«Ми ліцензували понад 15 нових спеціальностей», — ректор луцького «політеху» Петро Савчук

17 Липня 2019, 20:00
4472

Значний технологічний розрив між Україною та високорозвиненими країнами вимагає модернізації вітчизняної системи підготовки інженерних кадрів для забезпечення прискореної імплементації кращих іноземних практик створення й комерціалізації продуктових і процесних інновацій. Більше того, глобальні тренди інноваційно-технологічного розвитку підтверджують необхідність оволодіння інженерними кадрами реінжиніринговими, франчайзинговими, бенчмаркінговими та аутсорсинговими технологіями, що дасть можливість задіяти економічні механізми масового оновлення промислової індустрії та об’єктів виробничої інфраструктури.

За таких умов зростає роль технічних університетів не лише як «кузні кадрів» для країни в цілому та окремих регіонів, а й як осередків генерації нових пріоритетів соціально-економічного розвитку, зокрема розширеного відтворення галузі матеріального виробництва та впровадження додаткових потужностей в IT та інші високотехнологічні сектори, - йдеться в публікації на сторінках Українського журналу «Економіст». 

Фактично технічні університети мають стати інноваційним ядром розвитку окремих регіонів, що забезпечуватиме перманентне продукування сучасних технологій та управлінських рішень, які прискорюватимуть входження регіонів України в глобальні ланцюги доданої вартості. З питаннями стосовно вибору пріоритетів розвитку технічного університету, диверсифікації напрямів підготовки інженерних і управлінських кадрів та максимального наближення навчального процесу до реальної практики господарювання ми звернулися до доктора технічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України, ректора Луцького національного технічного університету Петра Петровича Савчука.


- Петре Петровичу, що є для вас і вашої команди базовим імперативом при виборі пріоритетів розвитку Луцького національного технічного університету на коротко- та довгострокову перспективу?

- Дякую за запитання. Однозначно, що базовим імперативом для нас є і буде підготовка якісних та конкурентоспроможних інженерних кадрів для потреб національного господарства. Ми технічний університет і повинні насамперед готувати фахівців, які продукуватимуть техніко-технологічні інновації, реалізовуватимуть проекти зі створення промислових та інфраструктурних об’єктів, забезпечуватимуть інформатизацію виробництва та системи управління відповідно до кращих іноземних практик. 

Водночас, виходячи з мінливості кон’юнктури ринку праці, структурних зрушень у системі суспільного відтворення та екзогенних і ендогенних викликів, ми відкриваємо нові спеціальності, які, на моє глибоке переконання, сприятимуть не лише зміцненню позицій нашого закладу вищої освіти (ЗВО) на ринку освітніх послуг, а й додадуть нових імпульсів соціально-економічному піднесенню нашого Волинського регіону, сприятимуть створенню доданих вартостей і у виробничій, і в невиробничій сферах. Тож наразі створюємо дієве інноваційне середовище (бізнес-інноваційний центр, студентський бізнес-інкубатор, стартап-школу, власний фонд фінансування перспективних досліджень), які сприятимуть зростанню мотивації працівників та студентів, оптимальній реалізації їх потенціалу й можливостей.

Такі кроки у відносно далекій перспективі суттєво підвищать конкурентоспроможність ЗВО на світовому ринку освітніх послуг і привабливість української інженерної освіти. 
 




- Ви говорите про те, що вагомою детермінантою при виборі пріоритетів розвитку університету, зокрема й у відкритті нових спеціальностей, є врахування структурних зрушень у національному господарстві. Конкретизуйте свою позицію.

- Нашому університету більше 50 років. Він створювався в період, коли відбувалось інтенсивне введення потужностей у різних ланках машинобудівного комплексу, зокрема в сільськогосподарському машинобудуванні та автомобілебудуванні. Також мали місце значні обсяги капітального й житлового будівництва. Тому ставка робилася на підготовку інженерів-механіків, інженерів-технологів та інженерів-будівельників. І нині ці спеціальності є для нас пріоритетними напрямами підготовки. Однак структурна перебудова національного господарства, зокрема господарського комплексу Західного регіону, сформувала попит на фахівців нових спеціальностей.

Загалом за період моєї каденції на посаді очільника ЗВО ми ліцензували понад 15 нових спеціальностей, що суттєво зміцнило позиції університету та його привабливість. Конкретизую лише деякі з них.

Ні для кого не секрет, що Волинь має колосальні ресурси та резерви для розбудови індустрії переробки сільськогосподарської сировини з огляду на потенціал агровиробництва та спеціалізацію регіону в цілому. Більше того, це галузь, яка, на відміну від сільського господарства, створює значно більше доданої вартості, що відповідно супроводжується новими робочими місцями та додатковими доходами домогосподарств. З урахуванням цього й було прийнято рішення про відкриття спеціалізації, пов’язаної з обладнанням переробних та харчових виробництв на базі спеціальності «Галузеве машинобудування». Логічним кроком стало відкриття також спеціальності «Харчові технології». Вона важлива ще й тому, що Україна, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, зобов’язується імплементувати ряд директив з безпечності та якості харчових продуктів. А це перепустка на ємнісний ринок Європейського Союзу. І в цьому плані без фахівців у сфері харчових технологій нам не обійтися. У перспективі також відкриття спеціальності щодо підготовці фахівців у галузі тваринництва.

Волинська область, а також сусідні регіони Рівненщина й Житомирщина є найбільш лісозабезпеченими регіонами. Це формує сприятливі передумови для розвитку деревообробної промисловості. У цілому деревообробка для поліських адміністративних районів поряд із сільським господарством потенційно може бути базовою ланкою господарства і створювати левову частку робочих місць. На сьогодні мова вже не йде про невигідний для України продаж первинної сировини та деревообробку на основі «кустарних» технологій. Для нас важлива переробка на новій технологічній основі, яка дозволить виробляти широкий спектр продукції, зокрема будівельних дерев’яних конструкцій. 


І тому вважаю, що адміністрація університету та профільна кафедра свого часу прийняли архіважливе стратегічне рішення – відкриття спеціальності «Обладнання лісового комплексу». Я також переконаний у тому, що значні перспективи має спеціальність «Лісове господарство», оскільки лише у нашій області функціонує 22 державних лісогосподарських підприємства. 
 


 



- Нещодавно в університеті провели тематичні круглі столи, де широкому загалу було презентовано спеціальності «Агроінженерія» та «Агрономія». Бізнес схвально відреагував на відкриття такого роду спеціальностей. Який ваш прогноз відносно закріплення названих спеціальностей на ринку освітніх послуг?

- Аграрна Волинська область має вагомі здобутки в цьому секторі. Але ж і є значний спектр проблем, який не має вирішення вже багато років. Зберігається низхідна тенденція в поголів’ї ВРХ, не дотримуються науково обґрунтовані сівозміни, втрачено традиційну сільськогосподарську спеціалізацію, особливо в зоні Полісся. Вирішити ці проблеми владними приписами чи набором певних технологічних дій неможливо.

Потрібна науково обґрунтована основа. І тут ми готові прийти на допомогу аграрному бізнесу шляхом підготовки фахівців з «Агроінженерії» та «Агрономії». Тим більше, що глобальний ринок сільськогосподарської сировини є дуже чутливим до різних цінових коливань. А виграє врешті-решт у конкурентній боротьбі той, хто поставить сільськогосподарське виробництво на нову технологічну основу. 
 




- Ви згадували також про підготовку фахівців для потреб сільськогосподарського машинобудування. Але ж нині цей сегмент промислового виробництва «накульгує на обидві ноги»?

- Колись в Україні функціонувала розгалужена мережа підприємств сільськогосподарського машинобудування. Працювали підприємства з виробництва зернозбиральних комбайнів, сівалок, ґрунтообробних машин. Потужними центрами сільськогосподарського машинобудування вважалися Тернопіль та Херсон.

Але затяжна стагнація в національній економіці в 90-х роках призвела до руйнації індустрії сільськогосподарського машинобудування, що негативним чином вплинуло не лише на зайнятість населення, а й на внутрішній попит на металопродукцію, що не залишило нашим підприємствам гірничо-металургійного комплексу іншого вибору, ніж експортувати метал. 

Але я впевнений, що вітчизняна індустрія сільськогосподарського машинобудування відродиться, але вже на новій технологічній основі, оскільки в національному АПК сформувався високий рівень концентрації інвестиційного капіталу. Державі конче необхідно створити стимули для потужних промислових підприємств та агрохолдингів. Ми в цьому дуже зацікавлені, адже в нашому університеті є перспективні розробки в цьому напрямі. Ось приклад. На всю Україну відома наукова школа сільськогосподарського машинобудування, започаткована видатним вченим, професором Гедалем Абрамовичем Хайлісом і очолювана нині професором Володимиром Федоровичем Дідухом. Нещодавно на Фестивалі інновацій нею було представлено універсальний льонобральний апарат для ресурсозберігаючої технології виробництва льону, який отримав схвальні відгуки з боку керівництва Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України. 
 




- Петре Петровичу, реалії сьогодення свідчать, що без реалізації масштабних інфраструктурних проектів та підвищення рівня урбанізації сформувати конкурентні переваги, особливо прикордонного регіону, надто проблематично. Але реалізація таких проектів вимагає підготовки фахівців відповідного рівня. Що здійснюється в цьому напрямі?

- Впевнено можу сказати: нам є що запропонувати приватному бізнесу та державним корпораціям. Ось, наприклад, будівельна індустрія. Провідні профільні підприємства нашого краю із задоволенням масово беруть наших студентів на роботу, нерідко вже на старших курсах під час навчання, оскільки рівень підготовки є дуже високим. І я не перебільшую. Адже підготовка інженерів-будівельників – це візитна картка нашого університету. Ця спеціальність була відкрита однією з перших ще в той час, коли ми не були самостійним навчальним закладом. За роки, що пройшли, значно зміцніла матеріально-технічна база підготовки інженерів-будівельників, виросла ціла плеяда талановитих викладачів, здатних готувати фахівців за сучасними лекалами будівельної індустрії. Суттєво сприяє якості підготовки сертифікована будівельна лабораторія, що забезпечує уніфіковану практичну підготовку та отримання студентами важливих практичних компетентностей.

Наші випускники працюють у найпотужніших будівельних компаніях. Приємно, що частина з них на сьогодні займають керівні посади й очолюють підприємства.

Крім фахівців з промислового і цивільного будівництва ми готуємо кадри для потреб міського будівництва та господарства, а також інженерів, які здійснюватимуть проектування автомобільних доріг і аеродромів. Великим попитом на ринку праці користуються наші дизайнери й архітектори. Без фахівців цих напрямів забезпечити належне інфраструктурне облаштування територій та населених пунктів неможливо. 

Якщо Волинь хоче стати не номінальним, а реальним вікном у Європу, то цього можна досягти лише шляхом реалізації потужних інфраструктурних проектів, що є цілком реальним за допомогою тих професійних кадрів, підготовку яких здійснює Луцький національний технічний університет. Тому я покладаю великі надії на те, що факультет архітектури, будівництва та дизайну значно розширить свою «експансію» на ринку освітніх послуг вже у найближчій перспективі.

- Сучасна конкурентна перевага будь-якого виду діяльності – це рівень її інформатизації. Які пріоритети Луцького національного технічного університету в царині інформаційних технологій?

- Озвучу таку прописну істину: традиційні фактори виробництва (праця, земля, капітал) є вичерпними, а інформація – це невичерпний ресурс. Отже, той, хто першим максимальною мірою впровадить інформаційні технології, і буде в авангарді глобальної конкуренції. Фактично з цього ми й виходили, створюючи факультет комп’ютерних наук та інформаційних технологій. Факультет розвивається прискореними темпами і охоплює майже всі спеціальності IT-сфери: «Професійна освіта. Комп’ютерні технології»; «Інженерія програмного забезпечення»; «Комп’ютерні науки та інформаційні технології»; «Комп’ютерна інженерія»; «Кібербезпека». 

Особливо перспективною, на моє переконання, є спеціальність «Кібербезпека», оскільки загострення екзогенних ризиків, пов’язаних із загрозами, які йдуть від нашого північно-східного сусіда, а також поглиблення конкуренції між представниками транснаціонального капіталу за найбільш ліквідні ресурси України вимагають підготовки фахівців, які будуть вчасно упереджувати вогнища небезпеки і зміцнювати інформаційну та в цілому національну безпеку держави. 

- У технічному університеті, який ви очолюєте, функціонує також два економічних факультети. Ваше бачення їх подальшого розвитку.

- У нинішніх умовах гострої конкурентної боротьби, особливо на ринку науково-технічної продукції, в найбільш капітало- та наукомістких виробництвах, ритейлі неможливо обійтися без сучасних маркетингових, інжинірингових та реінжинірингових технологій. А їх освоєння є немислимим без повноцінної підготовки фахівців зі спеціальностей «Економіка», «Менеджмент» та «Маркетинг». І я гордий, що ці напрями підготовки у нас мають міцні позиції на ринку освітніх послуг. 

В умовах інтернаціоналізації світової економіки, збільшення кількості вітчизняних підприємницьких структур, які виходять на світові фондові ринки, диверсифікації ринку страхових послуг підвищується престиж спеціальностей «Фінанси, банківська справа та страхування» і «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність». Значним попитом користуються наші випускники спеціальності «Облік та оподаткування», оскільки керують підготовкою студентів професійні бухгалтери-практики, сертифіковані аудитори. І тут у нас є значні успіхи. Студенти-економісти стабільно є переможцями та призерами всеукраїнських олімпіад і конкурсів наукових робіт. 




- ЗВО є технічним університетом. Яким чином відбувається інтеграція технічних та економічних спеціальностей?

- Симбіоз потужної технічної та економічної підготовки створює додаткові можливості для студентів і працівників, що ми успішно й використовуємо. Наприклад, технарі здатні успішно виконати техніко-економічне обґрунтування розробок чи досліджень, представити відповідний бізнес-план, мають компетенції стратегічного управління підприємством, а економісти ефективно навчаються, маючи прямий доступ до потужних промислових підприємств та бізнес-структур регіону й вирішення їх практичних задач економічного спрямування. Саме тому наші випускники отримують високі оцінки від бізнесу та роботодавців, а працівники – додаткове фінансування для виконання госпдоговірних робіт на сотні тисяч гривень.

- Домінуючий тренд у передових країнах світу – це інтенсивний розвиток альтернативної енергетики. Це, з одного боку, намагання припинити гегемонію нафтогазових бізнес-монстрів, а з другого – збереження довкілля та вдала реалізація проектів щодо упередження проявів глобального потепління. Як університет планує «вписуватися» в такі глобальні тренди?

- ЄС прийняв нові індикатори в енергетичному секторі. Однозначно він вимагатиме їх дотримання, в тому числі й від асоційованих членів. Прикметна риса цих індикаторів – збільшення частки виробництва енергії з відновних джерел. Європа досягла в цьому напрямі значних успіхів. Нещодавно сам у цьому переконався, вивчаючи досвід Німеччини у сфері розвитку вітроенергетики в провідному навчальному центрі BZEE. Нам є чому повчитися. Але у нас є і значні резерви для того, щоб не випасти із сучасної енергетичної орбіти ЄС. Наразі ми також на шляху до створення такого центру на Волині, що обслуговуватиме всю Україну.

Збільшення обсягів виробництва енергії з відновних джерел також сприятиме вирішенню комплексу екологічних проблем. Не секрет, що Україна потерпає від переповнених звалищ промислових та побутових відходів. Такий «клондайк» для виробництва біологічного газу на порядок зменшить залежність від імпорту мінерального палива і здешевить енергоносії для споживачів. А це основний чинник конкурентоспроможності для енергоємної української економіки. 

У нашому регіоні близько 10-12% від загального обсягу деревини, яка заготовлюється, становлять лісосічні відходи, які як ресурс для виробництва твердого біологічного палива належним чином не використовуються, точніше переважна більшість їх спалюється. Тобто є значні резерви збільшення обсягів виробництва паливних гранул та брикетів за умови підвищення рівня утилізації неліквідної деревини. 

Найближчим часом ми активно долучаємося до участі університету в проектах розвитку альтернативної енергетики, в тому числі шляхом реалізації грантових механізмів. Думаю, що тут вистачить роботи як для наших енергетиків, так і для інших фахівців. 
 




- Як у цілому очолюваний вами технічний університет може вплинути на прискорення темпів соціально-економічного піднесення Волинської області?

- З перших днів відтоді, як я став ректором університету, маючи власний 10-річний досвід, почав орієнтувати своїх підлеглих на роботу з міжнародними фондами в рамках реалізації грантових програм. Саме така форма співпраці з фінансовими донорами, з одного боку, сприяє залученню додаткового фінансування, необхідного для оновлення матеріально-технічної бази університету, а з другого – прискорює процеси імплементації передового іноземного досвіду в частині організації наукового й навчального процесу, формування інститутів громадянського суспільства, збереження природної спадщини. 
 

Університет брав дуже активну участь у програмах Східного партнерства та транскордонного співробітництва ЄС, зокрема в програмах «Україна – Польща – Білорусь» та «Україна – Білорусь». Деякі гранти ми виграли й успішно їх реалізуємо. Але це лише початок. На моє переконання, ми навіть на 10% не використовуємо наш потенціал. Це відбувається під впливом декількох факторів. 


По-перше, має місце певна індиферентність окремих співробітників стосовно участі в грантових програмах на конкурсній основі, що пов’язано з одноманітністю діяльності протягом багатьох років. По-друге, об’єктивна відсутність практичного досвіду щодо якісного оформлення проектних заявок через недостатню кількість грантових програм, до яких дотична Україна. 

Зрештою ці проблеми характерні не лише для вищої школи, а й для органів державного управління та місцевого самоврядування. Тому, здавалося б, потенційно привабливі проекти не отримують належного обґрунтування й відповідного фінансування. 

Можу сказати без перебільшення: при наявності політичної волі керівництва області, я маю на увазі і виконавчу, і представницьку вертикаль влади, наш університет здатний запропонувати дієві механізми залучення грантових ресурсів у розбудову волинського прикордоння, проекти підвищення енергоефективності використання природної сировини, апроксимацію вітчизняних екологічних стандартів до відповідних стандартів ЄС.

- Петре Петровичу, яку роль мають відігравати технічні університети в оновленні регіональних еліт у сучасних умовах?

- Вже так сталося історично під впливом не лише об’єктивних, а й суб’єктивних факторів, що Україна значно відстала від високорозвинених країн як щодо темпів і масштабів впровадження інформаційних технологій, так і щодо створення сектору високотехнологічних виробництв. Розрив між нами і передовим світом дуже великий, тому ми не можемо собі дозволити таку «розкіш», як переслідування успішних. Лише випереджальний тип розвитку дасть нам шанс поступово увійти до клубу економічних гегемонів і в європейському, і у світовому масштабі. Але це неможливо без висококваліфікованих інженерів, які володітимуть сучасними прийомами обробки інформації та найновішими методами проектування виробничо-технічних систем.

Таких фахівців може підготувати лише технічний університет, спираючись на потужний кадровий потенціал та сучасну експериментально-дослідну базу. Я переконаний у тому, що тільки успішні профільні, особливо сучасні технічні університети можуть забезпечити повноцінне оновлення регіональних еліт у цілому. Справжнє оновлення регіонального істеблішменту неможливе без перманентних «ін’єкцій» молодих інженерних кадрів.
 


 



- В останні роки до керівництва технічними університетами прийшла нова плеяда освітянських менеджерів. З багатьма із них, як ми всі знаємо, ви дуже тісно співпрацюєте. Як у цілому на ваш світогляд вплинула участь у неформальному «Клубі ректорів»?

- Дякую за питання. Чесно скажу, що працювати з ректорами різноманітних ЗВО – це серйозна школа життя. Оскільки більшість із них має колосальний досвід не лише в управлінні університетами, а й у процесах державотворення. Багато хто очолював міністерства й відомства, комітети Верховної Ради України. Харизматичною постаттю в цьому плані є Станіслав Миколайович Ніколаєнко – нинішній ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України, якого, до речі, нещодавно колектив майже одноголосно переобрав на другу каденцію. Ця людина свого часу очолювала Міністерство освіти і науки України, в перші роки після Помаранчевого майдану, коли закладалися підвалини нової моделі освітянського менеджменту. 
 

Пишаюсь надзвичайно дружніми й довірливими відносинами з ректором Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександром Володимировичем Черевком, який п’ять років поспіль (2005-2010 роки) був головою Черкаської обласної державної адміністрації і дуже багато зробив для перетворення Черкащини в один з локомотивів розвитку економіки України. 

Надзвичайно корисною для себе вважаю співпрацю з ректором Національного університету фізичного виховання і спорту України Євгенієм Вікторовичем Імасом. Це взагалі унікальна людина. Він є головою секції з фізичної культури і спорту відділення вищої освіти Національної академії педагогічних наук України і почесним академіком Національної академії педагогічних наук України. При цьому під керівництвом відомого українського вченого Петра Трохимовича Саблука він також підготував і успішно захистив піонерну докторську дисертацію з економіки, яка присвячена розвитку бурякоцукрового виробництва та ринку цукру в Україні, що отримала схвальні відгуки від таких «зубрів» вітчизняної економічної науки, як Борис Йосипович Пасхавер та Сергій Миколайович Кваша. 

Багато чому навчився в знаних в Україні і далеко за її межами відомих українських вчених-ректорів ЗВО Західного регіону, зокрема в Юрія Юрійовича Туниці (Національний лісотехнічний університет України), Володимира Васильовича Снітинського (Львівський національний аграрний університет), Євстахія Івановича Крижанівського (Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу), Володимира Петровича Кравця (Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка), Ігоря Ярославовича Коцана (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки). До речі, Юрій Юрійович Туниця є автором Екологічної конституції Землі. 
 


 


- А хто на вас вирішальною мірою вплинув як на керівника, вченого та викладача в очолюваному вами ЗВО? Адже ви там працюєте фактично все своє професійне життя.

- Попереднє покоління керівників Луцького національного технічного університету на чолі з колишнім ректором Віктором Володимировичем Божидарніком дуже багато зробило для нарощення кадрового потенціалу та розбудови матеріально-технічної бази. Більше того, робилося це все на зламі епох, в умовах затяжної економічної кризи, соціальної депресії. Тому їм усім уклін до землі за ту титанічну працю, яка дала можливість створити потужний конкурентоспроможний технічний університет у Західному регіоні України. 

Особисто для мене взірцем вченого, патріота України, гуманної та порядної людини завжди був і залишається Анатолій Васильович Федосов. Він доклав значних зусиль, використовуючи свої зв’язки та авторитет у НАН України та ВАК України, для відкриття спеціалізованих вчених рад природничого, технічного та економічного профілю, що давало можливість університету досягати нових висот і підтверджувати справами та досягненнями високий статус національного. Також не можу не згадати свого першого безпосереднього керівника професора Юрія Георгійовича Бобра, вченого світового рівня, який створив в університеті потужну школу матеріалознавства. Нам дуже їх не вистачає.

Перед такими людьми ми в неоплатному боргу, тому справами маємо доводити, що ми достойні учні наших вчителів. Лише за таких умов можливими є досягнення нових висот і подальший впевнений поступ Луцького національного технічного університету в сім’ю європейських університетів.

Коментарі
27 Липня 2019, 03:23
На фото не ректор а "божидарник"...скромніше треба себе вести.....та і ще...
05 Серпня 2019, 18:27
На фото пихатий балабол, брехун та блазень ЛНТУ. Політичний труп укропу, підстилка івахова. Не дай Бог він ще раз стане очільником вишу.
13 Серпня 2019, 22:42
Звідки взялися 50 років ЛНТУ, краще б написали 500 років. 30 років назад про такий заклад я і не чув. Почуття "соромливосиі" аж "пре" від цього "чудо-ректора".
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром