Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Скріншот з відео
Скріншот з відео

«Коли йду в похід, діє принцип «життя, здоров’я, перемога», — інструктор з туризму Тарас Сиротюк

13:02 04.06.2019
664

Тарас Сиротюк – засновник туристичного клубу «ANTAR», уперше на Волині промаркував сім туристичних шляхів. Тараса з дитинства приваблювали мандрівки.

Про свої походи він розповів у інтерв'ю «Громадському.Волинь».

– Привіт, Тарасе. Я знаю, що ти займаєшся походами і, коли ми з тобою домовлялися про зустріч, ти запитав, чи будемо говорити про гори. Вони складають основну частину твого життя?

В принципі, так. Напевно, основна частина — це гори, хоча може і туризм взагалі, тому що коли почнеться водний сезон, в нас буде багато сплавів.

– Що спонукає тебе йти в гори і сплавлятися?

Не можу сказати так просто. Я почав займатися туризмом у 1999 році, коли вчився в школі, а в гори вперше потрапив у 2005 році. Тоді, напевно, так захопився, що досі не можу зупинитися, досі ходжу за інерцією.

– Я читала у одному з твоїх інтерв’ю, що ти, коли вперше пішов в гори, ніби побачив себе збоку.

Так, було таке відчуття і зараз теж інколи трапляється. Воно з’являється в складних небезпечних ситуаціях. Це дає можливість переосмислити своє життя.

Рік тому ми мали серйозну проблему на Говерлі, один з учасників ледь не загинув. Була дуже сильна негода, за всіма правилами треба було розвернутися і піти вниз, але група розділилася і ми мусили йти до кінця. Після інциденту всі залишилися живі-здорові, мали невеликі ушкодження, обмороження, але все минулося. З’явилися такі моменти, чи це паніка, що я себе бачу зі сторони. Тоді треба заспокоїтися і можна рухатися далі.

– Я в горах була лише раз в своєму житті. Ми тоді зійшли на Говерлу, але я не можу сказати, що для мене це був відпочинок, тому що фізично це дуже складно. Яким чином ти робиш, що люди під час сходження відпочивають?

Перш за все, це атмосфера, яку створюєш, як ти об’єднуєш людей навколо справи. Задоволення і розуміння того, що ти відпочив, приходить, коли вже повертаєшся додому. У нашому туристичному клубі «ANTAR» є свої жарти і ми це називаємо PMS — post mountain syndrome, тобто коли повертаєшся після гір сюди. Уявіть собі, що ви поїхали в гори, побули там, навіть сходили на Говерлу, а тут приїжджаєте, заходите в Facebook і думаєте: «Там все-таки краще і це було круто».

Це наша філософія: ми не підкорюємо вершини, а вершина нас пускає на гору і ми підкорюємо самого себе.

Вийшовши з дому, я заряджаюсь, як пружина, і розслабляюсь вже коли спускаюсь вниз. Потім розумію, що все закінчилось, видихаю і вже тоді аналізую, що було не так, що було добре й отримую від того задоволення.

Ще моменти підготовки — це теж дуже круто, коли ти щось шукаєш. Для прикладу, багато людей кажуть, що в мене дуже класна робота, постійно ходжу в гори чи сплави. В червні ми їдемо в перший закордонний сплав в Латвію. Планування і підготовка в мене зайняли місяць і чотири дні. Це дуже складна робота, недоспані ночі і цілий день в роботі. В цьому моменті якраз отримуєш задоволення.

– Від чого ти отримуєш більше задоволення? Мабуть, коли йдеш в гори або сплавляєшся? Чи від підготовки більше?

Є ще вау-ефект, коли вперше бачиш небо під собою, коли хмари заливають долину. З часом ти бачиш більше, їздиш більше, гори все менше вражають, але все одно туди ходиш. Якби я від цього не отримував задоволення, я б цим не займався. Минулого року аналізував, як незнайомі люди себе поводять в групі в горах в певних умовах.

З грозою в мене було два лякливих випадки. В Карпатах ми двічі потрапили в серйозну грозу і спустилися переночувати біля озера. Я приготував їжу, люди в наметах передягалися, сушились і вечеряти ніхто не прийшов. Я думав, мене розірвуть вранці, але все було добре.

Рік тому ми були в Польщі, ходили в Високих Татрах на гору Риси. Зранку погода була ясною, вище почався сніг. Ми обійшли невелику тріщину, піднялися на вершину. Почалася гроза, град, а ти весь в залізі, на спині льодоруб, який стирчить вгору, це було дуже страшно. Тут розумієш, що від тебе вже нічого не залежить. Твоя задача тільки спуститись вниз і щоб люди дійшли вниз. Просто зуби зціпив та й пішов.

– Ти в таких умовах на кого чи на що сподіваєшся: на сили природи, на Бога чи на долю?

Віра, безсумнівно, присутня. На Бога сподіваюсь напевно що в першу чергу. Є ще аналіз і підготовка. Не було жодного разу, що за складних погодних умов ми скасували похід. Можемо змінювати маршрут, але в будь-якому випадку виходимо в гори.

– Ти колись казав, що під час сходження на гору, бачиш у собі зерно зла…

Так, негативні моменти. Це може критичне ставлення, але щось хороше в собі ти не бачиш.

– Чому так? Як це відбувається? Ти відчуваєш в собі негатив?

Не негатив, а негативні риси. Ти стоїш говориш з людьми, можна сказати «бикуєш», зі сторони бачиш, що ти робиш щось не те трошки і потім більше так не робиш.

– Таким чином ти самовдосконалюєшся?

Так. Я вважаю, що в першу чергу потрібно займатись самоосвітою. Чим вужче людина дивиться на світ, тим гіршим буде цей світ для всіх людей. Особисто для мене світ перевернувся і змінився два роки тому, коли я поїхав за кордон.

Я сам з Володимира-Волинського, міста біля кордону. Не знаю, чи є там хтось, хто б не возив папіроси. Я цього ніколи не робив, з мене «гнали» в Володимирі, але вперше я поїхав за кордон аж в 2017 році.

– Наш менталітет впливає на те, як люди себе поводять в природних умовах?

Впливає не менталітет, а пострадянський бардак в головах, тому що скрізь має бути порядок, скрізь має бути чітке визначення того, що можна і що не можна. Це має вигляд певних заборон на території нацпарку чи держави, але перш за все, це має бути ментальна особиста заборона — ти сам собі цього не дозволяєш. Так проявляється твоя повага до природи і до людей, які живуть у країні, в яку ти приїхав.

Я про туристів говорю: скрізь є люди, і є людиська. Але якщо поїхати в Польщу і порівняти з Україною, то в нас зараз початок 20 століття в плані туризму і культури туризму. Найбільш популярні і складні гори в них — Високі Татри — це дуже маленькі гори, це невеликий шматочок Карпат і те, що відбувається там, яке там насичення і яка там культура, просто не передати словами. Спочатку в тебе відчай і розпач, ти дивишся на цих і розумієш, яке ти гівно, а потім ти змирився, ставиш собі ментальні заборони і тобі набагато комфортніше вже там і ти хочеш тут щось зробити.

– Тобто в тебе немає думки поїхати десь туди…

Ні, абсолютно. Треба будувати свою державу. Я вважаю, що кожен має бути на своєму місці і робити свою роботу.

В мене ще дуже класний експіріенс, я колись важив 138 кілограм. Були проблеми із способом життя і харчуванням, я ходив до дієтолога, яка дуже класно ставила мізки на місце і навчила їсти. Можна сказати, що я кидав їсти. Я ходив в гори, потім набрав вагу і ходив. Трошки менше, не так високо, але ходив постійно. Я знаю, як працюють певні моменти: навчився працювати на результат, планувати. Не відбувається все відразу, треба до чогось іти поступово.

– Коли йдеш в похід, ти ставиш перед собою мету дійти до вершини?

Коли я йду в похід, в мене діє принцип «життя, здоров’я, перемога», тобто в першу чергу, щоб всі були живі, в другу — щоб всі були здорові, а в третю, щоб ми все пройшли. Кров з носа, але мусиш бути там — такого немає.

– А є містичні історії, пов’язані з річками, горами, лісами?

З горами є. У 2014 на День туризму ми ходили в гори. Двоє моїх друзів з Хмельницької області попросили їх завести в гори. Ми ходили через озеро Несамовите на Говерлу і вниз. Ночували під Говерлою, там є невеличкий будиночок — екопункт під Говерлою. Там немає зручностей, просто підлога. Ми постелили спальники, зварили собі їсти.

– Це той випадок, коли чотири стіни і все?

Ще дах є, і вікно, і двері мотузочкою прив’язуються до цвяшка та тримаються зачиненими. Посеред ночі ми почули, як щось шкребеться. Зранку побачили великі сліди. Дехто каже: вовк чи собака, але який там собака невідомо. Це було страшно. Ми стукали, грюкали в стіни, проганяли цю тварину. Вночі позасинали і мені сниться, що всі негативні емоції, які за день відбуваються в людей на Говерлі, все сміття, яке люди викидають, люди, які прийшли просто «патусіть» питають чи далеко звідси до Ай-Петрі, тобто абсолютно не розуміють, що вони тут роблять, — всі оці негативні штуки хвилею скочуюються вниз і перетворюються там на Мару, на таку страшну істоту. А вона відкриває дах цієї хатки, як консерву, і їсть. Таке мені наснилось.

– Для тебе яка головна цінність у житті?

Не знаю. Якщо сказати «родина, сім’я» — це буде егоїстично звучати в плані держави і світу. Те, що близько біля тебе, напевно, важливіше.

Моя дружина — моя основна опора, і якби не вона, в мене нічого б не вийшло і з тим, щоб скинути вагу, і з тим, щоб займатися туризмом. Народження сина на це все вплинуло, тому що треба більше старатися і більше працювати. Знову ж таки, змінюються цінності і всі інші речі стають неважливими, в тебе з’являється дуже потужний сенс життя.

– Твій світогляд змінився, я так розумію.

Так. В нас зараз є купа проблем. Мені треба думати, як оплатити комуналку, треба заробити гроші, син захворів, треба ліки, в нас вибори і треба, щоб все пройшло нормально, щоб ми знов не опинились в якомусь місці і за курс переживаєш, бо може підскочити. Якщо підскочить курс, то може на літо запланована робота піти. Всі ці речі для тебе важливі, а в горах ти зранку встаєш і дивишся, що в тебе є ще сухі шкарпетки і думаєш: як круто. І все, всі проблеми. Тобто цінності зовсім інші. Приходить переосмислення того, для чого і як ти живеш. Насправді важливі зовсім інші речі: щоб були всі здорові, на голову не капало і можна жити.

Ще про переломні моменти. Ми восени потрапили в ДТП у Словаччині, нам на дорогу вискочив олень, він залишився живий, машина постраждала, ми мусили екстрено щось робити. З’явилася купа несподіваних витрат і я, коли дізнався ціни, спочатку трошки був шокований, а потім дуже легко видихнув і подумав: «Блін, ці ж гроші є, а якби їх не було, а якби хтось вмер, а якби я сам помер, а якби ще щось». Все ж могло бути набагато гірше. Гроші — це просто засіб, а не причина чи мета. Ми не для грошей існуємо, а гроші існують для втілення певних якихось речей.

– Якісь ще переломні моменти кардинально вплинули на твоє світобачення?

Революція Гідності, жертви Майдану. Це дуже сильно вплинуло на самообмеження, на власну поведінку. Я не є білим і пухнастим, я в своєму житті зробив дуже багато помилок, я їх визнаю і більше так не роблю.

Таке страшне слово є — стабільність. Говорилося, що шість років тому був долар по вісім і все було стабільно. Як на мене, стабільність має бути не стагнаційна, коли все гниє, а та, яка має приріст. У нашій країні зараз є дуже багато негативних важких моментів, невирішених проблем і в туризмі, і в охороні природи чи екології.

Мені дуже не хочеться вірити, але на цих виборах особисто для мене вирішується питання існування країни. В певний момент я думав про те, щоб покинути і виїхати звідси, але в мене є мотивуючі друзі, які кажуть, що раніше ще гірше було і нічого, пережили. Твоя задача — працювати, будувати економіку і будувати життя. Мені не хочеться, щоб було погано, я буду максимально робити так, щоб було добре.

Я раніше ніколи не голосував, вперше проголосував на виборах в 2014 році.

– До того ти думав, що від тебе нічого не залежить?

До того я взагалі, грубо кажучи, не думав. До попередніх виборів 2010 року в мені ще грав потужний максималізм, я вірив у праві ідеї дуже сильно. Я зараз в них вірю, але набагато поміркованіше, тому що є світова глобалізація, ми живемо в світі, треба між собою дружити. На других виборах мені було не до того. Мені здається, що в людей 25 — 27 років забрати право голосу, так само як і в старших людей або щоб, принаймні, платники податків голосували, тому що біда чорна.

– На кому зараз основна відповідальність?

– Абсолютно на всіх. Все починається знизу, все починається з малого — з зернинки хліб, з промінчика зоря, Ленін будував свою дорогу з букваря. Тут так само. Проблема в тому, що абсолютно відсутнє виховання, це стосується не школи, це стосується абсолютно всіх рівнів. Ми зараз маємо проблему страшної некомпетентності на всіх рівнях, починаючи від касира, закінчуючи керуючими. Проблема в саморозвитку, тому що є парадигма «пішов, відучився, маєш папірець, з папірцем працюєш». А далі пішло влаштування за гроші.

Мені думалось після Революції 2014 року, що наступна революція почнеться не зі знищення тих, хто при владі, а тих, хто вішає табличку «Буду через 15 хвилин». Чи тих, в кого робочий день до сьомої години, за п’ять сьома зачиняють двері.

Коментарі
27 червня
Сьогодні
Вчора
25.06.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин