«Суддя та прокурор вже попросили примірники», – волинський правозахисник написав книгу про суд над солдатами

«Не всі можуть переключитись з трактора на танк. Особливо, коли їм не сказали, що це війна. Тут не один сходив під себе з переляку після перших вибухів. Та більшість обсохнули і в строю».

Василь Нагорний «Крізь пекло війни та судів»

Волинський адвокат та правозахисник багатьох бійців 51-ої бригади Василь Нагорний презентував свою книгу «Крізь пекло війни та судів». За його словами, книга не про війну чи окрему бригаду, а про боротьбу та незламність духу.

У книзі автор розповідає про бійця «Філософа», котрого, після повернення додому, судять за самовільне залишення частини. Разом із судовими процесами переплітаються спогади хлопця про мобілізацію та війну. Також у творі фігурують його бойові побратими, котрі також пройшли через пекло війни.

ПЕРШИМ КНИГУ ПРОЧИТАВ МІЙ БАТЬКО, АЛЕ ДОСІ НЕ СКАЗАВ СВОЮ ДУМКУ ПРО НЕЇ. ПРОСТО СКАЗАВ: «ВИДАВАЙ»

Я давно хотів написати книжку про події, котрі відбувались на Сході України в 2014-15-му роках. Про те, чим жили ті мобілізовані хлопці, та як відбувалась «дика» мобілізація. Люди мають зрозуміти, що бійці зробили для нас, та чим пожертвували. Адже 51-ша бригада була майже у всій зоні АТО.

Також важливо показати, що переживали їхні родини, бо тоді було важко всім.

Спочатку я планував написати документальну книгу, але, виявилось, що документи про 51-шу бригаду знайти дуже важко.

Тому написав не про саму бригаду, а про бійців.  Процес написання йшов «одним подихом». Як струмочок тече, так і моя книга писалась. Писав вночі, бо вдень були інші справи. Іноді аж зранку приходив до тями і розумів, що треба хоч трохи поспати.

Писати було не важко. Єдине, що пробігали мурашки, коли писав. Бо часто з’являлись спогади про хлопців. Я бачив сльози чоловіків, які воювали. Коли у суді хлопчина, зі сльозами на очах, намагається довести, що він не боягуз і не дезертир.

Коли писав книгу, то перерви не робив. Єдине, я настільки хвилювався, що книгу не дочитають, що її скоротив. Зараз думаю, що мабуть зробив неправильно. Можна було деякі фрагменти лишати. Хоча, зараз книга стисліша і насиченіша. Але є люди, яким подабається такий невеликий формат.

Мені порадили після того, як завершу книгу, відкласти її на деякий час, щоб вона «дозріла». Але в мене на це терпіння не вистачило. Я її роздрукував, подивився, як у друкованому форматі вона читається.

Першим мою книгу прочитав мій тато. Я дуже хвилювався, що він скаже про неї. Але він досі нічого мені не сказав про неї. Сказав, щоб видавав, і все.

Василь Нагорний під час презентації книги

НІХТО З ПІДСУДНИХ БІЙЦІВ НЕ ОТРИМАВ ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ ВИРОК, БО ПРОКУРАТУРА, КАПІТУЛЮЮЧИ, ЗНІМАЛА ОБВИНУВАЧЕННЯ

Майже усі герої книги – реальні люди. Я лише змінив імена та позивні, бо мені не хотілось писати про конкретних осіб. Тут багато реальних бійців можуть провести паралелі зі своїми історіями, або історіями своїх побратимів.  Про прототипи розповідати не буду, адже маю домовленість із бійцями, про яких писав. 

Головний герой книги боєць «Філософ», якого судили – це реальний персонаж з життя. Однак, у справжнього хлопця судова тяганина завершилась без виправдувального вироку, хоча ми до цього йшли. В нього захворіла мама, тому справу просто закрили.

У судовій тяганині до кінця дійшов лише наш волинський боєць Олександр Хвас, якого також судили за самовільне залишення частини. Хоча, виправдувального вироку він також не отримав. Ніхто з бійців не отримав, бо військова прокуратура, капітулюючи, знімала обвинувачення. Бо виправдувальні вироки – то велика проблема для них, і вони їх не допускають.

У мене, як адвоката, коли я захищав бійців, відібрали цей виправдувальний вирок, тому мої амбіції постраждали. Але я реабілітувався в книжці. Але, впринципі, відмова від обвинувачення зі сторони прокуратури – це і є виправдувальний вирок. Тим паче, коли це робиться не на початку засідання, а вкінці.

Один з персонажів книги – адвокат, котрий був правозахисником бійців. Це не мій прототип, це не Василь Нагорний. У нього навіть імені немає, бо це – образ усіх правозахисників, які допомагали тим хлопцям.

Образ цього адвоката у книзі не є ідеалізованим та моралізованим.  Як на мене, він допускає багато прогріхів. Якщо подивитись з юридичної сторони. Починаючи з того, що здружуватись з клієнтом не можна взагалі адвокату, треба відсторонюватись від цього. 

Якби я з себе описував того адвоката, то він би хвилювався на судах ще більше, ніж бійці. Він більш холоднокровний, чим я.

Василь Нагорний та Олександр Хвас під час судового засідання

Я ПРОСИВ ДЕЯКИХ БІЙЦІВ ПИСАТИ СВОЇ ІСТОРІЇ ВІД РУКИ НА АРКУШІ 

Мені книга легко писалась. Коли я її закінчив, то видихнув. Мені морально стало легше, тому що ті всі історії я «підняв» з 2014-го року. Я просив деяких хлопців написати свої історії  на аркуші від руки. Коли перечитував їх, то згадував кожне обличчя. Я бачив бійців, в яких кров з вуха виступала, які не могли розмовляти. Тому, коли писав книгу, перед очима часто стояли саме вони. Коли завершив писати, то в мене на душі легше стало.

Я для себе зрозумів, що у будь-якому випадку, які б відгуки не були, я радий, що її написав. Хочу, щоб хлопці її прочитали. Зараз отримую відгуки про книгу від бойових бійців, які досі служать, то вони хороші. Часто в мене аж в душі щемить від них. Дуже важливо, щоб вони цю книгу залишать для своїх дітей, щоб вони знали цю історію.

МОЖЛИВО, ЮРИСТИ ТА АДВОКАТИ БУДУТЬ «ТРОЛИТИ» МЕНЕ, АЛЕ Я НАМАГАВСЯ ПИСАТИ ПРОСТОЮ МОВОЮ, А НЕ СУХОЮ ЮРИДИЧНОЮ

У книжці я поєднав декілька різних судових справ, що стосувались реальних бійців. Справді, було таке, що і прокурора ледь не били, і його суддя рятував. Я радий, що не описував конкретних особистостей та справи, бо хотів, щоб хлопці могли знайти себе у книзі.

Саме велику частину із судових засідань я скоротив. Можливо, юристи та адвокати будуть тролити мене, але я намагався писати простою мовою, а не сухою юридичною. Я просто хотів донести людям, як виступали свідки, яка реакція була у груп підтримок, як себе поводили прокуратура та суддя.

Військова прокуратура відкрила більше тисячі справ проти бійців 51-ої бригади за самовільне залишення частини.  Ми їздили до головного прокурора, то він пообіцяв повторно вивчити ці справи: чому не провели службових розслідувань та чому переслідували таку велику кількість бійців.

Зараз я досі не маю відповіді, чому так сталось із цими судовими справами проти бійців та чому було так багато агресії проти бійців 51-ої бригади.  Є декілька варіантів, але точно невідомо. Думаю, колись ми дізнаємось.

У 2014-му році багато бійців мобілізували взагалі незаконно. Кого впіймали, того і відправляли в АТО. Якби була загальна мобілізація, то, на мою думку, таких справ не виникало. Мобілізація у 2014-му році була вибіркова: «блатні» – в сторону, прості – на Схід, то мене це зачепило. Я зрозумів, що багато пішли хворих. Також ті, хто мав залежність від алкоголю, і наркомани потрапляли, і психічно хворі, та й просто хворі хлопці. Тому їх треба захищати, адже вони не заслуговують на те, щоб їх ось так судили, як повноцінного кадрового офіцера. Людей треба було попередити, що їх відправляють на війну, а не в АТО. 

«Це очікування смерті. Там, на Сході, я інколи відчував, що вона дуже близько. Одного разу злякався її подиху, присів, і тут же в сантиметрі вище голови просвистіла куля снайпера. Смерть була здивована, сердита та ображена. Спочатку вона ошпарила мене жаром і страхом, облила відром поту, аж до трусів, потім закидала білим снігом голову, зрештою почала заморожувати так, що аж затрусло, а під кінець видно сама розсміялася зі свого невезіння і почала мене смішити. Згодом зігнала свою злість на снайпері, що стріляв у мене і промахнувся. За ним давно наші «полювали».

Василь Нагорний «Крізь пекло війни та судів»

 Вже більше 300 примірників за тиждень роздав. Я задоволений, що видав цю книжку, і не в комерційному плані. Якраз в цьому плані я маю повне фіаско.

Після видання книги телефонував військовий прокурор, а також суддя Володимир-Волинського суду, де всі основні засідання відбувались. Попросили примірники, я просто ще не встиг передати. Я їх обов’язково підпишу для них.

Цією книгою я хочу показати, що звичайні сільські хлопці також герої, а про них незаслужено забувають. Треба завжди боротись, не боятись. Відстоювати свою честь та гідність за будь-яких обставин і як би там не було. От були бійці, які розповідали, що впісювались від страху в АТО. Казали, що їм було дуже страшно. Але, на суді їм ще страшніше. Пересилення страху, для мене – це взагалі щось надзвичайне. І це ж все про простих хлопців. Вони зараз вже повернулись додому, і знову стали спокійними та домашніми. Але, повірте, їм є що розказати. І ці розповіді можуть бути ще крутішими за будь-який бойовик.

ТЕКСТ - Еля СЕРКОЖАЄВА

ФОТО - із соціальних мереж Василя НАГОРНОГО