Весна буде пізньою. «Околопоет» Ніколассон впускає у своє життя
-
-
>
-
>
-
>
14494
Він виріс у Луцьку, пізнає Київ, пише на ходу, дозволяє собі вірші про любов лише тоді, коли не може стриматись, і називає природу своєю музою.
«Сонне місто, опівнічні станції, дотики, видихи, грози, молодість...» Ці рядки я читала три роки тому з екрана побитого телефона, поспішаючи вдосвіта на автобус, щоб їхати навчання – й думала, що хотіла б познайомитись із автором.
За три роки наше знайомство відбулось – також через телефон. У інші часи ми б, напевно, зустрілись і провели кілька годин за розмовою й фотографуванням, як зазвичай роблять журналісти та їхні герої.
Але часи зараз незвичні, тож своє життя Саша – так його називають рідні, або ж Нік – це ім’я для друзів, – відкривав через повідомлення в месенджері. Ця розмова тривала годинами, днями.
Ніколассон – поет, що поєднав у собі протилежності й відкинув банальності. Він живе в Києві, але мріє повернутись у Луцьк, щоб згадати дитинство і юність. А ще – не читає чужих віршів.
«Свої твори я пишу в певному вакуумі – напевно, не хочу підсвідомо зазнати чужого впливу, – пояснює Ніколассон. – Для мене дуже важливо бути самобутнім, не зраджувати свій стиль. Аби люди, прочитавши вірш, могли сказати: ну, це точно Ніколассон».
Луцьк, неформали і Драма
Для Саші Луцьк – місто юнацьких спогадів: він прожив тут сімнадцять років. Жив на Рівненській біля «Лучеська», ходив до школи №18, був металістом, носив берци та косуху серед літа. І, каже, робив чимало інших дурниць, аби приховати юнацьку невпевненість.
«Років у п’ятнадцять я став тим, що в ті часи гордо називалось «нєфором», – розповідає Саша. – А нєфори в нас тусили в центрі. Так до зони мого ошивання додався центр, зокрема Драма – так ми називали сходи драмтеатру».
Саме на сходах минула велика частина молодості поета. Тут можна було, купивши в поближньому магазині портвейну чи міцного пива, до ночі слухати павер метал із кнопочних телефонів, а часом відгрібати від гопоти. Цей час для Саші найбільш пам’ятний.
«У 28 молодість триває набагато повільніше», — пише Саша.
Сповільнилась його молодість уже в столиці.
Київ, юрфак та інстайти
У 2009 році Саша переїхав до Києва, щоб вступити на юридичний факультет університету імені Шевченка.
«На юрфаці було як на юрфаці», — каже він, додаючи смайлик.
Вибір був випадковий, і по завершенні навчання він працював правником лише півтора року – зрозумів, що це не його. З 2015 року заробляє писанням англомовних текстів.
Околопоет, псевдо, натхнення
Чому «Ніколассон»?
«Свого часу я цікавився скандинавською міфологією. Скандинавські прізвища утворюються від імені батька та суфіксу -сон (син) або -доттір (дочка). Тож моє псевдо — просто моє по батькові на скандинавський манер. Особливого сенсу я в нього не вкладав. Воно з’явилось як нікнейм у соцмережах та іграх, а потім, обираючи, під яким ім’ям писати свої твори, я став використовувати його в поезії», — пояснює Саша.
В інстаграмі він характеризує себе одним словом: околопоет. Каже, це захист від зайвих звинувачень і ярликів: «Я-то себе вважаю поетом, але багато людей надають цьому званню вже такої помпезності й сакральності, що я вирішив перестрахуватись».
Найбанальніше запитання, яке ставлять поетам – про натхнення. Що відповість на нього Ніколассон?
«Дійсно, дуже банальне. Радий, що ти це сама визнаєш :)»
Вірші пишуться від образу, що майнув у голові. На думку спадає якийсь рядок, автор записує його, й поволі він починає обростати іншими рядками.
Слова складаються в рядки, коли він кудись іде чи біжить – не любить писати, сидячи на місці.
«Буває, сильна емоція хапає під час прогулянок містом. Багато моїх творів містять таку собі урбаністичну пейзажність. Занотовую цю емоцію швидко й передаю максимально точно», — розповідає Саша.
Тому вірші Ніколассона часто пишуться в нотатках у телефоні.
Читайте також: Симфонія стін: Волинська філармонія 80 років дає концерти без власного залу
Поезія на папері
Вірші він почав публікувати 2016 року, коли вже закінчував навчання в університеті. Першу збірку назвав «Покоління».
«Знав, як називатиметься збірка, задовго до того, як назбиралось достатньо віршів для книжки. Більшість текстів, які туди увійшли, так чи інакше стосуються специфічних проблем, емоцій, артефактів, притаманних моєму поколінню — щасливому поколінню дев’яностих-двотисячних», — розповідає він.
Покоління для Саші – не лише сукупність людей, народжених у певний проміжок часу, а абстрактне епохальне явище, зазубрина на стіні часу, розташована поруч із іншими, але відмінна від них.
Аби видати другу збірку – «Оселя Духів» – Ніколассон попросив допомоги в читачів.
Кілька десятків людей зробили передзамовлення, оплативши вартість книжки ще до друку. Хоча на перший наклад – 200 примірників – цих грошей не вистачило, витрати зменшились.
«Були ті, хто просто кидав, що не шкода. Була людина, яка надіслала більше, ніж було потрібно. Я кожному вдячний», – каже поет.
Почути, як звучать його вірші, можна в телеграмі – на свій канал Ніколассон часом завантажує аудіозаписи. Також він проводить прямі ефіри в інстаграмі. Наживо виступає соло (або напівсоло) раз або двічі на рік, а також кілька разів – на поетичних вечорах, де збирається вся тусовка.
Вірші, любов і життя
Інтимна лірика у творах Ніколассона трапляється нечасто.
«Деякі люди тільки те й роблять, що пишуть про кохання. Це якось його дешевить», — пояснює поет.
Натомість він пише про любов лише тоді, коли емоції беруть гору й мовчати нема сил. Найбільше таких віршів присвятив своїй нареченій Мар’яні. Його урбаністичний стиль простежується навіть у них.
Злам
Третьому снігу — ранкова темрява,
тиша — усім несплячим.
Сніг засипає метал і дерево,
доки ніхто не бачить.
Сніг налітає, мете, вимучує
з вітру останню осінь,
в'ється у вирі свавільних кучерів,
ніби твоє волосся.
Ранок ніяк не пройде за хмарами,
небо — важке і темне.
Сніг засипає грудневим маревом
камінь, асфальт і землю,
рветься на вітрі блідими стягами,
кроки риплять і тонуть.
Сніг осідає, м'який і лагідний...
Ніби твої долоні
Його вірші створюють відчуття перебування на відкритому просторі, можливо, десь у засніженій Норвегії. Своєю музою Ніколассон називає природу, а себе вважає пантеїстом, при цьому залишаючись християнином. Світ на його фотографіях, знятих на смартфон, як і в його віршах — живий, справжній, природний.
23 березня він опублікував вірш під назвою «51 лютого» зі словами «весна буде пізньою». Й у Луцьку пішов сніг.
Олена ШИЛІК
***
Матеріал підготували у рамках «Школи культурної журналістики», яку підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
