«Бешкет – це наша фішка». Як діти в Луцьку вчаться бути розкутими завдяки театру
-
-
>
-
>
-
>
13084
У луцькій дитячій театральній студії «Бешкетники» діти вчаться пізнавати себе і спілкуватися з іншими. Керівник студії Вадим Хаїнський каже, що головне –– розвинути навички, необхідні людям у сучасному світі.
Ми поспілкувалися з Вадимом та побували на одній із репетицій «Бешкетників».
«Бешкетники» збираються на репетиції в Палаці культури, як правило, ввечері. Діти приходять після уроків, тренувань, інших гуртків, та попри це мають багато снаги до підготовки постановок.
Здебільшого у студії ставлять казки. Наприклад, того дня, коли ми спілкуємось, триває репетиція за мотивами казки «Кобиляча голова».
Керівник студії каже, що дає дітям ідеї для постановок, але вони можуть їх не підтримувати: «З «Кобилячою головою» взагалі цікаво вийшло, бо мені в дитинстві ця історія здавалася такою моторошною, а дітям сподобалася. Я й сам задумався: чому б і ні, це ж, виявляється, така крута казка! Разом ми придумали, з чого зробимо ту голову, як її обіграємо».
В основній групі «Бешкетників» – 10 дітей. Є також групи для молодших, від п’яти років, і старших. Гурток інклюзивний – його, серед інших, відвідує і дівчинка зі синдромом Дауна.
За час роботи «Бешкетники» здобули чимало перемог на конкурсах та фестивалях. У невеличкій кімнаті, яку нещодавно виділили у Палаці культури для акторів студії, зберігаються стоси грамот і подяк. На полицях у цій кімнаті можна порозглядати фото з виступів, кубки та крам, який «Бешкетники» використовують у постановках – іграшки, намиста, різнобарвні стрічки й мотузочки і ще всяку-всячину.
Керівник театральної студії Вадим Хаїнський вважає, що має бути для своїх вихованців передусім другом, а вже потім – наставником.
Діти звертаються до нього на ім’я: «Я сам наголосив, що до мене можна на «ти». Я ж не набагато від них старший. Хочу, щоб вони могли знаходити тут розраду й підтримку».
Вадим каже, що дружня атмосфера в колективі важлива, бо впливає на результат, який бачить глядач.
«Я так тішуся, коли діти кажуть: “Тут я знайшла собі найкращого друга чи найкращу подружку”», – додає керівник студії.
Діти, які відвідують студію, поза репетиціями спілкуються і в інтернеті – у вайбер-групі: «Туди і батьки долучені. Часом діти там так “двіжують”».
Вадим розповідає, що сучасним дітям важко довго концентруватися на чомусь одному, їх треба постійно зацікавлювати, аби не встигли знудитись. З іншого боку, вони розкуті й не бояться експериментувати просто під час виступів.
«Вони страшенно хочуть на сцену, до глядача. По правді кажучи, я вважаю, що не я, а мої вихованці ставлять усі постановки. Я можу подати їм ідею, а вони розкрутять її так, як я в житті не додумався би».
Навчання у театральній студії допомагає розвивати комунікативні навички, креативне мислення, естетичний смак, вміння зрозуміти і подати себе. Діти тренують пам’ять, міміку, тіло.
«Звичайно, не всі діти стануть професійними акторами. Але вони будуть артистичними, комунікабельними і ніколи не загубляться у натовпі. А ще, як мінімум, вони точно вмітимуть класно розповідати історії та анекдоти», – усміхається Вадим.
Поки ми з Вадимом говоримо, діти розминаються під музику, а тоді приносять необхідний реквізит, щоб розпочати репетицію.
На сцені – кобиляча голова з картонних коробок. Актори, кожен зі своїм реквізитом і примірником сценарію, повторюють слова. А тоді починають грати. Інтонації, голоси, рухи, дії. Часом Вадим їм підказує: те треба сказати трохи по-іншому, а тут реквізит краще взяти в іншу руку чи подивитися, грізніше насупивши брови. Діти щось вирішують між собою, імпровізують, придумують нові фрази, пози, рухи.
«Бачите – справжні бешкетники. Оцей бешкет на сцені – наша фішка. Я насолоджуюся, коли вловлюю його. Часом, звичайно, це грає проти дітей, і тоді їх доводиться трохи заспокоювати, але це нормально. Зрештою, це дитячий театр, він не може бути “прилизаним”. Але якщо на сцені хаос, то він має бути естетичним», – каже Вадим.
Настанову про естетичний хаос Вадим часто повторює своїм вихованцям. Вважає, що мусить розвинути в них гарний смак.
«Я не змушую дітей шити чи купувати сценічні костюми. Ми виступаємо в тому, що кожен має вдома. Звісно, стилізуємо одяг однотипно, щоб красиво виглядало на сцені. Я не люблю, коли дітей в школі, наприклад, змушують виходити на сцену у віночках з пластмасових квітів чи обов’язково у вишиванках. Часто це створює штучну атмосферу».
Тим часом діти відігрують останню сцену. Вони не виглядають втомленими, навпаки – азартними і натхненними.
Вадим збирає їх навколо себе і пояснює, що варто покращити, розказує про плани на наступну зустріч, вирішує організаційні моменти. За дверима на дітей уже чекають батьки.
Розходяться актори теж по-своєму, по-бешкетницьки: руками вистукують якийсь відомий тільки їм символ прощання, промовляючи назву студії.
«Беш-кет-ни-ки».
***
Матеріал підготували у рамках «Школи культурної журналістики», яку підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
