Громада компостує: у Боратині та ближніх селах борються зі спалюванням листя

14 Березня 2021, 16:17
Компостери стоять вже у багатьох мешканців  громади 4930
Компостери стоять вже у багатьох мешканців громади

З 2019 року у Боратинській громаді, що в Луцькому районі, впроваджують проєкт з компостування. Тепер же компостери стоять у школах, декотрих садочках та в обійстях місцевих мешканців.

Журналісти Район.Луцьк дізналися про те, як компостувати правильно, чому це вирішили робити в громаді і як в подальшому перетворити відходи на гроші.

Перший досвід Боратинської громади. Чому і коли з’явилися перші компостери. Розповідає ініціаторка ідеї – громадська активістка та дитяча письменниця Наталія Гуркіна

У Луцьку щонайменше кілька років існує проблема смороду. Її пік завжди припадає на кінець літа та осінь. Розслідування, визначення джерел неприємного запаху, штрафи для підприємств, створення комісій не врятували лучан та мешканців ближніх сіл від зачинених у спеку вікон, аби не впускати до хати отруєного смородом повітря.

 «Люди в місті не думають про те, що за містом хтось може щось палити, тим самим забруднюючи і засмерджуючи те, чим дихаємо», – розповідає Наталія Гуркіна.

Тож за справу взялися громадські активісти. Вони створили робочу групу з рятувальною службою та муніципальною вартою, з’ясували, що проблема серйозна і… не знайшли, з ким комунікувати з цього питання у громадах. Бо в ОТГ не було людей, які б несли відповідальність чи контролювали чиїсь порушення у вигляді вогнищ з листя чи сухостою.  Тоді звернулися до ексголови Луцької райради Тараса Яковлєва з проханнями таки визначити тих, хто цим опікуватиметься.

В процесі екологічної веремії дізналися про село Волоське в Дніпропетровській області, з якого остаточно вирішили брати приклад. Справа в тому, що тут люди повністю відмовилися від спалювання листя і перейшли на стовідсотковий компост. Так, цілим селом.

«Ми звернулися з ідеєю проєкту до керівників громад поблизу Луцька, але всі залишилися якось осторонь. Тільки голова Боратинської ОТГ Сергій Яручик дав швидку і впевнену згоду. «Ми хочемо бути здоровими», – сказав тоді він. І я приємно здивувалася, а ще надихнулася», – ділиться Наталія Гуркіна.

Ідея об’єднала чимало небайдужих людей. Представником проєкту в громаді став молодий депутат Анатолій Левчук.

До впровадження компостування підійшли демократичним шляхом.

У місцеві школи приїздили з презентаціями: пояснювали, як це працює і чому це корисно. Керівники навчальних закладів самі вирішували, чи хочуть доєднатися до такої еко-авантюри.

«Я думала: ну, хтось один з директорів, може, й погодиться, вже буде непоганий старт. А три школи погодилося одразу. Два дитсадки «попросилися» долучитися самі, мовляв, ми теж хочемо компостувати», – пригадує ініціаторка ідеї.

Під час презентації у навчальних закладах громади
Під час презентації у навчальних закладах громади

Аби зробити корисну ідею доступною і зрозумілою для всіх, вирішили розробити спеціальний за технологією компостер.

«Школяр чи бабуся із пенсією дві п’ятсот не підуть купувати компостер за три тисячі. Ми прекрасно це розуміли, тому й вирішили вигадати такий, який вдома власноруч зробить будь-яка людина», – каже Гуркіна.

Таке відповідальне завдання поклали на Сергія Качкала – інженера, для якого компостування – вже спосіб життя.

В цьому проєкті його ініціаторка вбачає ще й серйозну перспективу, адже компост – унікальний грунт, за властивостями кращий за той, який удобрюють фекаліями тваринного походження. А ще – значно цінніший, бо ж досить рідкісний.

«Якщо ми навчимо дітей бачити в цьому перспективу, вони ніколи не виїдуть за кордон. Теплиці, органічні продукти, обігрів курника, обігрів будинка – це все можна робити на компості», – переконана Наталія Гуркіна.

Славнозвісні в області боратинські компостери вже приносять перші позитивні результати у вигляді ідейного натхнення, адже досвід громади почав переймати Луцьк.

Боратинські компостери змайструє навіть дитина. Розповідає інженер та розробник цієї ідеї Сергій Качкало

Так, компостери, що в Боратинській громаді, можна сміливо назвати брендовими. Бо над їх розробкою працював інженер Сергій Качкало.

«Місцеві органи влади в Україні залишають людей з проблемою один на один. Відходи ніхто не забирає для правильної утилізації, тож людям нема на кого розраховувати. І вони думають: «Ну, піду десь спалю ту свою купку листя, а що робити?». Саме тому головний принцип нашої ініціативи – дати людям альтернативу», – розповідає він.

Для прикладу та наочності чоловік створив спочатку маленьку копію реального компостера розміром 10 на 10 сантиметрів. Таку маленьку коробочку й презентували у навчальних закладах.

Простотою та доступністю такого екорезервуару, мабуть, і можна пояснити його популярність в громаді.

Так, компостер Сергія Качкала – це звичайний піддон розміром 80 на 120 сантиметрів, висота якого – один метр. З боків він захищений дошками, а на дні розстеляють плівку, аби назовні не просочувалася рідина. Відходи в ньому допомагають перероблювати сім’ї черв’яків, яких туди запускають спеціально.

«Такий вермікомпостер зможе зробити навіть дитина, звичайно, під наглядом дорослих», – пояснює Сергій.

Саме діти, вважає чоловік, і є рушійною силою корисних екозмін в громаді.

«Діти дуже зацікавлені в таких ідеях. Бачать, як це відбувається в школі, а потім приходять додому, діляться спостереженнями з батьками. І цілі сім’ї починають компостувати», – розповідає він.

Такий виготовили на господарстві Демчука Павла з Лучиць
Такий виготовили на господарстві Демчука Павла з Лучиць

Як компостують у школах. Ділиться заступниця директора з виховної роботи школи села Баїв Марія Никитюк

У Баївській школі до корисного проєкту долучилися ще під час, так би мовити, першої інформаційної «хвилі».

«У нас є квітники, кухня, шкільний садочок. Сміття чимало, тож вирішили стати учасниками компостування, бо ж справа хороша», – пригадує Марія Никитюк.

Для педагогів та школярів ініціатори проєкту провели такий собі урок створення власне компостера. І цей перший пробний ящик впродовж навчального року майже заповнили, тож з’явилася потреба виготовити ще. Тепер на подвір’ї школи є вже три компостера, два з яких змайстрували на уроках трудового навчання.

Чимало учнів, ділиться Марія Никитюк, компостують і вдома.

«А взагалі, треба розуміти, що це село. В кожного є худоба, город, а значить – багато відходів, які треба кудись дівати», – пояснює жінка.

В участі у проєкті вчителька вбачає ще й просвітницьку та виховну функції.

«Діти вчаться любити природу, з уважністю ставитися до навколишнього середовища. І це зовсім не сміття, це – цінне органічне добриво. Важливо, щоб діти це знали. Тоді відсоток спалювання точно стане меншим», – вважає Марія.

Добриво у школі планують використовувати вже навесні, коли погода дозволить. На території навчального закладу не так давно заклали садочок. Дерева тут ще маленькі, але компост власного виробництва точно дасть їм хороший старт для швидкого зросту.

До слова, компостерами зараз користуються ще школярі Рованцівської та Мстишинської шкіл, вихованці Боратинського і Баївського ДНЗ.

Компостер у школі села Мстишин
Компостер у школі села Мстишин

Компостування вдома: наскільки це просто і зручно. Розповідає вчителька біології Мстишинської школи, яка компостує разом з сім’єю, Ольга Сергійчук

«До компостування ми рано чи пізно долучимося всі», – небезпідставно вважає Ольга.

Так, її сім’я, як і більшість українських сімей, стикнулася із проблемою великої кількості органічних відходів.

«Палити, як варіант, нас не влаштовує. Восени, коли всі починають це робити, ні білизни надвір вивісити не можна, бо ж пропахне, ні самій на вулицю вийти, бо просто ходиш і задихаєшся», – розказує жінка.

Тому компостування для неї – це, як мінімум, вирішення цілого списку побутових проблем.

Раніше на господарстві сім’я Сергійчуків користувалася компостною ямою, але коли дізналися, що це можна робити більш зручно і цивілізовано, без роздумів вирішила спробувати й собі. Тим більше, у школі, де працює пані Оля, теж встановили компостери і показали, як їх змайструвати.

Компостер сім'ї Сергійчуків
Компостер сім'ї Сергійчуків

Вдома це відповідальне завдання переклали на батька сімейства, а молодший син Матвій настільки захопився ідеєю і процесом, що вирішив створити ютуб-канал, де ділиться власним досвідом і враженнями, а також популяризує цей напрямок.

Компостувати вдома не тільки просто і зручно, а ще й дуже корисно. У цьому Сергійчуки переконалися на власному досвіді. А ще з нетерпінням чекають того часу, коли їхній компост стане придатним до використання на грядках, адже таке добриво в рази ефективніше за інші види.

У цьому Ольга теж впевнилася, і не сама, і зі своїми учнями.

«Ми проводили у школі дослід – вирощували помідори. Порівнювали плоди, які були вирощені на органіці з тими, які були вирощені без неї. У першому випадку плоди виросли удвічі більшими за своїх «конкурентів», хоча й сіяли один і той ще сорт за ідентичних умов».

А що кажуть у сільраді? Коментує депутат, спеціаліст з проектної діяльності та співробітництва, контактна особа проєкту Анатолій Левчук

Анатолій Левчук вважає впровадження ідеї компостування на території Боратинської громади величезною перемогою. Так, на його думку, така ініціатива вже тягне за собою позитивні екологічні зміни.

«Це в тренді. До того ж, маю особистий інтерес до компостування, бо проблема смороду добряче набридла всім», – вважає чоловік.

Можливість заробітку громади на такому екологічному гумусі Анатолій поки що вважає такою собі рожевою мрією.

«Чесно кажучи, мало вірю в те, що найближчим часом на цьому можна буде заробляти. В цьому я вбачаю, в першу чергу, соціальний проєкт. Хоча попит з роками однозначно ростиме. Вже зараз є бізнеси, спеціалізовані на вирощуванні черв’яків», – розповідає громадський діяч.

Зараз люди-«двигуни» проєкту, серед яких і Анатолій, пояснюють необхідність відмови від паління і переходу на компостування жителям Боратина і ближніх сіл більше в ігровій формі, але згодом планують вдаватися і до профілактично-роз’яснювальної роботи.

«Не треба забувати, що спалювання тягне за собою адміністративну відповідальність і чималі штрафи», – наголошує Анатолій Левчук.

Наразі у сільській раді готуються до нового «сезону» інформаційної кампанії, адже не так давно до громади приєднали ще декілька сіл. Відбувається зворотній зв’язок з дирекцією навчальних закладів, які взяли участь в проєкті.

«Вони оцінюють хід впровадження: розказують нам, що змінити, що додати. У результаті цих опитувань ми будемо удосконалювати ті напрацювання, що вже є».

Чоловік впевнений у тому, що велика робота стількох людей, залучених до проєкту, вже за 3-4 роки перетворить Боратинську громаду на екологічний осередок, де більше не спалюють листя і сухостій.

Косарук Олександра. Мстишин
Косарук Олександра. Мстишин

Про компост простими словами: що це таке і чому це важливо. Пояснює волинська зеровейстерка та засновниця екологічного бренду Катерина Демидюк

Компост – це, власне, органічне добриво, яке є результатом процесу компостування – перегниття певних видів відходів. 

Чому ж компостувати важливо?

Справа в тому, що органіка, потрапляючи на сміттєвий полігон з неорганічними відходами, попри поширений міф, не перегниває. Більше того, такий «змішаний» процес перегниття є одним із основних причин парникового ефекту, адже під час нього утворюється газ метан, який затримується у верхньому шарі атмосфери та затримує тепло.

«Ми нагріваємося швидше і Земля не встигає «віддавати» свою підвищену температуру», – розповідає Катерина Демидюк.

Окрім того, сміттєві полігони займають величезні площі. Переповнене сміттєзвалище у Брищі, що в Луцькому районі, де лежить 3 мільйони 370 тисяч метрів кубічних сміття – пряме тому підтвердження, адже воно в усіх сенсах отруює життя місцевих мешканців. Перевірити цей факт можна, дослідивши своє сміттєве відро. Так, спробуйте. І ви побачите, що 60% відходів там – саме органіка. А вже завтра його вміст ( і ще кількох сотень тисяч таких відерець) висиплять на велетенську купу десь за містом, яка, не сподівайтеся, не зможе зникнути й за тисячу років, зате встигне добряче зіпсувати воду, повітря й землю. Але природні ресурси – не фенікс, в сучасних умовах на їхнє відновлення не варто й надіятися. А якщо й так, знадобиться надто багато часу, щоб ми змогли це відчути.

Історія зі спалюванням листя, бадилля й сухих галузок – окрема і дуже печальна. І повторюється вона кожного сезону з року в рік, і здається, що їй не буде кінця. Земляний родючий покрив, на якому спалюють траву, відновлюється лише через 5-6 років. Штрафи за спалювання – від трьох до тридцяти тисяч гривень, залежно від масштабів та завданої шкоди. Одне вогнище, хай навіть маленьке, - це алергія чи навіть онкозахворювання для декількох людей, які не можуть вибирати, яким повітрям їм дихати. А ще – зниження (знищення?) родючості грунту, вбивство комах і тварин, нерідко – причина масштабних пожеж у полях чи лісі. 

А ще компостована органіка може стати не просто сміттям, а дуже цінним і плодовитим добривом, яке в правильних умовах «дозріє» вже рік. Використовувати його можна теж по-різному: від удобрення улюбленого вазончика на підвіконні чи клумби під під’їздом до збуту на фермерські чи аграрні господарства. То навіщо ж викидати у смітник таке добро? 

Якщо ви таки передумали зараз викинути шкірку від банана до скляної пачки з-під соку, то вам обов’язково треба знати, що компостувати можна кількома шляхами.

Перший (спойлер: і найпростіший) – за допомогою ЕМ-Бокашів. Це такий комплексний мікробіологічний препарат, який використовують для ферментації харчових відходів. Він складається з корисних мікроорганізмів, які швидше розкладають органіку. Так компостувати ви можете хоч у сміттєвому відрі.

Другий – вермікомпостер. Резервуар з двома чи трьома відділами, де над знищенням сміття активно працюють професіонали своєї справи – сім’ї черв’яків. Такий вид компостування, певно, не для слабкодухих, зате окрім органічного добрива із ваших відходів як бонус матимете ще так званий вермічай – вологу витяжку з біогумусу, яка стимулює коренеутворення у рослин та підвищує проростання насіння. 

Третій найбільш поширений вид – промисловий, його використовують тоді, коли компостує велика територія. Для цього будуть мінізавод, який за спеціальною технологією одночасно обробляє велику кількість відходів. В Україні такого поки не практикують. Але хто зна, можливо один із таких заводів колись з’явиться у Боратинській громаді?

Олена РЕШОТКА

 

 

Коментар
28/11/2021 Неділя
28.11.2021
27.11.2021