Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Тетяна Білінскі (у центрі) з мамою та сином
Тетяна Білінскі (у центрі) з мамою та сином

Лікарка-волонтерка з Луцька ледь не загинула в Лівії та Донецьку

16:30 10.06.2016
1159

Після річного лікування в Угорщині додому повернулася волонтерка медичної служби ДУК волинянка Тетяна Белінскі.

За кордоном героїні-медику пересадили печінку, уражену отруйними газами під час евакуації поранених «кіборгів» з Донецького аеропорту, пише тижневик «Сім’я і Дім».

Для волинянки АТО – це вже друга війна. Десятиліття тому лучанка ледь не загинула під час збройного повстання в далекій Лівії, де працювала лікарем.

ЗА МІСЯЦЬ ПЕРЕЖИЛА ЧОТИРИ ОПЕРАЦІЇ

Що сталося у січні 2015-го – лікарка досі не може зрозуміти. Як у страшному сні, пам’ятає запеклі бої, скалічених хлопців і пелену газів. Після того – темінь. Знепритомніла, відмовили нирки й печінка. Підозра на отруєння невідомими газами. Захворювання розпочалося гостро: проявилося специфічною симптоматикою гострого живота. Потім обстежили на УЗД – виявили воду в правій стороні грудної клітки і животі. У кожній лікарні просила консультацію токсиколога, але їй відмовляли.

– Виходить так: щоб офіційно щось казати, я мушу мати якесь підтвердження. Але отримати не мала змоги. Звичайно, це було отруєння газами. Якими саме? Не скажу, я людина не військова, – каже Тетяна.

Ледь живу лікарку терміново вивезли до Артемівська. За ніч стан погіршився. Військова машина повезла в Дніпропетровськ. Звідти назустріч виїхав реанімобіль.

– Стан стабілізували. На свій страх і ризик дніпровські медики почали давати препарат, який розріджує кров. Вважайте, вдруге мені врятували життя. Вперше – у Пісках, коли вивезли з аеропорту, – пригадує медик.

Відправили на Київ. Спочатку в лікарню №5, потім – військовий госпіталь. Там уже стан пацієнта дозволяв зробити повне обстеження. Аж раптом обірвався тромб. Знову реанімація, термінове втручання, порятунок. Це вже третій раз урятували. Діагноз – тромбоз судин печінки і центральної магістралі. Загальна хвороба волинянки потребувала тільки оперативного втручання. Єдине лікування – повна пересадка печінки.

– На жаль, у нашому законодавстві немає закону про повну трупну пересадку, – констатує Тетяна. – Тому змушені були їхати за кордон. Куди саме – шукали волонтери. Завдяки їм я залишилася жива, тільки завдяки їм.

У квітні лікаря-волонтера перевезли до угорського міста Дебрецен. Спочатку півтора місяця передопераційної підготовки, обстеження. Затим доправили в інституті трансплантології в Будапешті. Пересадку печінки робив тамтешній професор зі світовим ім’ям –Мати Золтан. Після цього було ще три операції.

– Вона чотири операції перенесла за один місяць, – зітхає Тетянина мама Ганна Лаврентіївна. – Було ускладнення після першої операції. Потім ногу поламала. А далі – запалення слизової оболонки кишечника.

ПОКИНУЛА ІНСТИТУТ, ЩОБ БУТИ САНІТАРКОЮ В МОРЗІ

За фахом Тетяна Белінскі – лікар анестезіолог-реаніматолог.

– Вона змалку мріяла про медицину. Пам’ятаю, постійно лікувала ляльок. Повірте, Таня – лікар від Бога, народилася ним, – каже мама Ганна Лаврентіївна.

Шлях до мрії був тернистим. Після школи Тетяна пішла на вечірнє відділення медучилища. Трохи повчилася й покинула.

– Мені казала: якщо закінчу училище, то треба відпрацювати – а там затягне. Тоді до інституту не вступлю, – пригадує матір.

Юна дівчина шукала себе. Щоб не зостатися без освіти, вступила до Луцького політехнічного інституту на машинобудівний факультет. Та за три місяці пішла звідти.

– Перебралася в морг, – сміється Тетяна. – Не могла навчатися в інституті, бо відчула: це не моє.

Влаштувалася простою санітаркою в патолого-анатомічне відділення. Працювала наодинці. Лікар-патологоанатом приходив з міської лікарні. До того часу мала зробити розтин і чекати. Коли дали цільове направлення, вступила до Львівського медінституту. Уже з дипломом працювала в Ківерцівській районній лікарні, затим перейшла у корпус №2 обласної лікарні в Боголюбах.

А далі була Лівія.

– Працювала за наймом у міжнародній лікарні, отримала колосальний досвід. Другий рік роботи пішов – як раптом війна розпочалася. Почали стріляти і громити в лівійському місті Бенгазі. Лікарів одразу забрали в госпіталь і охороняла революційна армія, – пригадує Тетяна.

З-під куль громадянської війни евакуював турецький військовий корабель. Чотири дні стояв у рейді, не виходив у море. Бо на кораблі були протиповітряні установки, які захищали місто Бенгазі від ворожих авіаційних нальотів. Далі через Стамбул Тетяну та інших українських лікарів переправили в Київ.

– Це була моя перша війна. Коли було, точно не пригадаю – чи то 2010-й чи 2011 рік, – каже медик.

Жінці важко пригадати, бо після операційних наркозів почала все забувати.

– Воно мусить таке бути, потім пройде. Через скільки, не скажу. То індивідуальне, як який організм, – відказує жінка.

Коли повернулася в Україну, зосталася в Києві працювати в Інституті пульмонології та фтизіатрії імені Яновського. Аж поки не розпочався другий Майдан.

– Під час Революції гідності була добровольцем. Ми, майданівські лікарі, створили госпіталь на Прорізній – у приміщенні Національної телерадіокомпанії. Як усе скінчилося, спілкувалися між собою після Майдану. Отак і вирішили разом їхати на АТО, – каже Тетяна. – Рішення особливого не було. Практично вся основа волонтерського медичного загону «Гіппократ» – це майданівці.

Ніхто не знав, куди поїхала лікар Белінскі. Навіть мама і син.

– Їй сказала, що їду на конференцію – частенько відряджали. Мама мене навіть на зупинку провела.

Ганна Лаврентіївна дізналася про лихо з донькою, коли її вже реанімували у київському військовому госпіталі.

– Додому подзвонила племінниця, в Києві живе. Хоча не повинна була того робити. Бо це мої особисті проблеми. Навіщо маму шокувати – їй 70 років, – каже Тетяна.

Син Владислав дуже злякався – тоді на заробітках був. Як бабуся наступного дня після дзвінка примчала в Київ до Тетяни, він чи не щогодини телефонував, усе перепитував про стан мами.

МРІЄ ПОЗНАЙОМИТИСЯ ЗІ СВОЇМИ РЯТІВНИКАМИ

Тепер на Тетяну чекає тривалий відновний період. Скільки – невідомо. Поки щомісяця протягом року потрібно їздити до Києва на консультації та обстеження в Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. Шалімова. Медик-волонтер сподівається, що лікування буде безплатним. Грошей у родини немає. Тетянин батько Володимир Іванович помер 7 років тому. Мама Ганна Лаврентіївна – пенсіонер. Син Владислав – талановитий майстер по дереву, який через тиждень святкуватиме 25-річчя. Поки перебивається заробітками.

– Нині обживаємося в квартирі, де нікого не було 13 місяців, – каже Ганна Лаврентіївна. – Як торік у квітні поїхали в Угорщину, так тільки зараз повернулися.

А досвідчений лікар анестезіолог-реаніматолог Тетяна поволі повертається до повноцінного життя.

– Взагалі я не знаю, що робиться в нашій медицині за рік часу. Потроху буду надолужувати втрачене, – каже лікар. – Та насамперед мрію познайомитися з моїми рятівниками-волонтерами. Особисто подякувати тим, хто рятував мені життя.

До порятунку добровольця-героїні долучилися сотні жертводавців. Гроші для лікування волинянки збирали на благодійних концертах, ярмарках, мистецьких дійствах.

– На жаль, до Донецька зовсім не знала луцьких волонтерів. Лише декого з афганців. А волонтерський рух на Волині досить сильний. Переконалася на собі. Люди мене врятували, про що ще говорити, – каже Тетяна.

Особлива подяка з уст лікаря – луцьким волонтерам Любаві Дроган і Олені Цикіній. Практично завдяки їм відбулася рятівна трансплантація. Загалом, як каже матір Ганна Лаврентіївна, їм допомагала вся Україна та зарубіжжя.

– При нагоді зазначу: наша медицина в порівнянні із закордонною не гірша. Можу об’єктивно оцінити роботу хірургів та інших спеціалістів, тому що сама лікар, – каже Тетяна Белінскі. – На жаль, у нас немає умов і відповідного законодавства. Зокрема стосовно трансплантації. Можлива пересадка тільки від донорів-найближчих родичів. Причому дуже суворий критерій. Якби змінили законодавство, врятували би багато людей. За статистикою Ольги Богомолець, щодня вмирає 9 людей, яких можна було врятувати саме через трансплантацію. Гальмує відсутність законодавства.

За кордоном інакше, там майже кожна друга людина абсолютно свідомо стає донором після своєї смерті.

До слова, в досвіді та професійності наших лікарів переконалися в родині вже не один раз. Є племінниця Ольга, інвалід І групи з діабетом. 10 років тому відмовили нирки. Її могла врятувати лише пересадка нирки. Її мама ризикнула – була готова на все для порятунку доньки. Віддала свою нирку. А в інституті Шалімова київські лікарі на експериментальному рівні пересадили частинку підшлункової залози, щоб уникнути подальшого розвитку цукрового діабету.

– Операція вдала. Живе моя племінниця вже 10 років і все чудово. Явище діабету остаточно не зникло, але це їй дуже допомогло. Вона зараз практично на маленьких профілактичних дозах інсуліну. Про що це свідчить? Про високий рівень наших лікарів, – каже лікар Тетяна.

Роман ЖИЖАРА

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
26 вересня
Сьогодні
Вчора
24.09.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин