.

– Ви згадали за статки кандидатів. А де живете ви, на чому їздите, де відпочиваєте?  

– Я живу у квартирі, яку 2013 році взяв по державній програмі «Доступне житло». Плачу кредит за неї. Авто Кіа Ріо 2015 року. 

Відпочиваю на рідному Поліссі, люблю гори – українські Карпати. 10-річний син Гліб і 9-річна донька Анна проводять багато часу у бабусі в селі, що неподалік Луцька. Пару років тому ми разом спорудили там дитячий будиночок. Цьогоріч син поїхав в патріотичний літній табір «Ranger Camp» у Володимирі-Волинському. Разом із дітьми декілька разів на місяць ходимо до кінотеатру. Іноді й удома переглядаємо фільми. Ось так відпочиваю.

«НІЧОГО В НАШОМУ ЖИТТІ НЕ СТАЄТЬСЯ ВИПАДКОВО – НА ВСЕ ВОЛЯ БОЖА»

– А яке хобі маєте особисто ви?

– Люблю читати. Але останнім роками часу катастрофічно бракує. Люблю театр, особливо постановки київського «Колеса» та Вінницького драмтеатру. Подобається садівництво. Ну, а спорт завжди був у моєму житті: плавання, вуличні тренажери, йога. Потрохи опановую великий теніс. Дуже люблю бігати (півтора роки тому встановив свій маленький рекорд – за менш як дві години здолав напівмарафон - 21 кілометр 97,5 метри). А зараз, коли щільний графік передвиборчої кампанії, то баланс між фізичним та психоемоційним навантаженням встановлюю заняттями у тренажерній залі: ходжу тричі на тиждень на 7-му ранку.

– Зазвичай успішні молоді люди скептично ставляться до віри та церкви. У вашому житті яке місце займає релігія?

– Я знову не впишуся у стереотип, бо в моєму житті віра займає одне з основних місць. Так, щоправда, було не завжди. Та коли ти опиняєшся перед дуже важким випробуванням долі, то зазвичай ідеш за підтримкою до Бога. Мені в цьому сенсі пощастило: Господь ніколи не лишав моїх слів без уваги.

Коли два роки тому я переживав дуже важкий період, розради шукав у святих місцях. І якось випадково (хоче тепер думаю, це було зовсім не випадково) заїхав у Жидичинський чоловічий монастир. Я знайшов там спокій. І відтоді намагаюся періодично відвідувати служби, щоб зняти весь негатив, очиститися і зарядитися духовною енергією.

– Кожне випробування – це неоціненний досвід і можливість переосмислити життя. Зараз, коли стільки пережито, що для вас щастя і найбільша цінність?

– Так, пережито було немало. І якось миті, звертаючись у молитвах до Господа: «…нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі» я збагнув: нічого в нашому житті не стається випадково – на все є воля Божа. Просто треба вміти довіритися Богу і зрозуміти: ми не стрибнемо вище того, що нам назначено, але й нижче теж не впадемо.

Що ж до цінностей (задумався)… Я вже міркував над цим. І мабуть, найважливіше для мене – життя прожити достойно: чесно працювати й бути щасливим від кожного нового дня, радіти, що можеш ходити по цій землі, тішитися успіхам дітей, нести добро й розуміти: роки минають не дарма. 

Людмила СТАСЮК