«Є люди, які розуміються в політиці, а є такі, що створюють відповідне враження», – Михайло Наход

Напередодні парламентських виборів політизованість суспільства значно підвищується (принаймні так мені видається).

У такий сумбурний час досить непросто знайти людину, яка зможе фахово та без емоцій, а головне чесно пояснити людям, на що ж насправді потрібно звернути увагу, роблячи заповітний вибір 21 липня, – пише ІА «Конкурент».

На щастя, я знаю такого фахівця. Це Михайло Наход – політолог-міжнародник, голова «Центру політичного аналізу та виборчого консалтингу», завідувач кафедри національної безпеки СНУ та співзасновник Громадянського Руху «СВІДОМІ».

Кілька днів тому, незважаючи на сильний вітер, ми сіли на балконі «Ring DJCafe» та обговорили відкриті і закриті списки, нові тренди та оновлення виборчих технологій, пастки мажоритарки і, звісно, ефективність свідомих людей.

– Михайле, ми живемо в часи, коли не зовсім відповідні люди позиціонують себе як політологи. Вони дуже впевнено озвучують різноматні речі, тим самим нав’язуючи свої суб’єктивні думки як«експертні». Тому, щоб у читачів не виникало жодних запитань, розкажіть про свою освіту та професійний досвід.

– Дякую за запитання. Насправді ситуація така, що є люди, які розуміються в політиці, а є такі, що лише створюють відповідне враження. Що стосується мене, то я політолог-міжнародник за першою освітою. Закінчив факультет міжнародних відносин нашого Східноєвропейського національного університету. Згодом стажувався у Сполучених Штатах Америки, двічі – у Великій Британії. Також у Міжнародній фундації виборчих систем та інших організаціях.

Пізніше здобував другу вищу освіту в магістратурі у Львівському регіональному інституті державного управління. У цьому ж навчальному закладі навчався в аспірантурі, після закінчення якої захистив кандидатську дисертацію.

Із 2012го працював на кафедрі політології СНУ, зараз завідую кафедрою національної безпеки. Понад 14 років очолюю «Центр політичного аналізу та виборчого консалтингу». Був одним із керівників у партії «Наша Україна» Віктора Ющенка. А з 2010-го року не був членом жодної із політичних сил.

Загалом професійний досвід дуже багатий.  Є що порівняти та проаналізувати. Упродовж життя я завжди поєднував теорію з практикою і вважаю такий підхід найбільш раціональним.

– Президент України Володимир Зеленський одним із перших своїх указів призначив позачергові парламентські вибори на 21 липня. Якщо говорити об’єктивно: чи потрібне Україні дострокове волевиявлення громадян? Чи це все ж таки політичний хід Президента, який необхідний йому та його політичній силі?

– Громадяни дали великий кредит довіри Президенту Зеленському, і понад 80 % людей підтримує розпуск парламенту. Як політолог я не бачу жодного сенсу в тому, щоб проводити вибори влітку замість осені. Проте глава держави, спираючись на запит суспільства, керується своїми політичними інтересами.

Зрозуміло, що це дозволить «Слузі народу» отримати якнайбільше голосів, оскільки вони зараз перебувають на підйомі. Чи добре це для громадян? Про це варто говорити, коли закінчуватиметься каденція Верховної Ради, яку невдовзі виберуть. Але особисто я не вважаю, що для суспільства добре проводити вибори влітку, коли триває сезон відпусток і так мало часу, щоб розібратися у політичних процесах.

– Позачергові вибори до Верховної Ради України відбудуться за змішаною системою: половину народних депутатів виберуть за списками, інші боротимуться на мажоритарних округах. Які плюси та мінуси такої системи?

– Плюсів у цій системі значно більше для політиків, аніж для громадян. Якщо говорити про партійні списки, то головна проблема – це їхня закритість, тобто людина не може голосувати за конкретного політика в ньому.

Ще одна вада полягає в тому, що списки зазвичай формує лідер партії зі своїм оточенням. Досить часто це призводить до банального скупляння місць бізнесменами, які приходили у Верховну Раду, щоб захищати власні інтереси.

На мажоритарних округах підкуповують виборців, які ведуться на різні маніпуляції та голосують за «гречку». Це не є свідомий вибір.

– Альтернативою чинній в Україні виборчій системі називають систему з відкритими списками. У чому вона полягає та які її переваги?

– Щодо відкритих списків також існує чимало маніпуляцій. Для прикладу, один із лідерів (чи одна) каже, що достатньо надати людям змогу ознайомитися з переліком кандидатів у ЗМІ. Насправді суть відкритих списків полягає у тому, що громадяни можуть голосувати за конкретного кандидата в них (у списках). За результатами виборів партійний список переформовується: люди, які отримали більшу підтримку, перебувають на вищому місці та мають більше шансів потрапити до парламенту.

Вже декілька років в Україні точаться дискусії щодо запровадження відкритих регіональних партійних списків. Тобто партії будуть змушені виставляти партійний список із певною кількістю політиків у розрізі регіонів. Це добре, бо майбутні депутати будуть прив’язані до конкретної області чи міста. Це реальна і дієва альтернатива тій системі, яку ми маємо зараз.

– Кому не вигідно запроваджувати відкриті списки?

– Передусім лідерам політичних сил, оскільки вони значною мірою втрачають вплив на їхнє формування. Стає значно важче продати місце, оскільки людині все одно потрібно вести кампанію, переконувати виборців, а це значно важче. Політики не готові ділитися реальною владою всередині партій, тому відкриті списки досі не запроваджено.

Проте такі шанси є, особливо реальними вони стають напередодні виборів. Є ймовірність, що цього скликання, уже найближчими днями, проголосують за Виборчий кодекс, який передбачає введення відкритих списків. Водночас я маю великі сумніви, що нова Верховна Рада повернеться до цього питання, якщо не закрити його зараз. 

Зміна виборчої системи найбільш можлива, коли закінчується термін дії повноважень парламенту, і це підтверджують наукові дослідження в ряді країн, де відбувалася відповідна реформа.

(наступного дня після виходу інтерв‘ю Верховна Рада України у другому читанні ухвалила Виборчий кодекс. Це означає, що наукове твердження Михайла Находа знайшло своє підтвердження і в нашій країні)

– Чи сильно змінилися тенденції ведення виборчої кампанії після карколомного успіху Зеленського?

– Підхід до ведення кампаній серйозно змінився. Це відбулося не лише завдяки методам, які використав Володимир Зеленський, але й через удосконалення виборчих технологій у всьому світі.

Партії та політики дедалі рідше відправляють агітаторів працювати від дверей до дверей. Скорочується вартість кампаній та не видно шаленого скуповування виборців. Натомість всі йдуть в онлайн. Виборців треба шукати там, де вони є (а вони в гаджетах). Але й традиційні методи, зокрема в сільській місцевості, залишаються дієвими, особливо зустрічі з виборцями.

– Напевно, головний тренд прийдешніх виборів – це «нові обличчя». На мою думку, це поняття дуже розмите і досить важко зрозуміти, чим саме керуються ті чи інші політичні сили, використовуючи це гасло. Що ви думаєте про «нові обличчя», які йдуть до влади?

– Це дійсно тренд. Його передумовою є розчарування українців у політиках. Чому так відбувається? Тому що вони (політики) не виконують своїх обіцянок, громадяни втрачають у них віру і з’являється потреба показати якесь «оновлення». Таким чином виникають нові партії, які насправді є політичними проектами. Випадок із Зеленським продемонстрував, що громадяни прагнуть тотального оновлення.

Як політолог я не бачу в цьому великого добра. Вважаю, що в політиці мають бути професіонали. Звісно, що професійні молоді люди повинні спробувати себе, проте є чимало «старих» політиків, які мають системне бачення та можуть ефективно працювати. Я боюся, що з цим пошуком нових облич українці знову розчаруються. І я не знаю, що потрібно буде запропонувати суспільству через 5 років, щоб воно повірило в чергові зміни.

– Поговорімо про мажоритарку. Безсумнівно, що від неї потрібно відмовлятися, але вона є. Враховуючи останнє, скажіть, яка «місія» у депутатамажоритарника? Над чим він повинен працювати?

– Найперше він повинен розробляти та підтримувати закони, які необхідні для успішного розвитку його виборчого округу та захисту інтересів місцевого населення. Депутатмажоритарник має змогу залучати кошти на соціально-економічний розвиток.

Проте існує один нюанс: такий привілей доступний лише тим обранцям, які належать до парламентської більшості. Це, звісно, вади системи.

– Як людям контролювати роботу мажоритарників? На що звертати увагу, щоб депутат у своїй роботі був максимально ефективним?

– Депутат мусить чути громаду та співпрацювати з місцевою владою. Він повинен дослухатися до місцевих депутатів, міського голови та спільно з ними виробляти підходи до того, що потрібно в парламенті пролобіювати для конкретного міста чи регіону. Якщо він це робить, то його можна вважати певною мірою ефективним. 

Також потрібно моніторити його сторінку на сайті Верховної Ради, дивитися, за що він голосує, які законопроекти вносить. Проте контролювати мажоритарника водночас і досить складно, оскільки після обрання депутат нічого людям не винен.

– Чи існують інструменти відкликання народного депутата?

– Ні. І я не вважаю, що це сучасний та потрібний інструмент. Громадяни повинні думати тоді, коли обирають.

– Ми живемо в дивні часи, коли старі політики називають себе «новими», деякі «нові» йдуть на вибори під «патронатом» старих, а в підсумку дурнями залишаються прості громадяни. Михайле, як людям розібратися?

– Громадянам треба добре проаналізувати перших 20, 30, 40 кандидатів у списках партій, за які вони мають намір голосувати, та подивитися: є там ті люди, яким вони довіряють чи навпаки. Також потрібно дивитися, за що виступає ця партія: за ЄС чи якісь інші об’єднання, за одну українську мову чи за багатомовність, як вона пропонує вирішувати питання війни та миру тощо. Не менше важливо проаналізувати попередню діяльність політиків. 

Якщо говорити про нові обличчя, то ці критерії не завжди підходять. Тому потрібно звертати увагу на освіту, професійний досвід та здатність реально робити зміни.

– Зараз чимало вашого часу займає робота в Громадянському Русі «СВІДОМІ», де ви є співзасновником. Чому ви в цій команді?

– Громадянський Рух «СВІДОМІ» став частиною мого життя, бо я давно ідеологічно бачив себе в команді однодумців, які хочуть робити корисні речі в себе в громаді, а не чекають, коли в Києві зміниться влада та все стане добре.Ще до заснування руху депутат Луцької міської ради Андрій Покровськийзапропонував мені дослідити, чи потрібна місту організація, яка підвищуватиме рівень громадянської свідомості та об’єднуватиме відповідальних людей.

Раніше я вважав, що це якась утопія, що зможуть знайтися люди (політики), які захочуть так системно працювати, щоб змінювати свідомість жителів у конкретній громаді. Коли ми почали працювати, я переконався, що в такої організації є майбутнє.

– Яку користь діяльність ГР «СВІДОМІ» приносить Луцьку?

– Можна назвати ряд речей. Мій колега Тарас Шкітер ініціював проект «Округи без депутатів», а Андрій Покровський пролобіював його просування у стінах міської ради. І тепер на 12 «осиротілих» округів надходять реальні кошти з міського бюджету. Також ми запустили освітній проект «Школа свідомого громадянина», який теж дає системний результат. Окрім цього, є й інші соціальні проекти, зокрема для пенсіонерів, які заохочують їх до активного суспільнокультурного життя.

– Яке майбутнє у «СВІДОМИХ» та чи тісно воно переплітатиметься із політикою?

– Очевидно, що наше майбутнє переплітатиметься із політикою, тому що реалізувати ті цілі та завдання, не беручи участь у політичному житті, неможливо. Наші колеги активно беруть чи братимуть участь у політичному процесі. Для прикладу, співзасновник «СВІДОМИХ» Тарас Шкітер балотується до Верховної Ради. Коли будуть чергові місцеві вибори, то наші представники теж будуть визначатися щодо своєї політичної участі.

Своєю чергою я переконаний, що активні люди повинні йти в політику і працювати в органах місцевого самоврядування чи в парламенті разом, не ділячи владу, а ставлячи інтереси громади та країни вище. Вважаю, що свідомі громадяни будуть значно краще підготовлені до цього та приноситимуть більше користі.