«Моя ідея-фікс – добудувати і розширити луцьку школу №13», – Наталія Гаврилова. ІНТЕРВ'Ю

19 Жовтня 2020, 14:53

6969

Політична реклама

Наталія Гаврилова – одна з ініціаторок добудови школи № 13 у Луцьку. Її знають як голову піклувальної ради школи і приватну підприємицю – має франшизи кількох магазинів мереж «Наш Край» і SPAR.

Жінка балотується у депутати Луцької міської ради по другому округу, і в депутати Волинської обласної ради по першому округу від партії «Батьківщина». Проголосувати за неї можна у день виборів, 25 жовтня.

Чому відважилася йти у політику і що хоче зробити, коли стане депутаткою, Наталія Гаврилова розповіла в інтерв’ю Район.Луцьк.

– Наталю, ви ще не були в політиці, а тепер хочете стати депутаткою міської і обласної рад. Що вас спонукало прийняти таке рішення?

– Моя основна мета – дбати про школи, покращувати їх матеріально-технічну базу і займатися їх розвитком. На рівні міста і області створювати хороші умови для навчання наших дітей. У мене самої четверо дітей. З них троє синів – їм по 21, 16 та 11 років, а найменшій доньці – три роки. Народила її, коли мені було сорок. Тож тема освіти мені дуже близька. Можна сказати, що з нею я пов’язана вже 18 років. Мої діти постійно навчаються і я в цьому «варюся».

Я сама лучанка. Закінчила школу № 16 і згадую роки, проведені там, із задоволенням. Школа – це для мене щось неймовірно атмосферне. У нас були класні вчителі. Напевно, вони були не стільки вчителями, а такими людьми, з якими можна було спілкуватися. З ними досі підтримуємо теплі стосунки.

Я хотіла бути вчителькою у школі. Дуже люблю дітей і ними живу. Але не реалізувала себе у цій сфері. Закінчила бухгалтерський облік та аудит. Потім закінчила політехніку, а там зовсім інша спеціальність – прилади точної механіки.

– У Луцьку вас знають як людину, яка не дає владі забути проблему добудови тринадцятої школи.

– Я голова піклувальної ради школи. Разом з іншими батьками я організовувала там акції протесту і добивалася добудови цього навчального закладу. Вся відповідальність лягала на мене. Будь-яке рішення доводилось приймати мені, тому що хтось один мусить бути координатором. По цей день нас непокоїть, у якому стані тринадцята школа.

Насправді вона дуже класна. Я можу про цю школу розповідати дуже багато. Там така домашня атмосфера, вчителі і батьки знають одне одного. У тринадцятій школі багато учнів із багатодітних сімей, тому я її називаю сімейною. Словом, школа крута.

Єдине, чого їй не вистачає – це фінансової підтримки і, однозначно, добудови. Там немає спортзалу, актового залу. Плюс має бути ще кілька класів. Якщо зайти в їдальню, то вона така «совєцька»… Аж сльози навертаються на очі, коли подивишся, в яких умовах діти харчуються. Напевно, у сільських їдальнях умови кращі, ніж в нас. Звичайно, приміщення підфарбовують, підремонтовують. Але коли дитина взимку вдягає шубу і через сніг біжить до їдальні, щоб перекусити, це ненормально.

На добудову попередньо запланували 72 мільйони. Але кожного разу риторика міської влади звучить по-різному – то 90 мільйонів, то вже 100. Але я вважаю, що можна було б передивитися цей кошторис. Тому що навіть коли школи зводять з нуля, це обходиться дешевше.

– Яке ваше бачення, як можна вирішити проблему добудови школи? Бо міська рада, очевидно, вважає, що ініціатива повинна йти від держави.

– У мене є багато знайомих при владі в інших містах. І всі вони говорять одну річ: поки міська влада не закладе хоча би частково бюджет і не напише лист на співфінансування, ні область, ні держава не виділять цих коштів. У свою чергу, Луцька міська рада цього робити не хоче.

Тому для мене вже стало ідеєю-фікс, що ми мусимо залучити кошти з міського і обласного бюджетів та ДФРР, щоб добудувати тринадцяту школу. Як я вже сказала, у мене четверо дітей. Найменша донька, коли підросте, однозначно піде у цю школу.

У мене є дуже товста папка «переписок» з владою. Ми з батьками писали листа колишньому прем’єр-міністру Гончаруку, писали до президента, до уряду, до міністерства освіти, в міську раду, обласну раду. Звідусіль приходять лише відписки. Якщо відповідь з Києва, то там зазначають, що повинні місто чи область закласти бюджет. Місто пише, що не вистачає грошей, і що тільки за рахунок Державного фонду регіонального розвитку можна добудувати цю школу.

Але я вважаю, якщо місто не покаже, що воно зацікавлене в добудові цієї школи, ніхто нічого не виділить. Чому в Києві мають за це хвилюватися, якщо місто не проявляє ініціативи?

– Можливо, у міської влади є якась мотивація, щоб гальмувати розвиток школи № 13? Або там просто не навчаються діти чиновників.

– Чому школу № 13 досі не добудували, я не можу зрозуміти. Напевно треба, аби у міській раді з’явилися люди, зацікавлені у цьому. І бажано, щоб їх було побільше, тоді їхній голос буде врахований. Бо все-таки, коли ти приходиш до них з проханням, тобі говорять: «Так-так, все зробимо». А потім – до побачення.

Звичайно, варто віддати належне начальниці управління освіти Луцької міської ради Зіновії Лещенко. Під її керівництвом почали звертати увагу на потреби освітніх та дошкільних закладів. Також непопулярну тезу про те, що школу варто розширяти, озвучив секретар міськради Григорій Пустовіт.

– Чому ви вирішили балотуватися у депутати від «Батьківщини»?

– Мені Ірина Чебелюк (кандидатка на посаду міського голови Луцька від «Батьківщини», – ред.) запропонувала іти на вибори. У неї дитина вчилася у школі № 13, діти її сестри там само навчаються. Коли я з Іриною поспілкувалася, то зрозуміла, що вона підтримує моє бачення добудови і розширення цієї школи, і також хоче зробити її більш сучасною. Тому я погодилася.

До того ж, багато в чому мої погляди і погляди партії співпадають. Думаю, якщо Ірина стане мером, ми зможемо зрушити з мертвої точки питання добудови тринадцятої школи. Перед нами постане багато інших питань, як-от: покращення матеріально-технічної бази і умов навчання багатьох інших шкіл Луцька. Тому роботи буде багато.

– Яким напрямком ви б хотіли опікуватися в міській або обласній раді, коли станете депутаткою?

– Однозначно, я б хотіла опікуватися освітою. Мені дуже хочеться, щоб депутати звернули увагу на оснащення та забезпечення шкіл. Звісно, дороги і двори треба ремонтувати, бо там живуть і ходять виборці. Почитайте передвиборчі обіцянки кандидатів і ви це все там побачите. Я зі всім згідна. Можливо, після виборів частина обіцянок забувається…

Але я вважаю, що ми в першу чергу маємо звернути увагу на дітей. Треба розуміти, що діти швидко ростуть і через 5-10 років вони вже повинні бути повноправними членами суспільства. Це майбутні міністри, вчені, будівельники, програмісти, і зрештою, хтось із них стане президентом.

Це ті люди, які дбатимуть про наступне покоління і про нас з вами, коли ми станемо пенсіонерами. Вони мінятимуть соціальну політику. То чому на старті не зробити їх настільки потужними, наскільки це можливо?

Зараз у світі все базується на ІТ-технологіях. Чому всі школи не оснастити сучасними комп’ютерами, не встановити мультимедійні дошки у кожному класі? Зараз не у всіх школах є в достатній кількості комп’ютери і ноутбуки. Але ж це не примха, а необхідність. Якщо захотіти, можна зробити прекрасну школу.

Це так класно, коли є змога дати дітям хорошу, якісну освіту. Коли вони не тільки гарно навчаються, а й вміють креативно думати, аналізувати, самостійно приймають рішення і мають критичне мислення. Коли ці діти стануть дорослими, їм не нав’яжуть думку, що за певного політика треба голосувати, бо він щось дав чи пообіцяв. Вони будуть робити вибір свідомо. Коли я лише про це думаю, з’являється натхнення.

У Луцьку є декілька крутих навчальних закладів, куди всі стараються віддати своїх дітей. Особливо чиновники. У наших школах така тенденція – якщо керівник школи більш комунікабельний, то він швиденько перетягне у свою школу фінансування. А чому не можна зробити так, щоб на всі школи пропорційно виділяли кошти, щоб кожна школа стала привабливою для дітей і батьків?

Не буде потреби везти дитину у якусь школу через усе місто, бо вона найкраща. А всі батьки хочуть найкращих умов своїм дітям. Найкращою буде школа, яка поряд. Батьки не витрачатимуть час, а діти будуть самостійними. У виграші будуть всі.

– Коронавірус показав, що не всі школи були готовими до дистанційного навчання. І матеріально-технічна база наших шкіл могла б бути кращою.

– У світлі карантину треба врахувати, що ковід певний період часу буде з нами. Школи доведеться закривати, проводити онлайн-навчання. А чи забезпечені наші вчителі технікою? Не всі ж мають нормальні комп’ютери вдома. Ні, одиниці шкіл цим забезпечені.

Добре, якщо у вчителя є власний ґаджет. Але то не навчання, коли вчителі скидають завдання у вайбері. Звичайно, коли вчитель проводить урок і діти можуть ставити питання, це зовсім по-іншому сприймається. Проте ми не маємо права вимагати від вчителя, не створивши для нього умови.

– Довколишні громади приєднали до Луцька, не спитавши думку людей. Розкажіть, яке ваше бачення розвитку цих територій і інтеграції у міське середовище?

– Насправді з людьми треба говорити. Громади бояться, що всі кошти, які вони заробляють, підуть у луцький бюджет, що про них всі забудуть. Бо де спритніший депутат, той буде залучати кошти на свій округ. Люди не хочуть, щоб гроші розподіляли несправедливо.

Знову ж таки, я будучи і в бізнесі, і в піклувальній раді школи помітила, що коли ти людям щось пояснюєш і бачиш зворотний зв’язок, вони готові слухати і погоджуватися. Дуже часто співрозмовники дають багато хороших ідей. Тому варто розширяти світогляд, виходити з зони комфорту і спілкуватися.

– Що буде, якщо вас не оберуть?

Нічого страшного не станеться. Я буду жити і працювати далі. Та докладу всіх зусиль, аби тринадцяту школу, в яку колись піде моя донька, добудували.